Ознайомлення дітей молодшого шкільного віку з петриківським розписом

Зміст

 

Вступ

Розділ  1. Петриківський розпис як один із давніх видів народного декоративно-прикладного мистецтва

1.1 Основні аспекти виникнення петриківського розпису

1.2. Аналіз різних трудових прийомів у зображенні петриківським розписом

Розділ 2. Ознайомлення дітей молодшого шкільного віку з петриківським розписом

2.1 Вдосконалення методики прилучення учнів до національної

культури в процесі  занять петриківським розписом

2.2 Особливості календарно-тематичного планування з курсу "Основи

петриківського  розпису"

Висновки

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Яскравою сторінкою  ввійшов декоративний розпис в історію  культури українського народу. Далеко за межами України відомі імена народних майстрів села Петриківки Дніпропетровської області. Ажурний, графічно чіткий орнамент, що у минулому розвивався як настінний розпис і декор побутових предметів, сьогодні широко використовується в художній промисловості, книжковій графіці, оформленні й.т.п.. Чарівна петриківська квітка розцвіла на чудовому порцеляновому блюді, загадковим візерунком лягла на шовкову тканину, коштовним самоцвітом заблищала на лакованій поверхні сувенірної скриньки.

Петриківський розпис –  самобутня галузь українського мистецтва, один з видів українського народного  малювання. Розвиток петриківського розпису бере початок ще в другій половині XVIII ст. та традиції українського народного декоративного розпису розвиваються й сьогодні. Це давнє мистецтво вивчає молодь, зокрема петриківська, яка прагне продовжити справу своїх батьків. У багатьох школах нашої країни діють гуртки, відвідуючи які, учні опановують техніку декоративного розпису, вчаться створювати власні композиції, тому цю тему вважаю актуальною.

Петриківське малювання  другої половини ХХ ст. – явище набагато раціональніше, складніше й суперечливіше, оскільки кожен майстер у свою роботу вносить щось нове, нові елементи, нові спостереження та нові сполучення кольорів. Чим талановитішій майстер, тим багатше його здобутками все ремесло, тим воно різноманітніше і витонченіше, тим більше прихильників воно має.

Над методикою навчання учнів петриківського розпису працювали  такі вітчизняні методисти і вчителі С.А.Антонович, О.Боряк, В.Горленко, Р.В.Захарчук-Чугай, М.Станкевич, зарубіжні - К.П.Духаніна, В.О.Барадуліна, С.Газаряна, Ф.І.Єгорова, Л.Д.Ронделі, К.М.Сєдова, О.С.Хворостова, Я.Я.Чарнецького, Я.Федотова та багато інших.

Об‘єкт дослідження - петриківський розпис.

Предмет дослідження - принципи та методичні прийоми навчання петриківському розпису.

Мета дослідження - методика ознайомлення дітей молодшого шкільного віку з петриківським розписом.

Завдання курсової роботи є:

1 Розкрити основні аспекти виникнення петриківського розпису

2. Зробити аналіз різних трудових прийомів у зображенні петриківським розписом

3 Визначити особливості вдосконалення методики прилучення учнів до національної культури в процесі занять петриківським розписом

4 Охарактеризувати особливості календарно-тематичного планування з курсу "Основи петриківського розпису"

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ  1. Петриківський  розпис як один із давніх видів народного  декоративно-прикладного мистецтва

 

1.1  Основні  аспекти виникнення петриківського  розпису

 

Розписування стін хат, а часом і господарських будівель, було дуже популярне на українських землях в давнину, а місцями збереглося й донині. Стіни в українській хаті майже завжди білилися, як і піч, тому в хаті було багато вільних площ для прикрашування вішаними образaми або ж мальованими різнобарвними орнаментами.

Господині чи інші члени  родини - жінки розмальовували стіни  орнаментами різних кольорів. Найчастіше це були фантастичні дерева з птахами, півниками, щигликами тощо. Зовні  розмальовували обрамування вікон та віконниці (задля кольорового узгодження житла із зеленню дерев та квітів довкола хати). Традиція розписування формувалася протягом тисячоліть і була тісно пов'язана з магічними віруваннями та діями.

Символіка цих орнаментів сьогодні вже призабута, особливо ж їхнє апотропеїчне значення (охоронні засоби). Самі ж мотиви "дерева життя" ("райського дерева", дерева-"гильця") не мають в собі нічого натуралістичного чи реалістичного, але як в цілому, так і в деталях є чистим витвором фантазії з певними абстрактними оздобами, вигаданими птахами тощо.

Таким чином, це "дерево життя" є не природним, але надприродним, святим, таким, що має магічну силу приносити щастя, відвертати нечисть, всяку зловорожу силу. Це - своєрідний образ вигаданого дерева, що стоїть десь у Бога в раю, якого ніхто не бачив, але яке повинно бути надзвичайно гарним і чудодійним. Тому й кожне зображення цього дерева повинне бути найбільш фантастичним, а через те й найбільш магічно дієвим. Таку ж активну апотропеїчну силу мали й інші мальовані символи: хрести (прості і свастикоподібні), зірки, розетки, очі тощо.

На Україні раніше були дуже поширені настінні розписи. Хати розписували там, де були білені стіни — готове тло для розписів. На півночі України, у поліських  селах, у Карпатах, де всі будівлі робили з дерева, не обмазуючи потім глиною і не білячи, настінних розписів не було зовсім. В інших місцевостях вони були поширені нерівномірно.

Особливо багато займалися  ними в Хмельницькій, Одеській та Дніпропетровській  областях, в різних районах розписи мали свої особливості, причому нерідко відрізнялися навіть розписи сусідніх сіл, і це свідчить, що на землях України вони побутували з давніх часів. У наш час розписи майже зникли.

Однак традиції народного  декоративного живопису живуть і  успішно розвиваються і тепер.

Петриківський декоративний розпис – один з видів українського народного малювання, що виник у  селі Петриківка ( Царичанського району, Дніпропетровської області) – відомому осередку народного мистецтва.

Мальовниче село Петриківка на Дніпропетровщині славиться народними майстрами декоративного розпису. Мистецтво малювання має тут глибоке коріння. У XVIII ст. на ці землі прийшли запорізькі поселенці. Вони почали будувати світлі саманні та глиняні хати, побілені крейдою, підведені кольоровою глиною.

Декоративний розпис на Придніпров'ї, як і скрізь на Україні, виник насамперед як мистецтво мальованої хати. Однак на Придніпров'ї йому притаманні особлива неповторність, самобутність.

В його основі лежить образне, поетичне осмислення світу рідної природи, краси української землі.

Недаремно квітка й калина є основними мотивами декоративного  розпису Придніпров'я. В ньому  легко пізнаються рожа і півонія, гвоздика й жоржина, айстри й горошок, навіть придорожній будяк - ймовірний  прообраз славнозвісної петриківської "цибульки". Найранішою формою розпису на Придніпров'ї було настінне малювання.

Петриківський декоративний розпис розвивався у вигляді стінопису  житлових приміщень та декору речей  господарського і хатнього вжитку. Із покоління в покоління передавалися традиції розпису, образотворчі мотиви якого виявилися і в народних картинах.

На початку 20 ст., в  зв‘язку з появою паперу на селі та широким попитом на хатні настінні розписи, почалось виготовлення петриківськими майстрами і паперових прикрас - мальовок (рушники, килими, деталі архітектурного декору – стрічки і квіти для комина тощо), якими оздоблювали інтер‘єр житлового приміщення.

Характерним для мистецтва  петриківського декоративного розпису  є рослинний орнамент, що продовжує  традиції орнаментики українського бароко. Він ґрунтується на уважному вивченні реальних форм місцевої флори та створенні на цій основі фантастичних, неіснуючих у природі форм квітів – цибульки, кучер явки.

 Широке застосування  у петриківському декоративному  розписі мають мотиви садових (жоржини, айстри, тюльпани, троянди) і лугових (ромашки, волошки) квітів та ягід – калини, полуниці і винограду.

Характерні для петриківського орнаменту є також зображення акантового листя (місцева назва  – папороть), пуп‘янків, перистого ажурного листя. Подібні рослинні мотиви зустрічаємо й на стародавніх речах, що належали колись запорізьким козакам.

В 19 ст. Петриківка була центром  розповсюдження стіно розпису на Україні, орнаментика якого бере початок від стародавньої традиційної  орнаментики, що широко застосовувалась в побуті козаків для оздоблення їх житла , начиння та зброї.

Основними видами орнаментальних композицій стінного розпису були вазони, букети, гілочки, окремі квіти та смуги  фриза – бігунчики. Вони застосовували  або поодинці або поєднувалися у складну композицію, підпорядковану архітектурній структурі печі.

 

Роботи петриківських  майстрів (І. Пилипенко, Н. Білокінь та інших) – малюнки-розписи становили  орнаментальні композиції: квіти, гілочки, букети, фризи, кашпо-килимки, виконані на папері темперою – експонувались на Першій виставці українського народного мистецтва в Києві та Москві (1936р)

У 1936-1941р.р. у Петриківці існувала школа декоративного народного  малювання, в якій композицію петриківського орнаменту викладали відома майстерня, заслужений майстер народної творчості України Т. Пата та її дочка В. Кучеренко.

Випускники школи працюють у різних галузях художньої промисловості, застосовуючи орнаментику петровського розпису в оздобленні тканин, розписі  фарфорового посуду, виробів з дерева тощо.

З 1958 року в Петриківці відкрито цех під лакового розпису, де виготовляють скриньки й декоративні  тарілки з пресованої тирси, розписані  фарбами. В експериментальному цеху (1970р.) виробляють декоративні панно, намальовані на папері яєчною темперою, точені з дерева розмальовані декоративні вази, тарілки, корали, цукерниці, яйця - мальовки тощо.

Сформована художня  школа петриківського декоративного  розпису, якій притаманні енергійність, чіткість декору, яскравість фарб, у  наш час вийшла далеко за межі окремого осередку і набула поширення в ряді міст і сіл України.

 

1.2. Аналіз різних  трудових прийомів у зображенні  петриківським розписом

 

Настінний розпис використовувався за допомогою дуже простих засобів  і матеріалів.

В петриківському розписі основними забарвлюючими матеріалами були крейда, сажа, кольорові глини та саморобні рослинні фарби, які виготовлялися виварюванням трав, листя пасльону, ягід та квітів (наприклад, зелену фарбу видобували з листя пасльону та пирію, синю – квітів проліска, жовту – з пелюсток соняшника та лушпиння цибулі, жовтогарячу – з кори молодих яблуневих пагонів, фіолетову різних відтінків – з ягід бузини та шовковиці, червону – з соку вишні, коричневу – з ягід жостеру).

Вживали також природний  барвник – вохру. Розріджувачами та закріплювачами фарб у давнину були яєчний жовток, молоко, природний вишневий клей, пізніше стали вживати цукор.

За інструмент у майстрів петриківського декоративного розпису  правили самородні пензлики з  котячої шерсті та палички з болотної рослини оситину, деякі деталі (наприклад, ягоди) малювалися просто пальцем.

Оскільки настінний  розпис часто відновлювався, то не було потреби застосовувати консервуючи  засоби, що запобігають загниванню білкових речовин. Але коли розписували  дерев‘яні речі домашнього вжитку, то в розведену на яєчному жовтку фарбу додавали трохи оцту або для розпису застосовували олійні фарби.

Сучасний петриківський  орнамент характеризується насамперед як рослинний, переважно квітковий. Він ґрунтується на уважному вивченні реальних форм місцевої флори та створенні на цій основі фантастичних, неіснуючих у природі форм квітів (наприклад, «цибульки» або «кучерявки»).

Широке застосування мають мотиви садових (жоржини, айстри, троянди) і лугових (ромени, волошки) квітів та ягід калини, полуниці й винограду.

Характерними є також  зображення акантового листу, що його звуть «папороттю», бутонів та перистого  ажурного листя.

Для петриківських орнаменталістів  характерні надзвичайно точний окомір та дивовижна спритність руки - всі майстри малюють без попереднього наміченого контуру, не користуючись жодним мірильним інструментом. Віртуозність виконання досягається письмом за допомогою тоненького пензлика з котячої шерсті. Крім пензля, петриківчани застосовують сухі стеблини, трісочки, а ягоди малюють просто пальцем.

Петриківські майстри  застосовують для розпису на папері яєчну темперу, в настінному розпису - гуаш, яєчну темперу і олійні фарби на левкасовому ґрунті, а на дереві переважає підлаковий розпис олійними фарбами.

Щодо композиційної структури, то новим у їхніх творах є динамічне розташування головних елементів по діагоналі. Крім складних тональних відношень основних і додаткових кольорів, часто зустрічається тепла або холодна кольорова гама. В окремих випадках з'являються і нейтральні (сірі та чорні) тони живопису.

Основними традиційними композиційними сюжетами петриківського розпису є декоративні панно, що часто нагадують мануфактурні килими XIX ст., «вазон», «букет», окрему «гілочку» і «фриз».

Ці види композицій використовувалися у настінному розпису як компоненти архітектурного декору інтер'єра. Характерною особливістю традиційної композиції, наприклад, петриківського «букета» є розташування в його центрі трьох великих квіток, по боках яких відгалужуються менші за розміром квіточки і бутони, що завершуються граціозно вигнутими вусиками і стеблинками лугових травок.