Державне регулювання економіки України

Перехід України від  централізовано керованого господарства до ринкової економіки докорінно  змінюють задачі, що стоять перед державою в економічній сфері. Зміна колишнього апогею, призвела до того, що в Україні процес руйнування старих механізмів регулювання пішов швидше ніж створення нових, необхідних для проведення ефективних ринкових перетворень.

Неприйняття тоталітаризму, орієнтація на ліберально-демократичну систему цінностей, були багатьма сприйняті  як перехід до якоїсь абстрактної "без  державної" ринкової моделі. Цілком лібералізовані ринки представлялися основою політичних свобод і демократії. Але це твердження не тільки перекручено трактувало західний досвід, але і не враховувало вітчизняний менталітет з його багатовіковою традицією сильної центральної влади, щоправда, доведений у ході соціального експерименту до крайніх форм.

Позиція невтручання  держави в економіку привела  Україну до найжорстокішої кризи: розвалу  промисловості, різкому і тривалому  спадові промислового виробництва, зниженню обсягів випуску сільськогосподарської продукції, росту внутрішнього і зовнішнього боргу, гіперінфляції і наступній нестабільності національної валюти, кризі неплатежів, невиплаті заробітної плати і пенсій, корупції у всіх ешелонах влади, значному тіньовому оборотові капіталу, росту злочинності, у тому числі організованої, росту безробіття, утраті моральних цінностей у суспільстві- наркоманії, проституції і т. д.[13,c.117].

Слід зазначити, що системи, цілком заснованої на невтручанні держави, не існувало й у ХІХ столітті і до нього. У ХХ в. найважливішої складового успіху країн з розвитий ринковою економікою, і що розвиваються з'явилася регулююча роль держави.

Перший етап (1992-середина 1994 р. м.) розвитку економіки України, коли влада залишалася в руках  номенклатури, а початком економічних реформ з'явилося проходження російської лібералізації цін, проявилися відмовлення від наукового обґрунтування ринкових перетворень, нерозуміння фундаментальних функцій суспільного поділу праці, складності реформування державної власності, уповільнення формування перехідної економіки і відсутність її державного регулювання переборений. Але цей етап, як уже було відзначено, привів Україну до затяжної економічної кризи, багаторазовому зниженню життєвого рівня населення.

 З другої половини 1994 р. перехідна економіка України почала здобувати реальні контури. В основу соціально-економічних перетворень був покладений науковий підхід, вивчення суспільних тенденцій розвитку перехідної економіки й об'єктивних форм їхньої реалізації в СНД, Росії, Україні, наукова розробка стратегії і тактики внутрішньої і зовнішньоекономічної політики країни з метою прискорення демократичних перетворень[16,c.58].

Виконання економічних  функцій державою вимагає формування механізмів державного регулювання, включаючи мети і пріоритети розвитку, а так само економічних і правових способів їхнього досягнення. Для України головна мета державного регулювання економіки в сучасних умовах - забезпечення переходу від хаотичних до регульованих економічних процесів.

При цьому нова система  керування вимагає переходу від  регламентації, дрібної опіки виробничо-господарської  і фінансової діяльності юридичних  і фізичних осіб до регулювання економічних  процесів за допомогою економічних  і юридичних важелів.

Ефективність державного регулювання економіки в першу чергу зв'язана з проблемою правової основи функціонування економіки, тому що законодавча база в Україні недостатньо розроблена. Багато прийнятих законів не відповідають реаліям сьогоднішнього дня. Законотворчий процес гальмується як малоефективною роботою Верховної Ради, її крайньою політизацією, протистоянням Президентові й Урядові, так і низькою якістю внесених у Верховну Раду законопроектів[17,c.58].

Недостатнє пророблення  законів стримує процес реформування економіки, розвиток підприємництва, інвестиційний процес, залучення закордонного капіталу в економіку України. Тому розробка і прийняття економічних законів залишається найгострішою проблемою державного регулювання.

В умовах переходу до ринку  важливу роль в економіці України грає антимонопольне законодавство і державне регулювання, що видобувних галузей паливно-енергетичного комплексу, електрозв'язку, залізничного транспорту, житлово-комунального господарства й інших природних монополій, зокрема, стримування цін на їхню сировину, продукцію і послуги.

Вимагає всебічного державного регулювання проблем переділу власності, з огляду на кримінальний характер реалізації і роздержавлення державної  власності, становлення приватної  власності і недержавних форм присвоєння, соціально-політичну атмосферу в суспільстві[14,c.59].

Необхідна також реорганізація  державного сектора економіки України.

Основні важелі державного регулювання - оподатковування, бюджет, кредитно-грошова політика в Україні  малоефективні і діють негативно  на економіку країни.

Податковий тиск веде до відмивання оборотних коштів підприємств, згортанню виробництва і підприємницької  діяльності, банкрутства підприємств, росту "тіньового" бізнесу і  т. д.

Дефіцитний бюджет - це недофінансування в першу чергу  соціального середовища - охорони здоров'я, культури, невиплати заробітної плати працівникам бюджетної сфери, відсутність ресурсів для фінансування програм державного рівня...

Тверда монетарна політика проведена державою і Національним Банком України, спрямована на обмеження приросту грошової маси і стабілізацію національної валюти, з іншої сторони підтримує на високому рівні ставки центрального і банківського кредитів, що робить неефективні довгострокові кредити й інвестиції і гальмує економічний розвиток.

Тому актуальним для України є рішення проблем адекватного оподатковування, наповнення бюджету, ефективної кредитно-грошової політики.

Недосконалість правових актів, несприятливий інвестиційний  клімат, дефіцит ресурсів робить перерозподіл доходів найгострішою проблемою державного регулювання економіки України[9,c.30].

Одним з основних інструментів реалізації довгострокової і короткострокової економічної політики держави є  економічне прогнозування і планування. Але, тому що в Україні був ліквідований вертикальний зв'язок економічних служб, відсутні горизонтальні зв'язки між ними.

Важливою проблемою  стає створення загальної системи  економічного прогнозування і планування. Розробка прогнозу повинна здійснюватися  на основі аналізу динаміки і фактичний  стан внутрішнього і зовнішнього ринку, соціально-економічного розвитку, наукових досліджень і їхніх практичних результатів, прогнозу їхніх практичних результатів, прогнозу науково-технічного прогресу, національних стратегічних програм.

Складовою частиною системи  прогнозування і планування повинно стати бюджетне планування, що буде визначати загальні централізовані фінансові ресурси, джерела їхнього формування і способи застосування економічних важелів, а також бути головною базою для формування державного бюджету, здійснення грошово-кредитної емісії й інших економічних дій по єдиній методології[13,c.59].

В умовах переходу економіки  України до ринкових відносин і величезних значень набуває проблема формування і реалізації програм державного рівня. Загальна кількість таких  програм в Україні зараз близько 70, однак для їхнього виконання не створений діючий механізм фінансування й економічного стимулювання, відсутні грошові кошти для їхньої реалізації, система пільг і т. д.

Реалізація програм  державного рівня повинна сприяти  подоланню економічної кризи в Україні і технічному переозброєнні виробництва на основі новітніх досягнень науки і техніки.

Взагалі українська грошово-фінансова  система практично є антиринковою.

Рівень фонду зарплати в складі ВВП становить в Україні 10%, тоді як у розвинених країнах – 50-70%. (дані по темпам реального зростання ВВП дод Поза межею бідності перебувають нині 80% громадян країни.

Бурхливими темпами  зростає безробіття – офіційне і, особливо, приховане. Але порівняно  з попередніми роками спостерігається  певне покращення ситуації, також встановлюються пріоритетні напрямки діяльності, прогнозується зменшення прихованого безробіття що стане причиною зростання кількості зареєстрованих безробітних. В той же час стабільне економічне зростання призведе загалом до скорочення чисельності безробітних.

Отже, взявши економічний курс на ринкові відносини, Україна, як і інші постсоціалістичні країни зі сформованою централізованою економічною системою, намагаються в ході роздержавлення відродити за допомогою приватного інтересу, без якого не може бути ринку.

Державне регулювання  економіки повинне стати, діючим фактором економічних реформ, спрямованих  на перехід до ринкової економіки. Підвищення ефективності економіки повинно  досягатися шляхом збільшення інвестицій[20,c.119].

Актуальність проблеми покращення державного регулювання економіки України обумовлюється значним відставання економіки України за своїми кількісними та якісними макроекономічними параметрами, а також підприємницьким середовищем не тільки від розвинених країн світу, але й від колишніх союзних республік. В умовах, коли світ стрімко змінюється під впливом інтеграції та конвергенції, Україна залишається слабко підключеною до світових потоків капіталу та інновацій. Відсталість у розвитку інституцій породжує слабку здатність до абсорбції нових технологій, передових ідей, атрибутів громадського суспільства. Програмний інструментарій вирішення національних проблем в свою чергу потребує використання сучасних економічних технологій і перетворення у дієвий механізм постановки та реалізації урядових завдань. Водночас

Наступними  заходами із забезпечення макроекономічної стабільності України є наступні:

1. Проведення  податкової та бюджетної реформи:  вирівнювання податкового навантаження та усунення податкової дискримінації, зміна структури податків із підвищенням частки непрямих податків, покращення адміністрування податків, посилення прозорості та ефективності державних витрат, впровадження в економічну практику методології оцінки ефективності використання державних фінансових ресурсів у різних сферах, мінімізація дефіциту бюджету із підтримкою його на рівні стандартів ЄС.

2. Детінізація  економіки, легалізація тіньових  капіталів некримінального походження.

3. Проведення  виваженої та передбачуваної  цінової та валютно-курсової політики: вдосконалення механізмів антимонопольного регулювання, усунення практики перехресного субсидування, перехід до політики інфляційного таргетування в умовах запровадження режиму плаваючого валютного курсу.

4. Вирівнювання  диспропорцій у розвитку регіонів (розроблення регіональних програм із підвищення конкурентоспроможності).

Підвищення  ефективності державного управління

(колективних  державних послуг)

1. Законодавче закріплення розподілу обов’язків та відповідальності між гілками влади з метою підвищення ефективності управління економікою, посилення самостійності та відповідальності місцевих органів самоврядування.

2. Судова реформа  - розбудова справедливої судової  системи. 

3. Удосконалення  системи вияву та притягнення  до адміністративної відповідальності правопорушників у владних структурах, дії яких завдали шкоди національній економіці або призвели до збитків окремих підприємств.

4. Реформування  наукової сфери шляхом інтеграції  викладацької та дослідницької діяльності; сприяння посиленню зв’язку науки та бізнесу, а також співпраці та взаємодії вітчизняних наукових установ із іноземними, співучасті у реалізації міжнародних проектів, включаючи ринкову програму ЄС.

Розвиток людського  капіталу та підвищення загальної фаховості  трудових ресурсів (підвищення ефективності індивідуальних державних послуг)

1. Створення  інноваційного суспільства, забезпечення  рівня інвестицій в людський капітал та фінансування науки ( у % до ВВП) відповідно до цілей підвищення  конкурентоспроможності економіки із наближенням до відповідних параметрів в ЄС.

2. Продовження  освітянських реформ та перехід  на європейську систему освіти, залучення бізнесу до професійної підготовки трудових ресурсів.

3. Підвищення  якості охорони здоров’я, створення  сучасної технологічної та ресурсної бази медичних установ; сприяння реалізації міжнародних проектів із підвищенням кваліфікації медичних кадрів.

4. Проведення  активної політики зайнятості  із розширенням категорій населення,  для яких буде вестись пошук робот та засобів пошуку, а також підвищення кваліфікації та продуктивності праці.

5. Створення  ефективної системи іпотечного  кредитування, що зробить житло доступним для широких верств населення, розроблення проектів для підтримки молодих сімей.

Розвиток інфраструктури

1. Інтеграція  у єдиний європейський інформаційний  простір шляхом створення відповідних рамкових умов для швидкого та належного освоєння конвергенцій них цифрових комунікацій і послуг, враховуючи аспекти взаємодії мереж.

2. Поліпшення  умов для розвитку цифрових  технологій з акцентом на їх різноманітність щодо багатомовності та культури.