Соціальний захист населення за рахунок коштів бюджету

Порядок соціального  страхування визначається відповідними законами (Швейцарія, Франція, Італія). У Німеччині вказані правовідносини закріплені у  Соціальному кодексі та окремих законах (наприклад «Про соціальне страхування самостійних художників»).

Пенсійне страхування  у європейських країнах має певні  спільні риси. По-перше, це здійснення управління державними та недержавними органами. По-друге, наявність солідарної та накопичувальної систем. Накопичувальна система є обов’язковою і добровільною. Але в більшості країн накопичувальна система є добровільною і саме вона відіграє визначальну роль у пенсійному забезпеченні. Наймані працівники, а також деякі категорії самозайнятих (рівень прибутку яких не перевищує встановлену законодавчо межу) підлягають загальнообов’язковому страхуванню. Добровільним страхуванням охоплюються особи з високими доходами та особи, які втратили право на загальнообов’язкове страхування або не підпадають під нього. Тобто, навантаження на систему загальнообов’язкового пенсійного страхування зменшено, шляхом виключення із нього певних груп працівників.

Система пенсійного страхування  за віком характеризується диференціацією за колом осіб. У Німеччині пенсії за віком є чотирьох видів: звичайна пенсія; пенсія застрахованим із великим стажем; пенсія за віком інвалідам; пенсія шахтарям, які мають значний стаж роботи під землею. Така диференціація пенсії за віком сприяє заінтересованості особи у виході на пенсію у більш пізньому віці, а також захищає інвалідів та працівників, які працюють у важких умовах праці.

На відміну від інших  країн, в Нідерландах державному пенсійному страхуванню підлягає все  населення країни. Пенсії виплачуються всім особам, які досягли пенсійного віку – 65 років. Розмір пенсії розраховується з мінімальної зарплати і складає 70% для одиноких пенсіонерів і 100% - сімейним .

Особливе місце в  системі пенсійного страхування  займають пенсії по втраті годувальника. В Нідерландах пенсія в разі втрати годувальника виплачується в залежності від доходу сім’ї. Якщо він перевищує певний рівень, то пенсія не виплачується. У Швейцарії діє додаткова система пенсійного страхування на випадок втрати годувальника.

Система пенсійного страхування в Україні багато в чому схожа на німецьку, але, в Україні недостатньо дієвий коефіцієнт страхового стажу та недосконалий механізм щорічного коригування розміру пенсій.

У законодавстві більшості  європейських країн скасовано право на допомогу в разі безробіття особам, які не досягли 18 років, бо основною метою державної політики зайнятості є забезпечення плавного переходу молоді від процесу навчання до роботи. Для цієї категорії населення альтернативою виступають активні програми професійної підготовки, перепідготовки, першого трудового досвіду. Так, професійна підготовка молоді в Швеції є складовою народної освіти. При переході до вищого ступеня навчання в школах, здійснюється професійна підготовка за 25 спеціальностями. Професійну підготовку різних категорій незайнятого населення, в тому числі випускників шкіл, здійснює державний концерн AMUGRUPPEN на підставі базових договорів.

Згідно чинного законодавства  України можуть бути визнані безробітними особи, які не досягли 16 років, що працювали та були звільнені на підставі п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю. Таке положення законодавства не відповідає практиці та законодавству з питань зайнятості багатьох країн світу. Починати трудову діяльність з отримання допомоги по безробіттю шкідливе явище, тим більше, що для цієї категорії працівників в законодавстві закріплені додаткові гарантії щодо працевлаштування. Самим надійним захистом на ринку праці для будь-якої особи є її працевлаштування.

Право на допомогу в разі безробіття може залежати від причин звільнення: за власним бажанням чи без вільного вибору залишення на роботі. В Ірландії і Данії особа втрачає право на отримання допомоги в разі безробіття, якщо вона була звільнена за вчинення значного правопорушення. У Греції безробітними не визнають осіб, які звільнилися з роботи за власним бажанням. У багатьох європейських країнах зазначені категорії робітників мають право на допомогу, але на короткий період часу.

У більшості країн  основний тягар внесків на соціальне  страхування припадає на роботодавців (в Італії та Іспанії – 4/5). Виняток становлять Нідерланди, де працівники сплачують 2/3 загальної суми внесків. В Нідерландах збір внесків здійснюють промислові страхові асоціації. Керують ними представники роботодавців та найманих працівників. Фонд соціального страхування Бельгії наповнюється за рахунок відрахувань працюючих (13,7%), роботодавців (24,7%), держави. Кошти надходять на рахунок Національної служби соціального захисту, яка і визначає соціальний бюджет країни. В цій країні соціальний бюджет становить 73% державного бюджету. Найбільше коштів витрачається на виплату пенсій і допомоги по інвалідності. Слід зазначити, що в Україні лише обговорюється питання про формування соціального бюджету в межах державного бюджету.

В країнах ЄС соціальне страхування спрямовується на забезпечення основних життєвих потреб та недопущення суттєвого зниження доходів внаслідок дії факторів соціального ризику.

В усіх європейських країнах  поряд із соціальним страхуванням існує  система адресної соціальної допомоги, управління якою взяла на себе держава. Соціальний захист на засадах адресності є загальноприйнятою практикою в країнах Західної Європи. Така допомога надається особам, які мають дохід, менший за встановлений державою. Більшість виплат призначаються сім’ям з дітьми. Досить поширеними є виплати особам пенсійного віку із низькими доходами.

Найбільш розвинута  допомога на засадах адресності у  Великобританії. У цій країні матеріальний стан особи є однією із основних підстав виникнення права на допомогу і враховується при виплаті 34% усіх видів допомоги.

Одним із шляхів реформування  системи соціального захисту  є врахування матеріального стану  особи з метою надання її безпосередньо  тому, хто її потребує, а не тому, хто може забезпечити себе сам.

Сьогодні продовжується реформування системи соціального захисту в постсоціалістичних країнах.

Протягом останніх років  були проведені пенсійні реформи  в країнах колишнього Радянського  Союзу і Східної Європи. В результаті проведених реформ був підвищений розмір пенсій; збільшений пенсійний вік, створено багаторівневу пенсійну систему .

Найпоширенішою є трирівнева система, яка передбачає солідарний рівень, накопичувальний обов’язковий і добровільний накопичувальний  рівні.

Цікавим у реформуванні соціальної сфери є досвід Латвії, тому що реформи принесли позитивний результат. Юридичною основою соціального страхування в цій країні є прийнятий у 1997 році закон «Про державне соціальне страхування». Бюджет соціального страхування є складовою частиною державного бюджету і має статус спеціального. Це означає, що доходи соціального бюджету можуть використовуватись лише на цілі, передбачені зазначеним Законом. Згідно з ним, фінансування страхових послуг і адміністративних витрат здійснюється із чотирьох спеціальних бюджетів: спеціального бюджету державних пенсій, спеціального бюджету зайнятості, спеціального бюджету нещасних випадків на виробництві, спеціального бюджету інвалідності, материнства і хвороби. Доходи соціального страхування зараховуються на рахунки спеціальних бюджетів згідно із Законом «Про державний бюджет» на конкретний рік. Основу бюджету державного соціального страхування складають внески, розміри яких щорічно затверджує Кабінет Міністрів.

Для кожного виду соціального  страхування визначена окрема ставка і тому внески поступають у виокремлений бюджет конкретного виду страхування. Із основного державного бюджету здійснюються внески по страхуванню пенсій і по безробіттю військовослужбовців дійсної служби, осіб, які виховують дитину до півтора року, осіб, у яких другий із подружжя знаходиться на дипломатичній службі за кордоном. За безробітних, непрацюючих інвалідів та осіб, які отримують допомогу у зв’язку з материнством чи хворобою, внески вносяться із відповідного бюджету соціального страхування.

Пенсійна система Латвії – трирівнева. Солідарну систему було замінено на систему умовно накопичувальних визначених внесків. Це і є перший рівень пенсійної системи, який передбачає надання пенсій за віком, з інвалідності та у разі втрати годувальника. Під час розрахунку пенсії із першого рівня системи, враховується такий показник як пенсійний капітал застрахованої особи, який складає зареєстрована сума страхових внесків на особистому рахунку цієї особи і щорічний приріст капіталу. Саме вказана розрахункова одиниця визначила назву першого рівня пенсійної системи. Другий рівень пенсійної системи діє за принципом накопичення і вкладення індивідуальних внесків соціального страхування. На відміну від першого рівня схема другого рівня накопичує реальний капітал. В даний час на другий рівень справляється обов’язкова сума внесків соціального страхування, яка складає 2% заробітної плати і до 2010 року досягне рівня 10%. Третій рівень дає можливість створювати приватні накопичення в пенсійних фондах, що діють згідно із Законом «Про приватні пенсійні фонди». Окрім соціального страхування в Латвії діє система державної соціальної допомоги. Всі виплати соціального характеру співвідносяться із державною допомогою соціального забезпечення.

Пенсійна реформа в  Російській Федерації розпочалась  в першій половині 2001 року. Пенсії в обов’язковій пенсійній системі Росії поділяються на пенсії за обов’язковим пенсійним страхуванням та пенсії за державним пенсійним забезпеченням. Із системи обов’язкового пенсійного страхування призначаються трудові пенсії, які складаються з базової частини, страхової та накопичувальної частин. Із системи державного пенсійного забезпечення призначаються пенсії за вислугу років, по старості, по інвалідності, в разі втрати годувальника та соціальні пенсії.

Щодо фінансування пенсій, то можна зазначити, що виплата базової частини трудової пенсії здійснюється за рахунок єдиного внеску, що зараховується до федерального бюджету. Виплата страхової та накопичувальної частин трудової пенсії здійснюється за рахунок коштів Пенсійного фонду. Накопичувальна частина виплачується за рахунок сум, облікованих в спеціальній частині особового рахунку застрахованої особи. Фінансування пенсій із системи державного пенсійного забезпечення здійснюється повністю за рахунок федерального бюджету.

Україна повинна вивчати та впроваджувати у практику здійснення соціального захисту зарубіжний досвід. Така діяльність дозволить побачити, якою може бути ситуація в Україні у майбутньому, якщо вона піде тим чи іншим шляхом.

ВИСНОВКИ

Соціальний захист –  це категорія розподільчих відносин, продукт ринкової економіки. В умовах державної власності їй немає місця у взаємовідносинах держави і населення, оскільки держава не може захищати громадян від самої себе.

Соціальний захист —  це комплекс організаційно-правових та економічних заходів щодо забезпечення добробуту кожного члена суспільства в конкретних економічних умовах. Кінцевою його метою є надання кожному членові суспільства, незалежно від соціального походження, національної чи расової належності, можливостей вільно розвиватися, реалізувати свої здібності, а також запобігання соціальній напруженості, що виникає у зв’язку з майновою, расовою, культурною, соціальною нерівністю та виявляється у страйках, актах громадянської непокори, сутичках між окремими групами населення.

Кожному громадянинові  потрібні соціально-економічні гарантії, закріплені законодавчо. В іншому випадку  не можна досягти соціального  миру між населенням, державою і  підприємцями, а отже, і економічної  стабільності в країні. Соціально-економічні гарантії мають здійснюватися за трьома основними напрямками. Перший полягає в тому, що держава повинна гарантувати кожному громадянинові, зайнятому трудовою діяльністю, нормальний рівень добробуту через мінімальний рівень заробітної плати, її індексацію, помірні податки і невтручання у підприємницьку діяльність.

                  Другий напрям – це задоволення так званих пріоритетних потреб суспільства, які держава не може довірити кожному громадянину самостійно. До них належать потреби здобуття загальної освіти, виховання дітей і підлітків, проведення культурно-освітньої роботи, організація охорони здоров’я і розвитку фізичної культури членів суспільства. Держава законодавчо гарантує задоволення перелічених потреб за рахунок бюджету, в мінімально достатніх розмірах, у формі безплатних послуг. Співвідношення таких послуг завжди мусить поєднуватися з розміром стягуваних з громадян прямих і непрямих податків. Це також є умовою соціальних гарантій.

Третій напрям має  на меті вирівнювання рівня життя  окремих груп населення, недостатня забезпеченість яких пов’язана переважно з причинами, що не залежать від їхніх трудових зусиль. Такими причинами можуть бути підвищене навантаження утриманців на працездатних; стан здоров’я; вік; втрата роботи; кризові явища в економіці. У цьому випадку формами задоволення відповідних потреб можуть бути пенсії, допомога, стипендії, грошові виплати, їхня індексація, матеріальна допомога, пільги з податків, платежів і послуг. Наведені форми соціальних гарантій сприяють тому, що стають можливими підтримання життєвого рівня, а також розвиток здібності людини незалежно від її матеріального становища, рівня її заробітної плати і впливу економічних та інших зовнішніх факторів по відношенню до громадян.

Соціально-економічні гарантії являють собою метод забезпечення з боку держави задоволення різноманітних потреб громадян на рівні соціально визнаних норм. Соціально-економічні гарантії громадянам – це об’єктивна необхідність для будь-якої правової держави, зміст і доцільність її існування. Обсяг і рівні таких гарантій є мірилом її цивілізованості.

Система соціального захисту та соціального забезпечення в Україні не відповідає європейським стандартам, про що свідчить аналіз таких соціальних стандартів та нормативів, як прожитковий мінімум, мінімальна заробітна плата та мінімальна пенсія.

Соціальний захист та соціальне забезпечення – найбільша видаткова стаття Державного бюджету України, яка за обсягом випереджає охорону здоров’я, освіту та видатки на економічну діяльність. Впродовж 2010-2012 років обсяг річних видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення становив у середньому 86052,8 млн. грн. або 27 % загальної суми видатків Державного бюджету України.

Україна не може стояти осторонь тих процесів, що відбуваються в  Європі, так як вона визначила для себе необхідність соціально-економічної інтеграції з Європейським Союзом. Це накладає певні зобов’язання щодо врахування міжнародного досвіду із впровадження ринкових моделей соціального захисту. Перед законодавцем постало завдання адаптації національного законодавства до  європейських стандартів.