Міжнародний поділ праці

1956 р. в ЄОВС  виник план перетворення цієї  організації на зону вільної  торгівлі, але суперечності між країнами, особливо між Англією і Францією, призвели до укладення у березні 1957 р. в Римі лише шістьма (з 17) країнами-членами Римської сепаратної угоди про заснування Європейського співтовариства (ЄЕС) — “Спільного ринку” — з перспективною програмою економічної і політичної інтеграції.

У 1967 р. внаслідок злиття органів управління ЄОВС, ЄЕС і Євроатому утворилась триєдина інтеграційна організація з офіційною назвою Європейські співтовариства , або Європейське співтовариство.

Важливим елементом подальшої інтеграції стало створення Європейської Валютної Системи (ЄВС), що почала функціонувати з березня 1979р., і перед якою були поставлені чотири головні цілі:

- досягнення  валютної стабільності в межах ЄС;

- спрощення  конвергенції процесів економічного  розвитку;

- забезпечення  стратегії зростання в умовах  стабільності;

- стабілізація  міжнародних валютних та економічних  взаємовідносин.

З 1 листопада 1993 р. Європейське співтовариство перейшло у нову стадію економічної інтеграції і за рішенням держав і урядів країн-членів стало називатись Європейським Союзом.

Інтеграційні процеси в Північноамериканському регіоні. 
Північноамериканський регіон включає США, Канаду та Мексику. За масштабами ВНП він близький до показників Західної Європи. 
Механізм регіонального господарського комплексу США – Канада формувався протягом декількох десятиліть спочатку на мікроекономічному, міжфірмовому рівні. 
У 1965 році США і Канада уклали угоду про безмитну торгівлю автомобілями і запчастинами. Результат – раціоналізація виробництва в автомобільній промисловості Канади. 
У 1988 році відбулось підписання міждержавної Американо-Канадської угоди про вільну торгівлю. Реалізація угоди була розрахована на 10 років. 
Зміст угоди: 
– відміна обмежень у торгівлі товарами та послугами. У торгівлі послугами передбачалось взаємне надання компаніям національного режиму в туризмі, на транспортні, телекомунікаціях, комп’ютерних та фінансових послугах; 
– створення механізму врегулювання суперечностей; 
– лібералізація обмежень на інвестиції США в Канаді (скасування обмежень на іноземну власність у кредитно-фінансовий системі Канади і для канадських банків у США). 
Життя довело ефективність інтеграційного процесу між США та Канадою і 1 січня 1994 р. була підписна угода про створення Північноамериканської зони вільної торгівлі (НАФТА): до союзу США – Канада приєдналась Мексика. Стратегічно НАФТА планує рухатись в тому ж напрямі, що й ЄС. Вона орієнтована на створення єдиного континентального ринку для вільного переміщення товарів, послуг, капіталу та робочої сили. 
Специфіка Північноамериканської інтеграції: 
1) в межах НАФТА не створені спеціальні органи, які регулюють співробітництво; 
2) має місце асиметричність економічної взаємозалежності США, Канади та Мексики, обумовлена домінуючим положенням США і слабою інтеграцією Канади та Мексики. Наприклад, для Мексики в прямих іноземних інвестиціях канадських компаній складає 7 %. Аналогічний показник для мексиканських фірм – 2 %. Канада та Мексика, перш за все, не партнери, а конкуренти на американському ринку. 
На початку 90-х рр. Президент США Дж. Буш проголосив «Ініціативу для Америки», згідно якої передбачається створення зони вільної торгівлі «від Аляски до Огненої Землі» (до 2005 року).

Співробітництво в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні 
Цей регіон більший за територією та кількістю населення від інших центрів світової економіки. На сьогодні – це зона найдинамічнішого економічного розвитку. Відсутність чіткого інституційного оформлення даного угруповання унеможливило наявність загальновизнаних поглядів стосовно держав, які входять до цього регіону. Якщо виходити чисто з географічних позицій, то можна сказати, що Азіатсько-Тихоокеанський регіон (АТР) включає Японію, Китай, НІС та АСЕАН. 
НІС – нові індустріальні країни: Південна Корея, Тайвань, Гонконг (з 1 липня 1997 року перейшов під юрисдикцію Китаю), Сингапур. 
АСЕАН – асоціація держав Південно-Східної Азії. Створена в 1967 році. шляхом підписання міністрами закордонних справ Індонезії, Малайзії, Таїланду, Філіппін та Сингапуру Бангкокської декларації. У 1976 році Бангкокська декларація була доповнена Договором про дружбу та співробітництво в Південно-Східній Азії та Декларацією АСЕАН, підписаними в Балі в 1976 році. 
На сьогодні АСЕАН налічує 9 країн-членів (крім вищеназваних приєднались до асоціації Бруней, В`єтнам, Камбоджа, Лаос) та дві країни, які мають статус спостерігачів – М’янма та Папуа-Нова Гвінея. 
Цілями створення інтеграційного об’єднання були: 
■ прискорення економічного зростання, соціального прогресу та культурного розвитку країн шляхом об’єднання зусиль на основі рівності і партнерства; 
■ сприяння збереженню миру та стабільності в регіоні на основі поваги принципів справедливості і верховенства закону у відносинах між державами; 
■ сприяння активному співробітництву і взаємодопомозі в економічній, соціальній, культурній та науково-технічній сферах; 
■ надання допомоги один одному у вигляді послуг та навчання в сфері загальної освіти, професійної підготовки, техніки та адміністративного управління; 
■ зміцнення співробітництва з метою найефективнішого використання сільськогосподарського та промислового потенціалу, зростання обсягів зовнішньої торгівлі, вдосконалення комунікацій та підвищення рівня життя; 
■ взаємодія в сфері науки та освіти; 
■ зміцнення співробітництва з існуючими міжнародними та регіональними організаціями, які мають подібні цілі. 
Проголошені наміри для практичної реалізації мають подолати в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні низку проблем: 
– різницю у звичаях та культурі країн-членів об’єднання; 
– різницю мов; 
– різницю релігій; 
– істотні відмінності в рівні економічного розвитку країн регіону. 
Напрямками регіональної інтеграції на базі АСЕАН є наступні: 
1) ринковий. Поетапне створення зони вільної торгівлі шляхом потоварного зниження тарифів або загальних скорочень їх розмірів; 
2) ринково-інструментальний. Поєднання торгової лібералізації з використанням деяких видів міждержавного регулювання. 
Результати інтеграції: 
– АСЕАН – авторитетна політична організація; 
– в економічному відношенні результатів інтеграційного співтовариства небагато: розповсюдження зовнішньоторговельних пільг практично не вплинуло на торгові потоки між країнами; 
– відсутність динаміки у промисловому співробітництві, створенні спільних підприємств, які б працювали на всю зону; 
– значна частина зовнішньої торгівлі припадає на країни, що розташовані поза АСЕАН: США та Японію; 
– парадокс полягає в тому, що країни-члени угруповання розвивались досить динамічно. 
На Сингапурській нараді на найвищому рівні АСЕАН у січні 1991 року сторони ще раз домовились про розвиток співробітництва. Поставлене завдання створити до 2007 року зону вільної торгівлі.

3. Міжнародна торгівля. Зовнішньоторгівельна політика держави

Міжнародна торгівля - становить собою сукупність зовнішньої торгівлі всіх країн світової співдружності. В економічній літературі термін "зовнішня торгівля" вживається стосовно однієї країни. Стосовно торгівлі двох країн вживають термін "міждержавна, взаємна, двостороння торгівля". Термін "міжнародна торгівля" або "світова торгівля" вживається стосовно торгівлі всіх країн між собою. Міжнародна торгівля так само, як і зовнішня та міждержавна, може здійснюватися не тільки товарами, а й послугами, які не завжди мають уречевлену форму і відрізняються від товарів деякими параметрами.

Міжнародна торгівля включає в себе два зустрічні потоки товарів і послуг: експорт та імпорт і характеризується торговим сальдо і торговим оборотом. Експорт становить собою продаж та вивезення товару за кордон. Імпорт - це купівля товару за кордоном та ввезення його в країну. Торгове сальдо становить собою різницю між вартісним обсягом експорту та вартісним обсягом імпорту. Торговий оборот - це сума вартісних обсягів експорту та імпорту.

Обсяги експорту та імпорту перебувають під впливом цілого ряду факторів. Однак при інших незмінних, обсяги експорту визначаються розмірами надлишкової пропозиції товару, а обсяги імпорту - розмірами додаткового попиту на товари.

За існуючими загальносвітовими стандартами, торгівля вважається міжнародною, продаж товарів - експортом, а купівля – імпортом лише тоді, коли має місце перетин товаром кордону та фіксація цього факту в митній звітності. При цьому немає значення чи змінив товар власника чи ні.

Скажімо, якщо якийсь підрозділ американської корпорації "Дженерал моторз" продасть (а фактично, передасть) автомобіль своєму німецькому підрозділу, то він вважається експортом США і імпортом Німеччини, незважаючи на те, що власником товару залишилася американська корпорація "Дженерал моторз".

Стосовно платіжного балансу діє інший порядок. Тут визначальним є зміна товаром власника, а тому продаж німецькою фірмою сировини чи комплектуючих німецькому філіалу американської корпорації "Дженерал моторз" буде вважатися німецьким експортом, хоча сировина або комплектуючі не перетинали кордон.

Світовий ринок показує основні функціональні взаємозв'язки між внутрішнім попитом і пропозицією на міжнародному рівні, визначає кількісні обсяги експорту та імпорту. Останні зазнають впливу коливань і змін в динаміці виробництва та капіталовкладень, цін та процентних ставок і інших економічних показників, тобто зазнають впливу кон'юнктури. Розрізняють загальногосподарську кон'юнктуру і кон'юнктуру товарних ринків. Загальногосподарська кон'юнктура характеризує загальний стан всього світового господарства або загальний стан економіки окремої країни чи групи країн.

Кон'юнктура товарного ринку характеризує поточні зміни та коливання в сфері виробництва і збуту певних товарів. Зміни кон'юнктури того чи іншого товарного ринку, посилення чи послаблення впливу на нього коливань господарської кон'юнктури чи поточних змін на інших ринках відбуваються в процесі розвитку економічних циклів. Тому для розуміння тих змін, що відбуваються на товарних ринках, необхідно враховувати циклічний характер розвитку ринкової економіки, і передусім найважливіші ознаки кожної фази циклу. Адже одна кон'юнктура буде на товарному ринку в період кризи і зовсім інша - на фазі піднесення. Об'єктивність і безпомилковість вивчення ринкової кон'юнктури залежить від вміння її досліджувати і прогнозувати.

При здійсненні такого дослідження передусім необхідно визначити, які саме країни чи ТНК на даному ринку відіграють вирішальну роль як виробники і споживачі, експортери та імпортери. Аналіз статистичних даних дає можливість, по-перше, виявити кількісні та якісні зміни, що відбуваються на товарному ринку; по-друге, встановити місце та роль на ринку окремих країн і рівень їх залежності від зовнішнього ринку.

Аналіз кон'юнктури ринку вимагає також врахування тих змін, Що відбуваються в структурі фірм, які працюють на даному ринку. Іншими словами, необхідно знати, яку роль відіграють основні фірми Даного ринку. Важливим аспектом дослідження кон'юнктури ринку є вивчення тих змін, що відбуваються в цінах. При цьому необхідно з’ясовувати причини, що викликали ті, чи інші зрушення в цінах. Діючи таким чином, суб'єкти міжнародного ринку мають можливість прогнозувати майбутні зміни та коливання попиту і пропозиції, експорту та імпорту.

В сучасних умовах існує чимало різноманітних методів прогнозування, серед яких найбільше розповсюдження одержали метод екстраполяції, метод експертних оцінок, метод економіко-математичного моделювання, балансовий метод. Метод екстраполяції базується на аналізі закономірностей розвитку економічного явища в минулому і в даний період та їх перенесення на майбутнє. Метод експертних оцінок базується на досвіді, знаннях та інтуїції висококваліфікованих спеціалістів. Економіко-математичне модулювання дозволяє виявити певні кількісні закономірності, що характеризують розвиток ринку, і дати якісну оцінку ролі окремих показників, що відображають вплив різних кон'юнктуроутворюючих факторів. Балансовий метод застосовується для прогнозування кон'юнктури деяких ринків сировини органічного походження. Суть цього методу полягає в складанні балансу попиту і пропозиції. Прогнозні оцінки зміни ринкової кон'юнктури дають можливість країнам і фірмам повніше реалізувати свої стратегічні цілі.

Зовнішньоторговельна політика — це напрям державної політики, пов'язаний з регулюванням міжнародних потоків товарів і послуг, який здійснюється для набуття найбільших переваг і зміцнення позицій країни на світовому ринку.

Історично склалося два протилежних підходи до зовнішньоторговельної політики — протекціонізм і лібералізм.

Форми протекціонізму:

ü селективний (вибірковий) — спрямований проти окремих країн або товарів;

ü колективний — об'єднання країн проти інших держав;

ü галузевий — захист певних галузей;

ü прихований — здійснюється методами внутрішньої економічної політики.

Інструменти протекціонізму:

1) Тарифи (мито) — обов'язкові платежі (податки), які стягуються з товарів, що перетинають кордон країни. Види мита:

ü Імпортні (ввізні) — на імпорт товарів, призначених для продажу на внутрішньому ринку. їх застосування підвищує ціну товарів і дає перевагу вітчизняній продукції. Імпортні мита також є вагомим джерелом поповнення державного бюджету. Що нижчим є рівень розвитку країни, то більшу питому вагу в доходах бюджету посідають імпортні мита.

ü Експортні (вивізні) сплачуються на експортовані товари. Застосовуються для окремих товарів, вивезення яких держава прагне скоротити.

ü Транзитні — стягуються під час перевезення товарів через країну.

Якщо мито запроваджується тільки для поповнення бюджету, то його ставки порівняно невеликі, і воно називається фіскальним митом. Наприклад, якщо країна зацікавлена в імпорті певного товару, то встановлюється невисокий тариф. Однак якщо ставиться мета створити несприятливі умови для іноземних конкурентів, то мито називаєтьсяпротекціоністським. Воно може бути дуже високим.

2) Митні збори — збори за митне оформлення, супроводження, зберігання вантажів на митних складах, консультації та ін.