Вплив транспорту на навколишнє середовище

В проблемі атмосферного забруднення  стоїть питання шумового забруднення. Утворені в пружному повітряному середовищі звукові хвилі внаслідок фізичних і фізіологічних перетворень досягають слухового аналізатора,розташованого в корі головного мозку. Тут і відбувається сприйняття звуку і шуму. Шум стимулював різке погіршення умов існування людей. Експерти вважають, що у великих містах шум скорочує життя людини на 8-12 років ( викликає шумову хворобу ). [2]

Напружена екологічна ситуація у багатьох районах і містах України свідчить про те, що незважаючи на посилення останнім часом уваги до цих питань і значні витрати на їх вирішення, вжиті заходи не досить ефективні і не зумовлюють змін у тенденції погіршення стану довкілля Структура промислового виробництва, що склалася в Україні, пов'язана з розвитком енергетичної, гірничо-металургійної, вугледобувної, хімічної та машинобудівної промисловості і характеризується збільшенням навантаження на довкілля. В Україні в 1996 році було викинуто  в атмосферу  близько  6,34  млн.  тонн  забруднюючих речовин, в тому числі  4,76 млн. тонн - зі стаціонарних джерел, 1,58 млн. тонн – з пересувних. За період 1992-1996 рр. загальний обсяг викиду забруднюючих речовин в атмосферне повітря скоротився зі стаціонарних джерел на 45%, з пересувних - на 12%. Останні викидають 85%свинцю, 49% вуглецю та 31% вуглеводнів.

З галузей промисловості  України найбільше забруднюють атмосферу енергетика (32%), металургія (27%), вугільна промисловість (23%).

Україна займає восьме місце  в світі як емітер С в енергетичній галузі, її частка становить 2,35% загальносвітових викидів цієї речовини енергетикою.

Найвищий рівень забруднення  атмосферного повітря в Україні  засвідчено в містах Донецьку, Маріуполі, Дніпропетровську, Дніпродзержинську, Запоріжжі, Кривому Розі, Києві, Одесі, Сєверодонецьку та ін. [2]

Виходячи з уявлень  про екологію людини, вироблені критерії оцінки дії малих концентрацій атмосферних  забруднень на організм:

1. Допустимою може бути визнана лише така концентрація тієї чи іншої речовини в атмосферному повітрі, яка не чинить на людину прямої чи побічної шкідливої чи неприємної дії, не знижує її працездатність, не впливає на самопочуття і настрій.
2. Звикання до шкідливих речовин повинно розглядатися як несприятливий фактор
3. Недопустимі такі концентрації шкідливих речовин, які негативно впливають на рослинність, клімат місцевості, прозорість атмосфери і побутові умови життя населення. [8]

Методи захисту повітряного  середовища:

Архітектурно – планувальні  заходи пов’язані з правильним розміщенням джерел викидів і житлової забудови з урахуванням напрямку вітру, облаштуванням навколо промислових підприємств зелених зон.

Інженерно – організаційні  заходи спрямовані на зниження інтенсивності руху автотранспорту. Будівництво окружних доріг навколо міст і населених пунктів, збільшення висоти димових труб для кращого розсіювання пило газових викидів в атмосферу.

Екологізація виробництва, а саме впровадження безвідходних та маловідходних технологій. Перехід  підприємств теплоенергетики з  твердого палива на природний газ, використання вторинних енергоресурсів у вигляді  гарячої води, гарячих газів.

Техніко – технологічні заходи очистки викидів. Для очистки  газів від твердих і рідких часток використовують технології сухої  інерційної очистки газів, мокрої очистки  газів, фільтрації, електростатичного  осадження.

Сухі пиловловлювачі ( осаджувальні камери ) призначені для грубого  механічного очищення викидів від  великих і важких часток пилу.

Мокрі пиловловлювачі (порожнисті газопромивачі) потребують подання  води і працюють за принципом осадження  частинок пилу на поверхні крапель  під дією сил інерції та броунівського  руху.

Фільтри (пористе середовище) здатні затримувати тонкодисперсні частинки пилу до 0,05 мкм.

Для очистки газів від  токсичних газо – і пароподібних компонентів використовують методи абсорбції, адсорбції, термічні і каталітичні.

Абсорбційний метод побудований  на поглинанні речовин із суміші газів  рідинами з утворенням розчинів. Адсорбційний метод дає змогу поглинати  газоподібні домішки активними  поверхнями твердих речовин. Каталітичний метод полягає в нейтралізації  шкідливих речовин, які містяться  у виробничих газах, у результаті їхньої взаємодії з компонентами цього ж газу або спеціальними добавками під впливом каталізатора.

Організація санітарно –  захисних зон. Санітарно – захисна  смуга – це смуга, яка відділяє джерело промислового забруднення  від житлових або громадських  будівель для захисту населення  від впливу шкідливих чинників виробництва ( викиди пилу або інші види забруднення ). Ширина санітарно – захисних зон встановлюють залежно від класу виробництва, ступеня шкідливості й кількості виділення в атмосферу речовин і приймають від 50 до 1000 м. [8]

До основних пріоритетів  охорони  довкілля України належать:

-гарантування екологічної  безпеки ядерних об'єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму шкідливого впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

-стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;

-формування збалансованої  системи природокористування та адекватна структурна перебудова виробничого потенціалу економіки, екологізація технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, транспорті;

-збереження біологічного  та ландшафтного різноманіття, заповідна  справа. [2]

Для досягнення цього передбачається вирішення таких завдань:

-зменшення до мінімуму  рівня радіаційного забруднення;

-захист повітряного басейну  від забруднення, насамперед у  великих містах і промислових  центрах;

-збереження і розширення  територій з природним станом  ландшафту, посилення природоохоронної  діяльності на заповідних і  рекреаційних територіях;

-підвищення стійкості  та екологічних функцій лісів;

-знешкодження, утилізація  та захоронення промислових та  побутових відходів;

-завершення створення  державної системи моніторингу  навколишнього природного середовища;

-створення системи прогнозування,  запобігання та оперативних дій у разі надзвичайних ситуацій природного і природно-техногенного походження;

-створення системи екологічної  освіти, виховання та інформування. [2,8]

Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин

 Для послаблення впливу  шкідливих речовин на організм  людини, для визначення ступеня забруднення навколишнього середовища й впливу на рослинні й тваринні організми, проведення екологічних експертиз стану навколишнього середовища або окремих об'єктів або районів в усьому світі користуються такими поняттями, як "гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин (полютантів), "гранично допустимі викиди, "гранично допустимі екологічні навантаження, максимально допустимий рівень, тимчасово погоджені викиди і орієнтовно безпечні рівні впливу  забруднюючих речовин у різних середовищах.

ГДК установлюються головними санітарними інспекціями в законодавчому порядку або рекомендуються відповідними установами, комісіями на основі результатів комплексних наукових досліджень, лабораторних експериментів, а також відомостей, отриманих під час і після різних аварій на виробництвах, воєнних дій, природних катастроф з використанням тривалих медичних обстежень людей на шкідливих виробництвах (хімічні виробництва, АЕС, шахти, кар'єри, ливарні цехи). Поки існують шкідливі види антропогенної діяльності, щоб обмежити їхній вплив на природне середовище, потрібно нормувати кількість шкідливих речовин, які викидаються в повітря, ґрунти, води всіма типами забруднювачів, постійно контролювати викиди різного типу об'єктів, прогнозуючи стан навколишнього середовища й ухвалювати відповідні санкції й розв'язку щодо порушників законів про охорону природи. За основу визначення ГДК ухвалюють найбільш низький рівень забруднення, яке ґрунтується на санітарно-гігієнічних нормах. Слід зазначити, що ГДК забруднювачів у нормативах різних країн часто відрізняються, хоча й незначно. Визначаючи ГДК, враховують ступінь впливу не тільки на здоров'я людини, але й на тварин, рослин, гриби, мікроорганізми й природні угруповання в цілому.

Для всіх об’єктів, що забруднюють атмосферу, обчислюють і внормовують гранично допустимі викиди, тобто кількість шкідливих речовин, яка не має бути перевищеною під час викидів у повітря за одиницю часу, аби концентрація забруднювачів повітря навколо об’єкта ( на межі санітарної зони ) не перевершувала встановленої ГДК. Для того, щоб за законом про охорону довкілля, контролювати якість димогазових викидів різних підприємств і об’єктів здійснюються обов’язкова інвентаризація всіх джерел забруднення атмосфери, їх екологічна паспортизація й періодична екологічна експертиза. Перевіряється відповідність затвердженим екологічним стандартам розмірів санітарно – захисних зон, їхнього стану, стану очисних установок, ефективності їхньої роботи тощо.

Останні дослідження свідчать, що нижніх безпечних границь впливів канцерогенів і іонізуючої радіації не існує. Будь-які дози є шкідливими. При наявності в повітрі або воді декількох забруднювачів односпрямованого дії повинна виконуватися така умова: 
З1 / ГДК1 + З2 / ГДК2 + ... + З / ГДК = 1, 
де З1, З2, ..., З - фактичні концентрації ( мг/м3); ГДК1, ГДК2, ..., ГДК забруднювачів (мг/м3). 
Дуже шкідливої є сумарна дія таких речовин як сірчаний газ, діоксид азоту, фенол, аерозолі, сірчана () кислота.

Для визначення максимальної разової ГДК використовуються високочутливі тести, за допомогою яких виявляють мінімальні впливи забруднювачів на здоров'я людини в разі короткочасних контактів ( реакції ока і т. д. ). [13,2]

 

 

3 Руйнування озонового шару

3.1 Хімізм утворення озону в атмосфері

 

Екологічна криза торкнулася вже й навколоземних просторів  біосфери. Одним із вражаючих наслідків  антропогенного забруднення атмосфери  стало зменшення загального вмісту озону в атмосфері, перш за все  в стратосфері, де зосереджена основна  його кількість. Озоновому екрану, який формувався мільярди років і завдяки  якому організмами заповнився весь земний простір, загрожує небезпека, створюється  загроза існуванню життя.

Життя на Землі залежить від енергії Сонця. Надходить ця енергія на Землю у вигляді світла видимого випромінювання, а також інфрачервоного, й ультрафіолетового випромінювань. Ультрафіолетове випромінювання (УФ) несе найбільшу енергію і є фізіологічно активним, тобто інтенсивно діє на живу речовину. Весь потік ультрафіолетового випромінювання Сонця, що доходить до земної атмосфери, умовно поділяють на три діапазони: УФ(А) (довжина хвилі 400-315 нм), УФ(В) (315-280 нм) і УФ(С) (280-100 нм).УФ(В)-і УФ(С)- випромінювання, так званий «жорсткий ультрафіолет», надзвичайно шкідливі для всього живого: вони призводять до порушення структури білків та нуклеїнових кислот і врешті-решт до загибелі клітини. [16]

Озоновий шар – це повітряний шар у верхніх шарах атмосфери ( стратосфері), що складається з  особливої форми кисню – озону. Озоновий шар починається на висоті близько 8 км над полюсами ( чи 17 км над екватором ) і сягає приблизно 50 км. Однак щільність озону дуже низька, і якщо стиснути його до щільності, яку має поверхня землі, то товщина озонового шару не перевищить 3,5 мм. Озон добре поглинає ультрафіолетову радіацію. При цьому коефіцієнти поглинання озону в ультрафіолетовій ділянці спектра настільки значні, що енергія сонячних променів цього діапазону довжин хвиль повністю поглинається вже у найвищій частині шару озону ( на висоті приблизно 45-50 км ), завдяки чому повітря сильно розігрівається, досягаючи на вказаних висотах 0° С. Відомо також, що ультрафіолетові промені володіють високою біологічною активністю – вбивають бактерії багатьох видів, викликають засмагу та навіть опіки людського тіла, сприяють утворенню в організмі людини вітаміну D і т. д. Але корисні лише невеликі дози ультрафіолетової радіації. [9]

Однак загальна кількість  озону у вертикальному стовпі повітря незначна. Якщо його привести до нормального тиску ( 1013,2 гПа)при  температурі 0° С, то шар озону  на земній поверхні коливався б від 1 до 6 мм ( це так звана приведена  товща шару озону ). Дослідження показують, що приведена товща шару озону  має значні коливання як у просторі, так і в часі. Так, у високих  широтах північної півкулі, особливо в межах від 70 - 75° північної  широти товща цього шару значна, а в зоні від 35° північної широти до 35°південної широти приведена товща  шару озону порівняно менша. На південь  від цієї зони товща шару озону знову зростає, досягаючи максимуму в поясі від 50° до 60° південної широти. Що стосується зміни приведеної товщі шару озону на протязі року, то коливання її розміру найбільше виявляються у високих широтах земної кулі, а в середніх та низьких широтах річна амплітуда коливань незначна. [1]

Озоновий шар в атмосфері  Землі з’явився на світанку її геологічної історії, коли в повітря став надходити кисень, що вироблявся в процесі фотосинтезу мікроскопічними морськими водоростями. За розрахунками вчених, коли вміст кисню в атмосфері досяг приблизно 10 % сучасного, сформувався озоновий шар, і життя змогло вийти з моря на суходіл ( до цього поверхня суші була випалена, стерилізована ультрафіолетом). [8]

Озон був відкритий  в 1839 році за час спостережень за електричними розрядами К.Ф. Шонбейном. Після 1850 року було встановлено, що озон є однією з природних складових атмосфери. Спостереження були розпочаті в 20-ті роки минулого століття.

Перші кількісні виміри повного  вмісту озону проведені оксфордським ученим Г. Добсоном в 1920 році. Він удосконалив свій прилад - спектрофотометр -- він став головним приладом для вимірювань повного вмісту озону в глобальній системі спостережень майже в 100 обсерваторіях світу протягом 50 років. Спектрофотометр Г. Добсона під номером 031 був встановлений на українській антарктичній станції “ Академік Вернадський”. За допомогою цього приладу українські вчені проваджують спостереження озону в Антарктиці розпочаті британськими вченими на станції “Фарадей” ще в 1957 році.