Організація моніторінгу соціально-трудової сфери в Україні

 

ЗМІСТ

Вступ 4

1. Сутність і завдання моніторингу соціально-трудової сфери 6

2. Основні напрями моніторингу соціально-трудової сфери 10

3. Особливості моніторингу соціально-трудової сфери 20

4. Підготовка до проведення моніторингу соціально-трудової сфери 23

Висновок 26

Список літератури 29

 

 

Вступ

Становлення сучасної соціально-трудової сфери  є однією з ключових проблем функціонування системи життєзабезпечення людини. Саме ступінь розвитку соціально-трудових відносин засвідчує якість соціально-економічних  відносин.

Об'єктами моніторингу соціально-трудової сфери  стають спеціально відібрані підприємства, установи та організації різних форм власності й галузей економіки, регіони, а також відібрані за соціально-демографічними та професійними ознаками групи населення.

Збір, обробка  та передача статистичної інформації з моніторингу здійснюються на регіональному  та державному рівнях. На регіональному  рівні статистична інформація за затвердженими напрямками моніторингу  формується територіальними органами Держкомстату України, Міністерства праці  та соціальної політики України та інших державних органів виконавчої влади. Затверджені дані моніторингу  територіальних органів зазначених міністерств та відомств у встановлені  строки передаються територіальним органам статистики. Територіальні  органи статистики формують зведені  дані та передають їх у Держкомстат  України та місцевим органам виконавчої влади.

Для ефективного  виконання своїх функцій моніторинг соціально-трудової сфери в Україні  має здійснюватися за організаційно-технологічною  схемою, яка визначає функціональну  взаємодію відповідальних виконавців зі збору, передачі, обробки та аналізу  інформації, яка формується на основі єдиної системи статистичних показників і методології їх обчислення, затверджених Державним комітетом статистики України.

Міністерство  праці та соціальної політики України  та Держкомстат України повинні  здійснювати координацію діяльності органів державної влади, установ  і організацій, що забезпечують ведення  моніторингу соціально-трудової сфери. Вони готують щоквартальні звіти про стан соціально-трудової сфери, щорічно випускають збірники аналітичних та соціологічних матеріалів за результатами моніторингу та збірники за окремими напрямками моніторингу.

Особливості соціально-трудової сфери визначають проведення моніторингу одночасно  на рівні окремих трудових колективів, підприємств та організацій і  в цілому населення окремих регіонів та України.

Вибір підприємств  і організацій як об'єктів моніторингу  здійснюється за формами власності, за галузевою та територіальною ознаками. Збір, перевірка та первинна обробка  інформації даних статистичної звітності  підприємств здійснюється місцевими  статистичними органами за затвердженою у Держкомстаті України Технологією, які далі готують та направляють  дані в Держкомстат України, Міністерство праці та соціальної політики України.

Обчислювальний  центр Держкомстату України обробляє вихідну статистичну інформацію за затвердженою програмою та подає  її у Міністерство праці та соціальної політики України. На основі всієї вихідної статистичної соціально-економічної  та соціологічної інформації готуються  аналітичні доповіді з основних проблем  розвитку соціально-трудової сфери  України, її проблем, складаються короткострокові  прогнози виявлених тенденцій, розробляється  система заходів з вирішення  проблем.

Моніторинг  соціально-трудової сфери виявляє  диференціацію між регіонами  країни у рівні розвитку соціально-трудової сфери. В регіонах здійснюється й  самостійний моніторинг соціально-трудової сфери за основними напрямами.

Моніторинг  соціально-трудової сфери в Україні  є важливим і необхідним інструментом розробки та здійснення програм соціально-економічного розвитку на перспективу, вдосконалення  соціально-трудових відносин.

 

1. Сутність і завдання моніторингу соціально-трудової сфери

 

Моніторинг  соціально-трудової сфери (англ. monitoring – від лат. monitor, що контролює, попереджає) – постійне спостереження за об’єктом з метою виявлення його відповідності бажаному результату. Моніторинг – це складова частина управління.

Моніторинг  є одним з інструментів розробки державної соціальної політики. Його основні завдання полягають у:

— безупинному спостереженні за станом соціально-трудової сфери й  отриманні оперативної інформації щодо неї;

— об'єднанні інформаційних потоків, сформованих різними органами виконавчої влади, які беруть участь у моніторингу;

— своєчасному виявленні змін, що відбуваються в трудовій сфері, й  факторів, що їх спричинили;

— попередженні негативних тенденцій, що зумовлюють формування і розвиток вогнищ напруженості;

— здійсненні короткострокового прогнозування  розвитку найважливіших процесів у  трудовій сфері;

— оцінці ефективності й повноти  реалізації законів та інших нормативно-правових актів з соціально-трудових питань [2].

Моніторинг  використовується в економіці держави  та становить систему послідовного збору даних про явище, процес, що описується за допомогою певних ключових показників, з метою оперативної  діагностики стану об'єкта, його дослідження та оцінки в динаміці.

Міжнародна  організація праці трактується  моніторинг як постійний або періодичний  перегляд виконання керівництвом певної програми з метою оцінки поточних результатів, виявлення недоліків, негативних тенденцій та розробки рекомендацій для їх усунення [2].

Моніторинг  відіграє важливу роль у політиці будь-якої держави й у функціонуванні підприємств, установ та організацій, які повинні впроваджувати політику в життя. Недостатньо лише чітко  сформулювати, запланувати та провадити  певну політику, роль моніторингу  якраз і полягає у визначенні того, як найефективніше цю політика запровадити  на практиці.

Виділяють три основні принципи, на яких ґрунтується  моніторинг:

- тотожності  — відповідність (тотожність) між  системою моніторингу та об'єктом  дослідження;

- єдності  об'єкта спостереження — підпорядкування  усіх окремих, часткових досліджень  загальним соціально-економічним  завданням;

- комплексності  — спостереження за перетвореннями  не окремих сторін (сфер, аспектів), а соціально-економічної системи  в цілому.

Одним із головних напрямків соціально-економічного моніторингу є моніторинг соціально-трудової сфери, тобто оцінка її стану і  розвитку.

Моніторинг  соціально-трудової сфери доцільно розглядати як один із найбільш важливих інструментів розробки обґрунтованої  державної соціальної політики. Основні  його завдання — це постійне спостереження  за фактичним станом справ у сфері  соціально-трудових відносин, систематичний  аналіз процесів, які в ній проходять, попередження негативних тенденцій, які  могли б призвести до соціальної напруги, а також короткостроковий прогноз можливих змін у цій сфері.

Моніторинг  соціально-трудової сфери — це комплексна державна система безперервного  спостереження за фактичним станом справ у соціально-трудовій сфері.

Моніторинг  ґрунтується на вирішенні трьох  основних груп завдань: методичних, наукових та інформаційних. Методичні завдання моніторингу — це розробка наукових основ, структури і системи показників моніторингу, методів побудови вибірки  та інструментарію, що дають змогу  отримувати надійні результати дослідження. Наукові завдання — відслідковування і аналіз конкретних зрушень в соціально-трудовій сфері суспільства (вивчення трудових відносин, рівня та якості життя населення, оцінок, установок і поведінки людей, змін у соціальній структурі суспільства, розробка прогнозів тощо). Інформаційні завдання — забезпечення достовірною, науковою, об'єктивною інформацією, споживачами якої має стати найширше коло науковців і керівників усіх рівнів.

Концепція моніторингу соціально-трудової сфери  включає визначення:

• напрямків моніторингу;
• статистичних і соціологічних показників, які характеризують стан соціально-трудової сфери;
• принципів формування репрезентативної вибірки об'єктів дослідження;
• принципів побудови організаційно-технологічної схеми моніторингу соціально-трудової сфери;
• переліку організацій, міністерств та відомств, які повинні брати участь у здійсненні моніторингу соціально-трудової сфери.

В Україні  створюється та впроваджується нова система аналізу і прогнозування  процесів, які відбуваються у соціально-трудовій сфері, комплексна система безперервного  спостереження за фактичним станом справ у соціально-трудовій сфері  на основі єдиної системи показників і методології їх формування, запровадження  нових форм і методів дослідження, об'єднання інформаційних потоків  різних органів виконавчої влади, а  також галузей і підприємств  для підвищення рівня узагальнення і якості аналізу.

Проводячи дослідження за програмою моніторингу, необхідно своєчасно виявляти зміни, які відбуваються у соціально-трудовій сфері, а також чинники, які впливають  на ці зміни. Необхідно здійснювати  короткострокове прогнозування  протікання найважливіших соціально-трудових процесів, попереджувати й усувати  негативні тенденції, які ведуть до формування і розвитку осередків напруги. Проведення моніторингу дає змогу оцінити повноту й ефективність реалізації законодавчих актів з питань соціально-трудової політики, сприяти прийняттю оптимальних рішень на різних рівнях управління.

Основними напрямами  моніторингу соціально-трудової сфери  є ключові проблеми, які є найактуальнішими на сучасному етапі. Серед них, передусім, слід виділити такі: соціально-демографічні та міграційні процеси; зайнятість, ринок  праці, безробіття; соціально-трудові  процеси на підприємствах; умови  та охорона праці; доходи та рівень життя населення; соціально-психологічний  клімат у трудових колективах; задоволеність  соціально-трудовими відносинами. Ці основні напрями визначаються соціальною політикою, яка проводиться на державному рівні.

 

2. Основні напрями моніторингу соціально-трудової сфери

Процес  моніторингу соціально-трудової сфери  має не тільки динамічний характер, він включає ряд етапів. Для  цього доцільно використати логічно-функціональну  схему послідовності виконання основних етапів моніторингу:

Логічно пов’язані  інформаційні блоки в сукупності дадуть можливість оцінити сучасний стан соціально-трудової сфери.

Блок 1. Соціально-демографічні та міграційні процеси.

Демографічна  ситуація також визначає кількісний та структурний склад на ринку  праці, має важливий вплив на процес відтворення робочої сили, тому це дає підстави детально і критично проаналізувати ситуацію, яка склалася в Україні. Оцінити та проаналізувати детально міграційну ситуацію в державі  та з’ясувати причини, які спричиняють  ці явища [7].

Кількість наявного населення в Україні за останні 60 років збільшилася в 1,4 рази. Водночас, були величезні людські втрати в  період Другої світової війни, післявоєнних міграційних процесів, політичних репресій. Результатом таких механічних втрат населення є його сучасна деформована вікова структура. Зростання загальної чисельності населення зумовлює потребу у значних капітальних вкладах для забезпечення росту матеріального й культурного рівня життя. Ситуацію, яка сьогодні склалася в Україні, можна назвати загрозливою, існує реальна небезпека, наслідки, якої – демографічна криза.

Необхідно змінити  нинішню демографічну тенденцію. Це передбачає здійснення активних заходів, по-перше, щодо створення ефективних робочих місць у нашій країні для розширення можливостей самозабезпечення людей за рахунок найманої праці, і по-друге, щодо розвитку всієї інфраструктури, потрібної людині для гідного  життя і народження нащадків. Ця проблема може бути вирішена тільки комплексними дослідженнями задля визначення пріоритетів розподілу державних  коштів.

Моніторинг  соціально-демографічних і міграційних  процесів має визначити закономірності у соціально-демографічних і міграційних  процесах і повинен будуватись таким  чином, щоб відобразити основні  особливості відповідних процесів на усій території України.

Блок 2. Зайнятість та ринок праці.

Метою цього  напряму моніторингу є визначення масштабів ринку праці, запобігання  масовому безробіттю, найбільш повне  й ефективне використання трудового  потенціалу, без чого неможливий подальший  соціально-економічний розвиток суспільства [7].

В Україні  є чимало тривожних проблем у  сфері зайнятості. Це низький рівень заробітної плати, високий рівень безробіття, приховане безробіття (вимушена неповна  зайнятість), велика середня тривалість безробіття, висока зайнятість у неформальному  та нетоварному секторах і т. ін. Всі ці проблеми актуальні для  усієї країни, та особливо гострі вони у сільській місцевості й окремих  регіонах.

Статистика  свідчить, що гострота проблем зайнятості останнім часом (починаючи з 2009 р.) поступово зменшується. Так, середньомісячна чисельність громадян, які мали статус безробітних, порівняно з 2009 р. зменшилася на 2% та становила у 2012 р. 59,7% від працездатного населення працездатного віку (порівняно з 57,7% у 2009 р.) [3].