Автор работы: Пользователь скрыл имя, 30 Января 2013 в 04:07, курсовая работа
Банківська система є важливою складовою економічної системи держави. Забезпечення стабільного прозорого функціонування банківських установ є однією з умов забезпечення конкурентоспроможності української економіки. У вітчизняній економічній літературі до останнього часу відсутні комплексні дослідження з питань формування та розподілу прибутку від діяльності комерційних банків
Формування та використання прибутку комерційного банку
Зміст
Банківська система є важливою складовою економічної системи держави. Забезпечення стабільного прозорого функціонування банківських установ є однією з умов забезпечення конкурентоспроможності української економіки. У вітчизняній економічній літературі до останнього часу відсутні комплексні дослідження з питань формування та розподілу прибутку від діяльності комерційних банків. Відкритим залишається питання щодо узгодження таких понять як прибутковість та ліквідність банківської установи, адже ці поняття є тісно корельованими і безпосередньо впливають на стабільність банківських установ, стабільність економіки та захист інтересів кредиторів, і насамперед, вкладників банку.
Вимагає наукового обґрунтування створення системи фінансових методів регулювання прибутковості з позиції забезпечення надійної платоспроможності та максимізації прибутків комерційних банків, яка б відповідала трансформаційним процесам в Україні. Відчувається брак ґрунтовних досліджень взаємодії фінансових інструментів, і насамперед, фінансових нормативів які визначають прибутковість банківської установи.
Актуальність обраної теми обумовлено необхідністю вирішення питань методології та організації аналізу і прогнозування доходів, витрат і прибутку в системі управління фінансовими результатами діяльності комерційних банків України та недостатнім рівнем теоретичної розробки даної проблеми.
Питання прибутковості банківської установи активно досліджуються світовою економічною наукою. Зацікавленість у вивченні цих питань виникає вже на початку ХІХ ст., однак науковий характер вона набуває на початку ХХ ст. Проблематиці державного регулювання прибутковості комерційних банків присвячено чимало праць як вітчизняних, так і зарубіжних вчених, а саме роботи Кейнса Дж.М., Ерроу К., Тінбергена Я., Самуельсона П., Лівшиця А.Я., Шамхалова Ф.І., Михасюка І.Р., Пікулькіна В.А., Кулієва Т.А. та інших видатних вчених.
Ознайомлення з вказаними науковими роботами дало змогу більш систематизовано підійти до дослідження конкретних проблем забезпечення прибутковості та розподілу отриманих прибутків. Відповідно даній проблематиці присвячено чимало праць зарубіжних вчених, а саме Роуза П., Полфремана Д., Сінкі Дж., Бургхофа Х., Бюссельман Е., Шустера Л., Фогеля Т., Ціммера К., Бонна Й. та інших вчених.
У наукових колах України дослідженням окремих питань формування та розподілу прибутку банківської діяльності присвячені праці вітчизняних економістів: Бєсєдіна В.Ф., Бланка І.О., Василика О.Д., Гальчинського А.С., Геєця В.М., Грушка В.І., Даниленка А.І., Дем’яненка М.Я., Заруби О.Д., Ковальчука Т.Т., Костіної Н.І., Климка Г.Н., Кононенка В.І., Кравченка В.І., Лукінова І.І., Лютого І.О., Мельника А.Ф., Михасюка І.Р., Мороза А.М., Нестеренка В.П., Опаріна В.М., Пересади А.А., Пилипченка О.І., Поддєрьогіна А.М., Пуховкіної М.Ф., П’ятаченка Г.О., Савлука М.І., Федосова В.М., Черваньова Д.М. та інших.
Метою дипломної роботи є вдосконалення процессу формування та використання прибутку комерційного банку.
Для досягнення поставленої мети були вирішені такі завдання:
Практичне значення полягає в розробці механізму систематизації та оптимізації процесу формування та використання прибутку комерційного банку. Розроблені методики дозволяють покращити стратегічне положення комерційного банку та отримати додатковий прибуток.
Об’єктом дослідження в даній роботі є АКБ „Імексбанк”.
Предметом дослідження є систематизація та оптимізація заходів щодо підвищення прибутковості комерційного банку.
Методами дослідження є: метод статистичної обробки інформації, крім того, на етапі збору, систематизації і обробки інформації для проведення дослідження – індуктивний; у процесі теоретичного осмислення проблеми – дедуктивний.
Інформаційну базу дослідження склали статистичні та економічні дані АКБ „Імексбанк”, крім того під час написання роботи використовувалися матеріали підручників, періодичних видань з відповідної тематики.
Вся господарська діяльність комерційного банку – здійснення банківських угод - має назву статутна діяльність. Її проведення вимагає від комерційного банку значних витрат,але крім витрат виникають доходи, як результат діяльності комерційного банку. Результатом співставлення доходів та витрат є фінансовий результат статутної діяльності, який виступає у вигляді прибутку чи збитків.
Поняття доходності комерційного банки відображає позитивний сукупний результат діяльності банку у всіх сферах його господарсько-фінансової і комерційної діяльності. За рахунок доходів банку покриваються усі його операційні видатки, включаючи адміністративно-управлінські, формується прибуток банку, розмір якого визначає рівень дивідендів, збільшення власних коштів і розвиток пасивних і активних операцій[35,c.89] .
Головною метою комерційного банку є отримання прибутку, який використовується для створення фондів банку та виплати дивідендів. Прибуток банку - це різниця між його валовими доходами та валовими витратами.
Для комерційних банків забезпечення прибутковості – це першорядна задача, яку ставить перед собою вище керівництво. Іноді як цільовий показник вибирається абсолютний показник прибутку, але частіше всього використовують відносні показники, на зразок доходу на одну акцію, або прибутки на акціонерний капітал. Цільові показники розраховуються, як правило, на основі результатів колишньої діяльності і в зіставленні з показниками інших банків.
Не дивлячись на переважне використовування показників прибутку для оцінки успіху в бізнесі, їм властиві певні недоліки. По-перше, на практиці показниками прибутку менеджери можуть достатньо легко і просто маніпулювати з метою отримання фальсифікованих результатів. Самі різні, і притому абсолютно законні, методи можуть перетворити збитки по окремих статтях витрат в бухгалтерському обліку у великий звітний прибуток і навпаки. Таким чином, опубліковані цифри по прибутку можуть характеризувати досить сумнівні результати діяльності.
Фахівцям по фінансах відома ціла безліч обмежень, пов'язаних з використанням традиційних показників прибутку. Прибутковість можна легко поліпшити, якщо фінансувати зростання за рахунок боргу, а не нарощування власного капіталу. Доходи з розрахунку на одну акцію можуть рости, але ринковий курс акцій падає як наслідок підвищеного фінансового ризику. За зростанням показника прибутку легко ховається набираюча силу криза ліквідності. Іншими словами, показник прибутку не враховує чинник ризику. Звичайно, чим вище прибуток, тим вище чинник ризику. Прибуток і ризик повинен бути збалансований [43,c.126].
Великий прибуток може сигналізувати не про високу ефективність роботи, а про монополізм, ведення нечесного бізнесу, про зневагу суспільними інтересами.
І, нарешті, показник прибутку органічно не може використовуватися як об'єктивний критерій перспективності бізнесу. Прибуток, як і відносні показники, виміряють результати минулої діяльності комерційного банку, але не її майбутній потенціал. Концентрація зусиль на прибутковості як на першорядній меті неминуче породжує особливий стиль керівництва, орієнтованого на короткостроковий успіх, який готовий покласти довгострокову конкурентоспроможність компанії на вівтар цього хвилинного прибутку. Менеджери знають, як можна без особливих зусиль підняти поточні доходи шляхом скорочення витрат, зниження витрат на впровадження нового банківського продукту. На ділі ж більшість таких програм по поліпшенню прибутковості ні що інше, як розбазарювання активів банку. Замість того, щоб свідчити про збільшений потенціал, швидкі успіхи в доходах нерідко говорять швидше про підрив майбутнього розвитку банку.
В менеджменті існує так звана організмічна теорія, згідно якої будь-яка організація ( втому числі і комерційний банк) порівнюється з живим організмом. Для обох головна мета діяльності формується в термінах виживання і розвитку. Прибуток порівнюється з киснем, необхідним для підтримки життєдіяльності живого організму. Проте отримання кисню людина не ставить як мету своєї діяльності. (Тут, правда, існує негласне припущення – кисень не є обмеженим ресурсом). Звідси витікає, що отримання, максимізація прибутку – це, швидше, не мета, а умова досягнення мети виживання і розвитку [43,c.145].
Безумовно, комерційні банки, що піклуються про створення і підтримку сприятливого іміджу, на своїх прапорах в першу чергу зображають місію, що має соціальне звучання і є високо привабливою силою для всіх груп впливу банку і перш за все для керівників і співробітників комерційного банку. Без цього важко використовувати такий важливий інструмент управління, як корпоративна культура. Правда, існує думка, що місія відноситься до категорії так званої проголошеної мети, що «працює на публіку», а в числі прихованої, неоголошеної мети обов'язково міститься мета отримання прибутку.
Дана суперечність певною мірою може бути подолана, якщо зв'язати мету компанії з метою плану маркетингу. Оскільки в плані маркетингу прямим чином ставляться задачі реалізації на вибраних ринках певних банківських продуктів, то метою такої діяльності є досягнення планованих показників об'єму продажів, прибутку, ринкової частки. При цьому пріоритети і величини даних показників залежать від мети розвитку банку в цілому. Таким чином, показник прибутку природним чином вписується в цілі плану маркетингу, досягнення його певних значень сприяє виконанню більш загальної мети діяльності банківської установи.
Сказане свідчить про те, що висока результативність по одному або двом показникам є дуже ненадійний індикатор успіху в майбутньому. Головна причина цього в тому, що будь-який показник значною мірою асоціює з певною групою інтересів.
Найважливіші групи інтересів (впливи) і характер їх мети можна представити таким чином:
Акціонери. Їх очікування направлені на отримання певних дивідендів, зростання курсу акцій і відшкодування вкладеного капіталу. Отже, цінність банківської установи для акціонерів можна збільшувати трьома способами: виплата дивідендів, підвищення курсу акцій і виплати готівкою. В оперативному розумінні це означає управляти банком так, щоб здобувати грошову готівку, а не звітний прибуток. Якщо поставлена мета максимізувати цінність банку для акціонерів, то банк повинен буде інвестувати тільки в тому випадку, якщо він зможе отримати дохід вище ніж той, який отримали б акціонери для себе, вкладаючи свої гроші в будь-який інший банк. Керівництво в своєму прагненні максимізувати цінність банку для акціонерів в нормальних умовах переслідуватиме політику, відмінну від тієї, яка націлена на отримання прибутку або зростання [43,c.151].
Менеджери. Оклади і премії, додаткова нерегулярна винагорода і виконавська влада числяться серед найважливішої їх цілей.
Клієнти. Задоволення їх потреб, вирішення їх проблем в рамках прийнятних витрат за допомогою продуктів даного банку є головним змістом їх очікувань від діяльності компанії.
Не можна забувати, що джерелом всіх прибутків є задоволений клієнт. Клієнти можуть вибирати, у кого купувати банківський продукт, і якщо банк не задовольняє їх щонайменше так само, як і конкуренти, то прибутки швидко зникнуть. Тому задоволення клієнтів повинне стати первинною метою і мірилом діяльності керівників. Можна, виходячи, скажімо, з орієнтації на інтереси акціонерів, понизити собівартість послуг. Але якщо при цьому впаде якість послуг або банківського продукту, то незабаром, як реакція клієнтів, ринкова частка і прибуток почнуть падати.
Персонал. Прагнуть гарантованої зайнятості в поєднанні з оплатою їх праці, наданням певних пільг і задоволенням від виконуваної роботи.
Виживання і успішний розвиток банку залежить від підтримки або, принаймні, від неактивної опозиції будь-якої з названих груп впливу.
На сьогодні від банку потрібне уміння вибрати для себе багатоцільову перспективу і задовольняти запити самих різних груп інтересів. Головною задачею керівництва банку є примирення цих несхожих і багато в чому суперечливих інтересів. В рамках добре збалансованого банку примирення цих інтересів звичайно не представляє труднощів. Одна з причин в тому, що групи впливу, як правило, не прагнуть максимізації своїх інтересів, натомість вони швидше сподіваються на отримання всього лише задовольняючого їх результату. Фактично керівники діють в зоні толерантності. Зона толерантності – це область ефективного функціонування, в межах якої банк задовольняє інтереси всіх своїх ключових груп впливу [43,c.168].
Информация о работе Формування та використання прибутку комерційного банку