Організація виробництва на підприємстві

За умови переходу до ринкових відносин потрібно змінити загальні погляди на організацію виробництва. За традиційного підходу організацію виробництва розглядають як своєрідний "посилювач" використання наявної матеріально-технічної бази та трудових ресурсів підприємства. У ринкових умовах господарювання з’являються нові цілі виробництва - задоволення потреб споживача. Це зумовлює необхідність розгляду виробництва як гнучкої системи, яка може перебудуватися відповідно до змін попиту, протистояти конкурентним впливам, забезпечити високу якість та низьку собівартість продукції і досягнути поставленої власником мети.

Напрям організації виробництва

Технологічне  планування робочих місць, підрозділів  та підприємством загалом

Технічне обслуговування виробництва

Контроль  і забезпечення якості продукції  та технології

Стандартизація  й уніфікація процесів та складових  компонентів виробів

Проектування  та раціоналізація трудових процесів і методів роботи

Дослідження, проектування й освоєння нових виробів

Вибір варіанта технології і визначення системи  машин

Основні напрями організації виробництва

 

 

1.3. ОСНОВИ ТЕОРІЇ ОРГАНІЗАЦІЇ; ВИРОБНИЦТВА

Прийняття правильних управлінських  рішень залежить від обґрунтованості  підходів до об’єктів управління. Сьогодні відомо низку підходів, які тією чи іншою мірою використовуються у розгляді питань організації виробництва. Ці підходи формують методологію вивчення процесів та явищ. Серед них можна виділити такі наукові підходи:

• якісний;

• кількісний;

• відтворювальний;

• маркетинговий;

• ситуаційний;

• нормативний;

• динамічний;

• комплексний;

• системний.

Якісний підхід вимагає здійснення дослідження об’єктів із врахуванням їхньої сутності, змісту та призначення.

Кількісний підхід полягає у використанні кількісних оцінок аналізу та діяльності об’єктів дослідження, їхніх складових, статичних і динамічних параметрів функціонування та розвитку.

Відтворювальний підхід орієнтує проводити відновлення об’єктів на більш досконалій техніко-технологічній основі із врахуванням останніх досягнень науково-технічного прогресу. Відтворення результатів функціонування об’єктів, які мають менший життєвий цикл, теж має відбуватися з кращими показниками якості та ефективності порівняно з попередніми аналогами.

Маркетинговий підхід спрямовує управління об’єктами з погляду максимального врахування потреб споживачів кінцевого продукту. Цьому підпорядкована оцінка діяльності об’єктів та вибір відповідних критеріїв.

Ситуаційний підхід вказує на необхідність дослідження об’єкта на основі конкретної ситуації. При цьому треба визначати основні ситуаційні змінні, які впливають на стан та поведінку об’єкта. Фактори, які характеризують внутрішнє середовище, належать до внутрішніх змінних, а фактори, що характеризують зовнішнє - до зовнішніх змінних.

Нормативний підхід передбачає здійснення управління об’єктом дослідження. із врахуванням нормативних вимог. При цьому передбачається, по-перше, визначення внутрішніх нормативних параметрів функціонування об’єкта, які відображають його внутрішнє середовище, і, по-друге, побудова об’єкта під час його створення та дотримання під час його функціонування та розвитку зовнішніх нормативів, які відображають вимоги зовнішнього середовища. У першому випадку важливими є соціально-економічні та техніко-технологічні нормативи, у другому - правові та екологічні.

Динамічний підхід спрямовує розгляд досліджуваних явищ та процесів у динаміці із врахуванням їхніх змін у часі.

Комплексний підхід дає можливість враховувати всю сукупність аспектів об’єкта дослідження, серед них і політичні, технічні, екологічні, соціально-економічні, організаційні, психологічні та інші. До уваги беруться стан, характеристики, динаміка, взаємозв’язки та взаємозалежності факторів у комплексі. Це дає змогу якнайповніше врахувати реальні умови існування об’єктів.

Системний підхід полягає в розгляді об’єкта як сукупності взаємопов’язаних елементів, тобто як системи. Подання об’єктів як системи значно розширює можливості аналізу та цілеспрямованого управління ними.

Ці основні підходи, і  особливо системний, становлять методологічну  основу розгляду організації виробництва.

Організація виробництва  має теоретичний та практичний аспекти.

Теоретичний аспект - це система  знань щодо певних законів і закономірностей, форм та методів організації виробничої діяльності, що становить науку про  організацію виробництва.

Організація виробництва  як наука ґрунтується на використанні об'єктивних економічних законів, врахування дії яких дає змогу встановити деякі загальні для всіх підприємств  та специфічні для підприємств різних галузей принципи, форми і способи  організації найефективнішої роботи.

Практичний аспект організації  виробництва виявляється у вигляді  однієї і функцій управління підприємством, яка має свою технологією, етапи, механізми, форми та методи здійснення,

Загальне завдання організації виробництва полягає в пізнанні законів і закономірностей, властивих організації виробництва, встановленні причинно-наслідкових зв’язків з метою визначення і здійснення на практиці ефективних форм, методів та умов виробничої діяльності.

Різні аспекти організації  виробництва можна звести до певної концепції, яку можна розглядати в теоретичному, методологічному  та методичному аспектах.

Складова теоретичного характеру  в концепції наводить основні  постулати, дає тлумачення основних категорій і термінів.

Методологічна складова вказує напрями дослідження, дає рекомендації для пізнавального процесу.

Методика як складова прикладного  характеру пропонує механізми. форми, методи і посопи організації виробництва  на практиці.

Така концепція дає  можливість реалізувати комплексний  підхід до вивчення організації виробництва, забезпечує його певну спрямованість  і забезпечує зміст організації  виробництва. Структуру концепції  становлять закони та закономірності, принципи, чинники впливу, методи та форми організації виробництва, які формують певну методологію  вивчення предмета організації та виконання функції організації.

Організація виробництва  здійснюється за певними законами та закономірностями, що з них випливають. При організації виробництва  використовують загальноекономічні закони, технічних, та природних наук, зокрема теорії систем, теорії управління та ін. Існують і спеціальні закони організації та властиві їй закономірності.

Закони в організаційній сфері відображають суттєві та сутнісні відносини між елементами системи та виробничих процесів, пояснюють та визначають

поведінку, функціонування і розвиток виробничих систем. Закони організації здійснюють вплив на елементи виробництва і в цьому  виявляється їхня об’єктивна дія. Характер та механізм дії законів організації  виявляється через конкретні  форми, способи, технології виробництва, які й забезпечують кінцеві результати праці.

Закономірності, які виникають у сфері організаційних відносин, показують тенденції взаємодії всіх факторів процесу виробництва і виробничої системи.

Теорією цієї науки розроблено свої принципи організації виробництва, які слугують вихідними методичними  положеннями при створенні, підтриманні  дієздатності та розвитку виробничих систем та їхніх компонентів. Це дає  можливість врахувати особливості  останніх.

Принципи організації дають можливість більш раціонально побудувати, забезпечити функціонування та розвиток виробничих систем і процесів.

Чинники впливу є внутрішніми та зовнішніми силами, які сприяють розвитку системи виробництва та її процесів або гальмують його. Ефективний механізм організації виробництва обов’язково має враховувати фактори впливу на систему. При цьому зовнішні та внутрішні чинники впливають на визначення параметрів розвитку виробничої системи.

Організаційний  механізм виявляється через конкретні методи і форми реалізації дії законів на підприємствах.

Методи організації виробництва характеризують способи сполучення окремих елементів виробничого процесу в певному часовому періоді.

Форми організації виробництва показують способи розміщення окремих складових виробничого процесу в просторі.

Теоретичні положення  щодо змісту організації виробництва  можна подати наочно у вигляді  схем та моделей.

Так, організацію виробництва  як процес можна зобразити у вигляді  певної моделі і встановити взаємозв’язки  основних її категорій, понять і елементів (Додаток 2).

З погляду динамічного  підходу, організація виробництва, з одного боку, триває у часі, що вказує на динамічний характер виробничого  процесу. Виробничий процес складається  з певних виробничих циклів, динамічними  характеристиками яких є часовий  період. Організація виробництва  самого процесу здійснюється заради досягнення певної мети. Цим самим  забезпечується виконання функції  управління системою з досягнення цілей  виробничої системи.

З іншого боку, організація  виробництва відбувається в просторі, і її кожен момент часу має певну  статичну структуру системи, стан якої відображає структура виробничого  циклу, яка є статичною характеристикою  організації. Організація у статиці  виконує завдання як упорядкування  стану цілого, так і змісту її елементів, а також їхніх якостей. Організація ефективного виробничого  процесу потребує відповідної змістовності та належної якості її складових.

Здійснення організації  виробництва відбувається за допомогою  псиного механізму, який включає  різні методи та форми, залежно від  цілей та умов розвитку підприємства. Саме вибрані методи та форми організації  виробничого процесу забезпечують раціональне поєднання всіх елементів  виробництва в різних аспектах та його ефективність.

Ефективне функціонування підприємства потребує міцних внутрішніх зв’язків, які б функціонально об’єднували різні його частини, що забезпечується управлінням і, зокрема, організацією його діяльності. Організаційна діяльність є важливим інструментом забезпечення ефективного функціонування та розвитку підприємств. Організація стає функцією суспільної праці. Вона лежить в основі всіх трудових процесів на виробництві і сама є одним із них.

 

4. Системний підхід до організації виробництва

Комплексність, складність проблем і необхідність вивчення їхніх технічних, економічних, соціальних, психологічних, управлінських та інших  аспектів, зростання кількості зв’язків між об’єктами, динамічність ситуацій, що змінюються, дефіцитність ресурсів, посилення ролі людського фактора  в управлінні та інше породжують потребу  застосування системного підходу до організації виробництва, який може забезпечити належну якість управління цим процесом.

Системний підхід - це методологія  дослідження об’єктів як систем.

Системний підхід є одним із способів впорядкування явищ і процесів, їхнього пояснення та аналізу. Основна категорія системного підходу - система.

Система - це сукупність елементів, що перебувають у взаємовідношеннях і взаємозв’язках між собою на різних рівнях і утворюють певну цілісність і єдність.

Система має дві складові:

1. внутрішню структуру, яка відображає її будову із сукупності взаємозалежних компонентів, що забезпечують переробку входу системи в її вихід і досягнення цілей системи;
2. внутрішнє оточення, яке включає в себе вхід і вихід системи, зв’язок із зовнішнім середовищем і зворотний зв’язок.

Система - це інтегроване та складне поняття з певною внутрішньою будовою. Її характеризують такі основні компоненти: процес, структура та організованість.

Система має певні властивості й закономірності - цілісність, комунікативність, інтегративність, ієрархічність тощо.

Основні концептуальні положення  системного підходу можна використати  для пізнання та пояснення явищ і  процесів матеріального виробництва.

По-перше, оскільки основний зміст організації виробництва полягає в упорядкуванні відносин та зв’язків окремих елементів у процесі виробництва на підприємстві в часовому та просторовому аспектах, то вона має необхідні ознаки системи.

По-друге, організація виробництва  відбувається в межах певного  організаційного утворення - підприємства, яке наповнене окремими елементами та відносинами і становить певну  виробничу одиницю, зі всіма необхідними  ознаками виробничої системи.

Організацію виробництва  можна подати у вигляді системи  з певними елементами. Найзагальнішими  з них є структура, форма, процес, механізм. Схема організації виробництва  та зв’язку між загальними елементами зображена нижче.