Роль валютно-фінансових ресурсів у регулюванні світової та національної економік

Замість цих стандартних порад нині висуваються  рекомендації, які, однак, ні самі собою  зокрема, ні разом узяті не можуть гарантувати країні імунітету від  фінансової кризи. Чимало аналітиків і  політиків вважають, що дедалі повніша  інформація про фінансову систему, її прозорість є переконливою гарантією  проти кризових явищ. Тим часом  відомо, що Швеція, Фінляндія, Норвегія є «найпрозорішими» країнами щодо діяльності банків, фінансових інституцій. А проте  за останнє десятиріччя у цих  країнах сталися найглибші кризи  їх фінансових систем. І навпаки, відомо, що система інформації, контролю у  німецькій фінансовій системі дає  вкрай обмежену інформацію про її інститути та діяльність. За обсягом  її не порівняти з інформацією  про американські та британські фірми. Однак Німеччина – одна з країн, де в останні часи не було великих  банківських та фінансових криз. Німеччина  нині найменше піддається епідемії настроїв, що випливають з поведінки отари, інстинкту, «духу звіра». До речі, портфель німецьких банків є таким же диверсифікованим, як і англосаксонських фінансових установ. Відомо й інше: фондова біржа не відіграє тут тієї ролі, що в країнах, які прийняли англосаксонську фінансову  систему.

Загалом слід визнати, що на нинішньому етапі  імунітету щодо фінансової кризи  не має ні світова фінансова система, ні фінансова система будь-якої країни. Це, однак, не означає, що слід відмовитись  від економічного регулювання у  сфері міжнародних і національних фінансів. Відомий західний економіст  Й. Стігліц вважає, що, навпаки, це диктує «необхідність досліджувати шляхи, які дають змогу зменшити вразливість країни до кризових явищ, мінімізувати розмах кризи, якщо вона все ж прийде».

І хоча чимало економістів-лібералів  роблять ставку на вільний ринок, гору бере переконання, що в наш час  необхідне саме державне і міжнародне регулювання. Певна річ, ідеться  про регулювання ринку там, де це потрібно, а не про неефективний всеосяжний жорсткий урядовий контроль. Тут дуже важливо знайти міру регулювання  обсягів виробництва, процентної ставки, валютного курсу, торговельного  і платіжного балансів (макроекономіки) і поведінки підприємств у  середовищі поточної фінансової системи (мікроекономіки). Неприпустимі спрощені рішення. Візьмімо зв'язок валютного  курсу й експорту. За нормальних умов девальвація сприяє збільшенню експорту. За умов кризи, коли ланцюг банкрутств фірм, фінансових установ стає звичним  явищем, нема підстав вважати, що зміни  валютного курсу достатні для  стимулювання експорту. За таких умов необхідні реструктуризація фінансового  сектора, відновлення його кредитоспроможності.

Нині  дедалі більше утверджується переконання, що без регулювання і контролю міжнародних потоків капіталів  украй важко запобігти кризовим явищам, а тим більше зменшити збитки від їхньої дії. Тут теж потрібні велика обережність і розважливість. У структурі потоків капіталів  слід розрізняти короткострокові капітальні активи, портфельні інвестиції та прямі  іноземні інвестиції. Нині головною загрозою для фінансових систем є короткострокові  потоки «гарячих грошей», що відповідають ірраціональним очікуванням і легко  спричинюють паніку. Саме вони мають  бути в центрі заходів із регулювання  руху капіталів, щоб не зашкодити  рухові й обсягам прямих іноземних  інвестицій, без яких не може обійтися більшість молодих ринкових економік світу [2, с. 102].

У світі панує майже всезагальна  конвертованість валют із поточних рахунків. А тому МВФ виявляється  просто непотрібним розвинутим ринковим країнам. Тож його парафія — в  основному країни, що розвиваються, і країни з перехідними економіками. Економічний застій в Україні  й Росії, які дружньо співпрацюють із МВФ і Світовим банком (СБ), на тлі Китаю, який без сприяння МВФ затьмарив своїми успіхами найкращі перехідні економіки, свідчить про недостатню ефективність допомоги МВФ.

Світовий  банк було створено для розв'язання проблем відбудови зруйнованих  війною країн. Потім він сконцентрувався  на проблемах країн, що розвиваються, виділяв кредити на інфраструктурні  проекти. Нині важко чітко визначити, чим відрізняються функції МВФ  і СБ. На порядку денному стоїть питання реформування постбреттон-вудських фінансових інституцій, щоб привести їх діяльність у відповідність із потребами світової фінансової системи, яка, здається, вступила у смугу тривалих кризових процесів.

Окреме  питання — перехідні економіки  України, Росії, інших держав колишнього Радянського Союзу. Вже очевидно, що для них непридатні рекомендації МВФ, які передбачають існування  до початку реформування бодай зародкових ринкових процесів і структур. У  цих країнах не було бази — початкових ринкових передумов, щоб програма МВФ  під назвою «вашингтонський консенсус» спрацювала. Ситуація вимагає радикальної  переоцінки стратегії МВФ і СБ у цих країнах. Й. Стігліц — віце-президент і головний економіст. Світового банку —у своїй річній лекції (1998) в Університеті ООН, Світовому інституті досліджень розвитку поставив завдання радикальної зміни підходів МВФ, СБ, наукових кіл і політичної еліти Заходу до трактування проблем перехідних економік. На його думку, потрібна нова доктрина — «поствашингтонський консенсус» — як перегляд поглядів, що панували в економічній науці й політиці Заходу впродовж останніх двадцяти років. До нього приєднався Т. Колодко, відомий польський реформатор, який зумів під час свого віце-прем'єрства забезпечити швидкий розвиток Польщі на основі «терапії без шоку» й розумної еволюції.

На  завершення належить чітко сказати, що перспектива реформування світової фінансової системи може стати реальністю завдяки тому, що США нагромадили  значні ресурси, у тому числі й  фінансові, аби прийти на допомогу країнам  і регіонам світу, які зазнали  кризових явищ. Якби фінансова криза  в Південно-Східній Азії та Росії припала на час, коли самі США були б у фінансово-економічній скруті, як-от наприкінці 70-х і у 80-х роках, то сьогодні можна було б чекати неминучого розповзання по світу валютно-фінансового й економічного лихоліття за найгіршими сценаріями прогнозистів. Неабияке значення має й те, що ЄС теж нині перебуває у стані відносно доброго економічного здоров'я. Можливо, МВФ і СБ частково будуть об'єднані, щоб утворити одну інституцію з урегулювання світової економічної системи. Необхідно виробити й прийняти кодекс фіскальної та фінансової поведінки, додержання якого буде умовою отримання допомоги від МВФ. Цей кодекс, зокрема, може зобов'язати країни щомісяця друкувати звіти про сукупні валютні ризики країни, а також матеріали про розбіжності між короткостроковою і довгостроковою заборгованістю. Доцільно уніфікувати системи обліку та звітності для всіх країн, банківський і фондовий сектори мають дотримуватися однакових правил розважливої поведінки. А втім, за збереження «кондиціоналітіс» МВФ усі ці заходи не означатимуть його докорінного реформування.

Таким чином, світова фінансова система  й у XXI ст. розвивається через суперечності між її дедалі глобальнішим характером і інтересами держав, регіонів, ТНК. Актуальними залишаться проблема інтеграції всіх елементів світової економіки, а також потреба її зв'язку з  реальною економікою, виробництвом, нейтралізації  фінансових криз.

Висновки

Підводячи підсумки даної роботи слід відмітити, що міжнародна валютно-фінансова система  грає дуже важливу роль в регулюванні як світової, так і національної економік. Вони обслуговують зовнішню торгівлю і послуги, міграцію капіталу, надання позик і субсидій, науково-технічний обмін, туризм, державні і приватні грошові перекази. На національному рівні вони охоплюють сферу національної валютної системи. Будучи частиною грошової системи країни, національна валютна система є формою організації валютних відносин країни, що визначається її валютним законодавством.

Характер  функціонування і стабільність міжнародної  валютно-фінансової системи залежать від ступеня її відповідності  структурі світового господарства. При зміні структури світового  господарства і співвідношенні сил  на світовій арені відбувається заміна існуючої форми валютно-фінансової системи на нову.

Також немалу роль грає міжнародна валютна система, головна функція якого— ефективне опосередкування платежів за експорт та імпорт між окремими країнами і створення сприятливих умов для розвитку міжнародної системи виробництва й поділу праці.

Велика роль надається Світовому  банку, так як його мета - підвищення рівня життя в країнах, що розвиваються, за рахунок фінансової допомоги розвитих країн. Але Світовий банк допомагає не лише бідним країнам, а і розвиненим, наприклад, розвинені країни можуть брати кредити, а бідним країнам, які не в змозі брати кредити, Світовий банк надає особливо пільгові кредити для їх подальшого розвитку. Також він сприяє економічному росту країн-членів шляхом заохочення підприємництва у виробничій сфері, тобто на мікро рівні. Ще однією функцією Світового банку є заохочення іноземних інвестицій у країнах, що розвиваються, шляхом надання гарантій іноземним інвесторам від утрат, викликуваних некомерційними ризиками.

Не можна не виділити Міжнародний  валютний фонд, роль якого також  не мала. Його було створено з метою регулювання валютно-кредитних відносин держав-членів і подання їм фінансової допомоги у вигляді коротко- та середньострокових кредитів в іноземній валюті.

Мета  МВФ полягає в тому, щоб сприяти міжнародному валютному співробітництву та створити сприятливі умови для розширення і збалансованого розширення міжнародної торгівлі. МВФ також має підтримувати валютні курси і конвертованість валют країн-членів, сприяти упорядкуванню валютних відносин країн-членів.

Щодо  співпраці Украйни зі Світовим банком, то Україна є членом Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій.

До  цього вже було реалізовано дві  стратегії фінансової допомоги Україні(1996-1998, 2001-2003). У 2007 р. було проведено Програму оцінки фінансового сектору України (ПОФС). Ця програма покликана допомогти в оцінці фінансового сектора України. У грудні цього ж року була затверджена нова Стратегія партнерства Світового банку з Україною на період з 2008-2011 років. Згідно цієї стратегії Україні буде надано від 2 до 6 млрд доларів США.

Також було спрямовано заходи на боротьбу з корупцією. Світовим банком було підтверджено, що рівень корупції в Україні досить високий та підкреслюється важливість зміцнення попиту на ефективне управління шляхом співпраці з широкою групою партнерів.

Надзвичайно складним і недостатньо відпрацьованим в  Україні є комплекс проблем, пов'язаних з платіжними та розрахунковими балансами, з механізмом міжнародних розрахунків. Міжнародний кредит, хоча і має  свою давню історію, в даний час  набуває небачених раніше масштабів  і форм. Вирішуючи питання ринкової трансформації своеї економіки, здійснення радикальних структурних перетворень, Україна потребує залучення значної кількості кредитно-фінансових ресурсів.

Все це добре, але правда в іншому: Україна як відносно невелика, але невід'ємна частина світового господарства так чи інакше взаємодіє і буде взаємодіяти зі світовими фінансовими ринками. Україна сьогодні майже не представлена на міжнародних валютних ринках та на жаль її роль та позиція на світовому рівні не дуже велика.

Щодо  проблем то у світі панує майже всезагальна конвертованість валют із поточних рахунків. А тому МВФ виявляється просто непотрібним розвинутим ринковим країнам. Тож його парафія — в основному країни, що розвиваються, і країни з перехідними економіками. Економічний застій в Україні й Росії, які дружньо співпрацюють із МВФ і Світовим банком (СБ), на тлі Китаю, який без сприяння МВФ затьмарив своїми успіхами найкращі перехідні економіки, свідчить про недостатню ефективність допомоги МВФ.

Отже, світова фінансова система й у XXI ст. розвивається через суперечності між її дедалі глобальнішим характером і інтересами держав, регіонів, ТНК. Актуальними залишаться проблема інтеграції всіх елементів світової економіки, а також потреба її зв'язку з реальною економікою, виробництвом, нейтралізації фінансових криз.

Список використаних джерел

1. Боринець С.Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник.-К.:Т-во “Знання”, КОО, 1999
2. Міжнародні валютно-кредитні відносини: Підручник / А.С.Філіпенко, В.І.Мазуренко, В.Д.Сікора та ін.-К.: Либідь, 1997
3. Економічний словник-довідник / За ред. С.В. Мочерного.-К.: Феміна, 1995
4. Губський Б.В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі.-К.: Наук. думка, 1998
5. Школа І.М. Міжнародні економічні відносини. Чернівці, 1996
6. Гальчинський А.С. Сучасна валютна система.-К.: Вища шк., 1995
7. Авдокушин Е. Ф. Мировая экономика; Экономика зарубежных стран: Учебник для студ. экон. спец. вузов / Московский гос. ун-т им. М.В.Ломоносова. Экономический факультет / В.П. Колесов (ред.), М.Н. Осьмова (ред.). — М. : Флинта, 2000. — С.480.
8. Алгульян Д. В. Современные международные отношения: Учебник / Московский гос. ин-т международных отношений (Университет) / А.В. Торкунов (ред.). — М. : РОССПЭН, 2000. — С.  107.
9. Бондарев А. К. Конспект лекций по курсу "Международные экономические отношения" / Санкт- Петербургский ун-т экономики и финансов. Кафедра международных экономических отношений. — СПб., 2000. — С.31.
10. Буглай В. Б., Ливенцев Н. Н. Международные экономические отношения: Учеб. пособие для студ. экон. спец. вузов / Николай Николаевич Ливенцев (ред.). — М. : Финансы и статистика, 2000. — С.160.
11. Герасимчук З. В., Горбач Л. М. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. для студ. екон. спец. вищ. навч. закл. / Луцький держ. технічний ун-т. — Луцьк : Надстир'я, 2001. — С.328.
12. Капусткин В. И. Международные экономические отношения: Учеб. пособие для студ. вузов, обуч. по напр. и спец. "Экономика" / С.Ф. Сутырин (ред.), В.Н. Харламова (ред.). — 2-е изд., перераб. и доп. – СПб., 2000. — С.248.
13. Киреев А. П. Международная экономика: Учебник: В 2 ч. – М.: Международ. отношения, 2001. – С.  417.
14. Козик В. В. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб.. — К. : Знання-Прес, 2000. — С.277.
15. Коршун В. Світовий валютний ринок в умовах ірако-американського конфлікту // Робітн. газета. - 2003. - 28 лют. - С.3.
16. Кошовий Д. Захід узяв кредитну паузу // Галицькі Контракти. – 2002. – 14 лист. – С. 14.
17. Максимова Л. М., Носкова И. Я. Международные экономические отношения: Учеб. пособие для студ. экон. спец. вузов. — 2-е изд., перераб. и доп. – М. : Банки и биржи, 2001. — С.152.
18. Ніколаєв В. Міжнародні валютні ринки: сучасний стан та основні тенденції // Економічний часопис. – 2003. – №3. – С. 21.
19. Рокоча В. В. Міжнародна економіка: Навч. посіб. – 2-е вид. – К.: Таксон, 2002. – С.  339.
20. Світова економіка: Підручник / А. С. Філіпенко, О. І. Рогач, О. І. Шнирков та ін. – К.: Либідь, 2000. – С.  44.
21. Цыганков П. А.. Международные отношения / Институт "Открытое общество". – 2-е изд. перераб. и доп. — М. : Новая школа, 1996. — С.320.
22. Що нового на світовому валютному ринку // Робітн. газета. - 2003. - 2 березн. - С. 4.
23. Міжнародні валютно-кредитні відносини / За ред. А. С. Філіпенка. — К.: Либідь, 1997.
24. Пахомов Ю. М., Лук'яненко Д. Г., Губсъкий Б. В. Національні економіки в глобальному конкурентному середовищі. — К.: Україна, 1997.
25. Терещенко С., Науменко В. Основи митного законодавства в Україні. Теорія та практика. — К., 1999