Загальна характеристика стратегічного управління

Будь-яка маркетингова стратегія  залежить від співвідношення чинників зовнішнього та внутрішнього середовища, а також можливостей впливу організації на цінники.

В залежності від змісту програми маркетингу, обсягів робіт по її реалізації,особливостей та розмірів організації – формується відповідна служба маркетингу. Служба маркетингу виконує відповідну функцію, користуючись певними стратегіями – це елемент  системи управління підприємством, що задає вхідні характеристики в  системі: ”потреби – інновації – виробництво – ринок”, оскільки визначає попит на продукцію з характеристиками рівня та типу конкуренції на ринку. На сьогоднішній день кожне підприємство посилює взаємозв’язок між маркетингом і функцією досліджень та розробок, а також з іншими функціональними підсистемами підприємства, створюючи маркетингово- орієнтоване підприємство.

Виробнича стратегія – це функціональна стратегія створення та розвитку високо конкурентного виробничого потенціалу підприємства та система управління ним, що втілюється у вигляді виробничої підсистеми певного типу, призначеної для випуску конкурентоспроможних продуктів.

Виробничі стратегії формуються з урахуванням таких основних чинників: обсяги капітальних вкладень, потрібних для здійснення перетворень  у виробничому процесі; час, необхідний для своєчасного переходу до випуску  нової продукції; оцінювання відносної  споживчої вартості існуючої та нової  продукції; цінові стратегії, сформовані для різних продуктово-товарних стратегій; техніко-організаційний рівень виробництва  та рівень конкурентноспроможності виробничого потенціалу (у розрізі окремих ресурсів, їхніх структурних характеристик і цільової оцінки); інноваційна здатність управлінського персоналу; рівень впливу складових середовища прямого впливу (конкуренти, партнери, постачальники та ін.) на витратно-часові параметри виробничих стратегій.

Найбільш вживаними є такі виробничі стратегії:

1. Використання існуючого виробничого потенціалу: виробництво товарів на діючому виробництві; модернізація виробництва; технічне переобладнання виробництва; реконструкція виробництва; коопераційні зв’язки щодо спільного використання потенціалу, зокрема передача частини замовлень субпідрядникам; зниження матеріало-, фондо-, трудо-, енергомісткості виробництва; ліквідація “вузьких” місць, зокрема лімітів ресурсів; використання виробничих потужностей; підвищення продуктивності та ефективності виробничого процесу.
2. Стратегії створення нового виробництва: придбання нового виробництва; створення нового виробництва за рахунок нового використання існуючого виробничого потенціалу; створення нового структурного співвідношення між основними, допоміжним та обслуговуючими підрозділами виробництва тощо.
3. Стратегії змін у технологічному процесі: впровадження нових методів виготовлення продукції та технології; зміни в технологічному рівні виробництва; використання нових матеріалів; підвищення рівня стандартизації тощо.
4. Стратегії відносно організації виробництва: за типом системи (проектна, дрібносерійна, серійна, масова); спеціалізація виробництва; диверсифікація виробництва; конверсія виробництва; ритмічність виробництва; оптимізація розміщення виробничих процесів, ланок, обладнання тощо; система управління якістю виробництва; система управління виробничими витратами;
5. Стратегії впровадження оперативно-календарного планування тощо.

Фінансова стратегія – це визначення цілей використання фінансових ресурсів і капіталу, методів фінансування, часових характеристик, важелів і прийомів управління рухом фінансових ресурсів та капіталу, визначення спеціального функціонального “стратегічного набору”, а також фінансове планування та розробку фінансових планів.

Характерна риса фінансової стратегії полягає у тому, що діяльність по її розробці і контролю за реалізацією  і в теорії, і на практиці є  однією з найбільш централізованих  стратегій підприємства. У рамках фінансової стратегії на конкретно задану перспективу можлива розробка одного прогнозного стратегічного балансу чи їхньої системи.

Найбільш вживаними є такі фінансові стратегії:

• Стратегія кредитування: організація отримання, регулювання та та контроль короткострокових кредитів (кредитні лінії; кредитні банківські білети; рахунки, отримані в результаті факторингових операцій тощо); довгострокових кредитів (забезпеченні, зокрема іпотечні позики на термін від трьох до п’яти років; облігації або позикові зобов'язання; комерційні папери тощо).
• Стратегії розміщення акцій: система прийняття рішень про емісію акцій, організація часткового розміщення; обгрунтування пропозиції для відкритого продажу; в тому числі – акції прості та привілейовані (співвідношення) тощо.
• Стратегії рефінансування: організація довгострокового і короткострокового рефінансування; придбання власних акцій; ліквідація боргів за рахунок продажу акцій; управління грошовими потоками тощо.
• Стратегії використання дивідендів: організація процесу сплати дивідендів; сплата підвищених дивідендів; сплата знижених дивідендів; призупинення сплати дивідентів тощо.
• Стратегії розвитку/скорочення фінансової підсистеми підприємства. Зміст цієї стратегії визначається на основі попередніх стратегічних рішень, а також відповідно до стратегії “Розвитку загального управління організацією”.

Стратегія управління персоналом – це тип забезпечувальної стратегії, яка спрямована на керований розвиток та вдосконалення кадрового потенціалу підприємства, накопичення людського капіталу; існує у вигляді довгострокової стратегічної програми (плани), сформованої з метою створення однієї з головних конкурентних переваг.

Найбільш вживаними є такі стратегії управління персоналом:

1. Добір і навчання: добір і переміщення персоналу всередині підприємства; добір і заміна; балансування просування співробітників із загальними та функціональними стратегіями; організація процесу навчання; організація аналітичних центрів добору та розвитку персоналу тощо.
2. Стратегія винагороди та мотивації: балансування винагороди та прибутків із загальними та забезпечуючими стратегіями; використання системи оцінки “робочого внеску” в результати; система участі у прибутках; впровадження нематеріальних важелів мотивації тощо.
3. Стратегії формування трудових відносин: участь персоналу в управлінні підприємством; стосунки із профспілками; адаптація до системи державного регулювання трудових відносин тощо.
4. Стратегія управління персоналом: процес добору, найму, навчання, перекваліфікація; використання та стимулювання працівників, які відповідали б потребам, що зумовлені майбутніми та організаційними змінами.
5. Стратегія розвитку/скорочення підсистеми управління персоналом.

Залежно від особливостей підприємства в більшому або меншому  ступені деталізації розробляється  організаційне оформлення підсистеми матеріально-технічного забезпечення.

Стратегія матеріально-технічного забезпечення – це тип забезпечувальної стратегії, яка спрямована на керований розвиток і вдосконалення ресурсного потенціалу підприємства (кількісного та якісного нагромадження виробничого потенціалу); існує у вигляді довгострокової стратегічної програми (або плану з виокремленням підрозділів, які стосуються управління окремими ресурсними стратегіями щодо МТР), сформованої з метою створення конкурентоспроможної виробничо-управлінської системи.

Існують такі стратегії матеріально-технічного забезпечення та постачання: залучення нових внутрішніх джерел задоволення потреб у МТР; використання нових зовнішніх джерел; заміна матеріалів або постачальників; впровадження прогресивних норм витрат ресурсів; організація централізованого постачання; організація децентралізованого постачання; розвиток/скорочення підсистеми МТП; впровадження елементів або логістики в цілому тощо.

 

Висновки

Отже:

1. стратегічний менеджмент (управління) – це процес оцінки зовнішнього середовища, формулювання організаційних цілей, ухвалення рішень, направлених на створення і утримання конкурентних переваг, здатних забезпечити підприємству прибуток в довгостроковій перспективі.

Суть стратегічного менеджменту  полягає у відповіді на три найважливіших питання:

1. де зараз знаходиться організація;
2. в якому напрямі, на думку вищого керівництва, вона повинна розвиватися в майбутньому;
3. яким чином вона має намір досягти того стану, про який мріє її керівництво.

2. Структура стратегії:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Місія — це загальна мета діяльності організації, її призначення.

Місія підприємства формується на початку та втілює у собі ідею створення організації, її найголовнішу мету.

Ціль — це конкретний стан окремих характеристик організації, якого вона прагне досягти протягом певного терміну. Цілі бувають різних рівнів: загальні – для всього підприємства та для його структурних підрозділів. Цілі мають підпорядковуватися місії.

3. Внутрішнє середовище організації визначається внутрішніми змінними, тобто ситуаційними факторами всередині організації. Внутрішнє середовище включає корпоративну культуру, організаційну структуру, технологію виробництва, всі будинки та споруди, які належать організації, машини та обладнання.

Зовнішнє організаційне середовище на відміну від внутрішнього містить елементи, які знаходяться за межами організації, але мають на неї суттєвий вплив. Це конкуренти, ресурси, технології та економічні умови.

4. Діагностика фінансово-господарського стану підприємства в рамках стратегічного контролінгу включає в себе, перш за все, аналіз стратегічної позиції підприємства на ринку. Для цього застосовують спеціальні методи, найбільш розповсюджені з яких — SWOT-аналіз (аналіз слабких та сильних сторін, можливостей та загроз).
5. Після проведення аналізу зовнішнього і внутрішнього середовища, визначення місії і цілей, установлення характерної компетентності підприємства та ідентифікації можливостей і загроз на шляху досягнення цілей настає етап розробки стратегії. На даному етапі розробники шукають відповіді на питання про те, яким найбільш ефективним способом можна досягти поставленої мети і що для цього необхідно зробити.

Види стратегій:

• Функціональна стратегія;
• Маркетингова стратегія;
• Виробнича стратегія;
• Фінансова стратегія;
• Стратегія управління персоналом;
• Стратегія матеріально-технічного забезпечення.

Таким чином, стратегічний менеджмент набуває першочергового значення у  веденні підприємницької діяльності.

 

 

 

 

Додаток 1. Структура стратегічного управління

 

Література

1. Боумэн К. Основы стратегического менеджмента / Пер. с англ. под ред. Л.Г. Зайцева, М.И. Соколовой. - М.: Банки й биржи, ЮНИТИ, 1997. - 252 с.
2. Виноградський М.Д., Виноградська А.М., Шканова О.М. Менеджмент організації: Навч. посібник. – К., 2002.
3. Герасимчук В.Г. Стратегічне управління підприємством. Графічне моделювання: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2000.
4. Дмитренко Г.А. Стратегічний менеджмент: цільове управління персоналом організації: Навч. посібник. – К.: МАУП, 1998.
5. Довгань Л.Є. Праця керівника або практичний менеджмент: Навч. посібник. – К.: Екс Об, 2002.
6. Жигалов І.Т. Основи менеджменту і управлінської діяльності: Підручник. – К.: Вища школа, 1994.
7. Жмальов В.Г., Шимановська Л.М. Основи менеджменту і управлінської діяльності. – К.: Україна, 1994.
8. Забродська Л.Д. Стратегічне управління: реалізація стратегії: Навч. посібник. – Харків: Консум, 2004.
9. Завадський Й.С. Менеджмент. – К.: В-во Європейського університету. – 2001.
10. Зозульов О., Длігач А. “Сучасні проблеми менеджменту українських підприємств” // Економіка України//, №6, 2002.
11. Кіндрацька Г.І. Основи стратегічного менеджменту: Навч. посібник. Вид. 2-ге. – Львів: КІНПАТРІ ЛТД, 2003.
12. Клімова О.І. “Методики проведення аналізу стратегічного розвитку підприємства” //Економіка та держава//, №4, 2008.
13. Кузьмін О.Є. Основи менеджменту: Підручник. – К.: Академвидав, 2003.
14. Лахтіонова Л.А. Монографія. Фінансовий аналіз суб’єктів госодарювання.-К.,2002.
15. Лихота У.П. “Фінансова стратегія управління підприємством” // Фінанси України//, №2, 2001.
16. Лунев В.Л. Тактика и стратегия управления фирмой: Учеб. пособ. – М.: Финпресс, 1997.
17. Маркова В. Д., Кузнецова С. А. Стратегический менеджмент. Курс лекций. - М.: ИНФРА, 1999.
18. Мізюк Б.М. Стратегічне управління підприємством. – Львів: Коопосвіта ЛКА, 1999.
19. Мізюк Б.М. “Особливості стратегічного управління підприємствами” // Фінанси України//, №12, 2002.
20. Міщенко А.П. Стратегічне управління: Навч. посібник. – К.: ЦУЛ, 2004.
21. Могилевська О.Ю. “Специфіка стратегічного управління промисловим підприємством” // Економіка і держава//, №2, 2007.
22. Мошек Г.Є., Гомба Л.А., Піддубна Л.П. Менеджмент підприємства: Підручник. – К.: КНТЕУ, 2002.
23. Нємцов В.Д., Довгань Л.Є. Стратегічний менеджмент. ТОВ “УВПК “Екс Об”, 2001.
24. Осовська Г.В. Основи менеджменту: Навч. посібник для студентів ВНЗ. – К.: Кондор, 2003.
25. Осовська Г.В., Фіщук О.Л., Жалінська І.В. Стратегічний менеджмент: Навч. посібник. – К.: Кондор, 2003.
26. Охріменко А.Г. Основи менеджменту: Навч. посіб. – К.: ЦУЛ, 2006.
27. Панов А.И. Стратегический менеджмент: Учебное пособие. – М.: ЮНИТИ – ДАНА, 2002.