Соціальний захист населення за рахунок коштів бюджету

Видатки, пов’язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та соціальним захистом населення, фінансуються за рахунок асигнувань Державного бюджету. Вони включають витрати на комплексне медико-санаторне забезпечення потерпілого населення, його радіологічний захист та екологічне оздоровлення території, що зазнала радіоактивного забруднення, наукове забезпечення робіт та інформаційні системи, здійснення окремих заходів Всеукраїнською громадською організацією «Союз Чорнобиль України» та іншими громадськими організаціями із соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Інші видатки на соціальне  забезпечення включають видатки  на заходи, пов’язані з поверненням депортованих з України, кримськотатарського народу та осіб інших національностей, грошову допомогу біженцям і утримання пунктів тимчасового розміщення біженців.

2.3. Джерела фінансування  видатків на соціальний захист  в Україні

У світовій практиці існують  такі джерела фінансового забезпечення соціальних гарантій населення: кошти держави; грошові доходи підприємств, установ, організацій, фірм, інших комерційних та некомерційних структур; кошти фондів соціального, майнового та особистого страхування; грошові кошти населення. Для фінансування соціальних гарантій створюються відповідні фонди на рівні держави, підприємств, населення.

В Україні відносини  у сфері соціального захисту  та соціального забезпечення громадян регулює законодавство (закони України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам", "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям", "Про органи і служби у справах неповнолітніх", нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України та ін.).

Законодавством передбачаються рівні умови надання громадянам допомоги у зв' язку з тимчасовою непрацездатністю, вагітністю та пологами, при народженні дитини, по догляду  за дитиною до досягнення нею трирічного віку та на поховання незалежно від виду діяльності, форми власності і господарювання. Допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю виплачується застрахованій особі за рахунок Фонду соціального страхування залежно від розміру заробітної плати (доходу) і страхового стажу.

Із забезпеченням державою соціальних гарантій населення невідривно пов'язана організація державних фінансів, які є важливою складовою економічної системи держави. Саме через масштаби державного втручання у соціально-економічні процеси можливо визначити обсяг прийнятих державою соціальних гарантій. Іншим важливим джерелом фінансування соціальних гарантій населення є місцеві фінанси. Джерела фінансування послуг соціального захисту та соціального забезпечення Бюджетним кодексом України визначено державний і місцеві бюджети (табл. 2.4).

Таблиця 2.4

Склад видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення

Як видно з табл. 2.4. здебільшого місцеві бюджети є джерелом фінансування притулків для неповнолітніх, територіальних центрів і відділень соціальної допомоги, пільг ветеранам війни і праці, допомоги сім'ям з дітьми, виплат населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг, допомоги по догляду за інвалідами, дитячих будинків-інтернатів. будинків-інтернатів для престарілих і інвалідів та дітей-інвалідів.

Ряд причин, які  пояснюють неефективність фінансування сфери соціального захисту та соціального забезпечення в Україні, логічно розглядати в межах окремих груп (за формами соціального захисту), до яких пропонуємо віднести: пільги, субсидії, соціальні та компенсаційні виплати, соціальні послуги. Кожна із зазначених груп має свої особливості фінансування за рахунок коштів державного бюджету та державних цільових позабюджетних фондів, а також розрахунку показників фінансової забезпеченості.

Видатки на фінансування більшості видів соціальних та компенсаційних виплат є адресними і розраховуються відповідно до кількості облікованих  одержувачів тієї або іншої соціальної виплати згідно з передбаченим у  чинному законодавстві розміром соціальної чи матеріальної допомоги, компенсації тощо. Так, щороку Законом про державний бюджет встановлюється розмір одноразової грошової допомоги при народженні дитини або разова грошова допомога ветеранам війни. Крім того, кожного року визначаються основні соціальні стандарти, на основі яких розраховуються певні види допомоги - наприклад, встановлюється рівень прожиткового мінімуму для розрахунку призначення соціальної допомоги відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям".

Окремі види соціальних виплат розраховуються з  урахуванням загальної суми сукупного доходу їх одержувачів (що включає суму доходів кожного одержувача зокрема), яка враховується при прийнятті рішення про призначення соціальної/грошової допомоги. До таких видів допомоги відносяться:

1. державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям;
2. субсидія для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого побутового палива (далі - житлова субсидія);
3. щомісячна грошова допомога малозабезпеченим особам, що проживають разом з інвалідами І чи II групи внаслідок психічного розладу, які, за висновком лікарської комісії медичного закладу, потребують постійного стороннього догляду, на догляд за ними;
4. допомога на дітей одиноким матерям та допомога по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку.

Проте окремі види соціальних виплат надаються без  урахування доходу сім'ї. До таких видів допомоги відносять, наприклад, окремі види державної соціальної допомоги сім'ям із дітьми: допомога у зв'язку з вагітністю та пологами; допомога при народженні дитини; допомога при усиновленні дитини; допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування.

Планування  бюджетних коштів на фінансування пільг  окремим категоріям громадян залежить не від кількості пільговиків та вартості послуг, а від фінансових можливостей держави. Через відсутність реальних даних про кількість осіб, які мають право на пільги, та вартість надання тих або інших видів пільг впровадження уніфікованих підходів до визначення загального обсягу видатків державного бюджету на фінансування пільг суттєво ускладнюється. Відшкодування вартості наданих впродовж року пільг здійснюється в межах фінансових можливостей держави на відповідний рік; а через це знижується якість послуг, які надаються на пільгових умовах, та порушується порядок їх надання.

Організація надання  пільг фактично полягає у відшкодуванні витрат підприємствам, які надають певні послуги пільговим категоріям громадян, і вартість наданих таких послуг, зазвичай, залежить від тарифної політики надава-чів послуг, а не від державного регулювання розрахункової вартості пільги.

Видатки на надання  пільг практично плануються не органами місцевого самоврядування, яким делеговано повноваження щодо фінансування пільг, а центральними органами виконавчої влади. Наприклад, щороку при складанні бюджету на рівні міста обласного значення визначається прогнозна кількість пільговиків та, виходячи з розрахункової вартості надання тих або інших пільг, розраховується вартість кожного виду пільг. На цій основі розраховується сума необхідних видатків для покриття витрат на надання різних видів пільг. Інформація надсилається у головне фінансове управління відповідної обласної державної адміністрації, де й обробляється. Після цього головне фінансове управління обласної державної адміністрації надсилає міському управлінню праці та соціального захисту коефіцієнт, за яким коригується сума видатків на надання пільг за попередній рік в розрізі кожного виду пільг. Цей коефіцієнт розраховується, виходячи з реального фінансового ресурсу, що спрямовується у якості субвенції на надання пільг на рівень області. Таким чином, органам місцевого самоврядування, які в дійсності є саме тою ланкою, що безпосередньо здійснює призначення та надання пільг громадянам, просто доводяться відповідні показники, розраховані "згори". З іншого боку, видатки на надання пільг делеговані з державного до місцевих бюджетів, і органи місцевого самоврядування не зацікавлені у будь-якій їх оптимізації. Адже кінцева сума на фінансування кожного виду пільг планується з урахуванням наявних коштів державного бюджету і не повністю залежить від запланованих показників чисельності пільговиків у кожній окремій громаді.

Слабким місцем української системи соціального захисту є велика кількість задекларованих у чинному законодавстві пільг. За різними оцінками, вартість всіх пільг, що повинні надаватися згідно з чинним законодавством, складає від 19 до 29 млрд. грн. Проте лише незначна частина цих пільг реально фінансується з державного бюджету.

На сьогодні щонайменше 58 законів України встановлюють певні види пільг (див. "Законодавство у сфері соціального захисту та соціального забезпечення"). Згідно з цими актами, право на отримання різних видів пільг мають близько 15 млн. громадян України.

На відміну  від розвинутих країн світу, в  Україні пільги використовуються не лише для соціальної підтримки малозабезпечених чи інших соціально незахищених категорій населення: багато пільг встановлено для громадян, які мають заслуги перед країною або ж для заохочення зайнятості у певних сферах чи в деяких галузях економіки.

В рамках чинного  законодавства у сфері соціального захисту та соціального забезпечення, а також чинного бюджетного законодавства деякі громадяни безпідставно користуються певними видами пільг. Оскільки чинним законодавством задекларовано багато видів пільг та велику кількість одержувачів цих пільг, державі дуже непросто контролювати їх надання. Така непрозорість системи дозволяє громадянам досить легко та без ризику користуватися певними пільгами, не маючи для того достатніх підстав. Ці зловживання, здебільшого лишаються безкарними.

Чинне законодавство  встановлює цілий ряд пільг, які  реально не фінансуються, замість  системи умовних грошових трансфертів, що успішно використовуються в інших країнах. У багатьох пострадянських країнах умовні трансферти надаються великій кількості домогосподарств для відшкодування вартості житлово-комунальних послуг. Основною причиною, що лежить в основі відшкодування вартості таких послуг є те, що малозабезпечені категорії громадян, особливо пенсіонери, не можуть дозволити собі платити вартість навіть базового рівня послуг (часто використовується термін "життєво важливих послуг") щодо тепло-, водо- та електропостачання. Це особливо актуально для тих країн, де розмір пенсій є стабільним, а тарифи на оплату житлово-комунальних послуг корегуються для того, щоб не застосовувати субсидії. Проблема труднощів сплати за житлово-комунальні послуги для малозабезпечених категорій громадян ускладнюється тим, що багато з них проживають у нещодавно приватизованих квартирах, де вони не можуть регулювати власне споживання енергії. В цих випадках уряд дає громадянам умовний грошовий трансферт, чітко прив'язаний до спроможності громадян сплатити вартість життєво важливих послуг - в даному випадку платежів щодо користування житлово-комунальними послугами.