Лекции по экономике

Супутня продукція, як правило, оцінюється за цінами можливого використання або реалізації і не калькулюється, а на її вартість зменшуються витрати на основну продукцію.

Розподіл витрат між окремими видами суміжної продукції у багато продуктовому виробництві у точці їх роз’єднання може здійснюватися з використанням таких методів: за коефіцієнтами, рекомендованими відповідними галузевими міністерствами (всі види продукції перераховуються в умовну за встановленим співвідношенням); за попередньо встановленим відсотковим співвідношенням витрат на окремі види продукції; пропорційно вартості продукції за цінами реалізації; пропорційно вартості продукції за нормативною собівартістю; пропорційно вмісту в продукції корисних речовин і т.ін.

Після розподілу витрат між об’єктами калькуляції собівартість одиниці продукції визначають діленням загальної суми витрат на кількість виготовленої продукції у натуральних вимірниках.

Калькуляційні різниці - відхилення фактичної собівартості виробленої готової продукції від ціни її оприбуткування протягом звітного періоду. Останні списують з кредиту рахунку «Виробництво» на дебет рахунків використання або реалізації продукції додатковими або від’ємним записами.

Після списання калькуляційних різниць рахунки обліку виробництва закривають, якщо відсутні залишки незавершеного виробництва.

Облік витрат і обчислення собівартості продукції може бути організованим на підприємстві різними методами залежно від виду виробництва, його організації і технології, організаційної структури підприємства, потреби управління витратами і т.ін.

Класифікація калькуляційних систем:

1) ступінь поглинання постійних витрат: методи визначення повної собівартості («абзорбшен-костинг») методи калькулювання змінних витрат («директ-костинг»);

2) вихідна інформація для обчислення собівартості: фактичне калькулювання; змішане калькулювання (нормальне) – характерне для зарубіжних облікових систем), передбачає врахування прямих витрат за фактичними даними, а непрямих (накладних) – за плановим коефіцієнтом розподілу (як правило, середньорічним);

3) вибір об’єкта калькулювання – позамовне та попроцесне (попередільне).

 

1.7.2 Облік і розподіл непрямих витрат

 

Усі прямі витрати (матеріали, оплата праці та ін..) безпосередньо відносяться на ті об’єкти, для яких вони здійснюються. У той же час непрямі витрати у момент їх здійснення неможливо прямо віднести до конкретного об’єкта обліку витрат (наприклад, амортизація будівлі цеху, в якому виготовляють різні види виробів). Тому такі витрати обліковують на окремих накопичувально-розподільних рахунках і періодично (як правило, у кінці звітного періоду) розподіляють і списують на об’єкти обліку витрат пропорційно до попередньо встановленої бази розподілу.

Базу розподілу непрямих витрат кожне підприємство обирає самостійно, наприклад: прямі витрати праці у людино-годинах; прямі витрати на оплату праці в грошовому вимірнику; відпрацьовані машино-години; усі основні витрати; прямі витрати сировини і матеріалів та ін.

В умовах переважно річних робіт  перевагу надають такій базі розподілу, як прямі витрати праці та заробітної плати; в умовах широкого використання автоматизованих на напівавтоматизованих виробничих систем – витратам машинного часу; у виробництвах, де велика питома вага витрат на матеріали і сировину – пропорційно масі або вартості використаної сировини.

Насамперед, підлягають розподілу витрати на роботу допоміжних виробництв, утримання та експлуатацію обладнання, загальновиробничі витрати тощо.

Витрати на утримання допоміжних виробництв розподіляють пропорційно обсягу наданих послуг для окремих підрозділів у натуральних або умовних вимірниках (м3 води, т. пару, кВт-год електроенергії тощо).

 

1.7.3 Методи розподілу непрямих витрат

 

Ускладнення у розподілі непрямих витрат виникають тоді, коли допоміжні виробництва надають послуги одне одному, а не лише основним виробничим підрозділам. У таких випадках можуть бути використані наступні методи розподілу непрямих витрат:

1) метод прямого розподілу – передбачає, що витрати допоміжних підрозділів розподіляють і списують на витрати лише основних підрозділів, а взаємні послуги допоміжних виробництв до уваги не беруться і не враховуються;

2) метод послідовного розподілу – витрати кожного допоміжного підрозділу розподіляються послідовно на всі підрозділи (як основні, так і допоміжні), крім тих, витрати яких розподілені раніше (першими). При цьому першими розподіляються витрати того допоміжного підрозділу, який надає найбільше послуг іншим допоміжним підрозділам, а сам одержує мінімальну кількість таких послуг. Підрозділ, витрати якого розподілені першими, не бере участі у розподілі витрат інших підрозділів. Потім так же роблять з рештою допоміжних підрозділів;

3) метод врахування взаємних послуг – витрати допоміжних виробництв спочатку розподіляють між самими допоміжними виробництвами пропорційно обсягу наданих послуг, виходячи з початкової суми витрат до розподілу, а потім сукупні витрати кожного допоміжного підрозділу списують на основні підрозділи за методом прямого розподілу;

4) метод одночасного розподілу – дещо повторює попередній метод, але при цьому для розподілу витрат між самими допоміжними підрозділами використовують систему рівнянь.

В Україні ряд підприємств застосовують списання витрат допоміжних виробництв протягом звітного періоду за плановою собівартістю одиниці послуг, а в кінці завітного періоду розподіляють і списують лише калькуляційні різниці, використовуючи для цього метод прямого розподілу.

Сума розподілених витрат допоміжних виробництв, як правило, включається у загальновиробничі витрати основних виробничих підрозділів. Останні згідно з П(С)БО 16 «Витрати» в обліку поділяють на постійні і змінні. До змінних найчастіше відносять ВУЕО, їх розподіляють на основі фактичних показників діяльності, тобто фактичну суму витрат розподіляють і списують на об’єкти основного виробництва пропорційно обраній базі розподілу.

Постійні загальновиробничі витрати розподіляють з урахуванням нормальної виробничої потужності. Для цього до початку звітного періоду визначають ставку накладних витрат на одиницю бази розподілу, розраховану виходячи з нормальної виробничої потужності. Цю ставку застосовують до фактичного обсягу бази розподілу для списання витрат протягом звітного періоду. Якщо сума фактичних постійних загальновиробничих витрат виявиться більшою розподілених і списаних за нормативною ставкою, різниця відноситься на собівартість реалізованої продукції звітного періоду.

 

 

Контрольні питання

1. Поняття багатопродуктового та суміжного виробництва.

2. Супутня та суміжна продукція.

3. Що може використовуватися за базу розподілу непрямих витрат.

4. Поняття калькуляційних різниць.

5. Класифікація калькуляційних систем.

 

 

 

 

 

 

Тема 1.8 Калькулювання собівартості за замовленнями та за процесами

 

План

 

1.8.1 Калькулювання за замовленнями

1.8.2 Калькулювання собівартості за процесами

1.8.3 Метод розрахунку умовних еквівалентних одиниць готової продукції

1.8.4Порівняльна характеристика калькулювання собівартості за замовленнями і процесами

 

1.8.1 Калькулювання за замовленнями

 

Калькулювання за замовленнями – це система обчислення собівартості продукції на основі обліку витрат з кожного індивідуального виробу або окремої партії виробів, об’єднаних одним замовленням. Об’єктом обліку витрат при цьому методі є окреме замовлення. Застосовують цей метод в індивідуальних і дрібносерійних виробництвах машинобудівної промисловості (кораблебудування, виготовлення пресів, турбін для електростанцій, літаків тощо), у будівництві, у ремонтному виробництві, у підприємствах побутового обслуговування і т.ін.

При цьому методі на основі замовлення бухгалтерія відкриває окремий аналітичний рахунок для обліку витрат, кожному замовленню присвоюють номер (код), який обов’язково вказують на всіх документах з обліку витрат на виконання цього замовлення. Для узагальнення витрат та обчислення собівартості продукції використовують картку (відомість) обліку витрат на замовлення, в якій накопичують витрати за весь час виконання замовлення.

Прямі витрати матеріалів та заробітної плати відносять на конкретне замовлення на підставі первинних документів, накладні витрати розподіляють між замовленнями на підставі нормативних ставок пропорційно до фактичного обсягу встановленої бази розподілу (прямих витрат праці у людино-годинах.  прямих витрат на оплату праці і т.ін.). Тому такий метод називають змішаним, або нормальним калькулюванням собівартості.

Собівартість закінченого замовлення визначають одразу після його завершення. Вартість незавершеного виробництва на кінець звітного періоду розраховують за даними карток (відомостей) обліку витрат за незакінченими замовленнями.

Така методика калькулювання зумовлює можливі відхилення фактичних накладних витрат від розподілених.

 

1.8.2 Калькулювання собівартості за процесами

 

Калькулювання за процесами – це система обліку і визначення собівартості продукції на основі групування витрат у межах окремих процесів або стадій виробництва. Ця система характерна для масового та серійного виробництва (хімічна, нафтопереробна, металургійна та ін..). Технологічний процес таких галузей складається з окремих стадій (фаз, переділів), які можуть здійснюватися послідовно або паралельно. Наприклад, організація металургійного виробництва: виплавка чавуну – виплавка сталі – прокатне виробництво. Собівартість кінцевого продукту повинна послідовно включати витрати всіх попередніх стадій обробки.

На підприємствах окремих галузей промисловості використовують напівфабрикатний метод організації виробництва, при якому продукція, закінчена обробкою в окремих підрозділах, передається на склад напівфабрикатів, а потім зі складу передається для подальшої обробки у наступних технологічний процесах або для реалізації іншим підприємствам. У таких випадках необхідне визначення собівартості не лише закінченої готової продукції, а й напівфабрикатів.

 

1.8.3 Метод розрахунку умовних  еквівалентних одиниць готової  продукції

 

У зарубіжній практиці при калькулюванні собівартості продукції за процесами широко використовують метод розрахунку умовних еквівалентних одиниць готової продукції, під якими розуміють кількість продукції, обробленої за звітний період, в перерахунку на відсоток її готовності. Наприклад, якщо на кінець місяця лишилося 500 од. незавершеного виробництва із середнім рівнем готовності 50%, то за витратами на обробку це рівноцінно 250 од. готової продукції.

Калькулювання за процесами при цьому методі передбачає:

1) розрахунок кількості умовних еквівалентних одиниць готової продукції;

2) визначення суми витрат  на обробку;

3) калькулювання собівартості  еквівалентної одиниці продукції;

4)калькулювання собівартості  готової продукції та залишку  незавершеного виробництва.

 

1.8.4 Порівняльна характеристика калькулювання собівартості за замовленнями і процесами

 

Порівняльну характеристику різних методів обліку витрат і калькулювання собівартості можна навести за окремими ознаками (табл. 1.1).

 

Таблиця 1.1 – Порівняльна характеристика калькулювання собівартості за замовленнями і за процесами

Ознака порівняння	Калькулювання за замовленнями	Калькулювання за процесами
1.Співвідношення виробництва і  реалізації	Реалізація передує виробниц-тву: покупець відомий до початку виробництва, відомі його вимоги до якості продукції та її комплектації	Виробництво передує реалізації: вироблена продукція стає товарними запасами, її майбутній покупець невідомий, вимоги до якості про-дукції стандартизовані
2. Витрати матеріалів	Обсяг необхідних матеріалів попередньо відомий, їх закуповують під замовлення і відносять на поточні витрати	Обсяг необхідних матеріалів часто невідомий, на складі зберігається мінімальний запас матеріалів для забезпечення безперервності виробництва

 

Продовження табл. 1.1

Ознака порівняння	Калькулювання за замовленнями	Калькулювання за процесами
3.Кваліфікація  робітників та характер їх праці	Загальний рівень кваліфікації робітників більш високий, робітники повинні вміти виконувати широкий спектр робіт	Менш високий рівень загальної кваліфікації робітників, роботи однотипні і чітко виражені
4. Рівень накладних  витрат	Накладні витрати відносно невисокі, більшість витрат прямо відноситься на кон-кретне замовлення	Широке застосування автоматизації виробництва зумовлює більш високі накладні витрати
5.Тривалість виробничого періоду	Виробничий період відносно короткий, заздалегідь визна-чений	Виробничий період часто не визна-чений, тривалий, безперервний, не обмежений у часі
6.Періодичність калькуляції	Собівартість замовлення ви-значається після закінчення робіт за конкретним замов-ленням	Собівартість продукції визначається періодично (при складанні звітності: щомісячно, поквартально, в кінці року)