Співробітництво України з Мінародними фінансовими організаціями

4

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………….…….....3

РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ФІНАНСОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ (МФО)...........................................................................5

   1.1. Причини виникнення і мета діяльності МФО.................................................5

   1.2. Сутність і класифікація МФО...........................................................................6

   1.3. Основні міжнародні організації на ринку капіталів.......................................8

РОЗДІЛ 2. ПРОБЛЕМИ СПІВПРАЦІ МІЖНАРОДНОГО ВАЛЮТНОГО ФОНДУ (МВФ) ТА УКРАЇНИ.........................................................................................15

   2.1. Загальні принципи та основні напрямки МВФ.............................................15

   2.2. Досвід співробітництва України з МВФ.......................................................18

   2.3. МВФ та його вплив на економічні процеси країн........................................20

РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ СПІВРОБІТНИЦТВА МВФ З УКРАЇНОЮ.........................24

   3.1. Перспективи співробітництва України з МВФ та Міжнародними фінансово-кредитними організаціями.............................................................................24

ВИСНОВОК ..............................................................................................................28

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..................................................................30

ДОДАТКИ…………………………………………………………………………..32

ВСТУП

Неухильний процес поглиблення інтернаціоналізації економічного життя, який має своїми проявами розширення і ускладнення взаємозв’язків національних економік, усуспільнення характеру праці та виробництва в глобальному масштабі, об’єктивно підвищує значення зовнішніх джерел фінансових ресурсів для будь-якої національної економіки. Особливе місце серед них належить кредитуванню з боку міжнародних фінансових організацій (МФО)[2].

Міжнародні та регіональні валютно-фінансові організації – це установи, які створені на базі багатосторонніх валютних відносин між державами.

Актуальною дана проблематика є і для України, яка пов'язує свою інтеграцію у світову економіку та вихід на міжнародні фінансові ринки з поглибленням співробітництва із такими впливовими МФО, як Міжнародний валютний фонд та група Світового банку. В даному аспекті слід зауважити, що на сьогодні наша держава невповні використовує потенціал такої співпраці як щодо залучення іноземних капіталовкладень, так і розв'язання проблеми зовнішнього боргу, а також побудови довгострокових і стабільних відносин із міжнародними фінансовими структурами. Це зумовлює потребу в розробці обґрунтованої стратегії поведінки України з МФО і тактики взаємодії з ними на майбутнє, спрямованих на підвищення ефективності зовнішніх фінансових запозичень у контексті структурної перебудови економіки, її фінансового сектора тощо[15].

Зважаючи на актуальність теми, метою курсової роботи є розгляд теоретичних основ співробітництва України з міжнародними фінансовими організаціями, оцінка його позитивного та негативного аспектів та розробка пропозицій щодо покращення відносин України з міжнародними валютно-фінансовими інституціями. Для досягнення означеної мети в роботі було поставлено такі завдання:

-              проаналізувати характер, масштаби та особливості співробітництва України з МФО на різних етапах розвитку;

-              оцінити роль і значення кредитного капіталу міжнародних фінансових організацій у трансформаційних процесах країн з перехідною економікою;

-              розробка пропозицій з метою покращення відносин України з сучасними міжнародними валютно-фінансовими організаціями.

Об’єктом дослідження курсової роботи є міжнародні валютно-фінансові відносини України з МВФ та Світовим Банком.

Предметом дослідження є стан співробітництва України з міжнародними валютно-фінансовими організаціями.

Джерелами вихідної інформації при написанні роботи були: періодичні видання, навчальні посібники, нормативно-правові акти, дані офіційного сайту Міністерства Фінансів України, Міністерства економіки України та офіційного сайту МВФ.

РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ФІНАНСОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ (МФО)

1.1.                 Причини виникнення і мета діяльності МФО

Міжнародні валютно-кредитні та фінансові організації є важливою складовою сучасної інституційної структури світових валютно-фінансових відносин. Виникли вони після Другої світової війни (за винятком Банку міжнародних розрахунків, який засновано 1930 р.), їх функціонування та розвиток є одночасно важливою передумовою та елементом механізму поглиблення світогосподарських зв'язків у цілому [1].

Міжнародні фінансові інституції постали внаслідок дії цілої низки загальних та спеціальних чинників. До чинників виникнення МФО слід віднести:

-    поглиблення інтернаціоналізації господарського життя;

-    вихід відтворювального процесу за національні кордони;

-   швидкий розвиток і посилення ролі транснаціональних корпорацій та банків у світовій економіці;

- активізацію міждержавного та наднаціонального регулювання всіх форм сучасних міжнародних економічних відносин;

- необхідність створення організаційних основ міждержавного механізму спільного вирішення країнами валютно-фінансових проблем світогосподарського розвитку.

Метою діяльності МФО є:

-   стабілізація і розвиток системи міжнародних фінансів та світової економіки в цілому;

-   міждержавне валютне та кредитно-фінансове регулювання;

- розробка та координування стратегії й тактики розвитку світової валютно-фінансової та кредитної системи;

- акумуляція фінансових ресурсів та їх використання з метою забезпечення стабільності національного, регіонального та світового економічного розвитку.

МВФ застосовує різні форми діяльності. Серед них:

- інспектування (було пов'язано з переходом від паритетної до відкритої системи обміну валют. При цьому члени МВФ вирішили, що фонд повинен розширити свою діяльність за межі мінової вартості, вивчати всі сфери економіки країн, які визначають розмір цієї вартості і, неупереджено давати оцінку економічної діяльності країн для всієї спільноти членів);

-    консультації (використовує три типи консультацій: щорічні, додаткові (може організувати директор-розпорядник фонду у випадках, якщо країна несподівано опиняється в складній економічній ситуації, або є підозра, що її дії суперечать "кодексу поведінки" і можуть завдати шкоди іншим країнам) та спеціальні (проводить з тими країнами, економічна політика яких значною мірою визначає стан світової економіки);

- надання послуг, фінансування.

Кредитно-фінансова діяльність є однією з найважливіших функцій МВФ. Вона полягає у використанні фінансових ресурсів МВФ країнами-членами й кредитування за допомогою залучених ресурсів. Структура ресурсів Фонду складається з двох блоків: внесок кожної країни в установлений капітал МВФ відповідно з її квотою; запозичені кошти (кредитні лінії від урядів і центральних банків його членів) [2].

Основними функціями МФО є регулювання міжнародних валютно-кредитних та фінансових відносин, реалізація фінансових проектів, обговорення і розробка спільної позиції та рекомендацій у цій сфері, збір інформації, видання науково-практичної літератури.

1.2.                 Сутність і класифікація МФО

    Залежно від критерію класифікації МФО поділяються на: міждержавні (міжурядові) та неурядові (характер діяльності); загальної компетенції та спеціальної компетенції (коло компетенції); міждержавні, міждержавні з окремими наднаціональними повноваженнями і наддержавні, наднаціональні (характер повноважень); відкриті та закриті (умови прийому в члени); глобальні, регіональні та двосторонні (сфера діяльності); універсальні та спеціалізовані (функції).

    До глобальних організацій належать передусім спеціалізовані інститути ООН — Міжнародний валютний фонд та Група Всесвітнього банку, а також ГАТТ—СОТ. Крім того, проблеми світових фінансових відносин (головно країн, що розвиваються) обговорюються на Конференції ООН з торгівлі й розвитку — ЮНКТАД (з 1964 р. — 1 раз на 3—4 роки).

     Одним із напрямів діяльності Організації економічного співробітництва й розвитку (ОЕСР, 1961), яка охоплює нині 27 найбільш розвинутих країн світу, є координація валютно-кредитної та фінансової політики країн-членів. У структуру ОЕСР входять 30 комітетів, у тому числі з проблем платіжних балансів, умов експортних кредитів тощо [9].

     До регіональних міжнародних фінансових організацій належать насамперед регіональні банки розвитку (Європейський банк реконструкції й розвитку — ЄБРР, Міжамериканський банк розвитку — МАБР, Африканський банк розвитку — АФБР, Азійський банк розвитку — АЗБР) і регіональні валютно-кредитні та фінансові організації (Європейський центральний банк — ЄЦБ, Європейський інвестиційний банк — ЄІБ, Європейський фонд розвитку — ЄФР тощо). Виникнення регіональних фінансових інституцій зумовлене посиленням ролі країн, що розвиваються, у світовій економіці; специфічними потребами регіонального розвитку; переміщенням основних потоків іноземних приватних інвестицій у промислово розвинуті країни.

    Регіональні банки мають спільні риси, які випливають зі специфіки мети їхньої діяльності. Вони здійснюють довгострокове кредитування регіональних проектів розвитку; розробляють стратегії розвитку з урахуванням регіональної специфіки; кредитують регіональні об'єднання.

    За характером повноважень МФО поділяються на три типи: міжнародні організації, які здійснюють координаційні функції; міжнародні організації, які виконують окремі наднаціональні функції; наддержавні (наднаціональні) організації.

    МФО координаційного типу поділяють повноваження з державою. Вони різняться співвідношенням повноважень та механізмами регулювання. Як правило, організація має право зобов'язувати своїх членів без їх згоди та проти їх згоди шляхом обов'язкових рішень більшістю голосів. До таких організацій належать, наприклад, більшість установ ООН, які займаються валютно-фінансовими проблемами.

    Повноваження МФО з окремими наднаціональними функціями обмежуються певними сферами. В установчих документах таких організацій прямо обмежується компетенція держав-учасниць в окремих сферах, ухвалення рішень державами в цих сферах можливе тільки за згоди міжнародної організації. Це, зокрема, Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Міжнародний банк реконструкції й розвитку (МБРР).

    Нарешті, специфіка наднаціональних МФО полягає у створенні обов'язкових для держав-учасниць правил та норм, механізмів контролю та спонукання до виконання цих правил.

1.3.                 Основні міжнародні організації на ринку капіталів

У міждержавному регулюванні валютних та кредитних відносин основна роль належить спеціальним міжнародним валютно-фінансовим організаціям, серед яких провідне місце займають Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк, Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), регіональні банки та валютно-кредитні організації ЄС – Європейський інвестиційний банк ЄІБ), Європейський фонд валютного співробітництва, Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР) [1].

Міжнародні та регіональні валютно-фінансові організації – це установи, які створені на базі багатосторонніх валютних відносин між державами. Найважливішу роль серед них відіграють Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР). Останній сьогодні є головною установою Світового банку.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) – це міжурядова валютно-кредитна організація, яка виконує функції регулювання, фінансування, нагляду та консультування держав-членів у сфері валютно-фінансових відносин. Створений на міжнародній конференції в м. Бреттон - Вудсі (США) в 1944 р., а розпочав працювати з 1947 р.. Має статус спеціалізованого закладу ООН.

Міжнародний валютний фонд було створено з метою регулювання валютних відносин між країнами-членами. МВФ відіграє двояку роль: з одного боку, стежить за виконанням своїми членами визначених правил поведінки в галузі валютно-фінансових відносин, а з іншого – надає ресурси для фінансування дефіцитів платіжних балансів тим країнам, які цього потребують. При наданні кредитів МВФ ставить перед країнами-боржниками деякі політичні та економічні умови. Цей порядок називається принципом обумовленості. Капітал МВФ створюється з квот-внесків країн-членів.

У рамках еволюції можна зрозуміти відносини МВФ і з Україною. По-перше, Україна як держава поки що фактично не має реального доступу на міжнародні фінансові ринки. Зовнішнє фінансування вона може отримати переважно з офіційних джерел. А головне офіційне джерело - це МВФ. І навіть можливе однобічне фінансування з боку таких країн, як США, Японія, як правило, пов'язане з домовленостями з Фондом. По-друге, політика Фонду, яка проводиться в Україні і пов'язана з грошовою підтримкою, спрямована на стабілізацію соціально-економічної ситуації в Україні.

Фінансові ресурси МВФ спрямовуються для надання допомоги країнам-членам, які намагаються подолати проблеми платіжного балансу, а також для сприяння у пом'якшенні наслідків реалізації стабілізаційних програм. МВФ надає фінансування як зі своїх загальних ресурсів, так і в межах механізмів пільгового фінансування, управління якими здійснюється окремо [5].