Національна економіка: загальне і особливе

• натуральному господарству відповідає класична теорія саморегулювання;
• в основі ринкової лежать кейнсіанська та неокласична теорії регулювання економіки;
• регулювання адміністративно-командної системи здійснювалося відповідно до марксистської теорії;
• ринковій економіці змішаного типу відповідають методи теорії неокласичного синтезу та інституціональних перетворень.

Кожен із типів економічних систем має свій механізм регулювання економічних процесів. Так, регулятором ринкової економіки є ринковий механізм, АКС — планово-централізований, ринкової економіки змішаного типу — змішана система регулювання (поєднання елементів ринкового механізму та державного регулювання економіки).

 

2.3. Види та моделі регулювання економіки змішаного типу

Фахівці виділяють два  основні види та декілька моделей  регулювання економіки змішаного  типу – економічний лібералізм, економічний дирижизм та типові моделі державного регулювання економіки (див. рис. 2.3.).

Економічний лібералізм (лат. – вільний) – система соціально-економічних відносин, у якій домінують ринкові регулятори, а роль держави зведена до мінімуму. До країн економічного лібералізму можна віднести США, Канаду, Великобританію, Австралію, в яких державний сектор не перевищує 10%, державні витрати сягають 30-35% від ВВП, переважають правові та економічні методи регулювання.

Економічний дирижизм (лат. – керований) – система соціально-економічних відносин зі значним впливом держави на соціально-економічний розвиток. До країн економічного дирижизму відносять Австрію, Японію, Німеччину, Швецію, в яких державний сектор відіграє істотну роль (сягає 10 – 20%), державні витрати сягають 45 – 50% від ВВП, для регулювання активно використовуються прямі, адміністративні і специфічні методи.

 

Тема 3. Теорія суспільного добробуту

та соціально-ринкової економіки

 

1. Кругообіг благ і ресурсів, доходів і видатків в національній економіці.
2. Макроекономічні показники розвитку національної економіки.
3. Методи виміру макровеличин.

 

3.1. Кругообіг  благ і ресурсів, доходів і  видатків у національній економіці

За умов макроекономічного  підходу вирізняють чотири суб’єкти та три ринки національної економіки. Суб’єктами економіки виступають: домашні господарства, підприємства, держава, закордон. Вони виявляють свою господарську діяльність на макроринках: товарному, ресурсному, фінансовому.

Основні макроекономічні  зв’язки між суб’єктами і ринками  представлені на рис. 3.1.

Домашні господарства охоплюють, з одного боку, всіх постачальників ресурсів для підприємств і держави, а з іншого — всіх споживачів товарів і послуг. Тобто це окремі особи, сім'ї, організації некомерційного характеру — церква, дитячі будинки та будинки для людей похилого віку. Домашні господарства є власниками (володіють) усіх чинників виробництва (економічних ресурсів), що знаходяться у приватній власності. Але вони  потребують предметів споживання (оскільки вони – споживачі, а не виробники). Отже, діяльність домашніх господарств спрямована на задоволення власних потреб. Продаючи чинники виробництва або надаючи їх в оренду, домашні господарства одержують свій дохід, який після сплати особистих податків розподіляють між поточним споживанням і заощадженням.

Отже, домашні господарства проявляють такі види економічної активності:

• створюють пропозицію чинників виробництва на ринку ресурсів;
• сплачують особисті податки до державного бюджету;
• споживають частку одержаного доходу на товарному ринку і формують споживчий попит;
• заощаджують частку одержаного доходу на фінансовому ринку, чим створюють потенційні можливості для кредитування підприємств і подальшого перетворення кредитів у інвестиції.

Таким чином, особистий  дохід домашніх господарств після  сплати податків, як правило, зменшується на величину заощаджень, після чого спрямовується на споживання.

У реальній дійсності  структуру виробництва та його обсяг  визначають саме домашні господарства, формуючи споживчий попит на ринку  товарів і послуг. Зміна попиту впливає і на сукупну пропозицію, а відтак і на всю сферу підприємницької діяльності.

Підприємства — це ділові господарські одиниці, фірми, торгівля, транспорт, усі організаційні форми капіталу, що виробляють товари й послуги, але для цього їм потрібні економічні ресурси. Їх діяльність полягає у придбанні чинників виробництва, продажу виробленої продукції та послуг, відтворенні виробничої бази. У своїй діяльності підприємства керуються ринковою ціною. З урахуванням ціни вони прогнозують шанси своїх виробів і послуг на ринку й розраховують можливі доходи.

Отже, видами економічної  активності підприємств є:

• формування попиту на чинники виробництва на ринку ресурсів;
• формування сукупної пропозиції товарів і послуг на товарному ринку;
• сплата податків до державного бюджету;
• формування попиту на кредити на фінансовому ринку;
• формування інвестиційного попиту на товарному ринку.

Підприємства, на відміну  від домашніх господарств, витрачають більше, ніж одержують у вигляді  виручки від реалізації товарів  і послуг. Це відбувається, тому що вони можуть брати кредити на фінансовому ринку і перетворювати їх в інвестиції.

Держава охоплює всі бюджетні організації та установи. Держава займається виробництвом громадських благ, які надаються споживачам безкоштовно або на пільговій основі. Специфіка господарської діяльності держави полягає в тому, що, на відміну від підприємств, держава не ставить за мету максимізацію прибутку, а намагається створити умови для підвищення продуктивності підприємницької діяльності та сприяти зростанню рівня життя населення.

Держава робить державні закупівлі товарів і послуг, які  виробляють підприємства, оплачує працю зайнятих у бюджетній сфері, надає дотації, субсидії, субвенції та здійснює трансфертні платежі. Всі ці витрати називають державними. Джерелом їх покриття є податки, що стягуються з домашніх господарств і підприємств. Держава здійснює також капіталовкладення з державного бюджету, впливає через Національний банк на пропозицію грошей.

Отже, видами економічної  активності держави є:

• надання суспільних благ;
• закупівля товарів і послуг на товарному ринку (формування державного замовлення);
• формування попиту на чинники виробництва на ринку ресурсів;
• стягнення податків;
• надання трансфертів, дотацій, субсидій, субвенцій;
• інвестування за рахунок державного бюджету;
• вплив на пропозицію грошей на фінансовому ринку.

Як відомо з макроекономіки, податки є вилученнями з потоку грошових доходів. Домашнім господарствам ці вилучення частково компенсуються зворотним потоком трансфертів. Тому чисті податки держави визначаються як різниця між валовими податками і трансфертами:

Т = Тg – TR,

де Т— чисті податки; Tg — валові податки; TR — трансферти.

Саме трансферти разом  з державними закупівлями формують державні витрати:

Gc = G + TR,

де Gc — державні витрати; G — державні закупівлі.

Держава в моделі кругообігу пов'язана також з фінансовим ринком. А саме — за рахунок позик на фінансовому ринку покривається дефіцит державного бюджету. Зазвичай ці позики здійснюються шляхом продажу державних цінних паперів на відкритому ринку. Сплачуючи борг за попередніми позиками, уряд бере нові позики — здійснює рефінансування.

Держава суттєво впливає на процес кругообігу ресурсів через державні закупівлі, податки й зміну пропозиції грошей. Так, скорочення державної закупівлі призводить до нагромадження товарно-матеріальних запасів у виробників. Останні починають тоді скорочувати обсяги виробництв, що призводить до зменшення попиту на ринку ресурсів — зростає безробіття, і навпаки. Тобто уряд може стимулювати економічне зростання або стримувати його, змінюючи через державні закупки сукупний попит.

Регулюючи податкові  ставки, уряд також впливає на динаміку сукупного попиту. Підвищення рівня податкових ставок призводить до зменшення доходу в розпорядженні домашніх господарств і внаслідок цього — до скорочення їх споживчого попиту на товарному ринку. Виробники відповідають на це зменшенням обсягів виробництва, скороченням попиту на робочу силу. В результаті зростає безробіття, і навпаки.

Впливаючи на грошову  масу в обігу, уряд через Національний банк може змінювати відсоткову ставку і таким чином впливати на інвестиційні витрати підприємств, стимулюючи розширення виробництва або, навпаки, стримуючи його.

Слід зауважити, що ВВП  за рік більше, ніж кількість грошей в обігу, оскільки кожна грошова  одиниця може бути витрачена кілька разів. Збільшення кількості грошей не приведе до збільшення доходу (ВВП), якщо гроші не будуть витрачені. Але потік доходів-витрат може зрости, якщо за умов незмінної грошової маси підвищиться швидкість обігу грошей.

Закордон охоплює економічні суб'єкти, які розташовані за межами даної країни і мають з нею господарські зв'язки. Види економічної активності закордону такі:

• формування експорту-імпорту товарів і послуг на товарному ринку;
• формування експорту-імпорту капіталу на фінансовому ринку;
• здійснення валютних операцій.

Крім перелічених специфічних  видів економічної активності, кожний суб'єкт національної економіки взаємодіє з іншими через систему кредитів і позик.

Далі розглянемо макроекономічні  ринки.

Товарний ринок представлений сукупним товаром і сукупними послугами. Саме на цьому ринку фірми пропонують вироблені продукти (предмети споживання) домашнім господарствам, що проявляють на них попит. На товарному ринку внаслідок взаємодії попиту та пропозиції формуються ціни продуктів, продукти (предмети споживання) переходять від фірми до домашніх господарств. Домашні господарства оплачують ціни продуктів у вигляді споживчих витрат, які отримують фірми у вигляді доходів від продажу своєї продукції.

Всі товари й послуги  розглядаються як: засоби виробництва (інвестиційні товари), попит і пропозицію яких формують підприємства; споживчі товари і послуги, попит на які формують домашні господарства, а пропозицію — підприємства або держава (у вигляді послуг бюджетних організацій та установ); товари і послуги у вигляді державного замовлення, попит на які формує держава, а пропозицію — підприємства.

Ресурсний ринок. Саме тут пропонують свої ресурси домашні господарства фірмам, які пред’являють попит на ці ресурси. В результаті взаємодії попиту та пропозиції на ринку формуються ціни ресурсів, ресурси переходять від домогосподарств до фірм. У свою чергу від фірм до домашніх господарств рухається грошовий потік – фірми планують ціни ресурсів у вигляді витрат на виробничі витрати, які отримують домашні господарства у якості факторних доходів.

Ринок ресурсів взагалі  є ринком чинників виробництва, до яких належать праця, земля, капітал і підприємництво. Але з усіх чинників виробництва в макроекономічному аналізі, як правило, розглядається праця. На ринку праці формується пропозиція робочої сили з боку домашніх господарств, попит на робочу силу – з боку підприємств і держави.

Фінансовий  ринок охоплює грошово-кредитний, фондовий та валютний ринки. На грошово-кредитному ринку формуються пропозиція грошей і попит на них, визначається відсоткова ставка, попит на кредити для інвестування. На фондовому ринку формуються попит і пропозиція цінних паперів, визначаються біржові індекси, а також обсяг продажу цінних паперів. На валютному ринку формуються попит і пропозиція валют, визначаються валютні курси.

На кожному макроекономічному  ринку під впливом специфічних для цього ринку чинників встановлюється рівновага, яка може і порушуватись. Оскільки суб'єкти ринків приймають свої рішення щодо економічної активності незалежно один від одного, то їхні дії можуть бути взаємоузгодженими лише випадково. Саме тому загальна економічна рівновага (тобто рівновага одночасно на всіх ринках) не є типовим станом ринкової економіки. Але суб'єкти ринку завжди намагаються досягти рівноваги, а аналіз економіки потребує її визначення.

Досягнута на кожному  ринку рівновага може бути стійкою або нестійкою. Рівновага є стійкою, коли у разі її порушення під впливом якогось екзогенного чинника ринок самостійно здатен відновити рівновагу на попередньому або новому рівні економічної активності. Рівновага є нестійкою, коли після впливу екзогенного чинника вона самостійно не відновлюється.

Якщо розглядати лише два суб’єкти національної економіки – підприємства та домашні господарства та два ринки  – ресурсний та товарний, то маємо  просту модель економічного кругообігу (див. рис. 3.2).