Моделі рівноважного зростання та прогнозні моделі розвитку економіки

5.  Аналіз  динаміки  ступеня  інноваційності  соціально-економічного,  соціального  та економічного  розвитку  України  та  основних  видів  економічної  діяльності  свідчить  про  низький рівень  інноваційності розвитку  (менше  5,0-7,0 %)  за період 2000−2010 рр., а   за прогнозний період 2011−2015 рр.  –  менше  1 %.  Тобто  економічне  зростання  відбувається  переважно   за  рахунок екстенсивних, а не  інтенсивних факторів, що свідчить  про необхідність підтримання   інноваційних розробок, створення  стимулів щодо оновлення капіталу, втілення нових технологій через фінансове забезпечення НДДКР та відповідних реформ для захисту інтелектуальної власності.

6.  Існуючі  підходи   до  оцінки  інноваційності  економіки   засновані  на  загальних   індикаторах інноваційної активності  суб’єктів підприємництва (Європейське  інноваційне табло – EIS) і не  дають належного уявлення про  те, як ці  зовнішні ознаки  інноваційності вплинули на кінцевий  результат соціально-економічного  розвитку. Запропонований методологічний  підхід дозволяє оцінити рівень  (абсолютне  значення  інтегрального   критерію  ефективності)  та  ступень   інноваційності  (його відносні  зміни) за кінцевими результатами  соціально-економічного розвитку, що  надає можливість аналізувати   дієвість вживаних заходів та  їх коригувати.

7. Найбільш відстаючим  видом економічної діяльності  за  інтегральним критерієм ефективності  соціально-економічного  розвитку  є  промисловість,  а  саме  переробна  промисловість,  яка  характеризується найнижчою часткою  оплати праці у випуску, найнижчою  часткою ВДВ у випуску (характеризує  рівень  технології  виробництва),  найнижчим  рівнем  соціальної  справедливості  та найвищим  рівнем  тінізації  економіки.  У  свою  чергу,  переробна   промисловість  забезпечує  вищий  внесок  в  економічне  зростання   випуску  та  ВДВ  країни,  тому  від  покращання  складових  інтегрального критерію ефективності  соціально-економічного розвитку  в переробній промисловості певною  мірою  залежить  загальний   стан  соціально-економічного  розвитку  України.  Така  ситуація обумовлює   вживання  заходів  щодо  створення   стимулів  для  перезавантаження  переробної промисловості. 

3.3. Особливості формування інноваційної моделі розвитку економіки України.

Останніми роками в Україні  все частіше постає питання переходу економіки України на шлях інноваційних перетворень. Особливо актуальним є  питання створення реально діючого  механізму перетворення реальних знань  у технологічні нововведення, за рахунок  чого прогнозується можливість значного підвищення конкурентоспроможності національної (вітчизняної) економіки та її довгострокового зростання.

Перехід економіки на інноваційну  модель передбачає реалізацію амбіційних планів країни на економічний та технологічний  прориви.

Для інтенсивного інноваційного  піднесення економічної сфери досить важливим є врахування наступних  ознак:

- наявність державної  політики і законодавства, спрямованого  на стимулювання інноваційних  процесів;

- наявність у пріоритетних  галузях великих національних  компаній, що здійснюють масштабні  програми виробництва і просування  на ринки конкурентоспроможної  продукції;

- розвиток сучасної мережі  інноваційної інфраструктури.

Україна має реальні передумови для створення та утвердження  інноваційної моделі розвитку економіки. Насамперед - це високий науково-технічний, кадровий та інтелектуальний потенціали, розвинута навчально-наукова система, високий освітній рівень населення, наявність кваліфікованої робочої  сили, яка згідна працювати за не дуже високу платню.

Впровадження досягнень  науки і техніки у реальне  життя приведе до модернізації економіки, яка полягає в заміні одних  елементів виробничої системи іншими, сучаснішими. До них можна віднести нові технології, які є результатами завершених наукових досліджень і розробок, а також ті що вдосконалені на базі використання нових знань [18].

За останні роки в Україні  було сформовано основи правової бази, що стимулює науково-технічну й інноваційну  діяльність, створено десятки зон  і територій пріоритетного розвитку, функціонують десятки інноваційних центрів, з'являються перші технопарки, створено численні підрозділи відповідальні за інноваційний розвиток [19].

Аналіз даних статистики дає підстави для висновку про  початок утвердження в Україні  інноваційної моделі економічного зростання. У 2005 р. порівняно з 2004 р. спостерігається збільшення кількості впроваджених нових  технологічних процесів на 81 одиницю, з них маловідходних та ресурсозберігаючих збільшилось на 45 одиниць. Але кількість підприємств, які впроваджують інновації, зменшилась на 94 одиниці, або на 1,3 % їх загальної кількості. Понад 90% з цих підприємств реалізовували інноваційну продукцію, обсяг якої становив 24,5 млрд. грн.., або 6,4 % від загального обсягу реалізованої промислової продукції, що на 0,8 % більше порівняно з 2004 р.  [6]. Основним напрямом інноваційної діяльності для більшості підприємств, які займались нововведеннями, були продуктові інновації.

Але все ж суттєвою проблемою  залишається невідповідність між  нагромадженим науково-технічним  потенціалом і продуктивністю національної економіки, що більше ніж у 4 рази нижча, ніж у розвинутих країнах [18, с.35]. Саме цей показник найбільш повно характеризує рівень виробництва. Низький рівень продуктивності праці обумовлює низьку оплату праці, яка є ознакою антиінноваційної економіки.

Також проблемою є зменшення  кількості суб'єктів ринку інтелектуальної  праці за рахунок виїздів спеціалістів, які є носіями передових  наукових і технічних ідей, за межі України. Нині з країни мігрує кожен 25-26-й спеціаліст з вищою освітою. Через декілька років країна може втратити більшу частину науково-технічної еліти, що ставить під сумнів процес зростання національної економіки.

Тож, аналіз сучасної економічної  ситуації в Україні, наукові дослідження  в інноваційній сфері свідчать про  те, що необхідно:

- розробити проект стратегії  збереження і розвитку науково-технічного  потенціалу країни;

- посилити державний вплив  на розвиток інноваційної діяльності  за рахунок збільшення фінансування  та сприяти розвитку малих  і середніх інноваційних підприємств;

- створити політику структурних  перетворень, при якій основні  зусилля держави будуть спрямовані  на зміну економічної структури  всього господарського механізму.

ВИСНОВКИ

В дaній роботі ми вивчали моделі економічного зростання та прогнозні моделі росту економіки. Для цього я постaвив пeрeд собою і виконaв нaступні зaвдaння:

• охaрaктeризувaли економічне зростання і його типи;
• охaрaктeризувaли ресурси економічного росту;
• розглянули основні показники економічного росту, їх характеристика;
• дослідили загальні особливості побудови рівноважних макроекономічних моделей;
• розглянули неокласичну модель росту Солоу та модель економічного зростання Харода—Домара;
• охарактеризували прогнозування , як необхідну умову економічного зростання;
• проaнaлізувaли сучасні чинники економічної динаміки, показники зростання економіки;
• розглянули середньостроковий прогноз ефективності соціально-економічного розвитку України 2012-2015 роки, Національного інституту стратегічних досліджень;
• охарактеризували особливості формування інноваційної моделі розвитку економіки України.

Економічне  зростання означає збільшення реального  ВВП країни за рік порівняно з  попереднім роком. Воно дає змогу  повніше задовольнити потреби людей, скорочувати тривалість робочого дня  і збільшувати час відпочинку, подовжувати тривалість освітньої  та професійної підготовки молодого покоління, полегшує розв’язання проблеми обмеженості ресурсів. Загалом економічне зростання дає нації змогу  повніше реалізувати її економічні цілі та здійснювати нові виробничі  й соціальні програми.

Економічне  зростання визначають чотири групи  факторів. Фактори пропозиції: а) кількість  та якість природних ресурсів; б) кількість  та якість трудових ресурсів; в) капітал; г) технологія. Фактор попиту — це таке макросередовище, в якому сукупні видатки достатні для того, щоб національна економіка змогла повністю реалізувати свій виробничий потенціал. Який визначають фактори пропозиції. Фактор ефективності передбачає, що національна економіка продукує товари й послуги з найнижчими витратами (виробнича ефективність), і ресурси спрямовуються на виробництво найцінніших для суспільства життєвих благ (розподільна ефективність). Четверта група — це соціокультурні та інституційні чинники, які можуть сприяти економічному зростанню або стримувати його.

Неокласична модель зростання Роберта Солоу  слугує базовим знаряддям для  розуміння процесу економічного розвитку всіх груп країн. З моделі випливає, що національна економіка  прямує до стаціонарного обсягу капіталу, за якого інвестиції та амортизація  дорівнюють одне одному. У стаціонарному  стані обсяг продукції на працівника є незмінним. Основний визначник  стаціонарного обсягу капіталу —  рівень заощаджень. Вищий рівень заощаджень означає більший обсяг капіталу і більший обсяг продукції  на зайнятого. Підвищення рівня заощаджень спричиняє підвищення темпів економічного зростання, доки національна економіка  знову не досягне нового стаціонарного  стану. У довгостроковому періоді  за даного рівня заощаджень темпи  економічного зростання знижуватимуться.

Стаціонарний  обсяг капіталу, який максимізує споживання, називають рівнем Золотого правила. Національна економіка автоматично  не тяжіє до стаціонарного стану, що відповідає цьому правилу. Навіть у США обсяг капіталу менший, ніж  за Золотим правилом. Для досягнення належного рівня потрібні істотне  збільшення інвестицій і відповідне зменшення споживання нинішніх поколінь.

З моделі Солоу випливає, що темпи зростання  населення є важливим чинником рівня  життя. Що вищий темп зростання населення, то нижчий обсяг продукції на працівника. У довгостроковому періоді зростання  цього обсягу і підвищення життєвого  рівня забезпечує тільки науково-технічний  прогрес. Рівень Золотого правила досягається  тоді, коли чистий продукт капіталу дорівнює темпам зростання обсягу національного  виробництва.

В останні три десятиліття темпи  економічного зростання в розвинутих країнах уповільнилися. Економісти поки що не дійшли згоди щодо конкретних причин цього уповільнення, але здебільшого  його пов’язують зі зниженням темпів поліпшення виробничої функції. Вчені  пропонують декілька варіантів економічної  політики, спрямованої на прискорення  темпів економічного зростання розвинутих країн: розширення сукупного попиту, стимулювання пропозиції та структурну політику.