Роль недержавних пенсійних фондів на фінансовому ринку

Інвестиції в акції вітчизняних емітентів за 2012 рік посідають третє місце в структурі активів НПФ після інвестицій в банківські депозити та облігацій підприємств, емітентами яких є резиденти України. Динаміка питомої ваги цього цінного паперу у активах НПФ показує тенденцію до його зростання – так у 2009 році частка акцій була на четвертому місці у структурі активів і становила 8,8%, а вже починаючи з 2010 піднялася на третю сходинку. Це пояснюється тим, що цей цінний папір останнім часом демонструє надзвичайно високу дохідність як в цілому по ринку, так і за окремими емітентами, ціни на акції яких в окремих випадках зросли в 15–20 разів.

Однак в Україні цей інструмент украй ризиковий, з огляду на те, що вітчизняний ринок акцій українських емітентів має низьку капіталізацію та позначається недооцінкою окремих активів.

Однією з вад акцій українських  емітентів є надмірна волатильність. Якщо індекси постійно коливаються  на десятки відсотків щомісяця,а  за рік – у рази, то це зрозуміла  причина певної непідходящості акцій пенсійним фондам, які є доволі консервативні у виборі напрямів інвестування [6].

Іншою вадою є порушення прав акціонерів (особливо дрібних, портфельних, до яких належать і пенсійні фонди), що не дозволяє розглядати акції навіть успішних підприємств як об’єкти  інвестування пенсійних коштів, також збиткова робота великої кількості підприємств-емітентів, що виводить таких емітентів за межі кола навіть потенційних об’єктів інвестування для пенсійних фондів та високий рівень заборгованості суб’єктів господарювання між собою та перед бюджетом за податками та іншими обов’язковими платежами, що значно збільшує імовірність ризику банкрутства акціонерного товариства та, відповідно, втрат для інвестора. [11].

Іншим популярними цінними паперами для інвестицій пенсійних фондів є цінні папери, дохід за якими гарантовано Кабінетом Міністрів України – станом на 2012 рік їх питома вага у активах НПФ знаходиться на четвертому місці за розміром. Динаміка частки цього показника є спадною, адже у 2009 році вона становила 16,4%, у 2010 – 14,8, у 2011 – 15%, і впала у 2012 до 11,8%.

Ці цінні папери не користуються значним попитом при інвестуванні пенсійних активів, що зумовлено  вкрай низькою дохідністю цих  фінансових інструментів, яка ніколи не покриває рівня покриває рівня  інфляції та не забезпечує збереження реальної вартості інвестованих пенсійних коштів. Ще одним чинником їх відносно низької частки є українська практика реструктуризації державою заборгованості в цінні папери, оскільки перенесення на більш віддалений строк платежів зі сплати доходу та погашення облігацій, а також зменшення таких платежів може призвести до невиконання НПФ зобов’язань перед учасниками [11].

Втім, частка державних цінних паперів  у активах НПФ є все ж  таки доволі значною, і усередньо- і  довгостроковій перспективі можна вважати негативним чинником. Фактично держава через механізм емісії державних цінних паперів здійснює фінансування постійно зростаючих зобов’язань Пенсійного фонду України.

Решту об’єктів інвестування активів  НПФ складають інвестиції у  банківські метали, об’єкти нерухомості та активи, не заборонені законодавством України. У 2009 році в складі активів перебували ще й іпотечні цінні папери, їх частка становила 0,05%, але починаючи із 2010 року вони зовсім зникли з портфелю НПФ.

НПФ є постійними інвесторами у банківські метали, хоча і спостерігається поступове зменшення частки вкладень пенсійних фондів у банківські метали. Якщо за 2009 рік в банківські метали було розміщено 3,7% від сукупних активів НПФ, то далі частка банківських металів в активах фондів змешується до 2,7% у 2010 році, 1,8% у 2011 році і за 2012 рік вона встановилася на рівні 1,1% від сукупної суми активів.

У 2009 році вкладення у об’єкти  становили 2,1%, а вже у 2010 році вони зросли у приблизно 2,6 рази (частка становила 5,6%), але у 2011-2012 роках їх питома вага у активах знову впала до рівня до 3% (темпи падіння у 2011 році склали 38%, а у 2012 – 14,8%).

Тобто, постійна наявність банківських металів та об’єктів нерухомості у структурі активів НПФ в роки фінансової кризи і після неї говорила про те, що загальна тенденція інвестування залучених коштів характеризувалася більшою диверсифікованістю вкладень, а отже загальний портфель відзначається збалансованістю. Втім, частка цих активів падає, а отже і знижується диверсифікація активів.

Доцільно звернути увагу на дохід  НПФ: за період існування пенсійних фондів загальна сума інвестиційного доходу становить 620,3 млн. грн., або 47,2% від суми сплачених внесків. Динаміка темпів зростання інвестиційного доходу невпинно падає – так у 2010 році до 2009 він становив 82,9%, у 2011 році – 29,3%, а за 2012 рік зріс лише на 10,8%.

Зменшення в період фінансово-економічної  кризи обсягів виробництва основних видів промислової продукції  та послуг значно погіршили умови  інвестиційної діяльності, зокрема недержавних пенсiйних фондів, що негативно вплинуло на рівень дохідностi пенсійних активів. Іншим суттєвим фактором, що впливає на розмір інвестиційного доходу, є те, що розмір залучених пенсійних внесків є незначним для забезпечення можливості здійснення диверсифікації пенсійних активів у дохідні фінансові інструменти.

Отже, після проведеного аналізу  можна побачити, що становище НПФ в Україні є не із легких – їх кількість є замалою, їх активи складають всього лише 0,11% від ВВП, частка вкладників серед працюючого населення України займає 0,25%, а рівень отриманого ними інвестиційного доходу поступово спадає. Таке замале значення НПФ в Україні заважає їм виконувати їх природні функції, зазначені у розділі 1, а саме:

соціальну – занадто малий відсоток людей користується НПФ, щоб цей інститут міг відчутно впливати на підвищенні рівня життя населення в Україні;

інвестиційну – НПФ є замалим  інвестором в той час, коли він  міг би постачати довготермінові інвестиції, необхідні для економічного розвитку України;

ощадну та захисту накопичень –  через низький дохід актуальною проблемою для НПФ є забезпечення дохідності пенсійних активів вище рівня інфляції.

Таким чином, існує нагальна необхідність визначити перелік проблем, що заважають  розвитку НПФ в Україні та шляхи їх вирішення, що буде зроблено у розділі 3.

 

РОЗДІЛ 3. Напрями вдосконалення  діяльності недержавних пенсійних  фондів в Україні

 

Проаналізувавши основні показники  діяльності НПФ та спираючись на дослідження українських вчених, можна говорити про те, що цей інститут на своєму сучасному етапі розвитку має доволі багато проблем.

По-перше, система недержавного пенсійного забезпечення сама по собі є нестабільною. На це можуть впливати такі фактори:

- інвестиційний вибір. У системі недержавного пенсійного забезпечення з ідентичними заробітками і розмірами внесків нерідко можуть мати різні пенсійні виплати;

- оскільки виплати почнуться через багато років, втрати внаслідок невдалого інвестування стануть помітними не одразу;

- у керівників інвестиційних активів може виникнути спокуса вкласти заощадження в занадто ризиковані активи, замість розумного і безпечного інвестування.

По-друге, існує багато перешкод, що стримують розвиток недержавного пенсійного забезпечення. В Україні основними є:

- недостатня поінформованість населення про концепцію пенсійної реформи та значення у ній системи НПЗ, що стримує її розвиток. За різними оцінками експертiв, 12 – 17 % українців лише чули про них.

- недовіра населення до НПФ та відсутність просування позитивного іміджу існуючих НПФ У 90-х роках минулого століття приватні пенсійні фонди діяли за схемою трастів, і частина їхніх вкладників просто втратила свої заощадження. До того ж в пiслярадянський період на території України було реалізовано чимало фінансових пiрамід. Усе це зумовило недовіру населення до фінансових установ, і громадяни не поспішають довіряти свої кошти фінансовим структурам.;

- висока частка витрат населення спрямовується на поточні потреби, а не на заощадження, що відбувається через нестачу коштів у населення. Дійсно, частка заощаджень у доходах населення в Українi є невисокою, а тому на потенційні грошові потоки від населення в систему недержавних пенсійних фондів у найближчій перспективі сподіватися не доводиться;

- переважна більшість  інвестиційних можливостей НПФ пов'язана з надмірними ризиками (ціновими, кредитними, валютними, правовими, ліквідності);

- неефективність системи тарифів оплати послуг адміністратора. Система нарахування винагороди адміністраторам не стимулює якісну роботу з обслуговування учасників НПФ, особливо на етапі виплат. Це робить діяльність з адміністрування економічно непривабливою, що може негативно вплинути на якість та ефективність системи;

- неефективна діяльність фінансового ринку. Досить складною і проблематичною залишається процедура доступу недержавних пенсійних фондів до зовнішніх фінансових ринків, тобто до іноземних інвесторів. Про що свідчить факт, що у інвестиційних портфелях недержавних пенсійних фондів практично відсутні іноземні цінні папери (у статистичних звітах вони були представлені в числі інших активів, що не заборонені);

- відсутність чіткої та системної державної політики в сфері небанківських фінансових послуг;

- неповна і часом неузгоджена нормативно-правова база;

- недостатній рівень державного регулювання і контролю за діяльністю НПФ;

- непослідовність дій щодо організації державного нагляду за діяльністю фінансових посередників;

- невирішеність питань взаємодії небанківських фінансових посередників і банківського сектора економіки;

- низький платоспроможний попит юридичних і фізичних осіб на фінансові послуги;

- нестача бюджетних коштів для організації повноцінного фінансового посередництва в сфері недержавного пенсійного забезпечення;

- суттєва недокапіталізація фінансових посередників, недостатність їх активів та резервів для провадження активної диверсифікованої діяльності;

- недостатня регіональна розгалуженість НПФ, що не в змозі забезпечити доступність до участі в таких фондах бажаючих громадян;

- розбалансованість інвестиційних портфелів фінансових посередників та відсутність практики ризик-менеджменту;

- відсутність сформованих традицій, тривалого позитивного досвіду роботи з клієнтами;

- низькі рівні менеджменту і маркетингу на ринку недержавного пенсійного забезпечення;

- недосконала інфраструктура ринку;

- недостатній професійний рівень спеціалістів;

- неналежне інформаційне і консалтингове забезпечення діяльності на ринку недержавного пенсійного страхування;

- недостатня кількість спеціалізованих видань з проблематики пенсійної реформи, тощо;

- відсутність рейтингів НПФ, які користувалися б довірою ринку, та загальна непрозорість сектору для потенційних вкладників, учасників і клієнтів.

В цілому світові тенденції розвитку пенсійних фондів характеризується тим, що в їх розпорядженні знаходиться найбільша частка активів (у порівнянні із іншими видами інституційних інвесторів) і вони поступово відновили темпи зростання після світової фінансової кризи 2007-2008 рр.

Найбільша концентрація пенсійних  активів припадає на США, які акумулювали 58% їх загально світового показника. Наступні чотири країни – Велика Британія, Канада, Японія, Австралія – разом нараховують близька чверті від цього показника.

Хоча зростання активів пенсійних  фондів продовжується, але більш  швидкими темпами зростають і  їх зобов’язання. Це пов’язано, в першу чергу, із збільшенням очікуваної тривалості життя населення у розвинених країнах. Тому в найближчі роки пенсійні фонди будуть потерпати від дефіциту коштів, а їх діяльність зіткнеться із певними ризиками.

Відношення активів пенсійних фондів до показника національного доходу окремих країн додатково свідчить про важливість цих інституційних інвесторів для економіки країн. Зокрема в Данії, США, Нідерландах, Канаді та Швейцарії це співвідношення перевищує 100%, а в таких країнах як Австралія, Великобританія, Фінляндія, Чилі, Швеція, Сінгапур і Південно-Африканська Республіка, – знаходиться в межах від 50% до 100%.

Для багатьох країн НПФ грають величезну  роль – вони є основними постачальниками  довгострокових ресурсів на фінансовому ринку. Недержавні пенсійні фонди України в ідеалі також повинні виступати основними постачальниками, але вони не виконують цієї функції.

Також є доцільним особливу увагу приділити аналізу інвестиційної політики НПФ різних країн світу, адже саме вона визначає ефективність та досягнення цілей забезпечити своїх учасників пенсійними виплатами.

Дослідження ряду науковців [5, 7, 10] доводять існування певних загальних підходів до управління ресурсами пенсійних фондів. По-перше, до переліку класів фінансових активів, які можна тримати в інвестиційному портфелі НПФ, у національних законодавствах включено ті види інвестицій, що в умовах національного ринку мають “прийнятні” рівні ризиків неплатоспроможності та ліквідності. По-друге, характер обмежень на вкладення в окремі класи активів зумовлений станом розвитку національного фінансового ринку та економіки в цілому, пропозицією відповідних активів на ринку; розвитком організованого ринку цінних паперів і корпоративної культури; історичними традиціями, а також негативним досвідом інвестування в деякі класи активів. По-третє, в більшості країн більше половини інвестицій НПФ здійснюється в інструменти з фіксованою дохідністю, що свідчить про переважання консервативної стратегії інвестування. По- четверте, спостерігається переважання інвестицій на внутрішньому ринку майже в усіх країнах. Це можна пояснити низкою причин: намаганням уникнути валютного ризику; тим, що НПФ мають зобов’язання, як правило, виражені в національній валюті; політикою держав для спрямування пенсійних коштів на розвиток національних економік.