Шпаргалка по "Філософії"

Будучи засновником методології емпіричного рівня наукового пізнання, Бекон виступає як проти схоластичної, абстрактно спекулятивної методології, так і проти вузького емпіризму. Свою позицію він пояснює за допомогою алегоричного зображення трьох можливих шляхів пізнання.

Основоположником протилежного раціоналістичного  напрямку був французький філософ  Рене Декарт. Як і Ф.Бекон, Р.Декарт підкреслює практичне значення науки як знаряддя прогресу. Проте свою методологію  він будує на принципах раціоналістичної дедукції, а експеримент визнає лише як передумову пізнання, що має підпорядковуватись раціонально математичному мисленню.

Критерій ясності та очевидності  приводить Декарта до необхідності доповнити раціоналістичну дедукцію методологією інтелектуальної інтуїції. Раціоналістична дедукція потребує вихідних положень, які вже ні з чого не виводяться, а є самоочевидними. Ці вихідні самоочевидні положення Декарт кваліфікує як інтуїтивні. Прообразом їх є аксіоми математики, зокрема геометрії.

Далі Декарт робить другий крок: "Мислю, отже існую " ("Cogito ergo sum "). Тобто  від здатності мислити переходить до суб'єкта, істоти, яка мислить. Декарт вважає, що людина від народження має певні вроджені ідеї, які й становлять фундамент пізнання. Їх слід уяснити і з допомогою раціоналістично дедуктивного методу вивести на їхній основі всю систему знання. До вроджених ідей Декарт відносить: ідею Бога як істоти найдосконалішої; деякі загальні ідеї та аксіоми математики, наприклад, "якщо до рівних величин додати рівні, то отримані результати будуть рівними між собою" і т.д Ці ідеї Декарт розглядає як втілення природного світла розуму.

43. Ідеї свободи і соціальної справедливості. Концепція прав людини   у філософії (Дж.Локк, Ж.-Ж.Руссо, Ш.Монтескье та інші).

Початком Нового Часу традиційно вважають англійську революцію середини XVII століття. Політична думка Нового Часу формувалася  під знаком ідеології Просвітництва, ідеології буржуазії — молодого прогресивного класу, який прагнув  влади. Виникнувши в XVII ст. в Англії — найбільш передовій на той час капіталістичній країні, — ідеї просвітництва поширилися у Франції XVIII cт. та в інших країнах.

Просвітителі (Д. Локк, Ш. Монтеск’є, Вольтер, Дідро, Ж.-Ж. Руссо та інші) заперечували феодальну експлуатацію, політичний деспотизм, станові привілеї, обстоювали інтереси широких народних мас. Вони вважали, що перетворення в суспільстві мають здійснюватись через поширення передових ідей, боротьбу з неуцтвом, релігією, антигуманною феодальною мораллю та мистецтвом, які відповідали насамперед інтересам феодально-абсолютистської держави.

Особлива роль у розвитку соціально-політичної думки XVII—XVIII століття належала французьким просвітителям. Монтеск’є виявив себе як активний борець проти деспотизму за політичну й громадянську свободу, за правову державу, що в ній панувало б «правління законів». Природні закони, на його думку, існували до створення державно організованого суспільства. Вони забезпечували рівність, мир та відносне благополуччя людей. З переходом до державно організованого суспільства природні закони замінюються позитивними, але не довільно, а виходячи з конкретної історичної обстановки. При цьому великий вплив на формування законів справляє географічне середовище: клімат, ґрунт, рельєф місцевості, величина території і т. п. Характер законів, за Монтеск’є, значною мірою залежить також від форми держави. За деспотичної форми правління панують свавілля і страх, а не закони, за монархічної — порядок та законослухняність, за республіканської — добро й політична свобода. Учений здогадувався, що характер розвитку суспільства багато в чому залежить від способу здобування засобів до життя. Природним законом він уважав бажання людей жити спільно, їхнє тяжіння до рівності й миру. Монтеск’є надав ідеї Локка про розподіл влад чіткішої форми. Поділивши владу на законодавчу, виконавчу та судову, Монтеск’є вбачав у такому поділі гарантію безпеки громадян від беззаконня та свавілля. Однак такі гарантії, за Монтеск’є, можуть стати реальними лише в тому разі, коли владу поділено між різними політичними силами, які взаємно стримують одна одну. Монтеск’є висловлювався також і за доповнення конституційної монархії народним представництвом.

Книжка Руссо починається фразою, яка стала гаслом французьких  якобінців: «Людина народжується вільною і водночас всюди вона в кайданах». Але свобода була не головною метою Руссо, над нею він ставив рівність людей. Існує, на його думку, одним-один спосіб досягнення справжньої рівності — особлива організація держави, коли кожний громадянин повністю поступається всіма своїми правами на користь общини. Спільна воля всіх — ось стрижневе поняття, бо відповідно до нього здійснюється демократичне правління. Спільна воля не є формальним поєднанням індивідуальних волевиявлень. Це вияв думок свідомого народу.

Просвітителі об’єктивно ідейно підготували буржуазні революції. У межах епохи їхня діяльність мала прогресивний характер. Основою нового «розумного» порядку вони вважали приватну власність. При цьому можливість гармонійного поєднання особистих та суспільних інтересів виводилася ними насамперед з моральних рис «природної людини», яка готова була добровільно поступитися особистими інтересами заради суспільного добробуту. Але цією «природною людиною» у них була ідеалізована людина — буржуа.

44. Соціально-культурне    значення    філософії    французького    та    німецького просвітництва (П.Гольбах, К.Гельвецій, Ш.Монтескє, І.Кант).

Просвітництво, XVII—XVIII ст.(Дж. Локк, Т. Гоббс, Ш. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо, Д. Дідро, Гельвецій, І. Кант, Г. Гегель)Обґрунтування теорії про державу та правові основи буття. Формування вчення про громадянське суспільство, теорії суспільного договору, принципи розподілу влади. Проголошення ідей гуманітаризму прав і свобод людини. Визнання закономірностей зміни політичного управління. Розроблення механізму діяльності демократичної держави

Французький ідеолог  і філософ К.А. Гельвецій, обґрунтував ідеї політичної свободи, рівності усіх перед законом, свободи слова, думки, совісті. Держава на думку Тельвеція повинна захищати інтереси більшості. Його політичним ідеалом була федеративна республіка

Представник французького Просвітництва П.Гольбах розглядав суспільство як об’єднання людей для спільної праці з метою взаємо забезпечення одне одному щасливого життя.

Суспільство не може існувати без влади, яка є “право керувати вчинками і скеровувати волю тих, кому забезпечуються засоби для самозбереження і можливість щастя”.

Можна виділити деякі відмітні риси філософії Французького Просвітництва:

- Чітко виражена антиклерикальна спрямованість, що доходить у деяких просвітителів до антітеологіческой, богоборчої та атеїстичної;

- Нерозривний зв'язок філософських поглядів просвітителів з досягненнями природознавства XVIII ст.;

- Гуманістична орієнтація філософії з домінуванням у ній антропо-соціальної проблематики;  
- Соціально-критична спрямованість філософських поглядів просвітителів на зміну дійсності в інтересах прогресу і «поліпшення громадянського суспільства».

Для Канта (немец) Освіта - це більш висока ступінь в розвитку людини, коли він звільняється від тиску на його думку зовнішнього авторитету, досягає здатності вільно і безмежно користуватися своїм розумом і насмілюється з його допомогою пізнавати все суще.

(«Дерзай розуміти!") Є Девізом Просвітництва. Перед  вільної думкою лежить нескінченна дорога пізнання; ми ще не далеко за нею просунулися, але ми на вірному шляху.Канту на ранньому етапі властива саме ця безмежна жага знання і сміливості думки.

Шарль Луї Монтеск'є (1689–†1755) — французський філософ та письменник. Скільки всього потрібно, щоби зробити щасливою тільки одну людину!

• Слід оплакувати людей, коли вони народжуються, а не тоді, коли вони помирають.
• Коли вистарчить виправити, не потрібно знищувати.
• Великі підлості ми робимо з ненависті, маленькі зі страху.
• Кращий засіб прищепити дітям любов до Батьківщини полягає в тому, щоб ця любов була у батьків.
• Воля – це право робити все, що не заборонено законом.

45. Основні   проблеми   філософії  суб'єктивного   ідеалізму   (Дж.   Берклі,  Д.Юм, И.Фіхте).

Ідеалізм — протилежний матеріалізму напрям філософії, вихідним принципом якого є твердження, що в основі речей і явищ об'єктивної дійсності лежить не матеріальне, а ідеальне, духовне начало: світовий розум, ідея, відчуття і т. ін. При вирішенні основного питання філософії — про відношення мислення до буття — ідеалізм виходить з визнання первинності свідомості, духу і вторинності природи, матерії.Суб'єктивний ідеалізм виходить з визнання, що первинним і реально існуючим є лише наші відчуття, наше «я», а все те, що оточує нас, є лише продуктом, комплексом наших відчуттів. Суб'єктивно-ідеалістичні погляди можуть привести до соліпсизму, тобто визнання існування тільки свого «я». Система суб'єктивного ідеалізму найбільш повно була викладена у XVIII ст. у філософії англійського єпископа Дж. Берклі. У формі скептицизму (сумніви) та агноцистизму (неможливо однозначно довести відповідність пізнання дійсності) суб'єктивний ідеалізм розробляли англійський філософ Д. Г'юм та німецький філософ І. Кант. Відомим представником суб'єктивного ідеалізму був Й. Фіхте. Видными представителями субъективного идеализма являлись Беркли, Юм, Фихте.

 Джордж Берклі (1685 - 1753) - англійський філософ нового часу, суб'єктивний ідеаліст. Можна виділити наступні основні ідеї його філософії:

• саме поняття матерії помилково;
• існують окремі речі, окремі відчуття, але єдиної матерії як такої немає;
• матеріалізм - тупиковий напрямок у філософії, матеріалісти не здатні дока-мовити первинність окремих речей (які вони називають матерією) по відношенню до ідеї;
• навпаки, первинність ідеї легко доказова - перед виготовленням будь-якої речі суще-ствует її ідеал, задум в розумі людини, як і задум навколишнього світу у свідомості Бога-творця;
• єдина очевидна реальність є свідомість людини;
• зі смертю людини та її свідомості зникає все;
• ідеї - це самостійний субстрат, а не відображення чогось, навколишній світ під-страівается під ідеї;
• вищим доказом первинності ідеї є існування Бога, Бог вічно існує і не може зникнути, в 
  той час як його творіння, навколишній світ непостійний, крихкий і цілком залежить від нього.

Девід Юм (1711 - 1776) - інший англійський філософ, суб'єктивний ідеаліст - дотримувався наступних поглядів:

• проблема відносини буття і духу нерозв'язна;
• людська свідомість схильна до ідей;
• сама людина є концентрована ідея (все людське життя є процес зростання його ідеальної сили - досвіду, знань, почуттів);
• без своєї ідеальної сутності (наприклад, без виховання, досвіду, системи цінностей) людина не змогла б взагалі повноцінно сприйняти світ;
• людина складається з двох ідеальних начал: "враження зовнішнього досвіду" - слід придбати тенние знання та досвід; "враження внутрішнього досвіду" - афекти, пристрасті;
• афекти, пристрасті відіграють велику роль в житті людини і в ході історії.

Фіхте йде далі свого вчителя Канта:

• відкидає саму ідею "речей в собі" - непізнаванне розумом зовнішньої реальності;
• єдиною реальністю проголошує внутрішньо, суб'єктивне, людське "Я", в якому полягає весь світ (тобто об'єднує буття і мислення шляхом поміщення буття всередину мислення, причому суб'єктивного, перенесення суб'єкта в об'єкт);
• вважає, що життя навколишнього світу відбувається тільки усередині суб'єктивного "Я";
• поза мислення, поза "Я" самостійної навколишньої дійсності немає;

Інше питання філософії  Фіхте - проблема свободи. За Фіхте, свобода - добровільне підпорядкування загальної необхідності. Вся людська історія - про-цес поширення свободи, шлях до її торжества.Основа загальної свободи - наділі-ня всіх приватною власністю.Наприкінці життя Фіхте став поступово переходити з позицій крайнього суб'єктивного ідеалізму (соліпсизму) на позиції поміркованого об'єктивного ідеалізму - почав при-знавав об'єктивний вищий дух, який існує незалежно від людської свідомості, об'єктивну реальність - втілення духу.Передчасна смерть у розквіті сил (в 1814 р.). Завадили Фіхте внести зміни і глибше опрацювати

46. Основні теми філософських пошуків Г.Сковороди. Поняття "серця" та "сродної праці". Вплив філософії Г.Сковороди на розвиток української та російської філософської думки.

Філософія, за Сковородою, є саме життя, тому головним в людині є не стільки  його "теоретичні" пізнавальні  здібності, скільки емоційно-вольове єство її духу, серце, з якого виростає і думка, і прагнення, і почуття. Подібно Сократу Сковорода визнавав: "пізнай себе", "зазирни у себе". Реальність за Сковородою, не є моністичним "ідеальним або матеріальним" буттям, вона є гармонійним взаємодією трьох світів: макрокосмосу, великого світу, в якому "живе все народжене"; мікрокосмосу, або людини, це "маленький світ, мірочек", але глибиною він не поступається великого світу, а в певному розумінні навіть охоплює останній; символічного світу, або Біблії. У свою чергу, кожен з трьох світів є з'єднанням двох "натур": "видимої", "тіньової" і "невидимої", "внутрішньої", "світлої".

Так макрокосмос у своїй "видимої" іпостасі бачиться як природний світ речових явищ і предметів, як матерія, однак насправді є лише "порожній видимістю", "місцем", "тінню" справжньої, але невидимою його "натури" - Бога. Макрокосмос єдиний, але єдність його специфічно, це "двоє в одному і одне з двох", вона "нерозривна", але одночасно "неміряно", тобто Бог є не сама природа, а її "джерело", "світло", "сонце ".