Організаційно-правові засади та механізм приватизації державних підприємств

Трудові колективи державних підприємств мають право накопичувати кошти для придбання (викупу) об'єктів приватизації. Якщо в Статуті підприємства передбачено, що частина прибутку використовується на створення спеціального фонду трудового колективу, кожному трудівникові підприємства відкривається особистий рахунок, де такі кошти накопичуються. Лише персоніфіковані кошти трудових колективів державних підприємств можуть використовуватись як джерело приватизації.

Товариства покупців мають право  акумулювати на своїх рахунках власні кошти своїх членів (включаючи  персоніфіковані кошти з прибутку підприємств, на яких вони працюють), а  також використовувати як джерело  приватизації приватизаційні майнові  сертифікати.

Здійснення приватизації майна  державних підприємств в Україні  відбувається різними способами, які  враховують як міжнародний досвід приватизації, так і особливості розвитку і  функціонування підприємств державної  форми власності в Україні. При цьому вибір способів приватизації, а також вибір підприємств, які підлягають першочерговій приватизації, залежать перш за все від розміру підприємств або їхніх структурних підрозділів, що можуть бути виділені у самостійні підприємства (він визначається через вартість основних засобів, а також чисельність працюючих робітників і службовців). Способи і строки приватизації залежать і від таких ознак підприємств, як визнання їх в установленому порядку монополістами, належність до військово-промислового комплексу (ВПК), якщо підприємство підлягає конверсії згідно з відповідною програмою, залучення у процесі приватизації за рішенням Уряду України іноземних інвестицій, рівень зносу основних засобів, збитковість. Суттєві особливості законодавством встановлені для приватизації державних підприємств агропромислового комплексу.

Підприємства і інші об'єкти, які  мають загальнодержавне значення, приватизації не підлягають. У законодавче затвердженому переліку таких об'єктів — підприємства по виготовленню та ремонту всіх видів зброї, виробництву вибухових і сильнодіючих речовин, наркотичних, бактеріологічних, психотропних, отруйних засобів, підприємства авіаційної промисловості, електростанції, підприємства по виробництву спирту, вина, лікеро-горілчаних виробів, соляної промисловості і деякі інші об'єкти.

Приватизаційні закони, а також  Державна програма приватизації майна  державних підприємств передбачають такі способи приватизації:

• викуп об'єктів приватизації товариствами покупців, створеними працівниками цих об'єктів[1] або окремими покупцями (фізичними або юридичними особами);
• продаж об'єктів приватизації на аукціонах;
• продаж об'єктів приватизації за конкурсом;
• продаж акцій державних відкритих акціонерних товариств.

Незалежно від способу приватизації передбачається можливість використання приватизаційних майнових сертифікатів та компенсаційних сертифікатів як засіб  участі громадян України в розподілі  державної власності.

Викуп як спосіб приватизації підприємств — цілісних майнових комплексів — застосовується з 1996 р. лише стосовно об'єктів, первісна вартість основних засобів яких не перевищує законодавче встановленого максимуму (у 1997 р. він становив 1000 тис. грн. у цінах на 1 квітня 1996 р.), які не є підприємствами-монополістами, не належать до ВПК, і в процесі приватизації яких не залучається іноземний капітал. Викуп передбачає наявність лише одного покупця об'єкта, що приватизується. Найчастіше ним виступає товариство покупців — працівників даного підприємства, рідше — стороння юридична або фізична особа, яка згідно з чинним законодавством має право виступати як покупець.

Більшість підприємств, що приватизується у такий спосіб, — об'єкти так  званої малої приватизації: підприємства переробної і місцевої промисловості, промисловості будівельних матеріалів, легкої і харчової промисловості, будівельні підприємства, підприємства окремих видів транспорту, торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, житлово-експлуатаційного і ремонтного господарства.

Об'єкти малої приватизації приватизуються шляхом викупу за рішенням Фонду державного майна України, Місцевих Рад народних депутатів, а також у випадку, якщо громадян іноземних держав, осіб без громадянства, у конкурсі може брати участь товариство покупців підприємства, що приватизується, причому при інших рівних умовах воно має пріоритетне право на його придбання.

Законодавство України передбачає, що у випадку якщо товариство покупців приватизованого підприємства вийшло переможцем аукціону або конкурсу, воно одержує право на 30-відсоткову знижку ціни об'єкта приватизації а також на відстрочку сплати коштів державі. З іншого боку, якщо товариство покупців, створене членами трудового колективу, не виявилося переможцем аукціону або конкурсу, воно має право на одержання 10 відсотків коштів від продажу об'єкта. Ці кошти виділяються державою за рахунок позабюджетних фондів приватизації, вони розподіляються між членами трудового колективу на основі рішення його загальних зборів. У разі відмови трудовому колективу одержати ці кошти члени трудового колективу не можуть бути звільнені з роботи упродовж одного року з ініціативи власника приватизованого об'єкта.

Описані способи приватизації не охоплюють  середні та великі підприємства всіх без винятку галузей матеріальної і нематеріальної сфери. Згідно з Державними програмами приватизації останніх років, більшість таких підприємств (вартість основних засобів яких за цінами на 1 квітня 1996 р. перевищує 1000 тис. грн.) приватизуються способом продажу акцій відкритих акціонерних товариств. Вони створюються у процесі приватизації підприємств, причому єдиним засновником таких відкритих акціонерних товариств виступає державний орган приватизації — Фонд державного майна України, який у подальшому і організовує продаж акцій на ринку цінних паперів. Корпоратизовані підприємства[2] також здійснюють приватизацію способом продажу своїх акцій. Такий самий порядок приватизації поширюється на порівняно невеликі підприємства, вартість основних засобів яких не виходить за межі, про які йшлося вище, якщо законодавством передбачено для них саме такий спосіб приватизації.

 

РОЗДІЛ 6

ПЕРСПЕКТИВИ І НАПРЯМИ ВИРІШЕННЯ  ДЕРЖАВНОГО РОЗВИТКУ ПРИВАТИЗАЦІЇ ДЕРЖАВНИХ  ПІДПРИЄМСТВ

Більшість програм приватизації, запроваджених  до сьогоднішнього дня, довели свою економічну ефективність, але це не означає, що процес приватизації став цілком гарантованим від помилок.

Є вагомі підстави вважати, що найбільш сміливі методи приватизації ще не були випробувані. Насамперед, більшість держав мудро вирішили приватизувати спершу найбільш вигідні підприємства (найздоровіші з точки зору економіки та управління) і ще не робили спроб приватизувати підприємства, які вочевидь мають роздуті штати і значні борги. Враховуючи те, що ці державні підприємства потребують серйозної фінансової Приватизації та масових скорочень, аби стати привабливими для приватних покупців, стає зрозумілим, що найскладніші у політичному плані приватизації ще попереду.

Незважаючи на ці труднощі майбутнє приватизації світле. В одній країні за іншою ці програми принесли більшу та швидшу економічну віддачу з меншими, ніж очікувалось, економічними та політичними ускладненнями: інвестори всього світу продемонстрували існування величезного попиту на приватизований капітал. Крім того, вторинні наслідки приватизації - насамперед зростання поваги до приватної власності та приватного підприємництва - допомогли багатьом країнам у надзвичайно стислі строки розбудувати динамічну ринкову економіку.

Проте найвагомішою підставою для  оптимізму щодо майбутнього приватизації є те, що три найбільші країни, що розвиваються, стоять на порозі запровадження  широкомасштабних приватизаційних  програм і готуються робити це з позиції сили. Китай, Індія та Росія, у яких, взятих разом, живе понад третина населення світу і економічні системи яких нині займають відповідно третю, шосту та дев'яту позицію за купівельною спроможністю, вже проводили експерименти з приватизацією, але в усіх трьох випадках значна частина економіки залишається в державному секторі. Нові програми приватизації в цих трьох країнах будуть справді революційними за масштабами та розмахом. Якщо ці програми матимуть успіх, вони для багатьох інших країн стануть гідним прикладом для наслідування.

Щодо законодавчого забезпечення:

1. Розробка законопроектів, що деталізують  і регламентують реструктуризацію.

2. Удосконалення Закону “Про  банкрутство”.

3. Внесення змін до Закону “Про підприємництво” в частині корпоративного управління, розмежування функцій власника, менеджера, найманих працівників.

4. Закріплення у нових програмах  приватизації Положення про обов’язкову  реструктуризацію при проведенні  приватизації підприємств.

5. Розробка законодавства про  індивідуальну приватизацію впровадження  механізму відкритих, прозорих  тендерів з продажу блокуючих  та контрольних пакетів акцій  підприємств з метою знаходження ефективного власника, здатного ресурсно забезпечити реструктуризацію.

6. Прийняття Закону України “Про  дерегуляцію підприємницької діяльності”  з метою спрощення умов заснування, створення сприятливого середовища  для малого й середнього підприємництва.

7. Внесення у підготовлені проекти Законів України обов’язкової статті про відповідальність органів виконавчої влади та конкретних посадових осіб за недотримання норм законодавства.

Правові рамки приватизації.

Процес приватизації державної  власності в Україні носить динамічний характер. З кожним роком розвиваються нові програми приватизації державного майна. Можна відзначити, що інтенсивність і результативність державних програм приватизації почали виявлятися з 1999 р. У 1999 р. (а найбільш активно і результативно у 2000 р.) стали розвиватися нові форми і методи складання державних програм приватизації, а також розроблятися конкретні заходи, спрямовані на підвищення ефективності виробничих процесів. Переглядаються раніше діючі і застарілі постанови, затверджуються нові закони України стосовно державних програм приватизації.

Закон України «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» (від 7 липня 1999 р.) складається з двох статей. Стаття 1 затверджує перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації відповідно до додатка 1, а також перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизировані відповідно до додатка 2.

Одночасно стаття 2 визнає такими, що втратили силу, постанову Верховної  Ради України «Про перелік об’єктів, що не підлягають приватизації в зв’язку  з їхнім загальнодержавним значенням» (від 3 березня 1995 р.) і додаток 1, затверджений Декретом Кабінету Міністрів України  «Про перелік майнових комплексів державних  підприємств, організацій, їхніх структурних  підрозділів основного виробництва, приватизація чи передача в оренду яких не допускається» (від 31 грудня 1992 р.).

Розглянутий закон має обмежений  характер державної програми приватизації. Перелік об’єктів права державної  власності, що не підлягали приватизації, визначений органами управління Автономної Республіки Крим, областей і Києва. Аналогічно і перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизировані, також складений органами управління Автономної Республіки Крим, областей і Києва.

Закон України «Про державну програму приватизації» (від 18 травня 2000 р.) являє  собою новий і найважливіший  документ щодо розвитку приватизації державної власності. На найближчі (2000—2002) роки затверджено чергову  державну програму приватизації, що визначає мету, пріоритети й умови приватизації, розроблену Фондом державного майна України і затверджується Верховною Радою України як закон України раз на 3 роки.

 

Висновки

Оцінки процесів приватизації та результатів  діяльності приватизованих підприємств, що робляться в Україні, не є однозначними. На фоні продовження стагнації української економіки критиці піддаються як механізми передачі державної власності, так і сама ідея приватного володіння власністю. Фактів економічного життя достатньо для абсолютно протилежних висновків. Тому неважко підібрати такі факти під відповідні політичні запити. Спроб системних досліджень процесів приватизації тих змін, які відбувались і відбуваються на приватизованих підприємствах, середовища, в якому доводиться працювати українським підприємствам, надзвичайно мало.

Нерівні конкурентні умови діяльності приватизованих підприємств зумовлюються не тільки ставленням держави, скільки  правилами гри між суб’єктами господарювання.

Проаналізувавши викладений матеріал можна зробити висновки та пропозиції щодо політики з питань приватизації підприємств та змін чинного законодавства:

1. Необхідно здійснити рішучі кроки щодо приватизації базових галузей промисловості, зниження протекціоністських заходів, патерналізму.

2. Удосконалити менеджмент більшості  українських підприємств, який  не відповідає нинішнім вимогам.

3. Удосконалити законодавство та  методичне забезпечення процесів  приватизації.

4. Потрібна сучасна система навчання  та перекваліфікації керівних  кадрів підприємств з використанням  інтерактивних методик, дистанційного  навчання, особливо в регіонах  України.

5. Проведення інвентаризації всіх  підприємств з метою визначення пріоритетів щодо стратегії економічного розвитку виробництв.

 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бєляєв А. З. Політична економія:Навч.посібник. — До.:КНЕУ, 2010. — 328 з.

2.Вінник  М.Інвестиційне право.Навчальний посібник. — До.:Атіка, 2009. — 252 з.

3. ГоловахаЄ. І.,Дубровський У. І.,Кошик М.,Білоцерківець Українська приватизація: плюси й мінуси. — До.:Альтерпрес, 2010. — 208 з.

4.Иохин  У. Я. Економічна теорія: введення  у ринок та мікроекономічний аналіз. – М.:ИНФРА-М, 1997. —512с.