Дослідження формування і використання капіталу підприємства «ДМЗ»

— ставлення кредиторів до підприємства. Як правило, кредитори при оцінці кредиторного рейтингу підприємства керуються своїми критеріями, які іноді не співпадають із критеріями оцінки власної кредитоспроможності підприємством;

— рівень оподаткування прибутку. В умовах низьких ставок податку на прибуток або використання підприємством податкових пільг з прибутку, різниця у вартості власного та залученого із зовнішніх джерел капіталу знижується. Це пов'язано з тим, що ефект податкового коректора при використанні позичених коштів зменшується. У цих умовах більш прийнятним є формування капіталу із зовнішніх джерел за рахунок емісії акцій (залучення додаткового пайового капіталу).[27]

При високій ставці оподаткування прибутку суттєво підвищується ефективність залучення позиченого капіталу;

— фінансовий менталітет власників і менеджерів підприємства. Неприйняття високих рівнів ризиків формує консервативний підхід власників і менеджерів до фінансування розвитку підприємства, при якому його основу складає власний капітал. І навпаки, прагнення отримати високий прибуток на власний капітал, незважаючи на високий рівень ризиків, формує агресивний підхід до фінансування розвитку підприємства, при якому позичений капітал використовується у максимально можливому розмірі;

— рівень концентрації власного капіталу. Для того, щоб зберегти фінансовий контроль за управлінням підприємством (контрольний пакет акцій або контрольний обсяг пайового внеску), власникам підприємства не хочеться залучати додатковий власний капітал із зовнішніх джерел, навіть не дивлячись на сприятливі для цього передумови.

З урахуванням цих факторів управління структурою капіталу на підприємстві зводиться до двох основних напрямів:

1) встановлення оптимальних  рівнів для певного підприємства  використання власного та залученого  капіталів;

2) забезпечення залучення  на підприємство необхідних видів  та обсягів капіталу для досягнення  розрахункових показників його  структури.[28]

3. Оптимізація структури  капіталу за критерієм максимізації  рівня фінансової рентабельності. Для проведення таких оптимізаційних  розрахунків використовується механізм  фінансового леверіджу. Фінансовий важіль (ліверидж) полягає у потенційній можливості підприємства впливати на темпи зміни чистого прибутку шляхом зміни обсягів та структури власного і позикового капіталу. У формалізованому вигляді вплив фінансового важеля на фінансові результати підприємства можна представити таким чином:

, де

де — темп зміни чистого прибутку;

 — темп  зміни операційного прибутку;

СДФВ — сила дії фінансового важеля.

Сила дії фінансового важеля (рівень фінансового левериджу) розраховується  як:

 
Отже, сила дії фінансового важеля показує, у скільки разів темпи зміни чистого прибутку підприємства перевищують темпи приросту його операційного прибутку. Таке перевищення забезпечується за рахунок так званого ефекту фінансового важеля.[19]

Ефект фінансового важеля показує, на скільки відсотків підвищується рентабельність власного капіталу підприємства за рахунок залучення в господарський оборот позикового капіталу, незважаючи на його платний характер. Нарощення фінансової рентабельності (тобто рентабельності власного капіталу) може мати місце лише у випадку, коли економічна рентабельність використання всього інвестованого капіталу більша від середнього рівня фінансових витрат, пов'язаних із залученням позикових коштів.

Для визначення ефекту фінансового важеля використовується формула :

, де

де ЕФВ — ефект фінансового важеля (тобто нарощення рентабельності власного капіталу за рахунок використання позикового капіталу);

Коп — коефіцієнт оподаткування прибутку;

ЕРа — економічна рентабельність активів (розраховується шляхом відношення операційного прибутку до загального обсягу капіталу, інвестованого в активи підприємства);

СП — середня ставка процента за позиковими коштами (або рівень фінансових витрат);

ПК — позиковий капітал;

ВК — власний капітал.

Ефект фінансового важеля складається з двох компонентів:

Диференціала (1 - )*(-СП) — різниці між рентабельністю інвестованого капіталу і середньою ставкою процента за позиковими коштами після сплати податків;

Плеча ПК/ВК — співвідношення позикового і власного капіталу.

Плече фінансового важеля є мультиплікатором зміни диференціала, тобто посилює його дію як в позитивному, так і негативному напрямках. Так, якщо диференціал має додатне значення, вигідно нарощувати частку позикового капіталу і тим самим збільшувати рентабельність власного капіталу. І, навпаки, якщо значення диференціала від'ємне, в результаті збільшення плеча фінансового важеля відбувається "проїдання" власного капіталу, і наслідки для підприємства можуть бути руйнівними.[17]

Тобто позитивний вплив ефекту фінансового важеля проявляється тоді, коли економія за рахунок зниження податкових платежів перевищує витрати підприємства за користування позиковими коштами. Значення ефекту фінансового важеля повинно бути таким, щоб компенсувати податкові вилучення з прибутку та забезпечити мінімізацію відхилення між економічною та фінансовою рентабельністю.

Процес оптимізації структури капіталу за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності можна представити у Додатку А.

4. Оптимізація капіталу  за критерієм мінімізації його  вартості. Процес цієї оптимізації  базується на попередній оцінці  вартості власного та залученого  капіталу при різних умовах  його залучення і здійснення  багатоваріантних розрахунків середньозваженої  вартості капіталу. Процес оптимізації базується на попередній оцінці власного та позикового капіталу при різних умовах його залучення та здійсненні розрахунків середньозваженої вартості капіталів. Вирішення задачі побудовано на виявленні тенденції зміни ціни кожного джерела ресурсів при зміні фінансової структури підприємства. Згідно з дослідженнями провідних вчених, зростання частки позикових коштів у загальній сумі джерел супроводжується більш швидкими темпами зростання ціни власного капіталу, ніж ціни позикових коштів. Виходячи з того, що ціна позикових коштів дещо нижча, ніж власних, стверджують, що існує оптимальна структура капіталу, що мінімізує їхню середньозважену ціну, а відповідно, максимізує ціну підприємства.[8]

Ціна підприємства має важливе значення для досягнення стратегічної мети підприємства, так як її зростання призводить до зростання цінності підприємства, його привабливості з точку зору власників майна.

Але оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації середньозваженої ціни капіталу має недолік, так як не враховує впливу сформованої структури на результативні показники діяльності підприємства.

Процес оптимізації за цим критерієм можна зобразити за допомогою Додатку Б.

5. Оптимізація структури  капіталу за критерієм мінімізації  рівня фінансових ризиків. Цей  метод оптимізації структури  капіталу пов'язаний з процесом  диференційного вибору фінансування  різних складових частин активів  підприємства. З цією метою всі  активи підприємства поділяють  на три групи:

а) необоротні активи;

б) постійна частина оборотних активів;

в) змінна частина оборотних активів.

Існує три принципових підходи для фінансування різних груп активів підприємства, а саме: 1) консервативний підхід; 2) компромісний підхід; 3) агресивний підхід.

Залежно від свого ставлення до фінансових ризиків власники або менеджери підприємства вибирають один із вище перелічених варіантів фінансування активів.[13]

6. Формування показника цільової структури капіталу. Граничні межі максимально рентабельної та мінімально ризикованої структури капіталу дають змогу визначити поле вибору конкретних його значень на певний період. У процесі його вибору враховуються раніше розглянуті фактори, які характеризують індивідуальні особливості діяльності певного підприємства.

Остаточне рішення, що приймається з цього питання, дає можливість сформувати на майбутній період показник “цільової структури капіталу”, відповідно до якого здійснюватиметься подальше його формування на підприємстві шляхом залучення фінансових коштів з відповідних джерел.[13]

Зобразимо основні етапи процесу оптимізації структури капіталу підприємства за допомогою рис. 1.4.

Рис .1.4 Основні етапи оптимізації структури капіталу підприємства

Тобто вирішення проблеми визначення розміру кредитних ресурсів, що залучаються, залежить від розрахунку оптимального співвідношення позикових та власних коштів, яке б максимізувало фінансову рентабельність підприємства і знижувало середньозважену ціну капіталу (що підвищить ціну підприємства), від обрання “найдешевшої” політики фінансування активів (мінімізації рівня фінансових ризиків) та від формування цільової структури капіталу.

Таким чином, процес оптимізації та моделювання оптимальної структури капіталу проходить в декілька основних етапів, які були наголошені вище.

 

 

 

 

Висновки за розділом 1

 

Дослідження теоретичних джерел дало змогу визначити, що капітал є однією з головних економічних категорій і його сутність полягає у тому, що саме капітал підприємства є основним фактором виробництва, він характеризує фінансові ресурси підприємства, які приносять дохід, також є головним джерелом формування добробуту його власників, головним вимірювачем його ринкової вартості, динаміка капіталу підприємства є найважливішим барометром ефективності його господарської діяльності.

Капітал класифікується за багатьма факторами, зокрема за формою власності, джерелами формування та іншими критеріями.

Поняття структури капіталу - це співвідношення всіх форм власних і запозичених грошових коштів, що використовуються підприємством з метою фінансування активів. В понятті ”структура капіталу” необхідно розглядати всі види як власного, так і позичкового капіталу підприємства.

Роль структури капіталу у формуванні ринкової вартості підприємства полягає у тому, що від структури капіталу залежить фінансова стійкість підприємства, його незалежності, перспективи сталого розвитку.

Процес оптимізації структури капіталу здійснюється у декілька етапів, а саме: аналіз капіталу підприємства, оцінка основних факторів, які визначають формування структури капіталу, оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності, оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації його вартості, оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків, формування показника цільової структури капіталу.

 

РОЗДІЛ 2

ДОСЛІДЖЕННЯ ФОРМУВАННЯ І ВИКОРИСТАННЯ КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА «ДМЗ»

 

 

2.1 Організаційно-економічна  характеристика підприємства «ДМЗ»

 

ПрАТ "ДМЗ"- одне з найстаріших металургійних підприємств України. Завод заснований створеним в Англії в 1869 році акціонерним "Новоросийским обществом каменоугольного, железоделательного и рельсового производств". Днем народження заводу вважається дата початку регулярної виплавки сталі - 24.01.1872 року. Директором-розпорядником заводу з початку його будівництва до 1889 року був англійський спеціаліст Джон Юз.

Одним із перших у країні завод засвоїв виплавку чавуна на мінеральному паливі в доменних печах, прокат залізних, а потім сталевих рейок, дуже необхідних для розвитку залізниць у Донецькому і Дніпропетровському регіонах.

До початку XX сторіччя у складі заводу працювали 7 доменних, 10 мартенівських печей, 14 прокатних клітей. Були побудовані і введені в експлуатацію листопрокатний цех, сортопрокатні стани 250, 350, 400,мартенівський цех.

Під час громадянської війни завод не працював. Після націоналізації, у 1919 році почалося відновлення зруйнованих виробництв. Завод знову запрацював усіма переділами. Виплавка чавуну і сталі, виробництво прокату в 1928 році досягнули рівня 1913 року, а до 1940 - перевищили його більш ніж удвічі.

З початку Великої Вітчизняної війни ДМЗ став випускати спеціальні марки металу для оборонної промисловості, авіаційні бомби, гранати. На час окупації завод завмер. Відступаючи, фашисти піддали його жорстокому руйнуванню. Було повністю знищено енергетичне господарство, підірвано колони будівель багатьох цехів, зруйновано виробничі агрегати. Завдяки самовідданій праці донецьких металургів уже через п'ять місяців після звільнення міста від окупантів були відновлені і пущені в експлуатацію мартенівська піч №4, доменна піч і прокатні цехи. За успішну роботу по відбудові виробничих агрегатів і забезпеченню фронту металом колективу Донецького металургійного заводу десять разів присуджувався перехідний Червоний Прапор Державного комітету оборони СРСР, який залишено заводу на постійне зберігання.

У повоєнні роки на підприємстві модернізуються старі і будуються нові цехи, впроваджуються передові технології: 1950 р. - засвоєна система паровипарювального охолодження елементів мартенівських печей, у 1953 р. - введений в дію листопрокатний стан 2300, у 1960 - перша у світі промислова установка безупинного розливу сталі. У 1974 році введені в експлуатацію : заготовочний стан 950/900; у 1976 - киснева станція; у 1978 - електросталеплавильна піч № 1, 1979 – електросталеплавильна піч № 2; 1985 - комплекс устаткування для виробництва синтетичних сумішів для шлакоутворювання, цех ремонту прокатного обладнання, реконструйований з установкою нових верстатів механічний цех, 1994 - цех тонкостінних труб, металовиробів і метизів.