Туризм в Африці

Передмова

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Проведення радикальної економічної  реформи, процеси роздержавлення, демонополізації і приватизації викликали значне оновлення законодавства, що регулює відносини у сфері економіки та управління нею.

Перехід до ринкових відносин об’єктивно викликав підвищення ролі права, виникла необхідність у створенні нової правової основи підприємницької діяльності.

До законодавства  введені нові поняття, терміни, виникли  нові правові інститути. Сформувалось законодавство, яке закріпило перехід  від планових до ринкових підходів управління економікою, що, у свою чергу, привело до виникнення специфічного типу суспільних відносин — підприємницьких. Їх сферою є процес здійснення економічно незалежним від держави суб’єктом підприємництва діяльності, спрямованої на отримання прибутку в умовах конкуренції і вільного ціноутворення.

Водночас  в Україні не визначено цілу низку  науково-теоретичних питань щодо концептуальних підходів до правового регулювання підприємницької діяльності. Безсистемне прийняття дрібних законодавчих актів викликало протиріччя і дублювання норм різних галузей права з питань підприємницької діяльності. Важливою проблемою розвитку підприємницької діяльності є наявність великої кількісті нормативних актів, значна частина яких регулює саме підприємницьку діяльність. Проте нормативне регулювання підприємницької діяльності залишається надто складним. Відсутність системності породила багато дублюючих правових норм, закріплених у нормативних актах різної юридичної сили. Нагромадження зайвих регулюючих документів значно ускладнює як організацію, так і здійснення підприємницької діяльності.

Метою курсу «Правове забезпечення підприємницької діяльності» як навчальної дисципліни є з’ясування та вивчення співвідношення спільного, що поєднує підприємницьке право з цивільним та іншими галузями права, і особливого, що відокремлює норми та інститути, які складають право на підприємницьку діяльність.

Курс  лекцій «Правове забезпечення підприємницької  діяльності» покликаний допомогти студентам зорієнтуватися в основних положеннях правового регулювання підприємництва, набути знання й навички в організації й здійсненні підприємницької діяльності.

 

 

 

 

 

 

 
РОЗДІЛ 1

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ 
ПРО ПІДПРИЄМНИЦТВО

1.1. ПОНЯТТЯ, СУБ’ЄКТИ 
ТА ПРИНЦИПИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1.1. Поняття підприємництва

Підприємницька діяльність, або  підприємництво, почала привертати увагу економістів з ХVIII ст. Розвиток процесу наукового визначення підприємництва відбувався у декілька етапів. Найбільш придатною видається теорія підприємництва Йозефа Шумпетера (1934 р.), згідно з якою підприємницька діяльність — 
це здатність просування інновацій на ринок завдяки ризикованому бізнесу, що виступає постійним джерелом конкурентної реструктуризації економіки та економічного зростання. На відміну від винаходу, інновація означає не тільки і не стільки оригінальну ідею нового продукту або технологічного процесу, скільки трансформацію ідеї в нововведення, придатне для комерційної реалізації. Рушійною силою діяльності підприємця виступають його потреби, інтереси і стимули. Підприємницькі інтереси мають змістовний і мотиваційний способи вираження. Мотиваційне вираження підприємницької активності вимагає отримання прибутку, а змістовне вираження пов’язане з формуванням, розвитком і реалізацією індивідуальних здібностей особи. Якщо вести мову про підприємництво із суб’єктивної точки зору, то підприємництво — це стан людини. Неможливо бути підприємцем з дев’ятої години ранку до шостої вечора. У той же час підприємництво не є професією, і в такому стані неможливо перебувати тривалий час. Та чи інша особа, в принципі, є підприємцем, якщо вона реалізує нову оригінальну ідею (створює нову комбінацію). Коли створена такою особою справа починає функціонувати самостійно, у звичному обігу, підприємництво зникає. Тому підприємців, які залишаються підприємцями протягом десятиліть, також не багато, як і звичайних господарюючих суб’єктів, які хоча б раз у житті не ставали підприємцями. Здійснення підприємницької діяльності, так би мовити, у чистому вигляді є специфічним процесом, функцією особливого виду. У звичайних умовах господарського обороту кожний господарюючий суб’єкт відчуває себе впевнено і поводить себе так само, як і інші. Причому ці інші суб’єкти господарювання зазвичай і чекають від нього саме такої поведінки. У такому випадку суб’єкт діє швидко і раціонально. Він просто пристосовує свої дії до обставин, які, як правило, не змінюються зненацька і одразу. І не має значення, в якому колі суспільства відбувається така діяльність. Селянин, збуваючи свій урожай, може виявляти таку саму гостроту розуму і вдаватись до таких самих, якщо не більших, хитрощів, як і голова правління банку, який домагається потрібного йому рішення від за- 
гальних зборів акціонерів. Але навряд чи їх можна назвати підприємцями. Їх дії ґрунтуються на численних прецедентах, які протягом десятиліть, століть, а то навіть і тисячоліть, формували поведінку людей, знищуючи будь-яке відхилення від норми. Проте життя постійно надає всім нові можливості, в тому числі можливість робити відкриття та винаходи. Тоді чому той чи інший індивід не може скористатися цими новими можливостями так само, як він користувався старими? Для цього зовсім не потрібно бути винахідником. Підприємець і винахідник узагалі дуже рідко існують в одній особі. Підприємець, як правило, реалізує нові можливості, а не створює їх¹.

Реалізуючи нові можливості (ідею, комбінацію), господарюючий суб’єкт розв’язує незвичне для нього завдання. Якщо раніше він плив за течією, то, змінюючи сталий порядок речей, він повинен плисти проти неї. Будь-який відхід від рутини пов’язаний з певними труднощами. Там, де закінчується заведений порядок, багато індивідів зупиняється, інші діють по-різному. Те, що раніше слугувало надійною опорою, стає перепоною, а добре відомі чинники — невідомими. Одна справа — будувати нову дорогу, зовсім інша — користуватись уже побудованою. Виникає навіть певна протидія суспільства спробам підприємця внести щось нове взагалі. Така протидія може існувати у формі перепон як правового, так і політичного характеру. Треба взяти до уваги, що здійснити щось нове важче ніж звичне і випробуване не тільки об’єктивно. Підсвідомо, через звичку або традицію, сам суб’єкт може виступати проти цього нового, розуміючи, що для його здійснення необхідні нові і навіть якісно нові зусилля. Можна зауважити, що всі підприємці є господарюючими суб’єктами, проте не всі господарюючі суб’єкти є підприємцями.

Для підприємця характерний особливий погляд на речі. До того ж, головну роль відіграють не стільки інтелект, скільки воля і здатність усвідомлювати певні моменти дійсності і бачити їх у реальному світлі. А коли вже вести мову про інтелект, то для підприємця важлива не стільки його глибина і широта, скільки особливого роду обмеженість. Характерною для підприємця є також здатність рухатись до поставленої мети, не звертаючи уваги на пов’язані з цим невизначеність і можливий опір. Не менш важливою є здатність підприємця впливати на інших людей, використовуючи їх для своїх цілей.

Одним з  мотивів діяльності підприємця є  бажання створити власну справу, а в ідеальному випадку — приватну імперію і династію. Своя справа надає підприємцю відчуття свободи і влади.

Наступним мотивом діяльності підприємця можна  визначити його волю до перемоги. З  одного боку, це бажання боротьби, а  з іншого — досягнення успіху. І хоча девізом підприємця завжди є plus ultra (ще більше), економічний бік справи не завжди є визначальним. У такому випадку розмір прибутку може відігравати роль показників успіху і перемоги, тому що інших для підприємця просто немає.

Ще один мотив діяльності підприємця можна  визначити як радість творчості. Хоча радість творчості властива і для інших сфер соціально  значущої діяльності, саме для підприємця вона може стати важливим мотивом  поведінки. Підприємець працює, тому що не працювати не може, отримуючи при цьому задоволення від творчої діяльності і долаючи труднощі, які виникають на його шляху.

З об’єктивного погляду підприємництво можна визначити  так.

Відповідно  до ст. 1 Закону України «Про підприємництво»  від 7 лютого 1991 р. (з наступними змінами і доповненнями²) підприємництво — це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб’єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

22 лютого 2000 р. зазначена стаття була  доповнена частиною другою, а  саме: створення (заснування) суб’єкта  підприємницької діяльності—юридичної  особи, а також володіння корпоративними правами не є підприємницькою діяльністю, крім випадків, передбачених законодавством.

Подібні визначення підприємництва містяться  у законодавстві більшості країн, розташованих на території СНД. Наприклад, 
ст. 2 Цивільного кодексу Російської Федерації підприємницькою визначає самостійну, здійснювану на власний ризик діяльність, спрямовану на систематичне отримання прибутку від користування майном, продажу товарів, виконання робіт або надання послуг особами, зареєстрованими в цій якості в установленому законом порядку.

Аналіз досвіду реалізації правової норми, яка закріплена в ст. 1 Закону України «Про підприємництво», дозволяє дійти висновку про деяку недосконалість законодавчого визначення підприємництва.

Як наслідок, виникають протиріччя між нормативними актами, в яких використовується поняття «підприємництво», що у свою чергу призводить до певних труднощів при застосуванні цієї норми. Особливо виразно це знаходить своє виявлення у разі притягнення суб’єктів підприємницької діяльності до юридичної відповідальності.

Таке  становище об’єктивно викликало  необхідність уточнення кваліфікації підприємницької діяльності. Ученими  — юристами та економістами — такі спроби робились уже неодноразово. В юридичній літературі можна знайти цілу низку уточнених визначень підприємництва чи підприємницької діяльності.

Н. А. Саніахметова³ визначає підприємницьку діяльність так: підприємницька діяльність — це спрямована на отримання прибутку економічна діяльність з виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг, яка має самостійний і ініціативний, творчий і інноваційний, систематичний і ризиковий, правомірний і соціально відповідальний характер, здійснювана легетимним суб’єктом, що несе самостійну юридичну відповідальність.

С. Ф. Покропивний  і В. М. Колот⁴ вважають, що підприємництво — це самостійна, ініціативна господарсько-фінансова діяльність громадян, спрямована на отримання прибутку (доходу) і здійснюється від свого імені на власний ризик та під свою особисту майнову відповідальність або ж від імені і під майнову відповідальність юридичної особи — підприємства (організації).

Уточнене  визначення підприємництва зазвичай доповнюють його ознаками, які випливають із самого змісту ст. 1 Закону України «Про підприємництво». Основними ознаками підприємницької діяльності, які визначає Закон, є: 1) безпосередність; 
2) самостійність; 3) ініціативність; 4) систематичність; 5) ризиковість дій; 6) мета — одержання прибутку; 7) діяльність здійснюється особами, які зареєстровані як суб’єкти підприємницької діяльності.

Даючи визначення поняття підприємництва науковці-господарники пропонують до цих ознак віднести також: 1) творчий та інноваційний характер цієї діяльності; 2) самостійну юридичну відповідальність; 3) соціально відповідальний характер.

Науковці-економісти пропонують додати: 1) особисту майнову відповідальність; 2) майнову відповідальність юридичної особи; 3) постійне самооновлення.

У численних  працях учених-юристів ознаки підприємницької  діяльності, наведені в ст. 1 Закону, розкриваються так:

• самостійність — це стан, який дозволяє підприємцю без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству;
• ініціативність передбачає здійснення особою певних дій, яким властивий прояв винахідливості, кмітливості, індивідуальних здібностей;
• ризиковий характер підприємницької діяльності має два фактори, один з яких пов’язаний з можливістю одержання позитивних результатів (прибутку), а інший — з можливістю настання несприятливих наслідків (збитків) від такої діяльності, які не завжди можна передбачити і запобігти їм;
• систематичність означає постійний, регулярний (а не разовий) характер діяльності з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг тощо;
• одержання прибутку (доходу) — мета діяльності з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг чи заняття торгівлею, тому що результати діяльності реалізуються на ринку товарів і послуг на оплатних засадах, а в ціну товару (послуги) включається і можливий прибуток (дохід).

Чітке визначення критеріїв підприємницької діяльності необхідне для її ефективного правового регулювання і спонукає до аналізу ознак підприємницької діяльності, які містяться в ст. 1 Закону України «Про підприємництво».

Законодавець  у цій статті дає визначення підприємницької  діяльності і наводить ознаки, що відрізняють чи повинні відрізняти підприємницьку діяльність від інших видів діяльності.

Перше місце  посідає така ознака підприємницької  діяльності, як її безпосередність. Тобто  підприємництво — це перш за все  безпосередня діяльність фізичних та юридичних осіб. Якщо сприймати слово «безпосередня» буквально, то виходить, що підприємницька діяльність — це діяльність фізичних та юридичних осіб без посередників. З правового погляду це є нонсенсом. Здається, що одним словом «безпосередня» законодавець перекреслює гл. 4 Цивільного кодексу України «Представництво і довіреність». Але законодавець саме і мав на увазі ст. 62 Цивільного кодексу України, в якій зазначено, що угода, укладена однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) у силу повноваження, що ґрунтується на довіреності, законі або адміністативному акті, безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права і обов’язки особи, яку представляють. Непряме підтвердження такого розуміння безпосередності можна знайти в п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», де дається визначення господарської діяльності. «Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи (мається на увазі господарська діяльність) через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи». Слід зауважити, що безпосередність у такому розумінні розповсюджується на всіх суб’єктів цивільного права і навряд чи доцільно встановлювати ознаку «безпосередня» як таку, що притаманна тільки підприємницькій діяльності.