Філософія Джона Локка

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

 

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

ХАРЧУВАННЯ  ТА ТОРГІВЛІ

 

 

 

 

Кафедра Філософії

 

 

 

 

 

Реферат

з дисципліни «Філософія»

на тему: «Філософія Джона Локка»

 

 

 

 

Виконала: студентка групи ТТ-29

Федосєєнко К. І.

Перевірила: Юрченко Л. І.

 

 

 

 

 

Харків 20101 р. 
План

 

ВСТУП………………………………………………………………………3

1. Біографія Джона Локка…………………………………………………4
2. Онтологія і гносеологія у філософії Локка……………………………9
3. Суспільство та ідеал людини у філософії Джона Локка……………14

ВИСНОВОК……………………………………………………………….20

Список використаної літератури.………………………………………..21

 

ВСТУП

 

Оригінальні погляди Локка у всіх областях філософського знання обумовлюють актуальність даної теми, особливий інтерес представляють оригінальні педагогічні погляди Локка, що вплинули на формування педагогічних теорій мислителів епохи Просвітництва.

Метою написання реферату є дослідження поглядів Джон Локка на природу і достовірність пізнання, на перспективи розвитку системи державного устрою, його педагогічні погляди.

У зв'язку з поставленою метою можна сформулювати такі завдання дослідження:

1) розглянути біографію  Джона Локка;

2) розглянути особливості онтологічних і гносеологічних поглядів Джона Локка;

3) виявити характерні особливості його поглядів на суспільство і систему виховання.

Реферат складається з 5 розділів. У першому сформульовані мета і завдання дослідження, у другому описуються особливості уявлень про буття та теорії пізнання Джона Локка, в третьому дається огляд соціальних та педагогічних теорій Локка, в четвертому зроблені основні висновки за змістом реферата, у п'ятому вказані літературні джерела, які використовувались для написання реферату за темою «Філософія Джона Локка».

 

 

1. Біографія Джона Локка

 

Джон Локк – англійський філософ-сенсуаліст. Народився 29 серпня 1632 року в Рінгтоні. Помер 28 жовтня 1704 року в Отсі. Також був громадським і державним діячем, представником емпіризму та лібералізму. Критикував релігійну нетерпимість і поняття субстанції, відкидав теорію вроджених ідей, а також божественне право королів. Сформував власну теорію ідей, державного устрою і теорію пізнання.

Іноді цього філософа називали «інтелектуальним вождем 18 ст.» і першим філософом епохи Просвітництва. Його теорія пізнання і соціальна філософія надали глибокий вплив на історію культури і суспільства, зокрема на розробку американської конституції.

Народився він в сім'ї суддівського чиновника. Завдяки перемозі парламенту в громадянській війні, на якій його батько воював у чині капітана кавалерії, Локк був прийнятий у віці 15 років у Вестмінстерську школу – у той час провідний навчальний заклад країни. У сім'ї дотримувалися англіканства, проте схилялися до пуританських (індепендентських) поглядів.

У 1652 р. Локк вступив до Крайст-Черч-коледжа Оксфордського університету. На час реставрації Стюартів його політичні погляди можна було назвати правомонархіческими і багато в чому подібні поглядам Гоббса.

Локк був старанним, якщо не сказати  блискучим студентом. Після отримання  магістерського ступеня у 1658 р. він був обраний «студентом» (тобто науковим співробітником) коледжу, проте незабаром розчарувався в арістотелівській філософії, яку повинен був викладати, почав займатися медициною і допомагав у природничонаукових експериментах, які проводив в Оксфорді Бойл і його учні. Однак скільки-небудь значних результатів він не отримав, і, коли Локк повернувся з поїздки до Бранденбурзького двору з дипломатичною місією, йому було відмовлено в бажаному ступені доктора медицини. Тоді, у віці 34 років, він познайомився з людиною, що вплинула на його подальше життя – лордом Ешлі, згодом першим графом Шефтсбері, який тоді ще не був лідером опозиції. Шефтсбері був адвокатом свободи в той час, коли Локк все ще поділяв абсолютистські погляди Гоббса, проте до 1666 р. його позиція змінилася і стала ближче до поглядів майбутнього покровителя. Шефтсбері і Локк побачили один в одному споріднені душі. Рік по тому Локк залишив Оксфорд і зайняв місце домашнього лікаря, радника і вихователя в сім'ї Шефтсбері, що жила в Лондоні (серед його вихованців був і Антоні Шефтсбері). Після того як Локк прооперував свого патрона, життя якого загрожувало нагноєння кісти, Шефтсбері вирішив, що Локк занадто великий, щоб займатися однією медициною, і подбав про просування свого підопічного в інших областях.

Під дахом будинку Шефтсбері Локк знайшов своє справжнє покликання – він став філософом. Дискусії з Шефтсбері і його друзями (Антоні Ешлі, Томасом Сіденхемом, Девідом Томасом, Томасом Ходжесом, Джеймсом Тіррелом) спонукали Локка написати на четвертий рік перебування в Лондоні перший начерк майбутнього шедевра – Досвіду про людське розуміння (An Essay Concerning Human Understanding). Сіденхем познайомив його з новими методами клінічної медицини. У 1668 р. Локк став членом Лондонського Королівського товариства. Шефтсбері сам увів його в сфери політики та економіки і дав йому можливість одержати перший досвід участі в державному управлінні.

Локк зайнявся розробкою тієї ж політичної лінії в теорії, обґрунтовуючи філософію лібералізму, яка б виражала інтереси капіталізму, який тоді народжувався. У 1675-1679 рр. він жив у Франції (у Монпельє і Парижі), де вивчав, зокрема, ідеї Гассенді і його школи, а також виконував ряд доручень вігів. Виявилося, що теорії Локка було призначено революційне майбутнє, оскільки Карл II, а ще більше його наступник Яків II для виправдання своєї політики терпимості до католицизму і навіть його насадження в Англії звернулися до традиційної концепції монархічного правління. Після невдалої спроби повстання проти режиму реставрації Шефтсбері в кінці кінців, вже після укладення в Тауер і подальшого виправдання лондонським судом, біг в Амстердам, де незабаром помер. Зробивши спробу продовжити свою викладацьку кар'єру в Оксфорді, Локк в 1683 р. вирушив слідом за своїм патроном до Голландії, де жив у             1683-1689 рр.; у 1685 р. в списку інших біженців він був названий зрадником (учасником змови Монмаута) і належав до видачі англійському урядові. Локк не повертався до Англії аж до успішної висадки Вільгельма Оранського на узбережжі Англії в 1688 р. і втечі Якова II. Повернувшись на батьківщину на одному кораблі з майбутньою королевою Марією II, Локк опублікував роботу Два трактати про державне правління (Two Treatises of Government, 1689 р., в книзі проставлений рік видання 1690 р.), виклавши в ній теорію революційного лібералізму. Ставши класичною працею в історії політичної думки, ця книга також зіграла важливу роль, за словами її автора, у «виправданні права короля Вільгельма бути нашим правителем». У цій книзі Локк висунув концепцію суспільного договору, за якою єдиним істинним підставою влади суверена є згода народу. Якщо правитель не виправдовує довіри, люди мають право і навіть зобов'язані перестати йому підкорятися. Інакше кажучи, люди мають право на повстання. Але як вирішити, коли саме правитель перестає служити народу? Згідно Локку, такий момент настає, коли правитель переходить від правління, заснованого на твердому принципі, до «мінливого, невизначеного і безпідставного» правління. Більшість англійців були переконані, що такий момент настав, коли Яків II став проводити прокатолицьку політику в 1688 р. Сам Локк разом з Шефтсбері і його оточенням були переконані, що цей момент настав вже за Карла II в 1682 р.; саме тоді й було створено рукопис Двох трактатів.

Локк відзначив своє повернення до Англії в 1689 р. публікацією ще однієї роботи, близькою за змістом до Трактатів, а саме першого Листи про віротерпимість (Letter for Toleration, написано в основному в 1685 р.). Він писав текст по-латині (Epistola de Tolerantia), з тим щоб опублікувати його в Голландії, і завдяки випадку в англійський текст потрапило передмова (написана перекладачем, унітарієм Вільямом Поплом), в якому проголошувалося, що «абсолютна свобода ... – це те, що нам необхідно». Сам Локк не був прихильником абсолютної свободи. З його точки зору, католики заслужили гоніння, оскільки клялися у вірності іноземному володареві, татові; атеїсти – оскільки їх клятвеним запевненням не можна вірити. Що стосується всіх інших, то держава повинна залишити за кожним право на порятунок своїм власним шляхом. У Листі про віротерпимість Локк виступив проти традиційного погляду, згідно з яким світська влада має право насаджувати істинну віру і справжню мораль. Він писав, що силою можна змусити людей тільки прикидатися, але ніяк не вірити. А зміцнення моральності (у тому, що не зачіпає безпеку країни і збереження миру) – це обов'язок не держави, а церкви.

Сам Локк був християнином і дотримувався англіканства. Але його особистий символ віри був напрочуд лаконічним і складався з одного-єдиного судження: Христос – Месія. В етиці він був гедоністом і вірив, що природною метою людини в житті є щастя, а також що Новий заповіт вказав людям шлях до щастя в цьому житті і вічного життя. Своє завдання Локк вбачав у тому, щоб застерегти людей, які шукають щастя в короткочасних задоволеннях, за які згодом доводиться платити стражданням.

Повернувшись до Англії під час «славної революції», Локк спочатку мав намір зайняти свою посаду в Оксфордському університеті, з якого був звільнений за вказівкою  Карла II у 1684 р. після від'їзду до Голландії. Проте, виявивши, що місце вже віддано якійсь молодій людині, він відмовився від цієї ідеї і присвятив останні 15 років життя науковим дослідженням та державній службі. Незабаром Локк виявив, що користується популярністю, але не із-за своїх політичних творів, що виходили анонімно, а як автор праці Досвід про людське розуміння (An Essay Concerning Human Understanding), який вперше побачив світ у 1690 р., однак розпочатого в 1671 р. і закінченого в основному в 1686 р. Досвід витримав ряд видань за життя автора, останнє п'яте видання, що містило виправлення та доповнення, вийшло в 1706 р., після смерті філософа.

Можна без перебільшення  сказати, що Локк був першим сучасним мислителем. Його спосіб міркування різко  відрізнявся від мислення середньовічних філософів. Свідомість середньовічної людини було наповнене думками про нетутешнім світі. Розум Локка відрізнявся практичністю, емпіризмом, це розум підприємливого людини, навіть обивателя: «Яка користь, – запитував він, – від поезії?». Йому не вистачало терпіння розбиратися в тонкощах християнської релігії. Він не вірив у дива і з огидою ставився до містики. Не вірив людям, які були святі, а також тим, хто постійно думав про рай і пекло. Локк вважав, що людина повинна виконувати свої обов'язки в тому світі, де він живе. «Наша доля, – писав він, – тут, у цьому маленькому містечку на Землі, і ні нам, ні нашим турботам не судилося залишити його межі».

Локк був далекий  від того, щоб зневажати лондонське суспільство, в якому обертався  завдяки успіху своїх творів, однак не в силах був виносити міську задуху. Велику частину життя він страждав від астми, а після шістдесяти підозрював, що хворий на сухоти. У 1691 р. він прийняв пропозицію оселитися в заміському будинку в Отсі (графство Есекс) – запрошення леді Мешем, дружини члена парламенту і дочки кембриджського платоніка Ралфа Кедворта. Проте Локк не дозволив собі повністю розслабитися в затишній домашній атмосфері; в 1696 р. він став комісаром у справах торгівлі і колоній, що змусило його регулярно з'являтися в столиці. До того часу він був інтелектуальним лідером вігів, і багато парламентаріїв і державних діячів часто зверталися до нього за порадою і з проханнями. Локк брав участь у проведенні грошової реформи і сприяв скасування закону, на перешкоді свободі друку. Він був одним із засновників Банку Англії. У Отсі Локк займався вихованням сина леді Мешем і листувався з Лейбніцем. Там же його відвідував І. Ньютон, з яким вони обговорювали послання апостола Павла. Проте основним його заняттям в цей останній період життя стала підготовка до видання численних праць, ідеї яких він колись виношував. Серед робіт Локка – Другий лист про віротерпимість (A Second Letter Concerning Toleration, 1690 р.); Третій лист про віротерпимість (A Third Letter for Toleration, 1692); Деякі думки про виховання (Some Thoughts Concerning Education, 1693 р.); Розумність християнства, яким воно передано в Писанні (The Reasonableness of Christianity, as Delivered in the Scriptures, 1695 р.) та багато інших.

У 1700 р. Локк відмовився від усіх посад, і пішов у Отс. Помер Локк в будинку леді Мешем.

 

2. Онтологія і гносеологія у філософії Локка

 

Після революції виходять основні філософські та політичні  праці Локка. Його головний філософський трактат – «Досвід про людський розум» (1690), в якому він дає системний виклад своїх гносеологічних і онтологічних поглядів.

Джон Локк – представник емпіричної лінії в англійській філософії, яка починається з Бекона і до якої можна зарахувати і Т. Гоббса. Головну увагу він приділяє проблематиці пізнання. Вже в першій частині його «Досвіду про людський розум» зустрічається ідея, суть якої полягає в тому, що передумовою дослідження всіх найрізноманітніших проблем є вивчення здібностей нашого власного пізнання, тобто з'ясування того, що воно може досягти, які його кордони, а також яким чином воно отримує знання про зовнішній світ.

І хоча філософські ідеї і принципи Локка, очевидно, проектувалися  на його роботи, присвячені громадській проблематиці, між цими двома тематичними областями немає такого тісного взаємозв'язку, як, наприклад, у творчості Гоббса, де вона утворює як змістовну, так і, врешті-решт, формальну єдину систему. Соціально-політичні погляди Локка знаходяться під впливом його способу мислення, тобто методу ведення висновків, який розглядається ним в «Досвід про людський розум».

Для філософських і гносеологічних поглядів Локка характерним є підкреслення чуттєво осягненої емпірії. Гегель (який, такий спосіб філософствування оцінював не надто високо) підкреслював, що «Локк вказав на те, що спільне, і мислення взагалі, покоїться на чуттєво сприйманому сущому, і вказав, що загальне і істину ми отримуємо з досвіду». У визнанні пріоритету чуттєвого пізнання Локк близький емпіризму Бекона.

Сенсуалізм в області  теорії пізнання в нього досить тісно  пов'язаний з методологічним емпіризмом. Він не виключає в цілому роль розуму (як іноді спрощено представляється), але визнає за ним у «досягненні істини» ще менше простору, ніж Т. Гоббс. По суті роль розуму він обмежує лише, кажучи нинішніми термінами, простими емпіричними судженнями. У цьому відбивається той факт, що індуктивний метод Бекона мав на нього більш сильний вплив, ніж на Гоббса.

Філософію Локка можна  характеризувати як вчення, яке прямо  спрямоване проти раціоналізму Декарта (і не тільки проти Декарта, а й  значною мірою проти систем Спінози і Лейбніца). Локк заперечує існування «вроджених ідей», які грали таку важливу роль в теорії пізнання Декарта, і концепцію «вроджених принципів» Лейбніца, які представляли власне якусь природну потенцію розуміння ідей.