Організація моніторінгу соціально-трудової сфери в Україні

Моніторинг  у напрямі дослідження соціально-психологічного клімату на підприємствах має  важливе значення, оскільки дає змогу  дослідити стан цього показника  як чинника підвищення ефективності соціально-економічної діяльності. Він має значення у забезпеченні високоефективної та продуктивної співпраці  членів трудового колективу, впливає  на підвищення задоволеності соціально-трудовими  відносинами, що, в свою чергу, дає  змогу досягти високої якості трудового життя, соціального добробуту  та злагоди.

3. Особливості моніторингу соціально-трудової сфери

На сучасному  етапі економіка України відчуває гострий дефіцит кваліфікованих робітників, тому традиційно важлива проблема формування якісної робочої сили в сучасних умовах набуває нових аспектів актуальності. Саме тенденції розвитку процесу виробництва, підвищення вимог роботодавців до якості робочої сили висвітлили одну з найважливіших проблем економічного розвитку країни – дефіцит робітничих кадрів.

Пропозиція  праці в суспільстві формується під впливом таких умов: загальної чисельності населення, зокрема чисельності економічно активного населення (працездатного), кількість відпрацьованого часу за рік, якісних параметрів праці. Основними показниками, які характеризують тенденції ринку, є:

● кількість  економічно активного населення (робоча сила). До цієї групи належить населення віком від 15 до 70 років включно, яке впродовж звітного періоду займалися виробничою діяльністю або шукало роботу і було готово приступити до неї, тобто цих осіб класифіковано як "зайнятих" або "безробітних", за методологією МОП. Відношення кількості економічно активного населення до постійного показує рівень економічної активності, тобто відсоток робочої сили, яка може бути зайнята у процесі виробництва, у суспільстві;

● рівень зайнятості – визначають як відношення чисельності  зайнятого населення вікомвід 15 до 70 років до економічно активного;

● рівень безробіття – визначається як відношення чисельності  безробітного населення вікомвід 15 до 70 років до економічно активного [5].

В умовах переходу до ринкової економіки урізноманітнюються також і форми зайнятості населення. Зростає кількість зайнятих у комерційних структурах, індивідуальних селянських та фермерських господарствах. Виникають нові сучасні форми зайнятості, пов'язані з розвитком інформаційної і ринкової інфраструктури. Але характерною рисою сучасного ринку праці в Україні є поширення нерегламентованої (незареєстрованої) зайнятості населення, тобто самозайнятості. Людина, яку офіційно вважають безробітною, водночас може брати активну участь у "тіньовій" економіці, отримувати там основні доходи (порівняно з допомогою з безробіття). Значних масштабів набули нелегальні трудові міграціїза кордон [6].

Неоднаковою в Україні є структура зайнятості працівників у всіх сферах економічної  діяльності. В областях переважно  аграрно-промислової спеціалізації  питома вага працівників у сільському господарстві є більшою, ніж у високоіндустріальних областях. У промислових курортних регіонах, особливо в Одеській області, помітно зростає частка зайнятих у сфері обслуговування. Більшою, ніж у середньому по Україні, є питома вага зазначених працівників у структурі зайнятості населення Львівської та Закарпатської областей, котрі також спеціалізуються на курортному обслуговуванні.

Важливим  напрямом соціальної політики є політика зайнятості працездатного населення, оскільки високий рівень зайнятості забезпечує відповідні доходи значної  частини населення. Політика зайнятості охоплює державнізаходи щодо регулювання  ринку праці, забезпечення ефективної зайнятості населення і запобігання безробіттю. Юридичною основою політик зайнятості в Україні є Закон України "Про зайнятість населення". Політика зайнятості стає важливою складовою макроекономічної політики.

Враховуючи, що в Україні значна кількість  власників підприємств не бажає  витрачати кошти на розвиток персоналу  і фактично перекладає на них свої витрати, цей напрямок удосконалення  трудового потенціалу працівника є  найбільш важливим, навіть обов'язковим, у сучасних умовах [9].

В Україні  існують величезні можливості для  зайнятості населення. Розвиток приватного підприємництва, малого бізнесу, сфери  послуг, фермерства, усієї ринкової інфраструктури є хорошою основою  для росту зайнятості в економіці. Високі темпи приросту населення країн, що розвиваються, збереження його "омолодженої" вікової структури (майже 34 % людей у віці до 15 років) формують збільшення масштабів трудових ресурсів. Це приводить до необхідності створення нових робочих місць для ліквідації часткового чи повного безробіття. Розрахунки експертів Міжнародної організації праці (МОП) показують, що для задоволення потреби в зайнятості і ліквідації безробіття до 2025 р. на планеті потрібно щорічно додавати 50 млн робочих місць, зокрема у країнах, що розвиваються [8].

Для формування ефективного робітничого персоналу  на підприємствах необхідно здійснити  заходи за такими напрямами:

1. Покращення  організації і обслуговування  робочих місць. Раціональна організація  робочого місця передбачає його  правильне планування і оснащення  основним технологічним обладнанням. 

2. Покращення  умов праці. 

3. Вдосконалення  форм розподілу і кооперації  праці. Розподіл праці на підприємстві  передбачає виокремлення груп  працівників, кожна з яких виконує  визначену частину загального  обсягу роботи.

4. Впровадження  передових прийомів і методів  праці полягає у докладному вивченні способів виконання окремих елементів роботи різними робітниками, відбір кращих з них і формування на цій основі нових норм праці.

5. Вдосконалення  матеріального і морального стимулювання  праці полягає у створенні в колективі такого клімату, за якого своєчасно виявляли б прояв кожної корисної ініціативи.

6. Підготовка  і підвищення кваліфікації кадрів [11].

Отже, формування робітничого потенціалу на підприємстві, який відповідає актуальному стану  виробництва і ринку праці, в  Україні є одним із невідкладних завдань тому, що саме трудовий потенціал  є рушійною силою ефективної господарської  діяльності, яка створює умови  для України виробництва конкурентоспроможної продукції. На сьогодні Україні потрібні робітники, які здатні до здійснення професійної діяльності, відповідно до вимог сучасного виробництва і викликів ринку праці.

4. Підготовка до проведення моніторингу соціально-трудової сфери

Ефективність  виконання своїх функцій моніторинг соціально-трудової сфери повинен  здійснювати за організаційно-технологічною  схемою, яка визначає функціональну  взаємодію відповідальних виконавців зі збору, передачі, обробки та аналізу  інформації, яка формується на основі єдиної системи статистичних показників і методології їх обчислення, затверджених Державним комітетом статистики України.

Моніторинг  соціально-трудової сфери має здійснюватись  на основі програми моніторингу Міністерством  праці та соціальної політики України  та Державним комітетом статистики України спільно з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади.

Об'єктами моніторингу соціально-трудової сфери  стають спеціально відібрані підприємства, установи та організації різних форм власності й галузей економіки, регіони, а також відібрані за соціально-демографічними та професійними ознаками групи населення.

Збір, обробка  та передача статистичної інформації з моніторингу здійснюються на регіональному  та державному рівнях. На регіональному  рівні статистична інформація за затвердженими напрямками моніторингу  формується територіальними органами Держкомстату України, Міністерства праці  та соціальної політики України та інших державних органів виконавчої влади. Затверджені дані моніторингу  територіальних органів зазначених міністерств та відомств у встановлені  строки передаються територіальним органам статистики. Територіальні  органи статистики формують зведені  дані та передають їх у Держкомстат  України та місцевим органам виконавчої влади. Статистична інформація на базових  підприємствах моніторингу формується територіальними органами державної  статистики відповідно до затвердженої системи показників та затвердженого  переліку підприємств і передається  на державний рівень.

Статистична інформація за макроекономічними показниками  й окремими напрямами моніторингу, сформована відповідно до затвердженої системи показників на основі проведення державних та галузевих статистичних спостережень, передається Держкомстатом України у Міністерство праці та соціальної політики України згідно з узгодженою з ним програмою та у встановлені строки.

Статистична інформація на базових підприємствах  формується Держкомстатом України  за затвердженою ним схемою показників і передається у Міністерство праці та соціальної політики України  у встановлені строки.

Соціологічні  опитування населення відповідно до затвердженої системи показників здійснюються Інститутом соціології НАН України  або іншими органами згідно із завданнями керівництва Міністерства праці  та соціальної політики України.

Міністерство  праці та соціальної політики України  та Держкомстат України повинні  здійснювати координацію діяльності органів державної влади, установ  і організацій, що забезпечують ведення  моніторингу соціально-трудової сфери. Вони готують щоквартальні звіти  про стан соціально-трудової сфери, щорічно випускають збірники аналітичних  та соціологічних матеріалів за результатами моніторингу та збірники за окремими напрямками моніторингу.

Особливості соціально-трудової сфери визначають проведення моніторингу одночасно  на рівні окремих трудових колективів, підприємств та організацій і  загалом населення окремих регіонів та України.

Вибір підприємств  і організацій як об'єктів моніторингу  здійснюється за формами власності, за галузевою та територіальною ознаками. Збір, перевірка та первинна обробка  інформації даних статистичної звітності  підприємств здійснюється місцевими  статистичними органами за затвердженою у Держкомстаті України технологією, які далі готують та направляють  дані в Держкомстат України, Міністерство праці та соціальної політики України. [4]

Обчислювальний  центр Держкомстату України обробляє вихідну статистичну інформацію за затвердженою програмою та подає  її у Міністерство праці та соціальної політики України. На основі всієї вихідної статистичної соціально-економічної  та соціологічної інформації готуються  аналітичні доповіді з основних проблем  розвитку соціально-трудової сфери  України, її проблем, складаються короткострокові  прогнози виявлених тенденцій, розробляється  система заходів із вирішення  проблем.

Моніторинг  соціально-трудової сфери виявляє  диференціацію між регіонами  країни у рівні розвитку соціально-трудової сфери. У регіонах здійснюється й  самостійний моніторинг соціально-трудової сфери за основними напрямами.

Моніторинг  соціально-трудової сфери в Україні  є важливим і необхідним інструментом розробки та здійснення програм соціально-економічного розвитку на перспективу, вдосконалення  соціально-трудових відносин.

Висновок

Основна мета соціологічних досліджень - підвищення ефективності трудової діяльності при  забезпеченні розвитку працівників, задоволення  їх потреб, формування позитивних відносин у колективі.

Таким чином, можна зробити висновок, що моніторинг використовується в різноманітних сферах діяльності та являє собою систему послідовного збору даних про явище, процес, що описується за допомогою певних ключових показників, з метою оперативної діагностики стану об'єкта, його дослідження та оцінки в динаміці.

Соціологічне  дослідження проводиться в 5 етапів: підготовка до проведення дослідження, формування його програми; збір соціологічної  інформації; підготовка інформації до обробки та обробка; аналіз обробленої інформації, формулювання висновків; розробка практичних рекомендацій. Для проведення соціологічних досліджень використовуються такі методи як аналіз документів; опитування (анкетування, інтерв'ю, соціометрія, експертиза); спостереження; експеримент.

Моніторинг  являє собою систему збору  даних про складні явища, які  описуються за допомогою певних ключових показників з метою оперативної  діагностики стану об'єкту дослідження, відстеження тенденцій і динаміки змін, що відбуваються в них, і на цій основі прийняття оптимальних  управлінських рішень.

Міжнародною організацією праці моніторинг визначається як постійний або періодичний  перегляд виконання адміністрацією певної програми з метою оцінки поточних результатів, виявлення труднощів, негативних тенденцій та розробки рекомендацій для їх усунення.

Моніторинг  соціально-трудової сфери необхідно  розглядати як один з найбільш важливих інструментів розробки обґрунтованої  державної соціальної політики.

До основних завдань моніторингу соціально-трудової сфери відносять постійне спостереження  за фактичним станом справ у сфері  соціально-трудових відносин, систематичний аналіз процесів, які здійснюються в соціально-трудовій сфері, попередження негативних тенденцій, які могли б призвести до соціальної напруги, короткостроковий прогноз можливих змін у соціально-трудовій сфері. На рівні підприємства моніторинг соціально-трудових процесів являє собою систему збору інформації про соціальні процеси у сфері праці та соціально-трудових відносин з метою діагностики, аналізу, оцінки стану та ефективності функціонування соціально-трудових відносин.