Історія та філософія ляльки

Ніжинський державний університет  імені Миколи Гоголя

Кафедра української літератури

 

 

 

Реферат

на тему :

« Історія та філософія  ляльки»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала: студентка філологічного  факультету

групи УК-11

Ільєнко Валентини Олександрівни 

 

 

Ніжин – 2013

План:

1. Вступ;
2. Історія української ляльки;
3. Філософія ляльки;
4. Висновок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Лялька - одна з  найнагальніших потреб і водночас втілення одного з найчарівніших жіночих  інстинктів у дівчинці. Леліяти, плекати,прикрашати, одягати, шити, трохи картати, колисати, уявляти, ніби щось є хтось, - у цьому все майбутнє жінки.

Віктор Гюго

У ляльок граються тільки дівчатка. Часом від них не відірвеш і  великої дівки, заміж йде і  в скрині ляльки везе - так любить це добро своє! Такі речі не схвалюються людьми, хоча з усмішкою пробачаються. Хлопці часто ворожо на ці дівчачі забавки дивляться, нищать їх, глумляться, як знайдуть, тому дівчата ховають свої ляльки від них. Втім, хлопці і самі часом побавляться ляльками, а потім чогось лукавий таки підкусить їх, і вони поглумляться над тим скарбом чи переховають так, щоб дівчатка попошукали. У хаті не раз і скарги за ляльок - батьки та матері гримають за це на хлопців. Скарб цей дівчатка тримають у коробці якійсь, у решеті невеликому, у цідилкові покинутому чи у старому очіпкові. Ляльок-хлопчиків не роблять, а все дівчат та молодиць - зрідка бабу і дитинку у сповитку.

Лялька це модель людини, яка часто використовується в  якості іграшки для дітей. Не слід забувати також і про те, що ляльки традиційно знаходили своє застосування в магічних та релігійних ритуалах у всьому світі. Традиційні ляльки виготовлені  з матеріалів, таких як глина та дерево, були знайдені у Північній  і Південній Америці, Азії, Африці та Європі. Перші документальні свідчення про ляльки відносять до давньої цивілізації Єгипту, Греції та Риму. Сучасне виробництво ляльок сягає своїм корінням Німеччини XV століття. З індустріалізацією та появою нових матеріалів, таких як порцеляна та пластик, ляльки набули більш масового виробництва. Протягом XX століття ляльки стали популярним предметом колекціонування. Перші ляльки були виготовлені з доступних матеріалів, таких як: глина, камінь, дерево, кістки, слонова кістка, шкіра, віск та ін. Дерев’яні ляльки були знайдені в єгипетських гробницях, які відносять до 2000 року до нашої ери. Ляльки з рухомими кінцівками та знімним одягом, відносять до 200 р. до н.е. Існують древньогрецькі оповідання, датовані 100 р. н.е, які показують, що ляльки використовувались дівчатками, як іграшки.

У Римі, під час розкопок гробниць, де були поховані діти, знайдені ляльки зроблені з глини, дерева або  слонової кістки. Як і сьогоднішні  діти, молодші члени римської цивілізації  вдягали своїх ляльок за останньою  модою.

Також були знайдені римські  тканинні ляльки, які датуються 300 р. до н.е. Вони були саморобними та традиційно виготовлялися з невеликих залишків тканини.

 Українці повинні знати про історію виникнення іграшки. Особливо про ляльку-мотанку, яка несла в собі не тільки значення гри, а й духовне значення всього українського народу. Виготовлення ляльки-мотанки - це свого роду психотерапія,  яка бере свої витоки в глибокій давнині,  яка допомагає зняти певні психологічні травми. Наприклад,  помічено, що діти-сироти,  які пройшли майстер-класи по виготовленню ляльки,  стають більш врівноваженими , і разом з тим,  вони , роблячи свою лялечку,  формують образ своєї майбутньої матері. Українська народна лялька є втіленням добра і лагідності. Це оберіг людської душі й долі,  символ предків.

У бурхливому плині часу нові події затіняють минуле, багато чого забувається, вивітрюється з пам'яті  людей. Люди повинні пам'ятати ті речі з яких почалося їхнє життя-маленьку іграшку, порадницю  дитячих років. Яскравим прикладом іграшки є  – лялька-мотанка з її сакральним значенням. Сучасні ляльки-барбі затінили українську народну іграшку.

Існує думка, що українська народна лялька з’явилася внаслідок  побутових змін, матеріалів і способів виготовлення культових жіночих  зображень. Після прийняття християнства язичницька міфологія тривалий час  залишалася актуальною, оскільки була пов’язана з природою ( Масляна, Купала). Це вплинуло на ляльку-іграшку, змінило її сюжетний зміст. Матеріалом слугували солома, трава, тканина, гілка дерев, глина, дерево, очерет тощо. Серед цього розмаїття сучасних ляльок народні ляльки з тканини є особливим видом. Образ молодої дівчини, «заквітчаної дівчини», «княгині і дружки» в окремих селах Полтавщини, Черкащини та Київщини символізує родючість і життя. Тоді як в інших селах цих областей триває образ ляльки-матері. Превалювання жіночих зображень над чоловічими пояснюється тим, що з жіночим образом з давніх часів асоціювалися уявлення про богиню родючості, берегиню домашнього вогнища та захисницю. Ляльки Середньої Наддніпрянщини своєрідні за способом виготовлення, складні за декоративною палітрою. Таку ляльку виготовляли способом зв’язування і накручування вузлів без голки та ножиці. Тому вона і називається «вузликова лялька». Хрест на обличчі-символ райдуги, тому він робиться з яскравих ниток. Обличчя-солярний знак сонця. Всі вертикальні лінії-це чоловічий початок, усі горизонтальні лінії-жіночий.  Тож ляльки Середньої Наддніпрянщини мають найбільш обрядовий вигляд. Вони декоративні, яскраві, строка ті мають язичеський трохи таємничий вигляд. Оскільки народні ляльки з тканини були невід’ємною частиною селянського побутового середовища, пов’язаного з хліборобською працею та домашнім вогнищем, тому вони і в прадавні часи, і сьогодні є символом родючості, материнства та своєрідним оберегом.  Ляльки виготовлялися або швидкоруч, щоб заспокоїти забавити дитину, або старанно як подарунок на свято, весілля, чи на День Народження.

Майстерно зроблена, пишно  вдягнена лялька є цінним предметом  домашнього майна, водночас виступаючи посередницею між старшим і молодшим поколіннями, запорукою добробуту, щасливого родинного життя, та захисту  від злих сил.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Історія української  ляльки

 

Повертаючись до власних  коренів та відтворюючи  ляльку - мотанку,  можна поринути у цікаву подорож минулого українського народу. Найдавніші прототипи іграшок знайдено в Україні під час археологічних розкопок поблизу м. Мізина на Чернігівщині. Палеологічні скульптурки жінок, тварин, птахів, вирізані із бивня мамонта і оздоблені геометричним орнаментом, вчені відносять до періоду, що існував понад 20 тисяч років тому. Ляльки  відображали світ того народу, до якого вони  належали. Українська лялька-мотанка була не просто іграшкою, а й оберегом, символізувала неперервний зв’язок між поколіннями. Вона створювалась шляхом намотування-накручування-зав’язування тканини і ниток.

Досліджуючи історію створення  ляльки - мотанки, можна почати з відомого археолога Вікентія Хвойки,  який в 1893 році біля селища Трипілля, вперше відкрив залишки давньої цивілізації, що й одержала археологічну назву «Трипілля». Саме з цього регіону починається історія ляльки-мотанки, як найдавнішої ляльки українських дітей. Звісно, першою лялькою була не вузликова лялька, а дерев'яні невеличкі скульптури, навіть звичайні палички, але в руках дитини вони перетворювалися на справжній шедевр. На археологічних дослідженнях глиняних пам’яток, поселень, культових споруд,  поховань, побутових речей, вчені змогли розшифрувати послання далеких пращурів, розшифрувати значення  ляльки-мотанки . Ми можемо припустити: якщо діти трипільської цивілізації мали іграшковий посуд, то обов’язково мали бути ляльки і дитячі ігри такі як „дочки-матері”,бо дитина сучасного світу чи минулого завжди повторює навколо себе дорослий світ. Лялька-мотанка є архетипом, адже із часу виникнення й до сьогодення зберегла багато значень. Лялька-мотанка робиться шляхом намотування ниток, вплітаючи в них сухі трави, квіти, зерна. Трипільці вирощували льон, коноплі:були гарними знавцями ткацької справи, тому виготовляли ляльки з вирощеної продукції. До сих пір вважають, що лялька, зроблена з ниток льону або коноплі, має сакральне значення. Але Трипілля - це не єдина місцевість, де було знайдено дитячу забавку-іграшку. По всій території України археологи знаходять залишки давніх ляльок, їхні фігурки. Зокрема: фігурки пташок, вовка чи собаки. Мали вони обрядове значення. У IV - III тис. до н. е. народи, що населяли територію України виготовляли керамічні жіночі статуетки, різноманітні фігурки тварин (овець, коней, биків та ін.) та їх дитинчат, які символізували плодючість. На території Черкаської області археологами знайдено ліпні порожнисті фігурки пташок, що згодом трансформувалися в іграшки-свищики . Під час розкопок на Наддніпрянщині знайдено дитячі іграшки давніх слов'ян: дерев'яні коники, качечки. Датовані вони приблизно X  - початком XII ст. У той час побутували і так звані технічні іграшки: луки, мечі, дзиґи тощо. У дохристиянський період іграшки переважно зображали священних тварин, птахів, фантастичних істот, що свідчить про їх зв'язок з язичницьким культом, народною міфологією. Після прийняття християнства іграшки здебільшого використовували з ігровою та декоративною метою. Однак деякі з них зберегли ритуальний характер і дотепер (ялинкові прикраси до Нового року, святкові кульки тощо) . Від українських іграшок періоду XIV - XVIII ст. майже нічого не збереглося. Однак етнографи стверджують, що виготовлення забавок не припинялося ні в XIV, ні в XVI століттях. У другій половині XVIII ст. внаслідок розвитку в Україні ярмаркової торгівлі розпочалося масове виробництво забавок на продаж. Жодний ярмарок не обходився без глиняних коників, баранчиків, півників, маленького посуду, ляльок -  «пань» , розписаних орнаментом, прикрашених кольоровою глиною і покритих прозорою поливою. Розквіт кустарного іграшкового промислу припадає на середину XIX ст. Найбільше виготовляли забавок в Наддніпрянщині. Серед тогочасних іграшок Наддніпрянщини кінця XIX ст. - дерев'яні кухлики для зачерпування рідини, дерев'яні ляльки, маленькі моделі побутових речей (іграшкові товкачики, тачівки, рублі, оздоблені різьбленням), дзиґи, вітрячки та ін. Найпопулярнішими тут були ляльки, коники і вершники. Ляльок завжди ліпили у святковому одязі, з намистом на шиї, модною зачіскою на голові ; очі і рот позначали крапками і рисками. Також були механічні забавки з відповідними руховими елементами -  вирізані фігурки попарно з'єднаних планками ведмедів, ковалів, ткачів; головоломки для дітей -  так звані велика і мала мороки. Велика морока складалася з двох довгих і дванадцяти коротких кілочків, що утворювали на основній осі три хрестоподібні конструкції, а мала  - із чотирьох однакових кілочків, зв'язаних у хрестик. Щоб їх розібрати, а потім скласти, необхідно було виявити кмітливість і винахідливість. В Україні іграшки виробляли не тільки з твердих матеріалів чи  тканини, а також із лози, соломи, рогози, повісма, довгої трави . Для виготовлення саморобних іграшок використовували тканину, кольоровий папір, картон.

 Першим збирачем і  дослідником української народної  іграшки на Черкащині був священик  із Суботова Марко Грушевський. Народився Марко 25 квітня (7 травня) 1865 року в селі Худоліївці Чигиринського повіту Київської губернії (нині село Чигиринського району Черкаської області). Закінчив Черкаське духовне училище і Київську духовну семінарію. У семінарії був членом патріотично настроєної громади, що ставила за мету відродження українського православ'я та захист інтересів українського народу.

З 1889 року, по закінченні семінарії, вчителював у церковнопарафіяльній школі села Худоліївки, служив учителем і псаломником у селі Чорнявка, псаломником в Андріївській церкві у Києві. Через спроби втілювати в життя громадські принципи зазнав переслідувань з боку царської влади, тому повернувся на Чигиринщину, де вчителював у селах Мордва (Красносілля) та Головківка. В 1897 році був висвячений на священика, служив у Михайлівській церкві села Суботова. Був також законовчителем у місцевому міністерському училищі.

За роки праці на Чигиринщині  зібрав багатий матеріал з історії, фольклористики та етнографії краю. Частину дослідницького доробку опублікував за підтримки Михайла Грушевського. Найбільшою науковою працею Марка Грушевського було незакінчене дослідження «Дитина в звичаях і віруваннях українського народу» , високо оцінене Іваном Франком. Досліджував історію роду Грушевських (згодом матеріали були вилучені НКВС), збирав старожитності для музеїв, зокрема разом із дружиною Марією Іванівною (уродженою Ілліч) зібрав унікальну колекцію народних вишивок і ляльок (збереглася до нашого часу).

Через доноси деяких представників  духовенства був звинувачений в  українофільській діяльності й підбурюванні селян проти царської влади. Його справу розглядав київський губернатор, а в 1910 році Київська духовна консисторія, незважаючи на селянські звернення, перевела Марка Федоровича на посаду священика до Покровської церкви містечка Таганча Канівського повіту, де одночасно він був затверджений законовчителем місцевого двокласного міністерського училища. Близько 1916 року «за українофільство» на нього було вчинено замах з боку російських чорносотенних сил.

Улітку 1918 року із родиною  переїхав до Києва. Був членом Всеукраїнської православної церковної ради, активним учасником руху за автокефалію православної церкви в Україні. Влітку 1919 увійшов  до складу першого українського кліру  Софійського собору. У 1920 році був  інструктором-організатором ВПЦР, 1922 року став єпископом Української  автокефальної православної церкви. Член редколегії часопису «Церква і  життя», багато уваги приділяв перекладам і виданням українською мовою богослужбових книг.

Унаслідок тиску з боку Державного політичного управління УСРР змушений був в 1930 році припинити  церковну діяльність і зректися духовного  сану. В останні роки життя працював сторожем в артілі інвалідів , хоча продовжував вести наукові записи (були вилучені під час арешту). 11 червня 1938 року заарештований і ув’язнений в Лук’янівській тюрмі. Відповідно до постанови Особливої трійки НКВС по Київській області від 9 серпня 1938 року був страчений.

Однак неперевершені праці  цієї геніальної людини залишаються  великим джерелом духовної культури українського народу. Без матеріалів, зібраних Марком Грушевським,  дослідження  ляльки мотанки призупинилося б не на один десяток років .

Народна іграшка є специфічним  витвором. Вона мусить мати пізнавальну  цінність для дитини, відображати  явища реального світу в доступних  їй формах. Народна іграшка повинна  не тільки нести інформацію, а й  бути естетичною, втілювати оригінальну  ідею. Дійсно , іграшка таки мала якусь  своєрідну красу,  яка захоплювала, навіть хлопчиків. Про це автор достовірно може сказати, дослідивши спогади Мущенко Бориса Тимофійовича, уродженця села Вершаці «Я жив на вулиці так званій Пирогівці, де було багато дітей. Ми всі разом грали у «Ляпту» , «Жмурки» , хлопці «їздили на соняшнику» та котили колесо, а дівчата гралися саморобними ляльками. Я бачив як сусідські дівчата  мотали ляльки із клаптиків тканини – голову наповнювали дрібними клаптями або сіном, обмотували нитками , одягали кофтинку, спідничку, фартушок, запинали хустку. Личко малювали вугіллям. Все це так захоплююче було, що іноді і собі хотілось виготовити оту ляльку, та дівоче це діло…»

За словами Марка Грушевського можна зробити висновок, що використання ляльки  розширює сферу пізнання світу і свого народу, розвиває традиційні для національної, господарської, побутової культури навички. Дитина сприймає народну іграшку і як витвір мистецтва, що сприяє її духовному збагаченню. Ще в ХІХ столітті в приданому дівчини( в Україні) обов’язково були присутні. В 20 столітті український народ пережив непоправних людських втрат -  це війни, репресії, голодомори, депортації, штучне «перемішування» населення, таким чином,  люди не мали змогу передати культурну спадщину своїм дітям і з часом мотанки себе віджили, але не втратили свою цінність . Навіть в тяжкий період лялька-мотанка мала велике значення, особливо  для дітей, які раділи кожній дрібниці. Зі спогадів Невеселої Варвари Семенівни, уродженки села Вітове «Я гралася здебільшого саморобними іграшками, ляльками,зробленими зі старої тканини. На відміну від інших навколишніх сіл, в нашому селі ляльку робили без рук(це було і швидше, і зручніше)»Отже, той факт, що лялька робилась не по одному зразку, а залежно від уяви, місця, та часу виготовлення, можна побачити певну регіональну своєрідність. Залежно від події робили різні ляльки: великі та малі, для шлюбу, до народження дитинки. Якщо ж їх робили діти, то ці ляльки  слугували для них подружкою і порадницею.