Соціальний захист населення за рахунок коштів бюджету

Існуюча система  пільг і невідповідність основних механізмів розподілу наявних ресурсів інтересам соціально незахищених категорій населення призводить до загальної неефективності діючої в Україні системи соціального захисту та соціального забезпечення. Завищені норми споживання призводять до неефективної споживчої по-ведінки. Наприклад, не існує норми для розрахунку витрат на надання пільг з користування послугами міського громадського транспорту. Відсутність норми провокує надмірне споживання транспортних послуг особами, які мають право на відповідну пільгу. Інший приклад можна знайти у сфері користування пільгами на оплату вартості житлово-комунальних послуг. Обсяг житлово-комунальних послуг, які можна споживати в межах наданої пільги, є фіксованим, проте він перевищує норми, достатні для задоволення мінімальних потреб. Таким чином, діюча система фактично стимулює громадян до зловживання цими послугами.

Механізм соціальної підтримки та соціального забезпечення малозабезпечених громадян, який реалізується через призначення пільг, нечітко сфокусований. Ця проблема має два аспекти: по-перше, не всі особи, які мають право на отримання пільг, насправді користуються ним (наприклад, якщо пенсіонери, що проживають у сільській місцевості, мають пільги на проїзд у громадському транспорті, але не використовують їх, бо не подорожують); по-друге, складність системи пільг часто призводить до зловживань ними (наприклад, великий перелік категорій громадян, які мають право на безкоштовний проїзд у міському громадському транспорті, створив багато можливостей для зловживань - деякі особи для отримання цих транспортних послуг використовують підроблені або недійсні документи, документи інших осіб).

         На відміну від пільг, субсидії - більш прогресивна форма соціального захисту, адже вони адресні, враховують реальний рівень доходів громадян (домогосподарств) та можуть контролюватися.

Житлова субсидія - це адресна матеріальна підтримка малозабезпечених категорій громадян та їх родин на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого побутового палива. Вона забезпечує стабільність витрат таких родин на оплату житлово-комунальних послуг незалежно від зміни вартості послуг. Адресний характер трансферту означає, що він призначається конкретній сім'ї за зверненням власника чи наймача житла від імені усіх зареєстрованих у ньому осіб. Головним критерієм для отримання субсидії є рівень доходів сім'ї, співвіднесенний з розміром вартості цих платежів.

Надання субсидій регулюється відповідним Положенням про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива.

Субсидія для  відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних  послуг призначається на основі середньомісячного, а для придбання скрапленого  газу, твердого та рідкого побутового палива - річного сукупного доходу осіб, прописаних у житловому приміщенні (будинку).

Ще одна форма  соціального захисту, яка використовується в Україні, - соціальні послуги. Умовно їх можна розділити на дві групи: послуги, що надаються у спеціалізованих державних/комунальних установах стаціонарного типу, та послуги, що надаються безпосередньо у громадах. Соціальні послуги надаються на місцевому рівні, а за їх організацію відповідають органи місцевого самоврядування.

Більшість бюджетних  коштів спрямовується на організацію надання соціальних послуг у спеціалізованих державних або комунальних установах стаціонарного типу, включаючи будинки для дітей-сиріт та притулки для дітей, позбавлених батьківського піклування, школи та будинки-інтернати для дітей із вадами фізичного і психічного розвитку, будинки та інтернати для людей похилого віку та інші види спеціалізованих установ стаціонарного типу.

Значно менша  частина бюджетних коштів спрямовується на надання соціальних послуг у громадах. Установи, що пропонують і надають ці послуги, працюють безпосередньо з людьми; можливі відмінності у переліку послуг залежать від демографічної та соціальної ситуації у конкретному населеному пункті. Установи, які пропонують різні соціальні послуги в громаді, включають центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, територіальні центри та відділення соціального обслуговування вдома і центри ранньої реабілітації для дітей-інвалідів.

Соціальні послуги, що надаються у громадах, є адресними та більш ефективними, а також краще відповідають потребам соціально незахищених категорій громадян, аніж послуги державних/ комунальних установ стаціонарного типу. Проте їх поширення в Україні ускладнене,

оскільки органи місцевого самоврядування не мають  стимулів для зміни пріоритету бюджетного фінансування з установ стаціонарного типу на установи, що надають соціальні послуги у громадах. Місцеві бюджети зв'язані вимогами чинного бюджетного законодавства стосовно здійснення фінансування послуг, які надаються у стаціонарних установах.

Навіть якщо послуги, що надаються установами у громаді, менш затратні, ніж такі ж послуги, надані державними установами стаціонарного типу, орган місцевого самоврядування має обмежену можливість переадресувати фінансування на установи, що надають послуги у громаді, та перемістити до них осіб, які обслуговуються у стаціонарних установах. Це пояснюється тим, що частка дотації вирівнювання, яку місцеві бюджети одержують з державного бюджету, чітко прив'язана до кількості осіб, які обслуговуються у стаціонарних установах, і є значно більшою, ніж частка дотації, яка надходить до місцевих бюджетів за послуги, що надаються безпосередньо у громаді. Саме тому органи місцевого самоврядування не мають стимулів розвивати мережу закладів та організацій для організації надання послуг у громаді.

Соціальні послуги, що надаються у громаді, включають: послуги, що надаються комунальними установами, які фінансуються з бюджету; послуги, що надаються недержавними організаціями та установами; послуги, що надаються фізичними особами.

Формула, за якою розраховується ціна за соціальні послуги, що надаються недержавними надавачами, відрізняється від тієї, що використовується для розрахунку вартості послуг державних стаціонарних установ або комунальних закладів, які надають послуги у громаді. Вартість соціальних послуг недержавних надавачів розраховується згідно з порядком, визначеним Постановою Кабінету Міністрів "Про затвердження Порядку регулювання тарифів на платні соціальні послуги". Відповідно до цього Порядку, тариф на платну соціальну послугу обчислюється з урахуванням собівартості послуги, адміністративних витрат і податку на додану вартість. Собівартість платної соціальної послуги включає прямі матеріальні витрати, загальні виробничі витрати, прямі витрати на оплату праці та ін. Перелік статей для обрахування собівартості платної соціальної послуги визначається державними та комунальними підприємствами, установами соціального обслуговування, іншими надава-чами платних соціальних послуг.

Проте органи місцевого  самоврядування не можуть закуповувати послуги у недержавних надавачів, які працюють у громаді, тому що в бюджеті не передбачено відповідних видаткових статей. Існуюча бюджетна система та формула розрахунку дотації вирівнювання не передбачають заохочення надання соціальних послуг поза державними установами стаціонарного типу або комунальними закладами, що надають послуги у громаді.

Таким чином, залучення  до надання соціальних послуг недержавних надавачів замість спеціалізованих державних установ стаціонарного типу або комунальних закладів, що надають послуги у громаді, призведе до зменшення частки дотації вирівнювання, передбаченої для організації надання соціальних послуг, а органи місцевого самоврядування в цьому не зацікавлені.

На даному етапі соціального  розвитку в Україні виникає проблема дефіциту фінансових ресурсів для реалізації інвестиційно-інноваційних проектів, взагалі та соціальної спрямованості зокрема, пошуку джерел їх фінансування, що потребує нових підходів до здійснення перетворень, забезпечення яких дасть змогу вирішити проблему нестачі фінансових ресурсів. Сьогодні основним джерелом фінансового забезпечення соціальної сфери є бюджетні кошти, але, нажаль вони не можуть в повному обсязі забезпечити соціальні потреби суспільства, тому виникає потреба залучення додаткових інвестиційних ресурсів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3

ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ  ФІНАНСУВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ  НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ

 

3.1. Перспективи розвитку  системи державного соціального  страхування в Україні

 

Основними проблемами економічного та соціального розвитку України протягом всього часу її незалежності були постійні нестачі фінансових ресурсів, акумульованих в централізованих та децентралізованих фондах, необхідних для виконання державою покладених на неї функцій, в тому числі обов’язків забезпечення кожній людині відповідного рівня життя та умов відпочинку, розвитку її спортивних, духовних здібностей як особистості. Це викликано в першу чергу тим, що хоча економіка України і є ринковою, однак багато елементів все ще залишилися в тій же формі в якій були успадковані від командно-адміністративної системи Радянського Союзу, що спричинило утворення макроекономічних диспропорцій. Вони в свою чергу значно зменшують ефективність бюджетного фінансування соціальної сфери.

Також на стан соціальної сфери впливають непослідовність проведення реформ виконавчими органами влади, їх неузгодженою діяльністю, а іноді і бездіяльністю, значні вади в реалізації державної соціальної політики. Все це веде до того що в Україні можна виділити низку основних проблем, які з часом приведуть до кризових явищ в соціальній інфраструктурі:

1. недостатні розміри фінансування соціальної сфери;
2. непослідовність та фрагментарність фінансування;
3. неефективна його структура (основна вага витрат припадає на заробітну плату, що веде до занепаду матеріальної інфраструктури);
4. відсутність стимулів для переходу до децентралізованого фінансування частини соціальних витрат.

Зазвичай найголовнішою  проблемою здійснення соціальної політики, яка, як правило, і визначає межі її здійснення, є проблема фінансування соціальних витрат.

Звичайно, держава в  теперішніх економічних умовах не в  змозі профінансувати усі соціальні  гарантії в повному обсязі, проте  забезпечити поступове наближення основних соціальних стандартів та гарантій (пенсій, допомоги) до прожиткового мінімуму зобов’язана. Нині ж прожитковий мінімум використовується лише для загальної оцінки рівня життя, а не як соціальний стандарт, який лежав би в основі забезпечення конституційних соціальних гарантій.

Основними пріоритетними  напрямками реформування й удосконалення механізму системи управління соціальним захистом населення в Україні є:

- впровадження комплексу  заходів щодо радикальної модернізації  діючої пенсійної системи, забезпечення  переходу від бюджетного до  страхового принципу  фінансування  значної  частини  видатків  на  соціальний  захист;

- перегляд системи  критеріїв та підстав, за якими  громадян надають пільги  та  призначають  соціальні виплати;

- підвищення ефективності виконання міжнародно-правових зобов’язань у  сфері  вдосконалення  державної  системи  соціального  захисту;

- забезпечення прозорості  і координації під час фінансування  усіх державних  програм  соціального  спрямування.

Невідкладними заходами щодо реформування системи соціального  захисту є вдосконалення механізмів адресної допомоги найбільш незахищеним верствам населення з одночасною поступовою ліквідацією практики надання її через дотації та пільги всім категоріям населення, що їх потребують. Основними шляхами реалізації цих заходів слід вважати такі:

- запровадження і фінансове забезпечення на державному рівні мінімальних соціальних гарантій (пенсій, стипендій, допомоги малозабезпеченим непрацездатним громадянам, безробітним);

- встановлення науково обґрунтованих пропорцій між середніми мінімальними рівнями заробітної плати і пенсій, допомогою по безробіттю та допомогою малозабезпеченим громадянам пенсійного віку і сім'ям з дітьми, різними оцінками рівнів бідності;

- запровадження, виходячи з динаміки споживчих цін, попереджувальних заходів соціального захисту населення, адресної допомоги і субсидій;

- захист купівельної спроможності малозабезпечених непрацездатних громадян і сімей.

Ці пропозиції є тактичними завданнями. Стратегічними завданнями реформування системи соціального  захисту слід вважати значне зростання ролі страхових підходів у її механізмах та створення законодавчих, інституційних і фінансових засад для нової системи соціального страхування, що передбачає обов'язкове страхування, пов'язане зі стажем роботи громадянина і його участю у створенні фондів соціального страхування; державне страхування окремих категорій громадян і відповідне забезпечення гарантій, які бере на себе держава (щодо військовослужбовців та ін.), добровільне страхування. Така система соціального страхування має забезпечити більш ефективний соціальний захист населення, об'єктивну диференціацію пенсій та інших соціальних гарантій відповідно до внеску кожного громадянина, його страхового статусу та інше.

Перспективними методами в соціальній сфері держави можуть стати: