Отчет по практике в ООО "ПриватБанк"

      Рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів банківських операцій відкриваються в будь-яких банках України з вибору клієнта і за згодою цих банків. 
За формою використання рахунків депозити поділяються на: депозити (вклади) до запитання; термінові або строкові депозити. 
Вклади (депозити) до запитання розміщуються у банку на розрахунковому або поточному рахунку клієнта. Вони використовуються для здійснення поточних розрахунків власника рахунку, в будь-який час можуть вилучатися через видачу готівки. 
      Вклади до запитання є нестабільними, що обмежує можливість їх використання банком для позичкових та інвестиційних операцій. Тому власникам поточних рахунків сплачується низький депозитний процент або не сплачується зовсім. В умовах відсутності (як правило) плати за вклади до запитання банки намагаються залучити клієнтів і стимулювати приріст поточних внесків за рахунок надання їм додаткових послуг та підвищення якості обслуговування. Це, зокрема, кредитування з поточного рахунку, пільги вкладникам в одержанні кредиту.  
Строкові вклади - це кошти, що розміщені у банку на певний строк і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку за встановлений період (не менше одного місяця).       Строкові вклади є для банку кращим видом вкладів, оскільки вони стабільні і зручні в банківському плануванні. За ними сплачується високий вкладний процент, рівень якого диференціюється залежно від терміну, виду внеску, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших умов. 
 
        Строкові вклади є джерелом одержання прибутків їх власниками. Вони оформляються угодою між вкладником і банком. Банки самостійно розробляють форму депозитної угоди. Вона укладається в двох примірниках, один з яких зберігається у клієнта, а другий - у банку. В угоді передбачається сума внеску, термін, протягом якого внесок зберігатиметься у банку; розмір вкладного процента, обов‘язки та права вкладника і банка; відповідальність сторін за недотримання умов депозитної угоди. Деякі банки встановлюють мінімальний розмір страхового вкладу, величина якого залежить від орієнтації банку на відповідного вкладника (дрібного, середнього, великого). 
          У свою чергу банк бере на себе зобов‘язання своєчасно виконати всі умови угоди і відповідати за їх порушення, що виявляється в установленні пені або штрафів за невчасну видачу коштів власникові депозитного рахунку або виплату процентів. 
Строкові вклади не використовуються для здійснення поточних платежів. Якщо вкладник бажає змінити суму внеску (зменшити або збільшити), то він може розірвати депозитну угоду і переоформити свій строковий вклад на нових умовах. При достроковому вилученні коштів з термінового депозиту власник, як правило, позбавляється передбачених угодою процентів. У цьому разі проценти знижуються до рівня, передбаченого за вкладами до запитання. 
           Конкуренція на ринку позичкових капіталів змушує комерційний банк шукати нові форми і способи залучення депозитів. Значного розширення в банківській практиці набув депозит, що відкривається клієнтові при оформленні ним поточного рахунку. Депозит має обов‘язковий характер, а його величина і термін вкладення коштів на рахунок визначається банком. Якщо клієнт не виконує умов даного депозиту, банк може припинити його обслуговування. За своїм характером цей депозит можна віднести до умовного, оскільки вилучення коштів з нього неможливе лише в разі закриття клієнтом поточного рахунку. Він вважається безстроковим, що дає змогу банку використовувати його як довгостроковий кредитний ресурс. За аналогією з вкладами до запитання, за даним депозитом нараховується мінімальні проценти, або вони зовсім не нараховується, якщо банк не бере з клієнта плати за ведення операцій на поточному рахунку.

                 Відсотки за депозитами 
Залучення коштів на депозит здійснюється за певною відсотковою ставкою. Відсоток — це засіб стимулювання залучення депозитів (вкладів) у банк. Розмір відсоткової ставки за депозитами визначається двома основними чинниками: 1) сумою вкладу; 2) строком розміщення коштів. 
       Ставка депозитного відсотка є відношенням суми грошових коштів, що сплачуються у вигляді відсотка, до суми коштів, які одержані у вигляді депозиту. Порядок нарахування і виплати відсотків, розмір відсоткової ставки за вкладом обумовлюються в депозитному договорі. Відсоток має стимулювати вкладників до тривалого збереження грошових коштів на банківських рахунках, тобто збереження коштів в організованих формах. 
       Проявом конкуренції на ринку депозитів є прагнення кредитних установ залучити до себе вільні кошти юридичних і фізичних осіб на основі більш високої відсоткової ставки. В останні роки особливо посилилася конкуренція між Ощадним банком України та комерційними банками за залучення тимчасово вільних грошових коштів населення (приватних клієнтів). 
Вкладники при прийнятті рішення про розміщення власних коштів на депозитах керуються насамперед трьома основними міркуваннями: надійність банку; рівень відсоткової ставки за вкладами; якість обслуговування клієнтів. Як правило, у вітчизняній банківській практиці проявляється тенденція: чим стабільніше і надійніше банк, тим меншою мірою він прагне встановити максимально високі відсоткові ставки за депозитами. І навпаки, маловідомі банки пропонують максимальні відсоткові ставки, прагнучи залучити більше вкладів. 
      Зміна відсоткової ставки за депозитом відбувається за узгодженням сторін при зміні конюнктури ринку кредитних ресурсів, облікової ставки НБУ і затверджується наказом по банку. Виплата відсотків здійснюється на поточний рахунок клієнта за його письмовою вимогою. Відсотки за депозитом можуть сплачуватися: при погашенні депозиту; періодично; при внесенні коштів на депозит (авансом). У разі дострокового вилучення вкладником своїх коштів із строкового депозиту розмір відсотка, що сплачується за даним видом внеску, значно зменшується. 
     Доходи за депозитними операціями підлягають оподаткуванню відповідно до чинного законодавства. 
Управління "депозитним портфелем" (тобто депозитами, залученими банком) — важлива складова банківської діяльності. Величина відсоткової ставки має забезпечувати банкові отримання максимально можливого прибутку при мінімальному ризику. У кількісному вираженні відсоткова ставка за депозитами має бути вище рівня інфляції. Проте на практиці в Україні рівень банківського відсотка за депозитами часто є нижчим від рівня інфляції. Така ситуація знижує довіру населення і підприємств до вітчизняних комерційних банків. 
У розрахунках відсотків за депозитними операціями передбачається використання двох фінансових механізмів: 
— розрахунки на основі простих (номінальних) відсотків; 
—  розрахунки на основі складних (фактичних) відсотків; 
При використанні простої (номінальної) відсоткової ставки, нарощена сума депозиту розраховується шляхом множення номіналу депозиту (без врахування отриманих раніше відсотків) на множник нарощення. Розрахунок нарощеної суми депозиту здійснюється за формулою 
S = P( + rn), 
            Нарахування простих відсотків здійснюється на сальдо за рахунком за фактичний строк зберігання коштів із врахуванням змін відсоткової ставки за договором. Нарахування складних відсотків ("відсотків на відсотки") здійснюється на сальдо за рахунком і нараховані раніше відсотки із врахуванням змін відсоткової ставки і строку розміщення коштів. Розрахунок доходу при складному відсотку ґрунтується на геометричній прогресії ("відсоток на відсоток"). 
          Процес нарощування депозиту за рахунок відсотків за депозитом називається капіталізацією відсотків. Наступне нарахування здійснюється на суму депозиту з урахуванням відсотків. У разі капіталізації сума депозиту і нарахованих за ним відсотків повертається депоненту при погашенні депозиту. 
           Нарахування відсотків починається з наступного дня після надходження грошової суми на депозитний рахунок клієнта та проводиться шляхом множення денного залишку на рахунку на денну відсоткову ставку. 
Отже банк може використовувати у своїй діяльності один з двох методів нарахування відсотків: 1) метод рівних частин; 2) актуарний метод. 
                У разі використання методу рівних частин при нарахуванні відсотків за депозитом за кожний період нарахування застосовується проста (номінальна) відсоткова ставка. При цьому не враховуються нараховані раніше відсотки. Відсотки за актуарним методом розраховуються з використанням складної (фактичної) відсоткової ставки, тобто з урахуванням нарахованих раніше відсотків. У своїй діяльності комерційний банк може використовувати лише один з цих методів нарахування відсотків. 
У момент внесення коштів на депозитний рахунок депозит враховується на всю суму його номіналу. Відмінності обліку номіналу депозиту визначаються конкретним методом виплати відсотків. Існує два таких методи: 1) за період; 2) на період. 
               У банківській практиці відсотки сплачуються депоненту, як правило, по закінченні певного періоду, передбаченого депозитною угодою, тобто за період. У цьому випадку номінальна сума депозиту і сума, що перераховується на депозитний рахунок, збігаються. У разі сплат відсотків на період банк сплачує депоненту відсотки в момент внесення коштів на депозит, тобто авансом. Цей метод застосовується, насамперед, при обліку дисконтних ощадних (депозитних) сертифікатів. Тут величина дисконту є сумою відсотків, що сплачена депоненту авансом. Сума цього дисконту амортизується протягом терміну дії депозитного договору.

Боргові забов’язання банка та їх характеристика

           Облік власних боргових зобов’язань банку

         Банківський вексель є цінним папером, що вільно обертається. Основною метою випуску банківських векселів є формування оптимальної структури ресурсної бази банку за рахунок альтернативних джерел надходження коштів. Оптимізація структури ресурсної бази досягається шляхом підвищення питомої ваги строкових зобов’язань, векселів, зокрема, які є ліквідними і привабливими для інвесторів фондовими інструментами. Окрім цього, емісія банківських векселів сприяє розширенню спектру надійних фондових інструментів.

         Банк, що є емітентом векселя, засвідчує безумовне грошове зобов’язання сплати після настання терміну визначеної суми грошей власнику векселя (векселедержателю). Векселі можуть бути прості та переказні. Як загалом боргові цінні папери інших емітентів, банк-емітент може продавати власні боргові зобов’язання (векселі) за номіналом зі знижкою (дисконтом) або з надбавкою (премією). Тому облік здійснюється за кожною складовою векселя окремо за такими балансовими рахунками.

№ 3300 Прості векселі, емітовані  банком;

№ 3306 Неамортизований дисконт  за цінними паперами власного боргу, емітованими банками;

№ 3307 Неамортизована премія за борговими цінними паперами власного боргу, емітованими банком.

Підставою для оформлення банківського векселя є:

угода купівлі-продажу векселя

документ, що підтверджує  факт зарахування на кореспондентський  рахунок банку суми, визначеної угодою.

Аналітичний облік  емітованих банком векселів ведеться в автоматизованому режимі або у  спеціальному журналі за такою формою:

№

Назва  ремітента

МФО банку

№ проданого  векселя

Номінальна  сума векселя

Дата   продажу

Дата   погашення

Процент за векселем

Облік операцій, пов’язаних з емісією векселів, оформляється сукупністю таких бухгалтерських проведень.

або Поточний рахунок  клієнта.

Знищення бланків  погашених векселів:

Д-т 9910

К-т 9812 Погашені цінності.

Видача вексельного кредиту:

Д-т Рахунки  виданих кредитів

К-т 3300

Погашення вексельного  кредиту:

Д-т 1200 (поточний рахунок клієнта)

К-т Рахунки  виданих кредитів

На суму процентів  за кредит:

Д-т 1200

К-т 6026 Процентні  доходи за іншими кредитами суб’єктам  господарської діяльності в поточну  діяльність.

Погашення банком векселів, виданих в процесі вексельного кредитування:

Д-т 3300

К-т 1001 (1200 або  поточний рахунок клієнта)

Одночасно Д-т 9812

К-т 9910

Далі наведено схему (рис. ) кореспонденції рахунків щодо обліку операцій з емісії векселів банку.

Рис. . Облік емісії векселів банку:

1 — продаж  векселів банку; 2 — відображення  в обліку премії, сплаченої покупцем  векселів; 3 — відображення в обліку  дисконту, наданого покупцю векселів; 4 — щомісячна амортизація премії; 5 — щомісячна амортизація дисконту; 6 — нарахування процентів за векселями з обумовленим процентом; 7 — погашення векселів; 8 — сплата процентів держателям векселів з обумовленим процентом;

1200 (А) — Кореспондентський  рахунок в НБУ;

3300 (П) — Прості  векселі, емітовані банком;

3306 (А) — (контрпасивний рахунок) Неамортизований дисконт за цінними паперами власного боргу, емітованими  
банком;

3307 (П) — Неамортизована  премія за борговими цінними  паперами власного боргу, емітованими  банками;

3308 (П) — Нараховані  витрати за цінними паперами  власного боргу, емітованими банком;

7050 (А) — Процентні  витрати за цінними паперами  власного боргу, які емітовані  банком, крім ощадних сертифікатів.

До власних  боргових цінних паперів банків належать також ощадні (депозитні) сертифікати. Вони можуть випускатися як строкові (під певний договірний процент на визначений термін) або до запитання. Ощадні сертифікати бувають іменні та на пред’явника.

Дохід за ощадними сертифікатами виплачується за умови  пред’явлення їх для оплати у банк, що є їх емітентом.

У разі, якщо власник сертифіката вимагає повернення депонованих коштів за строковим сертифікатом раніше зазначеного в ньому строку, то йому виплачується знижений процент, рівень якого визначається на договірних умовах при внесенні депозиту.

           Облік ощадних (депозитних) сертифікатів, емітованих банком здійснюється за балансовим рахунком № 3320 «Ощадні (депозитні) сертифікати, емітовані банком».

           Нарахування витрат проводиться щомісячно з відображенням сум за рахунком № 3328 «Нараховані витрати за ощадними (депозитними) сертифікатами, емітованими банком».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4.Банківське кредитування

Види кредитів ,їх характеристика

Відповідно до статті 41 Закону України "Про Національний банк  
України"  ( 679-14 ),  статті   68   Закону  України "Про банки і  
банківську   діяльність"  ( 2121-14 ),  з    метою   вдосконалення  
бухгалтерського   обліку   банками   України  кредитних,  вкладних  
(депозитних) операцій та формування і використання  резервів  під  
кредитні  ризики  в  банках  України Правління Національного банку  
України:  
1. Затвердити Інструкцію з бухгалтерського обліку  кредитних,  
вкладних   (депозитних)  операцій  та  формування  і  використання  
резервів під кредитні ризики в банках України (додається).  
2. Департаменту  бухгалтерського обліку   (В.І. Ричаківська)  
після  державної реєстрації в Міністерстві юстиції України довести  
зміст   цієї   постанови   до   відома   структурних   підрозділів  
Національного   банку   України   та   банків  для  керівництва  і  
використання в роботі.  
3. Генеральному     департаменту     банківського     нагляду  
(В.В. Пушкарьов)  унести зміни до Положення про порядок формування  
та  використання  резерву  для  відшкодування  можливих  втрат  за  
кредитними  операціями банків,  затвердженого постановою Правління  
Національного банку України від 06.07.2000 N

     постанову  Правління    Національного    банку   України   від  
11.07.2001    N  268  ( z0634-01 )    "Про   затвердження   Правил  
бухгалтерського обліку формування і використання резервів у банках  
України (зареєстрована в Міністерстві юстиції  України  25.07.2001  
за N 634/5825).  

 

                         Методи Кредитування

          У банківській практиці застосовуються два основних методи кредитування. Перший метод кредитування полягає в тому, що питання щодо надання позики вирішується щоразу в індивідуальному порядку. Кредит надається на певний строк у декілька тижнів, місяців або років і пов'язаний з потребами позичальника в грошових коштах для фінансування цільової потреби. У загальному обсязі банківських кредитів частка таких позик суб'єктам господарської діяльності перевищує 50%.  
        Другий метод кредитування полягає у наданні банком позичальнику позики в межах заздалегідь визначеного ліміту кредитування на певний період часу на покриття його потреби в короткострокових коштах. Такий метод кредитування називається кредитною лінією. Для банку відкрити кредитну лінію для позичальника означає взяти на себе певне забалансове зобов'язання про надання грошових коштів.  
       У банківській практиці виділяють два види кредитних ліній: невідновлювальну та відновлювальну (револьверну).  
      У разі відкриття невідновлювальної кредитної лінії ліміт кредитування запроваджується у вигляді ліміту видачі, тобто банк бере на себе зобов'язання надати позику в певному розмірі. Після надання банком кредиту у встановленому розмірі та його погашення позичальником стосунки між банком і позичальником припиняються.  
       При відкритті відновлювальної (револьверної) кредитної лінії ліміт кредитування визначається у вигляді ліміту заборгованості з позики. Це дозволяє підприємству-позичальнику отримати позику у межах встановленого ліміту, погасити всю її суму (або частину суми) і автоматично отримати повторно кредит у межах терміну дії кредитної лінії. Відновлювальна кредитна лінія є більш гнучкою формою кредитування і нерідко надається без спеціального забезпечення. Кредитна лінія може бути як короткостроковою з періодом дії, що, як правило, не перевищує 180 днів, так і довгостроковою із терміном дії 3 - 5 років. За відкриття кредитної банк отримує комісію.  
      Залежно від характеру зобов'язань банку розрізняють підтверджену та обов'язкову кредитні лінії.  
      Підтверджена кредитна лінія передбачає домовленість щодо наміру банку кредитувати і не є офіційним зобов'язанням банку. Останній зобов'язується надати позику згідно з заявкою клієнта лише у невідкладному випадку, тому клієнт мало зацікавлений в такій кредитній лінії і використовує її лише як гарантію за позикою, яку надає інший кредитор. Ставка відсотку за такою кредитною лінією може заздалегідь не визначатися. Такі зобов'язання не враховуються навіть за балансом, а підлягають лише позасистемному обліку.  
     Обов'язкова кредитна лінія - це контрактне зобов'язання, згідно з яким банк зобов'язується у письмовій формі кредитувати клієнта за його проханням відповідно до термінів та умов, які передбачені кредитною угодою. Банк може відмовити у кредитуванні лише у разі, коли виявить реальне погіршення фінансового стану позичальника або порушення ним умов кредитної угоди. Таке зобов'язання банку підлягає обліку за балансом на позабалансовому рахунку. При відкритті такої кредитної лінії банк отримує комісію або від суми зобов'язання, або від його частини, яка не використана позичальником.  
      Нині комерційні банки переважно використовують метод індивідуального підходу до клієнта при видачі кожної окремої позики, а метод відкриття кредитної лінії практикують у відносинах із позичальниками, які мають надійну репутацію.