Соціальний захист населення за рахунок коштів бюджету

По-друге, до фінансування витрат залучені не лише підприємства, установи та організації, а всі роботодавці (юридичні та фізичні  особи), які використовують найману  працю. Самозайняті особи, які, по суті, виступають самі для себе роботодавцями, сплачують страхові внески у розмірах, що визначені для роботодавців.

По-третє, до сплати внесків залучені також самі застраховані особи, ними переважно є наймані працівники. Розмір внесків визначається у відсотковому відношенні до заробітку (доходу). Причому застосовується схема, за якою певні категорії працівників, які мають право на пенсійне забезпечення за спеціальними законами, сплачують страхові внески в більшому розмірі, ніж інші, що забезпечуються пенсіями у загальному порядку. Таким чином, упроваджується принцип еквівалентності розміру соціальних виплат сплаченим соціальним внескам.

По-четверте, рівень соціальних виплат через соціальне страхування  поки що не забезпечує функцію соціального  забезпечення, оскільки у переважної більшості громадян розміри пенсій і соціальних допомог ще не досягають базового соціального стандарту – прожиткового мінімуму.

По-п’яте, система загальнообов’язкового  державного соціального страхування  побудована на ринкових засадах, фонди  соціального страхування відокремлені від державного бюджету і є самоврядними некомерційними фінансовими установами, в управлінні котрих держава бере участь як рівноправний партнер з представниками працівників та роботодавців. Водночас проголошено принцип державного гарантування здійснення права на соціальний захист, а соціальні виплати та послуги надаються на умовах і в порядку, визначених відповідним законодавством.

Можна навести й інші відмінності  національної системи соціального  страхування від попередньої  однойменної системи. В цілому, не зважаючи на певні недоліки перехідного періоду, юридичний механізм соціального страхування в Україні цілком відповідає моделі європейських країв. І це дає підстави очікувати, що з часом ця система запрацює на повну потужність і продемонструє позитивні результати.

Основним законодавчим актом у  системі соціального страхування  в Україні є Основи загальнообов’язкового  державного соціального страхування, прийняті 14 січня 1998 р. Згідно зі ст. 1 Основ, загальнообов’язкове державне соціальне страхування являє собою систему прав, обов’язків і гарантій, що передбачає надання соціального забезпечення, яке включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом. Обов’язковому соціальному страхуванню підлягають наймані працівники, а також інші особи, коло яких визначено законом.

У системі соціального страхування  передбачено п’ять видів такого страхування: страхування на випадок  безробіття; страхування у зв’язку з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням; у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; пенсійне страхування; медичне страхування (ще не введено).

Джерелами фінансування соціальних виплат у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування є соціальні страхові фонди, які формуються за рахунок страхових внесків працівників і роботодавців. Управління фондами здійснюється на паритетній основі представниками застрахованих осіб, роботодавців, представниками держави.

Повне функціонування соціального  страхування як організаційно-правової форми соціального захисту ще не завершено. Не прийнято ще закону України  про медичне страхування, передбаченого  Основами 1998 р. Нині медичне обслуговування в основному здійснюється за державний кошт.

За державним соціальним страхуванням застрахованим особам у разі настання страхового випадку надаються такі види соціальних послуг і матеріального  забезпечення:

— пенсія за віком; пенсія по інвалідності. Із введенням у дію накопичувальної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування за рахунок коштів Накопичувального фонду, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснюватимуться такі пенсійні виплати: довічна пенсія з установленим періодом; довічна обумовлена пенсія; довічна пенсія подружжя; одноразова виплата;

— допомоги у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, народженням дитини та доглядом за нею, у зв’язку з безробіттям, на поховання;

— амбулаторне та стаціонарне лікування, надання лікарських засобів медичного  призначення;

— відшкодування витрат, пов’язаних із професійною підготовкою та профорієнтацією; дотації роботодавцю для створення  робочих місць тощо.

Наступною організаційно-правовою формою у системі соціального захисту  України є державна соціальна  допомога, яка становить систему  заходів щодо надання за рахунок  державного та комунального (місцевого) бюджетів та інших програм матеріальної допомоги, здійснення соціального обслуговування та утримання, встановлення пільг.

Державна соціальна допомога як форма соціального захисту становить  систему державної підтримки  населення, що надається за рахунок  державного бюджету у певних, визначених законами, випадках. Підставою для її надання є складні життєві обставини, що об’єктивно порушують нормальну життєдіяльність особи, наслідки яких вона не може подолати самостійно. До таких належать інвалідність, часткова втрата рухової активності у зв’язку зі старістю або станом здоров’я, самотність, сирітство, безпритульність, відсутність житла або роботи, малозабезпеченість тощо.

Державна соціальна допомога за законодавством України надається  у грошовій та натуральній формах, а також у формі соціального  обслуговування і призначена як для всього населення України загалом, так і для окремих категорій: малозабезпечених сімей, сімей з дітьми, інвалідів, дітей-інвалідів, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, інвалідів тощо.

Соціальна допомога в Україні надається за такими принципами: адресності; доступності; добровільності; гуманності; пріоритетності в наданні такої допомоги неповнолітнім, сім’ям з дітьми, непрацездатним громадянам; надання соціальної допомоги на основі встановлених соціальних стандартів у розмірах та на рівні, що відповідає потребам особи й обумовлюється економічними можливостями держави; цільового використання коштів, призначених для надання соціальної допомоги; безповоротності соціальної допомоги. Адресність соціальної допомоги полягає у її цільовому характері та залежності розміру допомоги, що надається, від матеріального стану конкретного одержувача. Цільовий характер соціальної допомоги виявляється у відповідності виду та розміру допомоги конкретним життєвим потребам особи.

В основу надання державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям, а також надання деяких інших видів допомоги покладено прожитковий мінімум – базовий державний соціальний стандарт, залежно від якого визначається право особи на державну соціальну допомогу.

Окрім грошової допомоги державна соціальна допомога включає також забезпечення натуральною допомогою і соціальне обслуговування, здійснення яких регулюється значним числом нормативно-правових актів, що призводить до дублювання й складності у правозастосуванні.

Спеціальний соціальний захист є такою системою соціального захисту, яка передбачає спеціальні (відмінні від загальних) умови його здійснення стосовно певного, визначеного законами, кола осіб.

Спеціальний соціальний захист стосується:

1) кола осіб, які виконують певний вид державної діяльності, протягом виконання якої не підлягають обов’язковому державному соціальному страхуванню;

2) кола осіб, які підлягають соціальному  страхуванню, але держава бере  на себе обов’язок щодо їх  підвищеного соціального забезпечення або покладає такий обов’язок на конкретних суб’єктів.

Стосовно першої категорії згідно з чинним законодавством до таких  осіб належать військовослужбовці, особи  начальницького та рядового складу органів  внутрішніх справ, кримінально-виконавчої системи України, особи начальницького складу податкової міліції та деякі інші категорії осіб.

Водночас соціальні допомоги таким  особам надаються у рамках державної  соціальної допомоги, яка призначена для малозабезпечених осіб або осіб, які не працюють і не охоплені соціальним страхуванням. Це значно знижує гарантії згаданих осіб, чим порушує принцип справедливості. Ця частина соціального захисту вимагає системного законодавчого закріплення.

До другої категорії належать особи, щодо яких спеціальними законами передбачено лише частину інших умов пенсійного забезпечення, ніж за загальним пенсійним Законом України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування". Такі спеціальні умови передбачено такими законами України, як "Про державну службу", "Про Національний банк України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про статус суддів" тощо. При цьому різниця між розміром пенсії, передбаченим спеціальним законом, та розміром пенсії із солідарної системи переважно фінансується з Державного бюджету України. Очевидно, що ця частина спеціального соціального захисту у перспективі перейде до загальної системи.

Додатковий соціальний захист передбачено  законодавством для таких категорій населення: діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування; ветерани війни; ветерани військової служби та ветерани органів внутрішніх справ; ветерани праці та особи похилого віку; інваліди та особи з обмеженими фізичними можливостями; особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; особи, які стали жертвами політичних репресій; біженці та ін.

Система додаткових заходів передбачає надання пільг у сфері працевлаштування, застосування праці, медичного та соціального  обслуговування, надання житлово-комунальних послуг тощо.

Крім того, згідно з чинним законодавством України додатковий соціальний захист включає також компенсацію громадянам втрат від знецінення грошових заощаджень; фінансування соціальної, трудової та професійної реабілітації інвалідів, у тому числі в реабілітаційних центрах, та обслуговування їх у стаціонарах при протезних підприємствах; щорічну разову грошову допомогу до Дня Перемоги ветеранам війни; надання пільгового довгострокового кредиту молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) та придбання житла тощо.

До додаткового соціального  захисту також входять так  звані непрямі соціальні послуги. Їх реалізація не пов’язується з безпосередніми щомісячними або одноразовими виплатами конкретним суб’єктам, а спрямована на соціальну підтримку загалом окремих категорій населення, реалізацію державних соціальних програм, усунення та пом’якшення наслідків виробничого, організаційного, техногенного характеру, профілактику виникнення соціальних ризиків, зокрема таких як безробіття, бідність, нещасні випадки на виробництві, професійні захворювання тощо. В цьому разі йдеться про цільове фінансування з державного бюджету на спеціальні соціальні потреби; спеціальні організаційні заходи щодо пом’якшення несприятливих умов, викликаних економічною кризою, скороченням виробництва, реструктуризацією певних галузей, демографічної кризи, проведенням суспільних реформ; підтримку певних верств населення, які перебувають у найбільш скрутних умовах тощо. Кошти на такі програми виділяються з державного бюджету України.

Щодо надання медичного обслуговування населенню (соціальний ризик – хвороба), то в Україні воно фактично здійснюється на умовах соціальної допомоги, оскільки поки що не введено медичне страхування, фінансування здійснюється з державного бюджету. В Україні заклади охорони здоров’я структурно відокремлені від закладів соціального захисту, а їх управління здійснюється Міністерством охорони здоров’я України. В інших країнах застосовується практика, за якою заклади охорони здоров’я або включені до системи соціального забезпечення, або в організаційному й управлінському плані функціонують відокремлено.

Новою організаційно-правовою формою соціального захисту в Україні, яка тільки починає упроваджуватися, є недержавне соціальне забезпечення через недержавні пенсійні фонди, банківські установи, недержавні соціальні заклади.

Видами соціального захисту  є певні матеріальні блага, які  надаються собі.

Незалежно від того, у якій організаційно-правовій формі здійснюється соціальний захист, він поділяється на такі види: грошові виплати; натуральна допомога; пільги; субсидії; медична допомога; лікарські засоби та інші вироби медичного призначення, технічні засоби реабілітації, технічні засоби пересування, соціальне обслуговування.

Грошові (готівкові) соціальні виплати  надаються у вигляді пенсій, соціальних допомог (одноразових і періодичних), компенсаційних виплат. Соціальні допомоги, у свою чергу, поділяються на допомоги малозабезпеченим сім’ям, сім’ям з  дітьми, дітям-сиротам, у разі тимчасової непрацездатності, у разі безробіття, грошова цільова допомога на прожиття, грошові надбавки на догляд, допомоги хворим на СНІД, на утриманців, на поховання тощо.

Натуральна соціальна допомога передбачається шляхом безкоштовного  забезпечення предметами першої необхідності – продуктами харчування, ліками, засобами санітарії й особистої гігієни, засобами догляду за дітьми, одягом, взуттям, а також технічних і допоміжних засобів реабілітації.

Пільги, у свою чергу, поділяються  на житлові, транспортні, трудові, податкові, у галузі охорони здоров’я.

Житлові субсидії надаються для  оплати за користування житлом, комунальними послугами, на придбання скрапленого  газу, твердого та пічного побутового (рідкого) палива.

Технічні засоби реабілітації передбачені Інструкцією про порядок забезпечення населення України технічними засобами реабілітації, затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 8 грудня 2003 р. № 331. В Інструкції встановлено повний перелік технічних засобів реабілітації, якими протезно-ортопедичні підприємства забезпечують інвалідів, пенсіонерів та інших осіб, які мають право на безплатне забезпечення.