Рынок финансов

У сучасних умовах широкого розповсюдження набула форма  участі банків у лізингових операціях  під назвою "вендор лізинг", тобто "лізинг продавця''. Ця форма лізингу  розповсюджується лише на великі промислові компанії, що виготовляють складне, велике і дороге обладнання, яким банки пропонують послуги при реалізації цього обладнання.

Широкого розвитку набула форма банківської участі в лізингових операціях, при якій лізингові компанії залучають великі банки до ведення переговорів  про лізинг, оформлення необхідної документації тощо. Банк затверджує оренду і виділяє грошові кошти, тоді як лізингова компанія продовжує залишатись власником обладнання і виступає в ролі орендодавця. Банку лише передається право на отримання платежів і застави за обладнання.

У плані рахунків бухгалтерського обліку лізинг фігурує  під поняттям фінансової оренди. Розрізняють  два види лізингу:

фінансовий;

операційний.

Комерційними  банками і лізинговими компаніями застосовується, як правило, фінансовий лізинг. Це найбільш типова і розповсюджена форма лізингу, що характеризується середньо- і довгостроковим характером контрактів, амортизацією повної або більшої частини вартості обладнання.

Фактично фінансовий лізинг є формою довгострокового  кредитування купівлі, відрізняючись  від звичайної угоди купівлі-прода-жу моментом переходу право власності на об 'єкт угоди до споживача. Фінансовий лізинг також називають лізингом майна з повною окупністю або повною виплатою, так як протягом терміну угоди (як правило, 3-7 років) лізингодавець повертає всю вартість майна і отримує прибуток від лізингової операції.

Стосовно майна, що орендується, лізинг ділиться на чистий - додаткові витрати бере на себе орендатор, повний техобслуговування  майна та інші витрати бере на себе лізингодавець.

Лізинг має дві основні форми - прямий та такий, що повертається. Прямому фінансовому лізингу надається перевага, коли підприємству потрібне переоснащення технічного потенціалу. Лізингова фірма при такій угоді забезпечує 100%-не фінансування, придбання обладнання. Фактично лізинг - це форма матеріально-технічного забезпечення з одночасним кредитуванням та орендою. При лізингу орендар виплачує у лізинговій формі не t орендну плату, а повну вартість майна у кредит. У випадку виявлення дефектів лізингових основних фондів, лізингова фірма повністю звільняється від претензії. Претензії за трьохстороннь-ою угодою стосуються постачальника.

Лізингодавець - суб’єкт підприємницької діяльності, у тому числі банківська або небанківська фінансова установа, який передає  в користування об'єкти лізингу за договором лізингу.

Лізингоодержувач  – суб’єкт підприємницької діяльності, який одержує в користуавння об’єкти  лізингу за договором лізингу.

Продавець лізингового  майна — суб'єкт підприємницької  діяльності, ідо виготовляє майно (машини, устаткування тощо) та/або продає власне майно, яке є об'єктом лізингу.

Об'єктом лізингу  може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства, в тому числі продукція, вироблена  державними підприємствами (машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи телекомунікацій тощо), не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про ґїередачу його в лізинг (оренду).

Факторингові  компанії. Факторингові операції з'явились на основі комерційного кредиту, який надається продавцями покупцям у вигляді відстрочки платежу за продані товари. Зміна вимог до розрахунків з точки зору прискорення обороту коштів викликала необхідність для постачальників шукати шляхи рішення проблеми дебіторської заборгованості. Факторинг є різновидністю торговельно-комісійної операції, пов'язаної з кредитуванням оборотних коштів, що полягає у інкасуванні дебіторської заборгованості покупця і специфічною різновидністю короткострокового кредитування та посередницької діяльності.

Факторинг є  порівняно новою ефективною системою покращання ліквідності та зменшення  фінансового ризику при ор-ганізації  платежів. Головною метою факторингу є отримання коштів негайно або  у термін, визначений угодою. Відповідно до Конвенції про міжнародний факторинг, прийнятій у 1988 році Міжнародним інститутом уніфікації приватного права, операція вважається факторингом у тому випадку, якщо вона задовольняє як мінімум дві із наступних чотирьох вимог:

• наявність кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог;

• ведення бухгалтерського  обліку постачальника, перш за все обліку реалізації;

• інкасування  його заборгованості;

• страхування  постачальника від кредитного ризику. Разом з тим, у ряді країн до факторингу відносять і облік рахунків-фактур, тобто операцію, що задовольняє лише першу вимогу. Ці операції проводять спеціальні фактор-фірми, які, як правило, тісно пов'язані із банками аоо є їх спеціалізованими філіями і дочірніми компаніями. Факторингові операції застосовуються в нашій країні з грудня 1989 року і здійснюються комерційними банками. Комерційні банки, розвиваючи ці операції, доповнюють їх елементами бухгалтерського, інформаційного, рекламного, збутового, юридичного, страхового та іншого обслуговування клієнтів.

Каси взаємної допомоги та кредитні спілки. В умовах повільного збільшення доходів населення  постійно збільшується попит на предмети довгострокового користування - будинки, автомобілі, меблі, дорогі товари домашнього вжитку. У навколишньому світі такі покупки практично ніколи йе виконуються за рахунок збережень, а існуючі механізми нагадукжь забігу (але ефективну) систему купівлі "у кредит" та видачі позичок, яка існувала в соціалістичному господарстві. Симбіоз кредитних союзів і торгівлі дає двоякий результат як для громадян - негайне надання права користування товаром, так і для торгівлі збільшення обороту. Подвійний позитивний ефект підсилюється і тим, що кредитні союзи носять суспільно-позитивішй характер, тобто участь у них самих споживачів. Основна мета такої форми - взаємне кредитування, а мета діяльності спілки - підвищення добробуту учасників шляхом взаємного кредитування їх фінансових потреб на умовах повернення й платності.

Безумовно, така форма .кредитування не нова на сучасному  банківському ринку. Але в політиці, яку проводять банки, існують  певні недоліки: Нерозвинені механізми  кредитування приватних осіб, малого бізнесу тощо. До сьогоднішнього часу ця сфера поповнюється із приватних позичок і заповнюється далеко не на 100 відсотків.

Особливості організації  кредитних спілок в Україні: функціонально-правовий аспект. В Україні необхідність у  спеціалізованих фінансових установ  досить велика, тому необхідно докладніше розглянути даний сектор на приклади кредитних спілок (союзів). Кредта спілка - це фіансова установа, суспільна організацій, яка залучає грошові заощадження своїх членів для взаємного кредитування.

В Україні існують  досить солідні теоретичні доробки, які потрібно використати для розвитку даногоінституту в умовах національної економіки. Головною причиною слабкого розвитку кредитної кооперації в Україні є невідповідність законодавства та повне протиріччя його загальновизнаним нормам світового права, тобто відсутність достатньої юридичної бази, яка б регулювала діяльність такої юридичної форми. Більше того діяльність кредитних союзів вступає у протиріччя з існуючим законодавством, згідно з яким, кредитування - виключно функція банків. Друга за значимістю причина загальна нестабільність. Тому довгострокове кредитування вважається надризиковим. Наступна причина - соціально-психологічна. Після краху трасіів та інших споріднених їм структур у населення з'явилась стійка неприязнь до всіх організацій, які збирають кошти. Але» незважаючи на яедощу кількість труднощів, такий інститут, як кредитна спілка, неминуче пройде етап становлення та займе своє місце у кредитно-банківській системі.

Згідно діючого  законодавства в Україні кредитна спілка — це неприбуткова організація, заснована фізичними особами на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні, наданні фінансових послуг шляхом об 'єднання грошових внесків.

Кредитна спілка є юридичною особою, має самостійний  баланс, банківські рахунки, які відкриває і використовує згідно із законодавством у самостійно обраних банківських установах, а також печатку, штамп та бланки із своїм найменуванням, власну символіку. Кредитна спілка набуває статусу юридичної особи з моменту її державної реєстрації та не може бути засновником або співзасновником суб’єкта(суб’єктів) підприємницької діяльності.

Кредитна спілка діє на основі самофінансування, несе відповідальність за наслідки своєї  діяльності та виконання зобов'язань  перед своїми членами, партнерами та державним бюджетом. Установчі збори затверджують статут кредитної спілки, обирають її органи управління, уповноважують осіб для проведення державної реєстрації, вирішують інші питання, пов'язані зі створенням кредитної спілки.

Перевірки результатів  фінансово-господарської діяльності кредитної спілки проводиться наглядовим комітетом з власної ініціативи, а також за рішенням загальних зборів членів кредитної спілки або на вимогу не менше 20 відсотків членів кредитної спілки.

Державне регулювання  у сфері спільного інвестування в Україні здійснює Комісія з цінних паперів та фондового ринку відповідно до Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні".

Інститут спільного  інвестування залежно від порядку  здійснення його діяльності може бути відкритого, інтервального та закритого типу.

Інститутспільного інвестування(ІСІ) належитьдо відкритого типу, якщо він (або компанія з управління його активами) бере на себе зобов'язання здійснювати у будь-який час на вимогу інвесторів викуп цінних паперів, емітованих цим ІСІ (або компанією з управління його активами).

ІСІ належить до інтервального типу, якщо він (або  компанія з управління його активами) бере на себе зобов'язання здійснювати  на вимогу інвесторів викуп цінних паперів, емітованих цим ІСІ (або компанією з управління його активами) протягом обумовленого у проспекті емісії строку, але не рідше одного разу на рік.

ІСІ належить до закритого типу, якщо він (або компанія з управління його активами) не бере на себе зобов'язань щодо викупу цінних паперів, емітованих цим ІСІ (або компанією з управління його активами) до моменту його реорганізації або ліквідації.

ІСІ може бути строковим  або безстроковим

Строковий ІСІ  створюється на певний строк, Встановлений у проспекті емісії, після закінчення якого зазначений ІСІ ліквідується або реорганізується. ІСІ закритого типу може бути лише строковим.

Безстроковий  ІСІ створюється на невизначений строк.

ІСІ може бути диверснфікованого  і недиверсифікованого виду. ІСІ  вважається диверсифікованим, якщо він  одночасно відповідас таким вимогам:

•кількість  цінних паперів одного емітента в  активах ІСІ не перевищує 10 відсотків  загального обсягу їх емісії;

• сумарна вартість цінних паперів, що становлять активи ІСІ в кількості, більшій, ніж 5 відсотків  загального обсягу їх емісії, на момент їх придбання не перевищує 40 відсотків вартості чистих активів ІСІ;

• не менш як 80 відсотків  загальної вартості активів ІСІ  становлять грошові кошти, ощадні сертифікати, облігації підприємств та облігації  місцевих позик, державні цінні папери, а також цінні папери, що допущені до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі.

ІСІ, які не мають  усіх ознак диверсифікованого ІСІ, є недиверсифікованими. У разі якщо недиверсифікований ІСІ закритого  типу здійснює виключно приватне розміщення цінних паперів власного випуску та активи якого більш ніж на 50 відсотків складаються з корпоративних прав та цінних паперів, що не допущені до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі, він вважається венчурним фондом. Учасниками венчурного фонду можуть бути тільки юридичні особи.

Дивіденди по цінних паперах ІCІ відкритого та інтервального  типу не нараховуються і не сплачуються.

ICІ відкритого  та інтервального типу мо:жуть  дути тільки диверсифіковані  ІСІ.

Корпоративний інвестиційний фонд — це ІСІ, який створюється у формі відкритого акціонерного товариства і провадить виключно діяльність із спільного інвестування.

Корпоративний інвестиційний фонд створюється  відповідно до законодавства з питань діяльності акціонерних товариств. Корпоративний інвестиційний фонд не може бути заснований юридичними особами, у статутному фонді (капіталі) яких частка держави або органів місцевого самоврядування перевищує 25 відсотків.

Початковий статутний  фонд (капітал) корпоративного інвестиційного фонду формується за рахунок грошових коштів, державних цінних паперів, цінний паперів інших емітентів, що допущені до торгів на фондовій біржі або в торгівельно-інфор-маційній системі, та об'єктів нерухомості, необхідних для забезпечення статутної діяльності.