Модульная керамика

 

Міністерство  освіти і науки України

Луганський  національний університет імені  Тараса Шевченка

 

Інститут  культури та мистецтв

Кафедра образотворчого мистецтва і професійної  майстерності

 

 

 

 

 

Модульна кераміка

як  засіб декорування інтер’єру

 

 

Курсова робота

з предмету

 “Робота  в матеріалі”

студента IV курсу,

спеціальності

“Образотворче та

декоративно-прикладне 

мистецтво”

Корнієнко Євгенії Євгеніївни

Науковий  керівник

викладач  кафедри 

образотворчого  мистецтва

і професійної  майстерності

Боровий Андрій Вікторович

 

Члени комісії:

Галак Н.В.

Сімоненко В.О.

 

 

Луганськ

2013

 

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………..........3 РОЗДІЛ I. Історичний аспект розвитку

керамічного мистецтва………………………………………….  4-23

I.1 Історія розвитку художньої кераміки…………………………4-15 

I.2. Художня кераміка в архітектурі та в інтер’єрі………………15-23

РОЗДІЛ II. Модульна кераміка яз різновид оздоблення  інтер’єру………………………………………………………………..24

II.1 Модульна кераміка як різновид художньої кераміки. Гармонізація художньої форми…………………………….............24

ІІ.2 Способи використання модульної кераміки в інтер’єрі

ВИСНОВКИ………………………………………………........ Список використаної літератури……………………............

 

ВСТУП

 

 

Ще здавна людині хотілося бачити біля себе красиві речі, вона прикрашала себе, свої будинки, двори, вулиці. Наявність легкодоступного матеріалу - глини - зумовило ранній й практично повсюдний розвиток керамічного ремесла.

Керамічне виробництво відноситься до числа  найбільш древніх на землі.

Кераміка, з моменту появи технології обробки  глини, використовувалася людиною  для господарських потреб: або  в якості посуду, або в якості будівельних матеріалів.

З вдосконаленням технології обробки, а також з  пізнанням властивостей різних глин, з'являлося все більше керамічних предметів  і матеріалів, які люди використовували  в побуті. Разом з цим, вже в  глибоку давнину, людина усвідомила, що кераміка не просто матеріал, а за допомогою глини можна досить легко створювати гарні предмети повсякденного користування і прикраси для дому.

Археологічні  розкопки, що проводяться на території  багатьох країн Європи, Азії, Африки, Америки, дають великий матеріал для вивчення цієї цікавої області  творчої діяльності людини.

 

Актуальність курсової роботи. Тема курсової роботи дуже актуальна на сьогоднішній день, тому що у майже кожної людини вдома можна знайти якийсь керамічний вироб, який служить для оздоблення його квартири, будинку. Предмет роботи – художня кераміка.

Об'єктом дослідження є модульна кераміка як різновид оформлення інтер’єру

Мета курсової роботи – розкрити особливості розвитку керамічного мистецтва, звернувши увагу на особливості декорування інтер’єру керамікою ще з давніх часів.

 

Історичний  аспект розвитку керамічного мистецтва.

Історія розвитку художньої кераміки 

 

Глина, обпалена у вогні  - перший штучний матеріал, отриманий людиною. Властивості цього матеріалу розкривалися людині поступово.

 

Досі третина  людства живе в глинобитних хілішах.

І це не рахуючи будинків з обпалених  цеглин.

Вперше з'явилися в Месопотамії  клинописні письмена видавлювали на тонких глиняних табличках. Та й у  склад сучасної папери обов'язково входить біла глина.

 

При випалюванні  з глини видаляється волога, розпадаються одні речовини, утворюються інші. Тільки після випалу глина перетворюється на нову, штучну речовину - кераміку.

 

Перші керамічні  вироби (проста посуд, фігурки з глини) відносяться до трипільської культури (III-II тис. до н.е.). Серед найцікавіших є посуд, зроблена без гончарного кола. 

 

У II-V ст. якість керамічних виробів покращився, посуд  формується на гончарному крузі, кераміка декорується по сирому горщика. 

 

IX-X ст. гончарне  заняття в Київській Русі перетворюється  на ремесло. З тих пір помітні  значні зміни - форми виробів стають різноманітними, більш пропорційними. Одночасно розвивається декорування орнаментами. 

 

Найбільш  типовими були:

паралельні  візерунки;

хвилясті  лінії, котрі наносилися паличкою при повороті посуду на колі. 

 

 

 У Київській державі  великих вершин досягло виробництво  кераміки для монументального будівництва (плитка для стін і підлоги в  храмах і будинках князів). 

 

XII-XIII ст. - На  зміну ручному приходить ножний  гончарський круг. На той час  це удосконалення було великим  досягненням в області. Звільнялися  обидві руки - і посуд цього  часу ще різноманітніше, ніж раннє.  

 

Досягнення  ремісників поступово поширюються  в широкі кола населення.

 

Кераміка  в перекладі з грецького означає  гончарне мистецтво. Його витоки виходять від власне гончарства - обробки  глини та створення з неї різних виробів шляхом випалювання. Коріння  цього ремесла сягають у сиву давнину.

 

З незапам'ятних  часів, коли, як стверджує міф, Прометей, порушивши волю богів, дарував людям  вогонь, людина перестала задовольнятися сирими дарами природи і почав  готувати їжу на вогні. І вже тоді виникла необхідність в посуді. Найбільш доступним матеріалом для цього  була глина.

Люди навчилися виготовляти  з неї домашнє начиння - посуд  для варіння, зберігання продуктів, посудини для води, прясла, грузила, різні талісмани та прикраси. Міцно  увійшовши до побут, кераміка стала  ніби матеріальним літописцем історії  розвитку і вдосконалення вмінь  і навичок людини. Форма керамічних виробів, їх оздоблення і прикраса відображали  рівень культури того чи іншого народу в різні історичні епохи. Залишки  матеріального світу минулого, в  тому числі кераміка, можуть повідати про розквіті і занепаді цілих  цивілізацій.

 

 

Найдавніша кераміка

 

Перші фігурки  з глини з'являються в найдавніші часи палеоліту (близько 27 тис. до н. Е..). Дещо пізніше з'являються глиняні  судини, в яких зберігали воду і  продукти харчування. В цей же час  були спроби використовувати обпалену глину.

 

Вже в епоху неоліту широко поширюється  випал. У різних частинах Землі створюються  схожі вироби, ще незграбні, виліплені  зі слідами пальців, здебільшого  відкритих форм, з товстими стінками. Початкові судини повсюдно мали гостре або заокруглене дно, їх розміщували  між каменями вогнища. У пізньому палеоліті з'являються посудини з плоским дном. Вироби прикрашаються  виліпленим орнаментом. Поступово кераміка різних місцевостей знаходить різноманітність  форм і орнаментів. Кераміка цього  періоду є важливим археологічним  ознакою культур, які нерідко  і називають по переважному типу орнаменту.

 

У 6 тис. до н. е.. у ряді регіонів переважає  розписна кераміка (самаррская культура в Середній Месопотамії, егейська кераміка). З'являється лощеная кераміка прекрасної якості (коричневих і червоних, суворо чорних тонів). Керамічні статуетки в Егейському світі чудово передають витонченість дівчат-кор. У цей же період кераміка використовується як будівельний матеріал.

 

У бронзовому столітті в державах Межиріччя і Єгипту ремісники  стали використовувати гончарний  круг, виготовлення кераміки стає спадковою  професією. Завдяки відкриттю глазурі  пористі судини ставали водонепроникними, а різноманітні кольори і прикраси, отримані за допомогою кольорової глазурі, перетворювали керамічні вироби у твори мистецтва. У Китаї  завдяки використанню якісної білої  глини - каоліну вже у 2-1 тис. до н. е.. виготовлялися тонкостінна глазурована  посуд. У Стародавньому Єгипті у 2 тис. до н. е.. з'являється фаянс.

 

Єгиптяни раніше інших народів  Середземного басейну розвинули  свою кераміку. Одним з найдавніших  виробництв в Єгипті було гончарне: глиняні горщики з грубої, погано перемісила глини дійшли до нас від  епохи неоліту (VI-V тисячоліття до н. Е..). Виготовлення керамічного посуду почалося, як і в сучасному Єгипті, з розмішування ногами глини, политій  водою, до якої іноді додавали подрібнену солому - для зменшення в'язкості  глини, швидкого висихання і запобігання  при цьому надмірної усадки судини. Формування судин в неолітичний  і додинастичний періоди проводилося уручну, пізніше в якості підставки, що обертається, стали застосовувати круглу рогожу - попередницю гончарного кола. Процес роботи на гончарному крузі зображений на розписі в гробниці Середнього царства в Бені-Хасані. Під спритними пальцями формувальника глиняна маса приймала форми горщиків, мисок, чаш, глеків кубків, великих судин із загостреним або заокругленим дном.

 

У розписі нового царства збереглося зображення великого глиняного конуса, сформованого на гончарному крузі, - судину роблять з його верхньої частини, яку відокремлюють від конуса линви-кою. При виготовленні великих  горщиків формували спочатку нижню  його частину, а потім верхню. Після  того як судина був сформований, його спочатку сушили, а потім обпалювали. Спочатку це робили, ймовірно, прямо  на землі - на багатті. На рельєфі в  гробниці Тії ми бачимо зображення гончарної печі з глини, що нагадує розширюється догори трубу; дверцята печі, через яку завантажували паливо, розташована внизу. Висота печі на розписі Нового царства в два рази більше людського зросту, а оскільки судини в неї завантажували зверху, то гончарю доводилося підніматися по сходах.

 

Живопис на стінах гробниць у Фівах і Мемфісі, що відноситься до епохи за 3000 років до нашої ери, зображує різні прийоми при обробці та формуванні глини, по суті ті ж, що й нинішні. Найдавніші єгипетські судини зроблені з грубої маси, тяжких форм, але вже далеко перевершують якістю знахідки з примітивних гробниць західної Європи. Пізніше маса стає тонкою, однорідної, форми різноманітяться, але мало характерні, нагадуючи в зародку античні грецькі форми, що представляють як би витончену і закінчену розробку цих грубих моделей. Орнаменти гравіровані або рельєфні. Крім посуду і ваз єгиптяни виготовляли з глини статуетки, годину-то з головами тварин, намиста, зображення скарабеїв, дитячі іграшки, друку, навіть саркофаги і т. д.

 

Найдавніші єгипетські цеглини, жовтого  кольору, знайдені в пірамідах Мемфіса; вони висушені на сонці, але все таки добре збереглися. Крім них, були чорні цеглини із суміші глини з рубаною соломою. Обпалені цеглини з'явилися близько 2800 років до нашої ери. Пізніше на цеглі для пірамід видавлювали рельєфом ім'я фараона за допомогою дерев'яного штампу. Колір кераміки залежав від сорту глини, облицювання (ангоба) і випалення. Для її виготовлення вживали глину в основному двох сортів: коричнево-сірого кольору з досить великою кількістю домішок (органічних, залізистих і піску), яка при випаленні набувала коричнево-червоний колір, і сіру вапняну майже без органічних домішок, набуває після випалення різні відтінки сірого кольору, буре і жовтувате забарвлення. Перший сорт глини зустрічається всюди в долині і Дельті Нілу, другий - лише в небагатьох місцях, насамперед у сучасних центрах гончарного виробництва - в Кенне і Белласе.

 

Найпримітивніша коричнева кераміка, часто з темними плямами в  результаті поганого випалу, виготовлялася у всі періоди. Хорошого червоного тону судин досягали високою температурою при бездимному випаленні в завершальне стадії або облицюванням з рідкої червоної (залізистої) глини. Чорні судини одержували, зариваючи їх розжарений-ними після випалення в полову, яка тліла від зіткнення з ними і сильно диміла. Щоб зробити у червоних судин чорний верх або внутрішні стінки, половою, що коптить, покривали тільки ці частини. До випалення на судини могли накладати світлу глину, розведену водою, яка не тільки підвищувала водонепроникність, але і додавала їм після випалення жовтуватий тон. Врізний орнамент, заповнений білою глиною, і розпис червонувато-коричневою фарбою (окису заліза) на тонкому облицюванні білою глиною наносилися до випалення. З часів Нового царства ясно-жовтий грунт розписували фарбами після випалення.

 

Єгипетські вироби можна розділити  на кілька видів:

 

1. матові, сірі або чорні маси

 

2. дуже тверді, іноді вкриті білим  ангобом, гладкі або злегка  зафлюсованні зовні

 

3. вироби з символічними орнаментами,  нанесеними за допомогою кольорових  мас вогневим або холодним  способом, - це пізніші,

 

4. вироби з твердої, дуже кремнеземистої білуватої маси (більше 90% кремнезему), покриті блискучою зеленою або блакитною легкоплавкою глазур'ю, іноді товстим шаром.

 

Ця глазур або емаль, дуже м'яка, складається з лужного силікату з невеликим вмістом окису  міді, а в зеленій, крім того, констатовано вміст свинцю. Досить імовірно, для  глазурування служило поширене у  єгиптян мідне скло. Вироби ці неправильно  називають «єгипетським порцеляною». Їх маса є, дивлячись, за силою випалу, то пористої, то суцільний, начебто  кам'яною. Нарешті зустрічаються  речі, покриті білою глазур'ю, в  якій з великим мистецтвом і виразністю інкрустовані мініатюрні орнаменти  з емалі чорного, синього, фіолетового, зеленого, жовтого і навіть червоного  кольорів.

 

З «єгипетського порцеляни» готувалися найчастіше статуетки релігійного  і похоронного значення. З Стародавнього  Єгипту веде початок прикраси стін будівель емальованими плитками (кахлями). У руїнах храму Рамзеса III (Felel-Jchoudi поблизу Мемфіса) стіни однієї будівлі, збудованого з сирого цегли, були облицьовані кахлями, розписаними кольоровими емалями і складеними у великі рельєфні зображення людських фігур. У самому Мемфісі знаходили залишки емальованих плит. Для різних періодів мож-но виділити ведучі і в той же час найбільш витончені форми судин, особливо для додинастичного періоду. Для тасийской культури характерні келихоподібних судини, що розширюються чашоподібно у верхній частині, чорного або коричнево-чорного кольору з дряпнутим орнаментом, залитим білою пастою, для бадарийскої - кераміка різноманітних форм, покрита коричневою або червоною глазур'ю, з чорними внутрішніми стінками і краєм.