Специфіка інфляційних процесів в Україні та на-прямки антиінфляційної політики

Серйознi загрози  для нацiональної економiки, що створює iнфляцiя, мають як внутрiшнiй, так i зовнiшнiй  прояв. У разi iнфляцiї витрат, країни, економiка яких залежить в основному вiд зовнiшньоi торгiвлi промисловими, легкозамiнюваними товарами, можуть втратити експортнi ринки, якщо цiни та витрати в цих країнах зростають швидше, нiж в iнших краiнах. Таким чином, проблема стабiлiзацiї цiн тiсно пов'язана з питаннями збереження конкурентноспроможностi держави на зовнiшних ринках. Фахівці нерідко говорять і про позитивні наслідки інфляції. Одні з них указують на те, що помірна інфляція дає змогу збільшувати обсяг національного виробництва у фазі піднесення. Інші вважають, що проблему відсутності еластичності номінальної зарплати у напрямі зниження можна розв’язати за допомогою інфляції, знижуючи, отже, реальну зарплату.

Антиінфляційна  політика – це система цілей та засобів впливу на макроекономічну ситуацію з метою досягнення відповідності між темпами зростання грошової маси та темпами зростання благ.

Антиінфляційні  заходи можуть впливати тільки на відкриту інфляцію. Прихована ж інфляція висуває  на перший план проблему боротьби з  дефіцитом. Тому для боротьби з  інфляцією їй необхідно насамперед надати відкритої форми.

Є дві стратегії  протистояння інфляції. Прихильники  однієї вважають, що до інфляції треба  пристосовуватись, навчитись жити в  умовах інфляції, обмежуючи згубний  її вплив на економіку шляхом індексації податків, заробітної плати, позик і т. ін.

Прихильники іншої  стратегії вбачають  в інфляції зло для економіки, якому треба  протистояти за допомогою будь-яких можливих макроекономічних заходів, не гребуючи навіть падіння обсягу виробництва.

Адаптивна  політика прийнятна за умови, що темп інфляції не перевищує 20-30% за рік.

Засоби впливу на економіку адаптивної політики:

1. Поступове обмеження грошової пропозиції;
2. Індексація грошових доходів;
3. Стабілізація інфляційних очікувань;
4. Укладання договорів з підприємцями та профспілками щодо темпів зростання цін та заробітної плати.

Активна політика передбачає різке скорочення пропозиції грошей. Найчастіше вона застосовується в умовах гіперінфляції.

Прямі монетарні  заходи:

1. Контроль за грошовою емісією;
2. Заборона емісійного фінансування державного бюджету;
3. Здійснення поточного контролю за кількістю грошей в обігу через операції на відкритому ринку;
4. Проведення грошової реформи конфіскаційного типу, яка витісняє з обігу грошові сурогати.

              Заходи, спрямовані проти інфляції попиту, включають:

1. Зменшення державних витрат;
2. Зростання податків;
3. Скорочення бюджетного дефіциту;
4. Здійснення жорсткої грошово-кредитної політики;
5. Стабілізацію валютного курсу.

Заходи, спрямовані на боротьбу з інфляцією пропозиції (витрат), включають:

1. Обмеження зростання факторних доходів і цін;
2. Обмеження монополізму та захист конкурентного середовища;
3. Зниження податків на бізнес та з громадян;
4. Здійснення грошової емісії в межах очікуваного приросту потенційного не інфляційного рівня випуску;
5. Посилення мотивацій до трудової діяльності шляхом змін у соціальній політиці.

Яка стратегія  краща? Адаптивна чи активна?

На перший погляд, менш вразливою  для економіки є перша стратегія. Адже за умови відсутності інфляції немає й індексації. А якщо інфляція спостерігається, її згубний вплив обмежується, а стимулюючий вплив на економіку зберігається. Але американські вчені-економісти С. Фішер та Л. Саммерс доводять, що зниження втрат, пов’язаних з інфляцією, водночас стимулює політиків здійснювати про інфляційні заходи. Крім того, антиінфляційні заходи можуть призводити до стрибкоподібного зростання інфляції, внаслідок чого втрати в економіці також суттєво зростатимуть.[3, 455]

Антиінфляційний захист бажаний  та результативний у тих випадках, коли інфляційні процеси спричинені шоками, які не піддаються впливу з боку уряду. За цих умов індексація з урахуванням інфляції зменшує згубний вплив шоків на ефективність функціонування економіки.

Якщо ж інфляція спричинена свідомою політикою уряду  в грошовій та фіскальній сферах, то антиінфляційні заходи можуть тільки посилювати інфляційні процеси, імітуючи спершу враження боротьби з нею.

В реальній практиці існує  можливість вибору в економічній  політиці між політикою, спрямованою  на економічне пожвавлення з високими темпами приросту ВВП і швидким зниженням рівня безробіття та високим рівнем інфляції, і політикою, спрямованою на пожвавлення з повільним приростом ВВП та уповільненою інфляцією при тривалому безробітті.

В дійсності  неможливо знизити темпи інфляції, не спричиняючи падіння ВВП. Ціна дезінфляції кількісно визначається коефіцієнтом витрат, який показує співвідношення між кумулятивною втратою ВВП у процентах, спричиненою здійсненням політики дезінфляції, та фактично досягнутим темпом інфляції.

 

Розділ II. Інфляційні процеси в Україні та їх вплив на еконоиічний розвиток.

2.1. Порівняльна характеристика інфляційних процесів в Україні в період ринкової трансформації і сучсних.

До  числа iнфляцiйних факторiв, що мали мiсце  протягом останнiх рокiв, належать:

а) надвисоке пiдняття цiн на енергоносii та основнi види сировини й матерiалiв;

б) збiльшення  наявної грошовоi маси за рахунок  додаткової емiсiї грошей;

г) зростання  безготiвкового обiгу, як наслiдок  кредитування низькорентабельних та збиткових  пiдприємств;

д) монопольне цiноутворення в умовах монополiзацiї бiльшостi видiв промислового виробництва, що веде до диктативного пiдвищення цiн виробниками, оскiльки споживачi позбавленi вибору i вiдсутнiй стримуючий контроль за цiнами.

Спочатку економiцi була властива iнфляцiя витрат, оскiльки випереджаючими темпами зростали цiни енергоносiїв й первинної сировини, й кожна наступна хвиля пiдвищення цiн починалася з палива та сировини. Перiодичне випереджаюче Пiдвищення пiдприємствами цiн на власну продукцiю, з метою покриття зростаючих витрат, дало поштовх до подальшого розвитку iнфляцiйних процесiв. При цьому типi iнфляцiї зростання грошової маси є наслiдком пiдвищення цiн. Незважаючи на дедалi зростаючу грошову емiсiю, виникла нестача оборотних засобiв пiдприємств для розрахункiв з своїми постачальниками (криза неплатежiв) i для видачi зарплати. В результатi склалася типова iнфляцiйна спiраль: зростання цiн веде до збiльшення витрат (i в тому числi зарплати), яке вимагає збiльшення грошової маси, а останнє, в свою чергу, веде до нового витка зростання цiн. Таким чином iнфляцiя в Українi являє собою поєднання iнфляцiї попиту та iнфляцiї витрат, що значно ускладнює здiйснення антиiнфляцiйної полiтики пiдвищення.

Показники інфляції постсоціалістичного періоду і сучасності [6]

	1991	1992	1993	1994	1995	1996	2005	2006	2007	2008	2009	2010
Січень		385,2	173,2	119,2	121,2	104,6	101,4	101,2	100,5	102,9	102,9	101,8
Лютий		115,3	128,8	112,6	118,1	103,3	100,4	101,8	100,6	102,7	101,5	101,9
Березень		112,1	122,1	105,7	111,4	102,0	100,4	99,7	100,2	103,8	101,4
Квітень		107,6	123,6	106,0	105,8	101,7	100,7	99,6	100,0	103,1	100,9
Травень		114,4	127,6	105,2	104,6	102,1	100,7	100,5	100,6	101,3	100,5
Червень		126,5	171,7	103,9	104,8	103,7	100,7	100,1	102,2	100,8	101,1
Липень		122,1	137,6	102,1	105,2	99,9	100,0	100,9	101,4	99,5	99,9
Серпень	104,0	108,3	121,7	102,6	104,6	100,0	99,9	100,0	100,6	99,9	99,8
Вересень	104,5	110,6	180,3	107,3	114,2	102,6	101,3	102,0	102,2	101,1	100,8
Жовтень	105,9	112,4	166,1	122,6	109,1	101,4	102,2	102,6	102,9	101,7	100,9
Листопад	116,5	122,0	145,3	172,3	106,2	100,4	101,6	101,8	102,2	101,5	101,1
Грудень	124,6	135,1	190,8	128,4	104,6	101,6	102,4	100,9	102,1	102,1	100,9
За рік в  цілому	390,0	2100,0	10256,0	501,0	281,7	125,8	112,3	111,6	116,6	122,3	112,3

 

Інфляційні  процеси протягом 1991 - 1993рр набули в  Україні найвищих темпів серед інших  пострадянських держав. Пояснити це можливо  не лише станом структурної розбалансованості  економіки, нераціональним співвідношенням галузей, продукуючих на виробничий та споживчий ринки. Інфляційні процеси в Україні були спричинені їх багатофакторним характером, об'єктивними негараздами перехідної економіки, в тому числі значною мірою залежністю від зовнішнього енергопостачання. [5, 53]

За данними  Кабінету Міністрів України у 1994- 1995 рр. інфляція в Україні приблизно  на 86% визначалась збільшенням обсягів  грошової маси і швидкістю її обігу  та на 14 % - зниженням обсягів виробництва. Насправді цей вплив є більш багатобічним і глибоким. Він діє також через співвідношення попиту і пропозиції, експорту й імпорту, валютний курс тощо. [9]

Серед чинників та факторів інфляції в українській  економіці слід назвати наступні:

• невиважена первинна емісія;
• структурні перекоси у матеріальному виробництві та ціновій   політиці;
• затратність економіки та непродуктивні витрати окремих  виробництв;
• значна руйнація товаропродукуючої сфери та неефективність безготівкової системи розрахунків;
• від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі та неконтрольований експорт;
• доларизація економіки.

Швидке поглиблення  інфляції від прихованої до гіперінфляції  протягом 1991-1993рр, було зумовлено, з одного боку, вкрай незадовільною структурою виробництва, його низькою ефективністю, падінням темпів росту, а потім і абсолютних обсягів виробництва, а з іншого - нарощуванням дефіциту державного бюджету із зменшенням надходження доходів та збереженням на попередньому рівні або зростанні державних витрат. Результатом цього стала безперервна емісія, а річні темпи інфляції становили:

• у 1992 році – 2100,0%;
• у 1993 році – 10256,0%;
• у 1994 році – 501,0%;
• у 1995 році – 281,7%   [6, 33]

Невиважена  грошова емісія - ще одна причина  інфляції в Україні. Якщо в економіку  викидається певна сума грошей, не забезпечених товаром, то цей розрив компенсується ростом цін і відповідно посиленням інфляції. За повідомленням Міністерства статистики України, "емісія грошей за 1993 рік збільшилася у 25 разів і становила 123 трлн. карбованців, у тому числі за четвертий квартал - 7,5 трлн. крб., а лише за грудень - 3,8 трлн. крб".

Збільшення  суми, незабезпечених товарною масою, грошей в українській економіці було пов'язане з покриттям готівкового попиту, бюджетними дотаціями, кредитуванням виробників та споживачів. Грошові емісії в українській економіці 1992 - 1993 рр. були інфляційним фактором ще й тому, що сприяли падінню валютного курсу національної грошової одиниці відносно іноземних валют. Це, у свою чергу, призвело до того, що український карбованець не виконував класичних грошових функцій. Більш сильна іноземна валюта витісняла національні гроші. [8, 3]

Економічна  криза середини дев'яностих та нинішня - дуже схожі. І це говорить про те, що влада за ці роки не зробила жодних висновків.

Дев'яності роки для українців були часом дефіциту, інфляції, зупинених заводів та фабрик, армії безробітних. Ані люди, ані влада не знали в який стан ми входимо і що треба робити.

Проблему нестачі  грошей тоді вирішили їх друкуванням. В обіг пішли мільйони нової національної валюти - гривні. У підсумку через  десять років отримали те саме, що маємо зараз.

Сьогодні так само є бажання позбутися нацвалюти, взяти долар собі. так само є проблема зі зростанням цін, так само є проблеми з невиконанням дохідної частини бюджету.

Однак владній  еліті на зламі століть вдалося  відійти від ручного керування і перейти до ринкових методів, у той час як зараз триває зворотний процес.

За таких  умов на подолання кризи можуть знадобитися  роки.

Економісти  попереджають, що керування економікою країни у ручному режимі призведе до повернення пострадянської кризи.

 

2.2. Практика застосування антиінфляційних важелів в стабілізації економіки України.

Перший метод  реалізується шляхом змін у системі  оподаткування (як правило підвищення податків) та введенням жорсткого державного контролю цін та зарплати.

Другий – це індексація доходів, застосування механізму коректування процентних ставок відповідно до темпів інфляції та ін. До того ж необхідною є повна адаптація усіх економічних інституцій до функціонування в умовах інфляції.

Під дискреційною фіскальною політикою розуміють обізнане маніпулювання податками і урядовими витратами з метою зміни реального обсягу національного виробництва і зайнятості, контролю над інфляцією та прискорення економічного зростання. Фіскальна політика повинна орієнтуватись на додатне сальдо урядового бюджету, якщо перед економікою стоїть проблема контролю над інфляцією.

 Викликана  надлишковим попитом інфляція  вимагає фіскальних дій з боку уряду, які могли б сформувати бюджетний надлишок. Однак антиінфляційний ефект такого надлишку залежить від того, як уряд буде його використовувати.