Основні риси монополії

Рис. 2.2 ілюструє відміни типових  функцій сукупного виторгу досконало  конкурентної (а) та монопольної (б) фірм. Ціна для конкурентної фірми є величиною сталою, тому її сукупний виторг зростає прямо пропорційно обсягу пропонування, а крива TR має вигляд променя, що виходить з початку координат. Сукупний виторг монополії зазнає впливу спадного характеру ціни та цінової еластичності попиту, тому не може зростати нескінченно. Як ми знаємо, спадна крива попиту має неоднакову еластичність на різних відрізках.

Рис. 2.2. Сукупний виторг конкурентної фірми та монополії [9, 212]

На невеликих обсягах випуску  попит еластичний (|E_d| > 1), а на значних – нееластичний (|E_d| < 1). Сукупний виторг продавця на еластичному відрізку кривої попиту зі зниженням ціни зростає, а на нееластичному – зменшується, досягаючи максимального значення в точці одиничної еластичності. Тому і крива сукупного виторгу монополії має вигляд опуклої доверху функції. Монополія завжди обирає обсяги виробництва на еластичному відрізку кривої попиту, де сукупний виторг зростає.

Середній виторг (AR) завжди дорівнює ціні, – це справедливо як для конкурентної, так і для монопольної фірми. Крива середнього виторгу завжди співпадає з кривою попиту (рис. 2.3). Але у конкурентної фірми середній виторг дорівнює не тільки ціні, а й граничному виторгу і всі криві зливаються в одну горизонтальну лінію. У монополії граничний виторг (MR), навпаки, завжди менший за ціну (AR) , його крива спадає значно швидше, тому віддаляється від кривої попиту D = AR.

Ця властивість пояснюється  двома ефектами: ефектом обсягу та ефектом ціни, які діють у протилежних  напрямках, – якщо обсяг продажу зростає, то ціна знижується. Конкурентна фірма ефекту ціни не знає, тому що продає за однією і тією ж ціною, тоді як монополія, збільшуючи виробництво на одиницю, змушена знизити ціну не тільки на додаткову одиницю випуску, але й на всі попередні одиниці.

Рис. 2.3. Співвідношення сукупного, середнього та граничного виторгів монополії [9, 214]

Граничний виторг може стати навіть від'ємним, коли ефект ціни перевищує  ефект обсягу, тобто коли ціна знижується настільки, що сукупний виторг зменшується навіть за умови, що фірма збільшує обсяги продажу. Ця тенденція дуже важлива для пояснення поведінки монополіста. Більш докладно динаміку граничного виторгу монополіста і особливості взаємозв'язку між кривими можна пояснити на прикладі.

Нехай попит на продукцію фірми  задано рівнянням: Р = 105 – 10 Q. Обчислимо значення ціни, сукупного, середнього та граничного виторгів монополії при зміні обсягу випуску і продажу від 1 до 8 одиниць.

Дані занесемо в таблицю 2.1.

Таблиця 2.1 [9, 213]

Обсяг попиту, од./тижд., Q	Ціна, грн./од., Р	Сукупний виторг, TR = PQ	Граничний виторг, MR = ATR / AQ	Середній виторг, AR = TR / Q
0	105	0	—	—
1	95	95	95	95
2	85	170	75	85
3	75	225	55	75
4	65	260	35	65
5	55	275	15	55
6	45	270	–5	45
7	35	245	–25	35
8	25	200	–45	25

Дані таблиці показують, що за ціною 105 грн. протягом тижня не буде продано жодної одиниці товару, виторг дорівнює нулю. За ціною 95 грн. продано  одиницю продукції, граничний виторг становить 95 грн. і дорівнює сукупному виторгу і ціні. Зростання продажу до двох одиниць на тиждень вимагає зниження ціни до 85 грн. і збільшує сукупний виторг до 170 грн., отже, граничний виторг становить 75 грн. (170 – 95). Зауважте, що ціна кожної додатково проданої одиниці зменшується на 10 грн., а граничний виторг – на 20 грн. Пояснимо цю динаміку. Величина граничного виторгу від продажу другої одиниці продукції (75 грн.) включає в себе 85 грн. ціни продажу другої одиниці за мінусом 10 грн. втрат від продажу першої одиниці за нижчою ціною (85 грн. замість 95 грн.). Зниження ціни поширюється на всі попередні одиниці випуску. Фірма, нарощуючи обсяги продажу, збільшує сукупний виторг за рахунок продажу додаткової одиниці, але несе втрати від продажу попередніх одиниць за нижчою ціною. Тому значення граничного виторгу по кривій MR спадають швидше, ніж значення ціни та середнього виторгу по кривій попиту D = AR, що ілюструє рис. 2.3, а). За графіком можна прослідкувати геометричний зв'язок між кривими.

Крива MR виходить з тієї ж точки, що і крива попиту, але потім відхиляється від неї донизу і перетинає горизонтальну вісь на обсязі, де сукупний виторг TR (рис. 2.3, б) досягає свого максимуму. Максимум сукупного виторгу за нульового значення граничного виторгу відповідає точці одиничної еластичності на кривій попиту.

Максимізація прибутку; коротко- і довгострокова рівновага

Проблема максимізації прибутку фірми-монополіста  розв'язується дещо інакше, ніж у  випадку конкурентної фірми. Головна  відмінність полягає в тому, що монополіст повинен прийняти рішення і щодо обсягу випуску, і щодо ціни, тоді як конкурентна фірма визначає лише обсяг.

При аналітичному розв'язку задачі для  короткострокового періоду відмінності  виникають за рахунок різних функцій  попиту у випадку конкурентної фірми і монополіста: звідси випливають розбіжності у вигляді функцій виручки – завжди лінійної для конкурентної фірми і нелінійної для монополіста.

Правило граничного випуску MR = MC [14, 98], яке ми визначили для конкурентної фірми, є універсальною необхідною умовою максимального прибутку для всіх типів ринкових структур. Функції сукупної і граничної вартості теж не мають принципових відмінностей для ціноотримувача і ціноутворювача. Розбіжність результатів при максимізації прибутку виникає за рахунок показника граничної виручки MR. Для конкурентної фірми MR = P, а для монополіста MR < P (при Q > 0).

Отже, для монополіста після  знаходження оптимального обсягу Q_М (в результаті розв'язку попереднього рівняння відносно Q) треба визначити оптимальну ціну Р_М. Для цього слід скористатись оберненою функцією попиту P = p(Q_D). Звідси матимемо [14, 99]: P_М = p(Q_М), тобто визначаються ціна і обсяг (Р_М, Q_М), які максимізують прибуток монополіста П_М.

Графічний розв'язок задачі ілюструє рис. 2.4, а. Точка А відповідає умові MR = MC, її координата на осі обсягів визначає монопольний обсяг Q_М. Далі знаходимо точку Е на лінії попиту D, яка відповідає обсягу Q_М. Тоді горизонтальна координата точки Е_М на осі цін визначає монопольну ціну Р_М. Сукупна виручка TR чисельно дорівнюватиме площі прямокутника OP_МE_МQ_М (добутку Р_М · Q_М).

Рис. 2.4. Максимізація економічного прибутку (а) та мінімізація економічних збитків (б) монополістом [14, 98].

Сукупна вартість ТС визначається після встановлення АС_М – середньої вартості виробництва обсягу Q_М. На величину АС_М вказує точка В перетину вертикалі E_МQ_М із кривою АС; таким чином, ТС чисельно дорівнює площі прямокутника OAC_МВQ_М (добутку AC_М · Q_М). Тоді монопольний економічний прибуток П_М дорівнює різниці площ двох прямокутників – OP_МE_МQ_М і OAC_МВQ_М, тобто площі АС_МР_МЕ_МВ.

Фірма-монополіст у короткостроковому  періоді може мати економічні збитки, якщо навіть при виконанні умови  максимізації прибутку вартість виробництва  одиниці продукції перевищує  її ціну, АС_М >Р_М. Тоді фірма може лише мінімізувати свої економічні збитки. Цей випадок ілюструє рис. 2.4., б. При існуванні монополії умова беззбитковості і умова закриття в короткостроковому періоді виглядають так само, як і для конкурентної фірми: Р_М = тіпАС (у випадку беззбитковості), Р_М <тіпAVC (у випадку закриття).

Точка Е_М на рис. 2.4, а визначає стан короткострокової рівноваги монополіста, тому що при досягненні ціни Р_М та обсягу Q_М на монопольному ринку відсутня тенденція до їхньої зміни за інших незмінних умов.

Що стосується кривої пропозиції для фірми-монополіста, то виявляється, що вона не існує. Це можна довести, якщо при незмінних кривих вартості підібрати якусь нову криву попиту з таким нахилом, щоб відповідна їй крива граничної виручки перетиналася з кривою МС у тій самій точці А, що й криві MR та МС на рис. 2.4, а. Тоді обсяг Q_М залишиться без змін, а монопольна ціна буде іншою, бо визначатиметься новою кривою попиту. Отже, одному й тому ж обсягу пропозиції у випадку монополії можуть відповідати дві різних ціни, що суперечить умовам існування функціональної залежності P = p(Q_S). Тому для фірми-монополіста крива пропозиції не визначається.

При аналізі поведінки монополіста  в довгостроковому періоді виходимо із особливостей монополії – наявності  лише одного постачальника продукції та існування вхідних бар'єрів у галузі для фірм-новачків. В довгостроковому періоді фірма обирає масштаби виробництва, а не лише обсяги використання змінних факторів. Якщо вважати, що фірма розробляє кілька сценаріїв свого перспективного розвитку залежно від обсягів використання фіксованих (у короткостроковому періоді) факторів, тоді для кожного варіанта вона може знайти оптимальні обсяг виробництва і ціну, які максимізують її прибуток. Звісно, при цьому фірма повинна мати також довгострокові прогнози щодо ринкового попиту на свою продукцію.

Так, на рис. 2.5 для довгострокової кривої попиту D наведено два варіанти розвитку фірми, кожний з яких пов'язується із своїми кривими, відповідно АС₀, МС₀ та AC₁, МС₁. Для одного варіанта прибуток буде максимізуватись у стані E₀(P₀Q₀), для іншого – у стані E_М(P₁,Q₁). Фірма обирає той варіант розвитку, який передбачає для неї більший прибуток, тобто E_М. Отже, найкращий із короткострокових станів рівноваги є одночасно станом довгострокової рівноваги монополіста. Зазначимо, що для цього стану E_М матимемо в точці В

MR = MC₁ = LRMC, звідси, обсяг Q_М = Q₁, а ціна Р_М = Р₁. Рівень середньої вартості, С_М, виробництва обсягу Q_М визначається точкою С, де AC₁ = LRAC.

Рис. 2.5. Монополістична рівновага в довгостроковому періоді [14, 100].

У випадку монополії  для стану довгострокової рівноваги  закономірним є те, що P_М >LRMC = minLRAC.

Це означає, що в довгостроковому  періоді монополіст може зберігати  економічний прибуток за рахунок  існування бар'єрів для входження в галузь конкурентів (конкурентний механізм не спрацьовує, парадокс прибутку не спостерігається). На рис. 2.5 цей прибуток чисельно дорівнюватиме площі прямокутника С_МР_МЕ_МС. Тому монополіст при максимізації прибутку не змушений працювати на рівні мінімальної довгострокової середньої вартості, яка досягається в точці F при обсязі випуску Q_F. Його обсяг випуску Q_М буде меншим за обсяг Q_F, що у випадку повної конкуренції відповідає ефективному масштабу виробництва фірми [14, 101].

Рис. 2.6. Конкурентна (Е_С) і монополістична (Е_М) рівновага [14, 101].

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Характеристика діяльності монополії. Монопольне ціноутворення

Під монополією прийнято розуміти ринкову структуру, що відповідає наступним умовам:

• весь галузевий випуск постачає одна фірма;
• пропонований монополією товар є особливим в своєму роді і не має близьких замінників; 
• вхід на ринок нових фірм блоковано, тому в умовах монополії 
  відсутня будь-яка конкурентна боротьба.

Практично монополією звуться  також ринки із порушеннями деяких з вищезазначених умов. Наприклад, монополіст може виробляти лише 80% галузевого обсягу, а 20% постачатимуть дрібні виробники; також може бути послаблена умова  щодо відсутності замінників.

Ринок, де суворо виконуються всі умови, зветься чистою монополією. В певному сенсі чиста монополія, як і досконала конкуренція, існує скоріше як наукова модель, а не в реальній дійсності (в масштабах країни практично не зустрічається). Але якщо розглянути невелике містечко, де є, наприклад, всього один хлібозавод, одна поліклініка, одна школа тощо, то абсолютна (або чиста) монополія є типовою для будь-якої країни.

Як єдиний виробник товару монополіст знаходиться в унікальному  положенні. Якщо монополіст вирішує  підвищити ціну продукту, йому не доводиться турбуватися про конкурентів, які, призначаючи більш низьку ціну, захоплять велику частину ринку. Монополіст утримує ринок в своїй владі і повністю контролює об'єм випуску продукції, призначеної для продажу.