Філософія, коло її проблем, та роль у суспільстві

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Шифр 6.030509

 

                                                                  Варіант 0             

 

 

    Контрольна робота  
     з дисципліни   «Філософія» 
         студентки групи ЗБ 3/3 
обліково-фінансового факультету 
    Сокол Вікторії Владиславівни

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

План

1. Теоретичні питання

1. Філософія, коло її проблем, та роль у суспільстві.

Вступ

1.1.Поняття та основні функції філософії.

1.2. Поблеми філософії.

1.3. Роль філософії у суспільстві.

Висновок.

2. Cвідомість: її походження і сутність

Вступ.

2.1. Походження свідомості.

2.2. Структура свідомості.

2.3. Проблеми свідомості в історії філософії.

Висновок.

2. Контрольні питання

2.1. Чи є філософія наукою?

2.2. Які основні риси філософського мислення?

2.3. Чим відрізняється філософія від інших форм світогляду.

3. Практичні завдання
1. Дати визначення «Предмет  філософії – це …»
2. Назвати основні філософські методи.

Висновки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Виникнення філософії – це закономірний результат становлення і розвитку людини. Оскільки об'єктом філософського осмислення дійсності є відношення "людина – світ", вся історія розвитку філософської думки – це процес усвідомлення людиною сутності світу свого буття і своєї власної сутності. Звичайно, на різних етапах історії вирішення питань про сутність світу і людини, про їх взаємини наповняється конкретним змістом. Однак загальною особливістю цієї проблеми було прагнення з'ясувати, чим є світ за своєю природою, яке місце в ньому займає людина, яка її роль у світі.

Як форма суспільної свідомості філософія з моменту свого історичного зародження ставить і вирішує світоглядні питання, питання епохальні, які виступають духовним виразом будь-якого історичного етапу людського розвитку. Об'єктом осмислення філософії, як говорив Аристотель, є "максимально мислимий предмет". Вона ставить і намагається дати відповіді на "граничні" питання, знайти "граничні" основи і нормативи свідомого ставлення людини до дійсності: що таке природа, світ, дійсність; що таке знання; як здійснюється пізнання; що таке людина, у чому суть її життя; які історичні цілі того чи іншого соціального суб'єкта; чи може людина досягти свободи, чи вона маріонетка в руках сліпих природних, соціальних чи надприродних сил. Оскільки історичні епохи відрізняються одна від одної рівнем розвитку культури, економічним ладом, політичним укладом суспільного життя, соціальною структурою суспільства, рівнем розвитку пізнання, остільки відповіді на ці "граничні" питання в різні епохи були різні. Філософія історична як і увесь людський світ.

 

 

 

 

 

 

 

I. Теоретичні питання

 

1. Філософія, коло її проблем, та роль у суспільстві.

План

Вступ.

1.1Поняття та основні функції філософії.

1.2. Проблеми філософії.

1.3. Роль філософії у суспільстві.

Висновок.

 

Вступ

Філософія постає безумовно своєрідною, особливою формою людського світоосмислення, формою, яка не дублює інші напрями та форми інтелектуальної діяльності. Вона сприяє людському розумовому розвитку та життєвлаштуванню, постаючи та лишаючись при цьому суто людською справою і до певної міри покажчиком того, чого саме досягла людина на певний момент свого історичного самоздійснення.

Вона покликана тримати весь час у полі уваги та у актуальному стані всі основні виявлення людини як людини.

Саме тому Р. Декарт був правий, коли стверджував, що лише філософія відрізняє нас від дикунів. Зазначений момент історичного буття філософії виявляється досить важливим з огляду на те, що філософія завжди вписана у певне соціальне життя, функціонує в ньому і певним чином намагається на нього впливати (використовуючи наявний арсенал своїх засобів). Це значить, що філософія має свою активно дійову, практичну сторону, проте не в тому сенсі, що вона стає якоюсь виробничою діяльністю, а в тому, що вона намагається втілюватись у реальні процеси життя.

Через це філософію завжди треба розглядати не лише в аспекті вічного, характерного для людини завжди, а й в аспекті конкретних окреслень. І коли ми сьогодні, наприклад, використовуємо здобутки античної філософії, ми повинні розуміти, що це наше саме сьогоднішнє її бачення, а не власне антична філософія, як органічна частина давньої цивілізації.

1.1. Поняття та основні функції філософії.

Філософія - це теоретично розроблений світогляд, система загальних категорій, теоретичних поглядів на світ, місце в ньому людини, усвідомлення різних форм ставлення людини до світу, яке спирається на досягнення наук про природу і суспільство і володіє певною мірою логічного доказу.

Зміст предмета філософії формувався історично залежно від рівня розвитку культури. На ранніх етапах існування філософії вона містила всю сукупність знань про природу, космос і людину. Не випадково філософи Античності були вченими-універсалами, вченими енциклопедистами. Першу спробу виокремити філософію в особливу галузь теоретичного знання зробив давньогрецький філософ Аристотель (384-322 рр. до н. е.). Філософія, на його думку, це знання, позбавлене чуттєвої конкретності, знання "про причини і начало", "про сутність", "про суттєве як такс взагалі".

Радикальні зміни у визначенні предмета філософії почалися наприкінці XVI - на початку XVII ст., коли виникає експериментальне природознавство і починається процес відмежовування від філософії конкретних наук-спочатку механіки земних та небесних тіл, астрономії та математики, потім фізики, хімії, біології тощо. Відділення філософії від спеціальних наук сприяло формуванню специфічного філософського дослідження: Що становить сутність природи, Всесвіту? У якому співвідношенні перебувають свідомість і зовнішній світ? Що таке людина і яке його місце в світі? Чи здатна вона пізнати і перетворити світ, якщо так, то яким чином?

Філософське знання є поліфонічним. Це означає, що на ті самі питання в різних філософських школах даються неоднакові відповіді, які, що досить суттєво, мають рівноцінне значення. Інакше кажучи, у філософії не існує однозначних і загальноприйнятих положень.

Філософія прагне логічно обґрунтувати свої положення, довести їх, висловити в теоретичній формі. Наприклад, фізичні і хімічні формули не підлягають моральній оцінці, а філософський погляд на світ завжди суб'єктивний, "небезсторонній": істини філософії відбиваються крізь призму життєвих інтересів і цілей людей. Інакше кажучи, філософське мислення пов'язане з цілеспрямуванням і формуванням цінностей, а якщо взяти,к прикладу, наукове, то воно реалізує вже поставлене завдання або систему цінностей. Наука відповідає на питання "чому?", а філософія - на питання "для чого, з якою метою?".

Філософія як сформована система знань має цілий ряд питань, як загального, так і специфічного характеру. Наприклад, загальним питанням, яке розкриває характер філософського мислення, є питання про те, що первинне: дух (духовне, ідеальне) або матерія (матеріальне). У залежності від його вирішення виділяються такі великі філософські напрямки, як матеріалізм та ідеалізм. 

1.2. Проблеми філософії.

У процесі історичного розвитку в філософії сформувався ряд її проблем. Це насамперед проблема буття, тобто того, що можна висловити про будь-які речі, явища, систему відношення, процеси лише тому, що вони справді існують, наявні у світі. Відповідно, виникла й така галузь філософської думки, як онтологія (вчення про буття взагалі, про суще). Оскільки ж є різні типи буття — природа, людина, суспільство, то відповідно вирізняють філософію природи (раніше її називали натурфілософією), філософію людини (філософську антропологію), філософію суспільства (філософську соціологію).

Важливе питання "Що є істина?" має регулятивне значення, бо спрямовує переважно на обговорення, філософський пошук. У конкретних ситуаціях істина має бути встановлена однозначно. При дослідженні "граничних" питань виявляється нескінченність, невичерпність, багатогранність дійсності. Пізнаючи її, розум людини може вдаватися до парадоксів, оскільки звичайні методи верифікації (перевірка досвідом) на цьому рівні узагальнення "не спрацьовують". Питання залишаються, а відповідей немає. Виникає можливість вибору, відмінність і навіть альтернативність позицій.

1.3. Роль філософії у суспільстві.

Зародження філософії, з одного боку, постало могутнім стимулом розвитку людини як соціального суб'єкта, що усвідомлює своє місце у світі, відношення до нього і до самої себе, а з другого — людська історія у своєму поступальному розвитку постійно вимагала усе більшого проникнення філософського знання в таємниці буття й усвідомлення сенсу життя. Особливо роль філософії зростала в кризові періоди суспільного розвитку, на переломних етапах, коли економічні, соціально-політичні і духовні потрясіння щораз з новою гостротою порушували питання про сутність людини, зміст її буття, принципи зв'язку зі світом, із суспільством, її покликання, обов'язки, перспективи і можливості, цінності, на яких варто орієнтуватися у своїй діяльності, і шляхи досягнення своїх цілей. Вже в Древньому світі були чітко сформульовані основні завдання філософії, певна її соціальна роль. В уявленні стародавніх мислителів філософія — це, насамперед, вчення про людину, шляхи і засоби досягнення нею щастя чи блага. Кожна філософська школа пропонувала свої варіанти як розуміння блага, так і шляхів досягнення його, що об'єктивно свідчить про виняткову багатогранність, розмаїтість людського існування, багатство зв'язків людини зі світом.

У своїй єдності філософські вчення в цілому усе глибше проникали в сутність людського буття, усе повніше, багатогранніше відображали його зміст, усе чіткіше визначали шляхи і засоби досягнення кінцевих цілей.

Філософія за всіх часів виконувала в суспільстві триєдине завдання:

1) розкриття природи і сутності світу, його будови і стану, в якому він знаходиться, природи і сутності людини, її місця у світі, відношення до нього і до себе;

2) вироблення принципів, що визначають спосіб підходу до аналізу, оцінки явищ, процесів і сприятливих для визначення світоглядних орієнтирів, життєвих установок, усвідомлення цілей і сенсу життя;

3) пошук шляхів і засобів для реалізації, досягнення важливих для життя цілей.

Ці завдання можуть вирішуватись тільки в їх взаємодії, окремо жодна з них не може бути вирішена. Пізнаючи навколишній світ, людина не тільки пізнає його сутність, закони функціонування, специфіку зв'язків окремих частин тощо, а одночасно пізнає і саму себе як елемент цього цілого, однак елемент особливий, специфічний, неповторний у своїй індивідуальності. Людина виділяє себе зі світу і протиставляє себе йому як чомусь іншому, без якого, однак, людині ніяк не обійтися. Усвідомивши себе, своє "я" як протилежність навколишньому, людина, природно, задумується над тим, а яке ж її місце в цьому світі, хто для кого існує: людина для світу чи світ для людини? 

Усвідомивши своє місце у світі, сенс свого буття, людина визначає конкретні цілі свого повсякденного життя, формує певні життєво важливі засади і веде відповідний спосіб життя. Кожна людина підшукує і приймає те знаряддя досягнення своїх цілей, яке здається їй найбільш придатним і разом з тим доступним. Звичайно люди нерозбірливі в засобах. Завдання філософської мудрості в тому і полягає, щоб не тільки допомогти людині розвити самосвідомість, сформулювати життєво важливі цілі, а і вказати най придатніший шлях до мети, засіб її здійснення. 

Висновок.

Філософія є вченням, яке узагальнює досвід розвитку людської духовності. Вона є особливим виміром людської духовності, якому невластиве оперування законами. Адже немає "законів" діяльності совісті людини, оволодіння людиною світовою культурою та мистецтвом.

 Таким чином, цінність філософії - у пробудженні творчого, конструктивного осмислення людиною себе, світу, суспільної практики та витоків суспільного просування в майбутнє, "потрясіння свідомості". Потрясіння - пролог до пробудження руху, до самостійного духовного життя особи, її самосвідомості.

 

2. Cвідомість: її походження і сутність

План

Вступ.

2.1. Походження свідомості.

2.2. Структура свідомості.

2.3. Проблеми свідомості в історії філософії.

Висновок.

 

Вступ

Людська свідомість - це унікальне явище дійсності. Будучи внутрішнім фактором людської життєдіяльності, за своїм змістом та можливостями вона виходить далеко за межі життєвих потреб. Завдяки свідомості людина вибудовує у своєму знанні цілий універсум, що має внутрішню систему зв'язків та підпорядкувань. Свідомість пов'язана з продукуванням всеохоплюючих, еталонних, універсальних систем відліку та предметних орієнтацій, завдяки яким людина створює поняття, принципи, ідеї, тобто такі форми знання та мислення, що мають усезагальний та необхідний характер.

За статусом буття свідомість є ідеальною (на противагу фізичному, чуттєво-матеріальному). Це означає, що вона формує завершені, кінцеві та еталонні предметні характеристики реальності, набуваючи здатності вимірювати та оцінювати будь-що. З іншого боку, це означає, що свідомість не має просторово-часових вимірів.

2.1. Походження свідомості.

Перші уявлення про свідомість виникли в стародавні часи. Самоспостереження привело людей до висновку, що в їх головах відбуваються процеси, які відрізняються від процесів у навколишньому середовищі. Наприклад, можуть виникати уявлення про речі, які ми зараз не спостерігаємо; людина може уявляти те, чого ніколи не бачила, може фантазувати, мріяти і т. ін. Тоді ж з'явились думки про існування душі і було поставлено питання: "Що таке душа?", "Як вона співвідноситься з предметним світом?" При відповіді на ці питання погляди філософів розділились.