Лекции по "Финансам"

Якщо обіг обслуговується банкнотами, не розмінними на золото, чи паперовими грошима (казначейськими білетами), то в цьому випадку обіг готівкових грошей здійснюється у відповідності  до закону паперово-грошового обігу. Специфічний закон обігу паперових  грошей може виникнутше із відношення їх до золота, лише через те, що вони є представниками останнього. І закон цей зводиться до того, що випуск паперових грошей повинен бути обмежений тією їх кількістю, в якій дійсно оберталося б символічно представлене ними (золото чи срібло).

Отже, коли кількість паперових  грошей буде рівною теоретичній кількості  золота, що необхідна для обігу, ніяких негативних явищ не виникне – паперові гроші чи нерозмінні банкноти будуть відігравати роль грошових знаків, тобто замінників золотих монет. Зазначена вимога забезпечує стійкість  грошей і характерна для всіх суспільних формацій, де існує грошовий обіг. Нічим  не обмежена емісія грошей призводить до порушення цього закону, переповнення сфери грошового обігу зайвими  грошовими знаками та їх знецінення.

Умови та закономірності підтримки  грошового обігу визначаються взаємодією двох факторів: потребами господарства в грошах та фактичним надходженням грошей в обіг. Це головна умова  стабільності грошової одиниці. Якщо в  обігу більше грошей, ніж потребує господарство, то це призводить до знецінення грошей – зниження купівельної спроможності грошової одиниці. 

2.5 Грошова маса та  її показники 

Грошова маса – це сукупність купівельних, платіжних та накопичу вальних засобів, яка обслуговує економічні зв'язки, належить фізичним та юридичним особам, а також державі. Це важливий кількісний показник руху грошей.

Для аналізу зміни руху грошей на певну дату і за певний період у  фінансовій статистиці спочатку в економічно розвинутих країнах, а надалі і в  нашій країні, стали використовувати  грошові агрегати МО, М1, М2, МЗ, М4.

Агрегат МО включає готівкові кошти в обігу: банкноти, металеві монети, казначейські білети (в деяких країнах). Металеві монети, що складають незначну частину готівки (в розвинутих країнах 2-3%), дають можливість особам здійснювати дрібні розрахунки. Ці монети карбуються з дешевих металів. Реальна вартість монети значно нижча за номінальну, щоб не допустити їх переплавку з метою прибуткового продажу у формі зливків.

Казначейські білети – паперові гроші, емісія яких здійснюється казначейством. Паперові гроші в даний час  функціонують в слаборозвинутих  країнах. Переважна роль належить банкнотам, які за своєю сутністю близькі  в сучасних умовах до казначейських білетів.

Агрегат М1 складається з агрегату МО і засобів на поточних рахунках банків. Кошти на рахунках можуть використовуватися для платежів в безготівковій формі, через трансформацію в готівкові кошти і без переведення на інші рахунки. Для розрахунків власники рахунків виписують платіжні доручення (переважна форма розрахунків в українській економіці) або чеки та акредитиви. Саме агрегат М1 обслуговує операції по реалізації валового внутрішнього продукту (ВВП), розподілу та перерозподілу національного доходу, накопиченню та споживанню.

Агрегат М2 містить агрегат МІ, термінові  та заощаджу-вальні депозити в комерційних  банках, а також короткострокові  державні цінні папери. Останні не функціонують як засоби обігу, але можуть перетворюватись на готівкові кошти  або чекові рахунки. Заощаджувальні депозити в комерційних банках знімаються в будь-який час і перетворюються на готівку. Термінові депозити доступні вкладнику лише при закінченні певного ороку, у них менша ліквідність, ніж у заощаджувадьних депозитах.

Агрегат МЗ містить агрегат М2, заощаджувальні вклади в спеціалізованих кредитних закладах, а також цінні папери, які обертаються на грошовому ринку, в тому числі комерційні векселі, які виписуються підприємствами. Ця частина коштів, яка вкладена в цінні папери, створюється не банківською системою, але знаходиться під її контролем, оскільки перетворення векселя в засіб платежу потребує, як правило, акцепту банку, тобто гарантії його сплати банком у випадку неплатоспроможності емітента.

Агрегат М4 дорівнює агрегату МЗ плюс різні форми депозитів в кредитних закладах.

Між агрегатами необхідна рівновага, в іншому випадку відбувається порушення  грошового обігу. Практика показує, що рівновага буде, коли М2 > МІ (вона закріплюється при М2 + МЗ >М1).

В цьому випадку грошовий капітал  переходить з готівкового обігу  в безготівковий. При порушенні  цього співвідношення між агрегатами в грошовому обігу починаються  ускладнення: недостатність грошових знаків, зростання цін тощо.

Для визначення грошової маси держави  використовують різну кількість  агрегатів (наприклад, США – 4, Франція  – 2). В Росії та Україні для  розрахунку сукупної грошової маси використовують агрегати МО, МІ ,М2 і МЗ. Дані грошові агрегати включають:

- МО – готівкові гроші в обігу;

- МІ, крім МО – кошти підприємств на розрахункових, поточних спеціальних рахунках в банках, депозити населення в ощадних банках до запитання, коштів страхових компаній;

- М2 дорівнює МІ  плюс термінові депозити населення  в ощадних банках, в тому числі  компенсація;

- МЗ, складається з М2 і сертифікатів та облігацій державної позики.

Близько третини грошової маси в  Україні припадає на готівкові гроші, причому має місце тенденція  зростання цього грошового агрегату (МО).

Збільшення кількості готівкових грошей, які обслуговують населення, а в сучасних умовах до них часто  звертаються юридичні особи, викликає нестачу грошей у держави. Перехід  грошей з безготівкового обігу в  готівковий – результат жорсткої фінансової політики, який призведе до розширення ухилень від сплати податків. Крім того, скорочення безготівкового обороту свідчить про зниження здатності  держави впливати на реальні господарські процеси.

На грошову масу впливають два  фактори: кількість грошей та швидкість  їх обертання.

Кількість грошової маси визначається державою – емітентом грошей, а  саме: його законодавчою владою. Збільшення емісії обумовлене потребами товарного  обороту і держави. В Україні  головна причина збільшення грошової маси – держава, точніше великий  дефіцит державного бюджету, який в  значній мірі погашався в 1992-1994 рр. випуском додаткових грошей в обіг. Товарний оборот в той же час в  реальному вираженні скоротився через падіння темпів виробництва.

Інший фактор, який впливає на грошову  масу, – швидкість обігу грошей, тобто їх інтенсивний рух при  виконанні ними функцій обігу  і платежу. Для розрахунку цього  показника використовують непрямі  методи, серед яких:

• швидкість руху грошей в кругообігу вартості суспільного продукту або  кругообігу прибутків визначається як відношення:

Валовий національний продукт або національний прибуток Грошова маса (агрегати МІ, або М2)

цей показник свідчить про зв'язок між грошовим обігом і процесами  економічного розвитку;

• обертання грошей в платіжному обороті визначається співвідношенням:

Сума грошей на банківських  рахунках Середньорічна величина грошової маси в обігу

Цей показник свідчить про швидкість  безготівкових розрахунків. Використовуються також й інші показники швидкості  обігу грошей.

На швидкість обігу грошей впливають  загальноекономічні фактори, тобто  циклічний розвиток виробництва, темпи  його зростання, рух цін, а також  грошові (монетарні) фактори, тобто  структура платіжного обороту (співвідношення готівкових і безготівкових грошей), розвиток кредитних операцій і взаємних розрахунків, рівень процентних ставок за кредит на грошовому ринку, а також  впровадження комп'ютерів для операцій в кредитних установах і використання електронних грошей в розрахунках. Крім цих загальних факторів, швидкість  обігу грошей залежить від періодичності  виплати доходів, рівномірності  витрат населенням своїх коштів, рівня  заощадження і накопичення.

Але так як швидкість обігу грошей обернено пропорційна кількості  грошей в обігу, прискорення їх оборотності  означає збільшення грошової маси. Збільшена грошова маса при тому ж обсязі товарів і послуг на ринку  призводить до знецінення грошей, тобто  в кінцевому підсумку є одним  з факторів інфляційного процесу. 

2.6 Регулювання грошової  маси 

Виходячи із завдання регулювання  платоспроможного попиту центральні банки  визначають цільові орієнтири (таргети) збільшення грошової маси в обігу, в зв'язку з чим подібного роду практика одержала назву "грошове таргетування".

Важливе значення для ефективного  регулювання динаміки грошової маси за допомогою цільових орієнтирів має  порядок їх встановлення або у  вигляді контрольних цифр (Франція), або "вилки" (США) чи прогнозу (Японія).

В різних країнах цільові орієнтири  встановлюються на неоднакові строки: у Великобританії найбільш дієздатним був визнаний однорічний строк грошового  таргетування, розглянутий як оптимальний для можливого взаємного погашення тимчасових коливань процентних ставок; в Японії прогнози зростання грошового агрегату публікуються на початку кожного кварталу; в Італії цільові орієнтири встановлюються строком на 1 місяць з врахуванням сезонних і деяких інших тимчасово діючих факторів.

Основний метод регулювання  грошового обороту, який використовується центральним банком – проведення ним кредитних, інвестиційних і  валютних операцій. Центральний банк повністю визначає величину грошової маси М0, створюючи гроші і вилучаючи  їх з обороту безпосередньо в  ході своїх операцій. В умовах відносно стабільного набору кредитних інструментів, технічного оснащення розрахунків, дієздатності встановлених для комерційних  банків нормативних показників величин  М0, М1 і М2 прослідковується досить високий кореляційний зв'язок. Це дозволяє центральним банкам контролювати будь-який з показників грошової маси за допомогою зміни грошового агрегату М0. Тим самим центральні банки повністю контролюють обсяг грошової маси в обігу, оперативно регулюючи її величину в залежності від цільової установки.

В різних країнах і в різні  періоди в якості цільових орієнтирів обирались різні показники грошової маси. Вибір того чи іншого грошового  агрегату в якості регульованого, як правило, визначався кінцевою метою  грошово-кредитної політики. Так, агрегат  МІ асоціювався з масштабами купівельної  спроможності фізичних осіб. Більш  широкі грошові агрегати М2 і МЗ включають в себе значну частину фінансових активів, які не можуть використовуватися негайно. В залежності від того, які цілі переслідує центральний банк (лише зниження темпів інфляції, досягнення економічного зростання), для орієнтиру обирається той чи інший грошовий агрегат. Наприклад, у Великобританії центральний банк встановлює грошові орієнтири "на широку грошову масу" по великому колу показників. Вже на початку 70-х рр. XX ст. банк Англії посв увагу до контролю за грошовим обігом як до засобу макроекономічного регулювання. У 80-х рр. в зв'язку з прийняттям середньострокової фінансової стратегії антиінфляційної спрямованості банк Англії поставив перед собою завдання зменшення об'єму грошової маси, а також послідовного скорочення державних витрат, взаємну для покриття держбюджету і зменшення самого дефіциту. Рішення настільки неоднозначних завдань потребувало і вибору адекватного грошового агрегату для таргетування. Таким був визнаний агрегат МЗ, який містив всі елементи, що впливали на розвиток інфляційного процесу, і в той же час пов'язаний з фіскальною політикою шляхом включення в його вимоги державного сектора.

В Німеччині цільовий орієнтир встановлюється на більш "вузьку" грошову масу. В якості грошового орієнтира  Бундесбанк обрав агрегат, який він назвав "Центральні банківські гроші (ЦБГ)". Даний агрегат, який наближається за своїм якісним складом до МЗ, мас деякі особливості. ЦБГ включають в себе готівкові гроші і мінімальні резерви комерційних банків, депоновані в центральному банку. Ці резерви (в МЗ Бундесбанк включає готівкові гроші, депозити до запитання, термінові і ощадні депозити) калькулюються на базі розроблених коефіцієнтів і відображають різні види банківських зобов'язань по відношенню до резидентів з врахуванням неоднакової ступені ліквідності різних видів депозитів. Головною перевагою використання ЦБГ в порівнянні з МЗ є те, що центральний банк несе відповідальність за збільшення грошової маси, а також має можливість прослідкувати внесок самого Бундесбанку в створення грошової маси. Іншою перевагою цього показника є наявність необхідних статистичних даних для розрахунку на щоденний об'єм готівкових грошей і обов'язкових резервних вимог комерційних банків.

Найбільш "вузька" грошова маса визначається в Швейцарії. Первісно Швейцарський національний банк обрав в якості офіційного цільового орієнтира  грошовий агрегат МІ, але з 1981 р. перейшов на використання нового цільового грошового  агрегату – "Коригування грошей центрального банку (КГЦБ)", який являє  собою середньомісячну величину, розраховану на основі щоденних показників грошової бази, з поправкою на "транзитні  коливання в банківських залишках". Агрегат знаходиться під суворим  контролем Швейцарського національного  банку і "очищується" від випадкових змін, які виникають в результаті внесення поправок банками в свої баланси.

В США тривалий час в якості цільового  орієнтира використовувався грошовий агрегат МІ, який, на думку Ради управління Федеральної Резервної Системи (ФРС), найбільш детально характеризував розміри  грошової маси. В 1979 р. ФРС перейшла до встановлення цільового орієнтира  також для М2 і МЗ, а в 90-ті роки повністю відмовилась від таргетування МІ.

Необхідність використання того чи іншого методу регулювання кількості  грошей в обігу не підлягає сумніву  у всіх країнах світу і в  провідних міжнародних кредитно-фінансових організаціях. Разом з тим результати встановлення цільових орієнтирів на приріст грошової маси оцінюються неоднозначне, оскільки бажаної чіткої кореляції  між грошовим регулюванням і загальними результатами розвитку економіки не прослідковується. Таким чином, провідні розвинуті країни мають намір і в подальшому звертатися до грошового таргетування.