Контрольна робота по «Господарське право України»

• неможливості організаційного або територіального відокремлення підпри- ємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць;
• наявності тісного технологічного зв’язку підприємств, структурних підроз- ділів чи структурних одиниць (якщо обсяг продукції, яка вживається суб’єктом господарювання, перевищує тридцять відсотків валового обсягу продукції підпри- ємства, структурного підрозділу чи структурної одиниці).

Реорганізація суб’єкта господарювання, що підлягає примусовому поділу, здійснюється на його розсуд за умови усунення монопольного становища цього суб’єкта господарювання на ринку.

Рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов’язковими до виконання.

Таким чином, компетенція Антимонопольного комітету України має комплексний характер, оскільки даний орган не лише виконує організаційні та контрольні функції у сфері захисту конкуренції, а має право на здійснення репресивних функцій: за заявами суб'єктів господарювання, державних органів, фізичних осіб та за власною ініціативою порушувати справи про антиконкурентні правопорушення, збирати інформацію та докази у справах та застосовувати штрафи, інші види відповідальності до порушників законодавства про захист економічної конкуренції.

 

4. Поняття природних монополій. Суб’єкти природних монополій та суміжні ринки.

 

Економічна політика держав з ринковим типом економіки завжди спрямована на демонополізацію, разом з тим, існують ринки для ефективності функціонування яких, необхідна державна підтримка монополії. Мова йде про природні монополії.

Визначення природної монополії міститься у статті 1 Закону України «Про природні монополії» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2000, № 30, ст.238) і статті 28 Господарського кодексу України. Так, природною монополією є стан товарного ринку, за якого задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв’язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю продукції в міру збільшення обсягів вироб- ництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами господарювання, не можуть бути замінені у споживанні іншими, у зв’язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на такі товари, ніж попит на інші товари (послуги), – вважається природною монополією.

Суб’єктами природної монополії можуть бути суб’єкти господарювання будь-якої форми власності (монопольні утворення), які виробляють (реалізують) товари на ринку, що перебуває у стані природної монополії.

Сфери діяльності суб'єктів природних монополій:

- транспортування нафти і нафтопродуктів  трубопроводами;

- транспортування природного  і нафтового газу трубопроводами  та його розподіл;

- транспортування інших речовин  трубопровідним транспортом;

- передачі та розподілу електричної  енергії;

- користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об'єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування;

- управління повітряним рухом;

- зв'язку загального користування;

- централізованого водопостачання  та водовідведення;

- централізованого постачання  теплової енергії;

- спеціалізованих послуг  транспортних терміналів, портів, аеропортів  за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Перелік суб’єктів природних монополій складається та ведеться Анти- монопольним комітетом України.

З діяльністю суб’єктів природних монополій безпосередньо пов’язана діяльність суміжних ринків.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про природні монополії» Суміжним ринком є товарний ринок, що не перебуває у стані природної монополії, для суб’єктів якого реалізація вироблених товарів, або використання товарів інших суб’єктів господарювання неможливе без безпосереднього використання товарів, що виробляються суб’єктами природних монополій.

До суміжних ринків, що регулюються відповідно до Закону України «Про природні монополії» належать:

- постачання природного газу  та інших речовин, транспортування  яких здійснюється трубопровідним  транспортом;

- зберігання природного газу в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності із зберігання природного газу (ліцензійними умовами);

- внутрішні та міжнародні перевезення  пасажирів та вантажів залізничним, повітряним, річковим та морським транспортом;

- виробництво електричної енергії  в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами  та правилами здійснення підприємницької  діяльності з виробництва електричної енергії (ліцензійними умовами);

- постачання електричної енергії;

- виробництво теплової енергії (крім випадків, коли вона використовується виключно для внутрішньовиробничих потреб) в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підприєм- ницької діяльності з виробництва теплової енергії (ліцензійними умовами);

- надання послуг міжміського  та міжнародного телефонного  зв’язку.

Діяльність суб’єктів природних монополій у вищезазначених сферах, а також діяльність суб’єктів господарювання на суміжних ринках, підлягає ліцензуванню відповідно до чинного законодавства.

 

Висновки

 

Конкуренція виявляється, перш за все, як суперництво між учасниками ринкового господарства за кращі умови виробництва, купівлі і продажу товарів. Причому вона є добросовісною в тому випадку, коли не суперечить правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

Як показує практика, конкуренція сама по собі рідко не виходить за межі добросовісної. Без відповідного регулювання вона рано чи пізно трансформується в недобросовісну. Недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

Створення ефективної системи захисту інтересів суб”єктів господарювання від недобросовісної конкуренції має винятково велике значення для розвитку України в XXI столітті. Ця комплексна проблема потребує об'єднаних зусиль держави, всіх її органів управління та інститутів громадянського суспільства. Від успішної реалізації даного завдання виграє абсолютна більшість населення України, адже захист інтересів суб”єктів господарювання від недобросовісної конкуренції є фундаментом для забезпечення інноваційної моделі розвитку країни, її модернізації, підвищення конкурентоспроможності у світовій соціально-економічний системі. Ефективна система захисту інтересів суб”єктів господарювання від недобросовісної конкуренції сприятиме створенню робочих місць у нових галузях економіки. Одночасно це є запорукою створення цивілізованого ринково-го середовища, у якому і підприємці, і споживачі будуть надійно захищені від недобросовісної конкуренції, пов'язаної з неправомірним використанням об'єктів інтелектуальної власності, виробництвом фальсифікованих товарів

Вцілому, для ефективного захисту інтересів суб”єктів господарювання від недобросовісної конкуренції необхідно не просто боротись з нею нормативними та адміністративними методами, а створити такі умови, за яких було б невигідно порушувати правила чесної конкуренції. 

Література:

1. Конституція України. -К.:Українська правнича фундація, 1996.
2. Цивільний Кодекс Украини//Відомості ВР України - №40-44. -2003
3. Господарський Кодекс України, Х. «Одиссей» 2005. 253с
4. «Про Антимонопольний комітет України»: Закон України від 26 листопада 1993 року // Відомості Верховної Ради України. - 2000. -№30. -Ст.238.
5. «Про захист економічної конкуренції»: Закон України від 11 січня 2001 р. // Урядовий кур”єр. -2001. -21 березня.
6. «Про захист від недобросовісної конкуренції»: Закон України від 7 червня 1996 р.
7. Державний комітет статистики України. Наукова та інноваційна діяльність в Україні. Статистичний збірник. - К., 2001.
8. Щербіна В.С. «Господарське право» Практикум. _ К.: Юрінком Інтер, 2003. – 416с.
9. Понікаров В.Д. «Господарське законодавство» Нав. Посіб. – Х., ВД «Інжект», 2004. – 232с.
10. Пилипенко А.Я., Щербина В.С. «Господарсье право» Курс лекций Навч. Посіб., для юр. Фак. Вузів – К., Вентурі, 1996. – 288с.
11. Мельниченко О. Захист суб”єктів господарювання від недобросовісної конкуренції: правові аспекти // Національна безпека і оборона. - 2001. -№ 10.

 

ІІ. Тестове завдання.

Дія Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» не поширюється на суб’єктів господарювання у випадку:

а) якщо суб’єк є юридичною особою і здійснює діяльність у сфері грального бізнесу;

б) якщо суб’єк є фізичною особою і здійснює торговельну діяльність через магазин;

в) якщо суб’єк є фізичною особою і сплачує податок на промисел;

г) якщо суб’єк здійснює свою торговельну діяльність у межах ринків усіх форм власності і є платником ринкового збору.

 

ІІІ.Задача

Ухвалою господарського суду распорядником майна ЗАТ «Пивзавод» було призначено Ваніна В.С., який, окрім втручання в оперативно-господарську діяльність, припинив повноваження керивника ЗАТ.

Питання

 

1. Чи має право распорядник майна вчинювати такі дії?

 

Керуючись Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»  (Постанова ВР N 2344-XII ( 2344-12 ) від 14.05.92, ВВР, 1992, N 31, ст.441) п 6. ст. 3-1 При  реалізації  своїх  прав  та  обов'язків   арбітражний керуючий  зобов'язаний  діяти  сумлінно  та  розумно з урахуванням інтересів боржника та його кредиторів. А також п. 4 ст. 3-1 та п. 15 ст. 13 распорядник майна ЗАТ «Пивзавод» Ванін В.С. має право втручання в оперативно-господарську діяльність, а також припинити повноваження керивника ЗАТ.

 

2. Якими правами наділений распорядник майна?

 

Згидно с п.2 ст.13  Розпорядник  майна  призначається  господарським судом із числа  осіб, зареєстрованих державним органом з питань банкрутства як   арбітражні   керуючі,   відомості   про   яких   надаються  в установленому порядку Вищому господарському суду України.

П.4 ст. 3-1 встановлює права арбітражного керуючого:

- скликати збори і комітет  кредиторів та брати в них  участь  з правом дорадчого голосу;

- звертатися до  господарського  суду у випадках,  передбачених  цим Законом;

- отримувати винагороду в розмірі  та порядку,  передбачених цим  Законом;

- залучати для  забезпечення  виконання  своїх  повноважень  на договірних засадах інших  осіб  та  спеціалізовані  організації  з оплатою   їх   діяльності   за  рахунок  боржника,  якщо  інше  не встановлено цим Законом чи угодою з кредиторами;

- запитувати і  отримувати   документи   або   їх   копії   від підприємств,  установ, організацій, об'єднань, а від громадян - за їх згодою;

- отримувати з державного реєстру  застав інформацію  про  майно  боржника, яке є предметом застави;

- подавати до   господарського   суду   заяву   про  дострокове припинення своїх обов'язків;

- виконувати інші дії відповідно до закону.

 

3. У яких випадках можливо припинити повноваження керівника боржника?

 

Згідно зі ст.13 п15. Призначення   розпорядника   майна  не  є  підставою  для припинення повноважень керівника чи органу управління боржника, але п.16 читко висловлюэ наступне: «Повноваження керівника боржника  або  органів  управління боржника,   покладені   на  них  відповідно  до  законодавства  чи установчих документів,  можуть бути припинені у разі, якщо ними не вживаються  заходи  щодо  забезпечення  збереження майна боржника, створюються перешкоди діям розпорядника майна чи допускаються інші порушення  законодавства.  В  такому  разі за клопотанням комітету кредиторів  виконання  обов'язків   керівника   боржника   ухвалою господарського  суду  тимчасово покладається на розпорядника майна до   призначення   в   порядку,   визначеному   законодавством  та установчими документами, нового керівника боржника. Про припинення повноважень    керівника    або    органів   управління   боржника господарський  суд  виносить  ухвалу,  яка  може  бути оскаржена у встановленому порядку». З дня винесення господарським судом ухвали про припинення повноважень керівника боржника  або  органів  управління  боржника розпоряднику  майна  протягом трьох днів передаються бухгалтерська та інша документація боржника,  печатки і штампи,  матеріальні  та інші цінності.

 

ІV. Дати правову характеристику договору зберігання й скласти відповідний договір між ДП «Укрзалізниця» і ПП Овчаренко П.Р. (необхідні дані доповнити самостійно).

Договір зберігання належить до групи договорів, спрямованих на надання фактичних послуг. За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодав-цем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. У договорі зберігання може бути передбачений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде йому передана в майбутньому. Якщо зберігання речей здійснює суб'єкт підприємницької діяльності на складах (у камерах, інших приміщеннях) загального користування, такий договір є публічним.

Договір зберігання, що передбачає обов'язок зберігача взяти річ на зберігання, має бути укладений у письмовій формі незалежно від складу учасників цього договору і вартості речі, що передається на зберігання.

Письмова форма договору вважається додержаною, якщо взяття речі на зберігання посвідчено видачею поклажодавцеві зберігальної розписки, квитанції або іншого документа, підписаного зберігачем. Замінником письмової форми може бути видача зберігачем номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання (знаки легітимації). Це можна зробити для речей, які здаються на короткострокове зберігання в гардероби установ театрів, їдалень тощо.