Екологізація економіки і шляхи виходу з екологічних криз

Великого значення набуває в Україні проблема раціонального використання й охорони від забруднення поверхневих вод Карпат. Прискорений розвиток у Прикарпатті промисловості, особливо великих хімічних виробництв, а також потреби прилеглих або недалеко розташованих міст (Львова, Івано-Франківська, Чернівців, Калуша, Стрия, Дрогобича, Борислава та ін.) вимагають зростання обсягів використання водних ресурсів. Карпатські ріки – реальне джерело задоволення цих потреб. У перспективі важливо забезпечити їх ефективне функціонування, не допускати, без відповідних глибоких екологічних та економічних розрахунків, необґрунтованого створення у гірських районах штучних водосховищ. Необхідно вжити заходи, щоб уникнути можливості скиду в них неочищених вод Це допоможе зберегти Карпати для майбутніх поколінь у їх природному первісному стані, створити передумови для їх перетворення в оздоровницю, можливо, світового значення, враховуючи розташування даного регіону в безпосередній близькості від цілого ряду країн Центральної та Західної Європи.

Через часті аварійні скиди господарсько-побутових стоків у деяких приморських містах Одеської, Миколаївської, Кримської, Херсонської, Запорізької та Донецької областей, на морських узбережжях – рекреаційних регіонах країни склалася напружена обстановка внаслідок сильного забруднення морських вод і пляжів. У районі Одеси зберігаються багато привозних дуже вибухонебезпечних азотних речовин, які використовуються для виробництва добрив. У випадку непередбачених ситуацій це може завдати непоправного лиха прилеглим районам. Подібне вже трапилося в м. Стебнику Львівської області, коли після прориву греблі великого ставу-накопичувача підприємства з виробництва калійних добрив у Дністер потрапило багато токсичних речовин і ріка, яка вважалася найчистішою в Європі, стала непридатною для життя багатьох видів тварин та рослин.

Важливою в умовах України є проблема запобігання забрудненості найцінніших підземних вод. У ряді районів Кримської, Львівської, Одеської, Херсонської, Миколаївської, Запорізької, Луганської та інших областей рівень забрудненості підземних вод близький до критичного.

Екологічні проблеми Чорного та Азовського морів

Відомо, що на екологію Чорного моря впливає не лише безпосередньо прилеглі до нього території. Великі його притоки – Дунай, Дніпро, Дністер та ін. – несуть у цей басейн багато шкідливих речовин із величезних площ.

Актуальною є проблема поліпшення екологічної ситуації в Азовському морі.

Азовське море з'єднується з Чорним через Керченську протоку і є по суті специфічною затокою. Специфічність затоки обумовлюється тим, що вузька і мілководна Керченська протока здатна пропускати відносно невеликі об'єми води. У цьому зв'язку моря істотно розрізняються гідрохімічними й іншими параметрами.

Характерна риса Азовського моря – його невелика площа (37,6 тис. кв. км) і глибина (найбільша 14 м), гарна обігріваність і багатство органічними і мінеральними речовинами, принесеними в основному ріками Доном і Кубанню. Азовське море завжди відзначалось найбільшою рибопродуктивністю (до 80 кг/га). Переважали цінні промислові види (осетрові, судак, сом, лящ, кефаль, бички, оселедець і ін.).

Порушення гідрологічного режиму моря і виникнення екологічних проблем почалося в 40-50-х роках ХХ ст. з моменту вилучення на зрошення більше третини річного стоку з основних його приток. Ріку Кубань чекала практично та ж доля, що Сирдар'ю й Амудар'ю. Води її в маловодні періоди практично не доходили до моря. На Дону було побудоване велике за площею, але мілководне водосховище. Крім зменшення стоку води в море, з будівництвом водосховища (грандіозного відстійника) істотно зменшилося надходження в море поживних (мінеральних і органічних речовин).

Коли Азовське море існувало в умовах природного для нього гідрологічного режиму, з нього в Чорне море щорічно перетікало в середньому 66,6 куб. км води, а протилежний потік (з Чорного в Азовське) складав тільки 41 куб. км за рік. З цієї ж причини мінералізація води в Азовському морі постійно була нижчою (11%), ніж у Чорному (18%). Після додаткового надходження води з Чорного моря солоність води в Азовському морі до початку 80-х років збільшилася з 11% до 13% у центральній частині і до 15-16% біля Керченської протоки. До цього часу мінералізація вод Чорного й Азовського морів ще більш зблизилася. Швидкість зміни гідрологічного режиму і мінералізації води в Азовському морі перевищила адаптаційні можливості багатьох гідробіонтів. Результатом цього з'явилося різке зниження рибопродуктивності: з 90 тис. т/рік у 50-і роки до 20 тис. т і менше у наступні роки. Основні види цінних порід риби виявилися практично цілком втраченими.

Одночасно в Азовському морі скоротилися запаси мікрозоопланктону – з 400 мг/куб. м до 160-250 мг/куб. м і різко збільшилася кількість медуз. На сьогодні постала велика небезпека втрати маловодним морем самоочисної здатності. Якщо екологічна обстановка не буде змінена в кращу сторону, море може перетворитися в гниле болото типу Сиваша.

До цього часу пророблялися деякі проекти оптимізації режиму моря. Один з них передбачає будівництво дамби, що перекриває Керченську протоку. Крім високої вартості здійснення даного проекту, існує велика небезпека непередбачених наслідків. Зокрема залишається не вирішеною проблема нормального надходження в море води та поживних речовин з перекритих греблями рік.

2.3. Вплив екологічних  проблем навколишнього середовища  на здоров'я людини

Процеси несприятливого антропогенного впливу на території України тривали десятиріччями і спричинили різке погіршення стану здоров'я людей, зменшення народжуваності та збільшення смертності, а це загрожує вимиранням та біологічно-генетичною деградацією народу України.

Спеціалісти вважають, що стан здоров'я в середньому на 20-30% визначається станом навколишнього середовища, а онкологічні захворювання визначаються станом навколишнього середовища на 80% Клініко-епідеміологічні дослідження свідчать про пряму залежність між забрудненням середовища, а особливо повітря і смертністю населення. Найбільша захворюваність та смертність населення України припадає на промислові регіони країни, де зосереджена найбільша кількість економічного потенціалу країни. Це Дніпропетровська, Київська, Донецька, Одеська області. В Харківській області трохи нижчий процент, але також великий.

В таких районах часто виникаючі димові смоги вражають органи дихання, сприяють утворенню емфіземи легень, бронхіту, астми; викликають подразнення слизових оболонок очей і гортані. Півгодинне перебування в повітрі з 0,3% концентрацією оксиду вуглецю викликає задуху і смерть.

Сигналом можливого негативного впливу атмосферних забруднень на здоров'я населення стали токсичні тумани, пов'язані з різким зростанням в повітрі концентрації диоксиду сірки. Під час таких туманів спостерігається збільшення зареєстрованих смертельних випадків.

Радіоактивні ізотопи (йод-131, фосфор-32, кобальт-60, стронцій-90, радій-226, цезій-137, уран-231) вражають тканини і органи людини, викликають зміну крові, вражають легені, приводять до ракових захворювань.

Забруднювачі спричиняють зниження стійкості організму проти вірусних захворювань. Забруднювачі мають кумулятивний ефект – можливість накопичення в людському організмі.

Генетичні зміни викликають такі речовини, як формальдегід, перекис водню, радіоактивні аерозолі.

3. Шляхи виходу з екологічних  криз

Через різке погіршення екологічного стану України Верховна Рада в 1991 р. оголосила всю територію країни зоною екологічного лиха. За декілька років до цього спеціалістами Української Академії наук була вперше розроблена й складена карта стану навколишнього середовища України за окремими компонентами природи.

Розв'язання проблем поліпшення екологічного стану території країни у першу чергу слід починати із впровадження системи природоохоронних заходів у тих регіонах, де в останні роки екологічна обстановка найбільш напружена і які мають найбільше соціально-економічне значення для нашої держави.

Уряд визнав такими регіонами Поліський, Карпатський, Донецько-Придніпровський та Азово-Чорноморський з річкою Дніпром.

Як зазначалося раніше, головною причиною виникнення екологічних криз є переспоживання природних ресурсів, яке, у свою чергу, вимагає зростання виробничих і соціальних витрат суспільства.

З метою обмеження надлишків споживання природних багатств потрібно створити систему регулювання природокористуванням. Будь-яка система повинна мати за мету обмеження надлишкового споживання природних багатств. Регулювання повинне бути спрямоване на систему суспільних відносин, а через неї – на природокористування. А через те, що суспільні відносини є не що інше, як відносини власності, то об'єктом регулювання виступають якраз вони.

Необхідно обмежувати володіння і користування природними умовами, виходячи з інтересів суспільного відтворення, тому що приватний (частковий) інтерес із приводу використання природних багатств є тільки частиною інтересу всезагального – інтересу відтворення людського суспільства взагалі.

Витрати на охорону навколишнього середовища досить значні і не під силу приватному бізнесу, який дуже часто ігнорує декларований принцип "забруднювач платить". Тому єдиною силою, яка здатна контролювати природокористування є держава, як ідеальний представник інтересів суспільства у справі використання ресурсів природного середовища.

Для досягнення цілей екологічної політики держава застосовує методи, які умовно можна поділити на дві групи: адміністративні і економічні.

Адміністративні методи управління ще називають позаекономічними методами примусу. До таких методів належить:

• діяльність держави по встановленню нормативів з використання навколишнього середовища;
• заборони на використання, сировини, ресурсів і технологій у певних умовах;
• штрафні санкції;
• розробка природоохоронних законів, карні процедури по відношенню до порушників.

Економічні методи управління полягають у допомозі держави фірмам і підприємцям при проведенні встановленої державою природоохоронної політики. До цих методів також належать створення умов, у яких природоохоронна діяльність стає вигідною для приватного сектора. До цієї групи відносяться: кредити; позики; субсидії; надання пільг; встановлення необхідних правил; міжнародний захист інтересів власних компаній, які проводять встановлену державою екологічну політику.

Хоча поділ методів управління умовний, однак ці методи відповідають цілям держави з раціонального використання і охорони природних ресурсів. Дійсно, власник підприємства не бачить принципової різниці між різними важелями впливу на нього, але і ті, і інші мають своєю метою зміну ціни на сировину і готову продукцію і, як результат, впливають на конкурентні умови.

Як правило, адміністративний вплив застосовується тоді, коли зростання соціальних витрат найбільш значний і немає гарантій успішного застосування більш легких інструментів ринкового регулювання.

Держава змушена контролювати природокористування, тому, що екологічні кризи породжують не тільки екологічні, соціальні, економічні негативні наслідки, а й політичні. Наприклад, криза Азовського моря – це глобальна криза, яка зачіпає і Росію, бо річки Дон і Кубань переносять зі своїх басейнів різні токсичні речовини. Аналогічне становище і з Румунією, з території якої річка Дунай переносить промислові і сільськогосподарські шкідливі речовини в Чорне море. Очевидно, що вийти з подібних криз можна тільки налагодивши відносини партнерства між всіма країнами світу, організувавши зусилля і можливості всіх народів світу, а також додержуючись міжнародних правил, угод, законів і стандартів, що регламентуватимуть діяльність людей у XXI ст.

Жодна країна світу сьогодні самостійно, ізольовано від інших країн не зможе позитивно вирішити свої екологічні, економічні й соціальні проблеми. Тільки спільними зусиллями всього людства ми зможемо досягти сталого розвитку в майбутньому. Міжнародне рівноправне екологічне співробітництво всіх країн з участю урядів, народів і основних громадських угрупувань на основі прийнятих міжнародних угод про охорону біосфери і системи майбутнього розвитку зможуть привести до позитивного вирішення глобальної екологічної кризи.

При плануванні можливих шляхів виходу із екологічних криз необхідно дотримуватися таких критеріїв:

1) можливі екологічні наслідки;

2) технічна можливість здійснення;

3) величина інвестицій і їх ефективність;

4) соціальні наслідки.

Враховуючи досвід розвинених країн, можна розглядати такі шляхи виходу з екологічних криз:

• структурна перебудова економіки регіону;
• ліквідація неефективних виробництв;
• скорочення витрат природних ресурсів.

Стратегія заходів і напрямів діяльності на шляху виходу з екологічних криз може мати такий зміст:

• визначення навантаження на людину і на екологічні системи, порівняння його з допустимими і критичними навантаженнями;
• розробка критеріїв допустимості і критичних рівнів впливу на живі організми і різні елементи біосфери;
• оцінка екологічного, економічного і естетичного збитку;
• прогнозування антропогенних впливів (зв'язаних із забрудненням) на біосферу, на погоду і клімат;
• визначення зон забруднення і зон підвищеної небезпеки;
• організація моніторингу забруднень;
• організація моніторингу реакції біоти на антропогенний вплив;
• виявлення пріоритетних напрямів для прийняття мір з урахуванням фактичного стану природного середовища, екологічного, економічного і естетичного збитку (при максимізації виробничого процесу);
• розробка схем очищення скидів і викидів забруднюючих речовин;
• розробка безвідходних і маловідходних технологічних процесів;
• планування розвитку народного господарства в різних регіонах з урахуванням екологічного резерву і економічних можливостей;
• вибір різних варіантів технічних і технологічних рішень, оптимальне розміщення підприємств, що мають вплив на навколишнє середовище;
• визначення масштабу розвитку деяких напрямів людської діяльності з урахуванням екологічних і економічних обмежень їх впливу на природне середовище.