Історія мистецтв

ТУЛЬЧИНСЬКЕ УЧИЛИЩЕ  КУЛЬТУРИ

ЦИКЛОВА КОМІСІЯ РЕЖИСЕРСЬКИХ ДИСЦИПЛІН

 

 

 

з дисципліни

 

 

студентки ІІ-го курсу

заочного відділу

спеціальності 5.02010401

Народна художня  творчість

спеціалізації: «Видовищно –

театралізовані  масові заходи»

Викладач: Перката А.В.

Домашня адреса:

пров. Червоний б.4, кв.4

м.Жмеринка

Вінницька обл.

23100

 

м.Тульчин, 2012

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

І. Вступ.

1. Крито-мікенський  період, його характеристика.

2. Архаїчний  період, його особливості. 

3. Класичний  період, як найвищий етап розвитку мистецтва.

 

4. Елліністичний  період – новий етап розвитку       мистецтва.

 

ІІ. Висновки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

І. Вступ.

Стародавня Греція — період в історії Греції, який тривав від ІІІ тисячоліття до н. е. до римського завоювання в 2 столітті до н. е. Більшість істориків розглядають її як основоположну культуру західної цивілізації. батьківщиною світової демократії, західної філософії, основних принципів фізико-математичних наук, мистецтва театру та Олімпійських ігор тощо. Грецька культура мала могутній вплив на Римську імперію, яка в свою чергу донесла свою культуру майже до кожного європейського народу.

Давньогрецьке мистецтво — мистецтво Стародавньої Греції від мінойської доби (2500—1500 роки до н. е.) до елліністичного періоду (початку 1 століття н. е.).

 

Червона колонада з фресками

біля північного входу  в палац Кноссу

Археологічні розкопки на острові Крит, півдні Пелопоннесу та в Трої наприкінці 19 — на початку 20 століття відкрили світу грецьку цивілізацію догомерівського періоду. Центром її в середині 2 тисячоліття до н. е. був острів Крит, а пізніше Мікени на півдні Пелопоннесу, звідки походить і назва культури — крито-мікенська (від початку 2 тисячоліття до н. е. до приблизно 13 століття до н. е.). На Криті, де існувала рабовласницька держава, в містах Кносс, Фест та Малія дослідники відкрили залишки розкішних палаців, які являли собою мегарон — лабіринти приміщень, поєднаних між собою переходами та сходами і розташованими довкола широкого внутрішнього двору. Кімнати мали різноманітне призначення: особисті покої, святилища, сховища для продуктів, скарбниці, майстерні ремісників.

Складна система приміщень Кносського палацу передана у міфі про Мінотавра та афінського царя Тесея. За переказом, Кносський лабіринт побудував майстер Дедал. Донині не меншу цінність становлять унікальні настінні розписи палацу. Близько 1600 до н. е. критські майстри оволоділи технікою фресок — живопису по сирій штукатурці — і оздобили палац Міноса яскравими різнобарвними розписами. Стіни прикрашають пейзажі зі скелями та квітучими деревами, зображення різноманітних тварин — дельфінів, антилоп, кішок, птахів тощо. Дивовижна точність зображених фігур свідчить про високий рівень майстерності їх авторів, а також вміння розуміти природу. Окрім тваринно-рослинних сюжетів, широко відомі сцени принесення дарів, розваг (зокрема, таврокатапсії — танцю із чорним биком як втіленням Посейдона на землі). Не менш часто в Кноссі, де панував культ Богині Матері, або Матері Део (тобто Деметри), зустрічаються зображення критських дам із оголеними грудьми, зачісками, прикрашеними діадемами, руками і плечима — прикрашеними коштовностями. 1903 року у Кноссі Артур Еванс знайшов дві вотивні статуетки, нині відомі як Велика і Мала Богиня зі зміями, які, вірогідно, зображують верховну жрицю Кносського святилища Матері Део.

У зображенні фігур критські майстри керувались умовними правилами: груди і плечі подавались анфас, а обличчя та ноги — у профіль. Визначальним було й широке використання зооморфних мотивів, а також кольорове рішення — яскраві локальні червоні, сині та зелені тони викликають асоціації та споріднюють критський живопис із мистецтвом Стародавнього Єгипту. Проте в Кноссі сама манера автора більш вільна, вона не підкорюється жорстким канонам, характерним для Єгипту.

 

 

«Парижанка», Археологічний музей Іракліону

Фреска «Таврокатапсія», Археологічний музей Іракліону

 

 

 

«Принц з ліліями», Археологічний музей Іракліону

 

 

 

В середині 15 століття до н. е. потужне виверження вулкана на сусідньому острові Тіра (Санторіні), відоме як Мінойське виверження, знищило квітучу цивілізацію Криту. Усі міста, окрім Кносса, покинуті їх мешканцями. Саме тоді греки-ахейці захопили Крит, встановили на свою владу, таким чином поклавши кінець мінойській таласократії в Егейському морі.

1. Крито-мікенський період, його характеристика

У III-II тис. до н.е. цивілізація, що має армію і  сильний флот, досягла рівня, перейшовши в Бронзове століття. З виникненням  перших державних утворень сталося  розділення на Крит, пелопонесську  і мікенську гілки. Цивілізація Криту виділяється розвитком мореплавання, встановлення торгівельних і дипломатичних контактів з цивілізаціями Древнього Сходу. Подія біля 1500 р. до н.е. недалеко від Криту жахливий землетрус, підштовхнуло квітучу цивілізацію Криту до розпаду. А виверження вулкана на о.Санторини біля 1450 р. і набіги ахейців з материка поклав початок заходу мінойської цивілізації. Культура Криту, що домінувала майже 1,5 тис. років, поступилася в 1500 р. до н.е. першість мікенської. Епосі цивілізації Мікенської властиво панування в Балканській Греції родоплемінних стосунків. У XX-XVII ст. до н.е. з розселенням на півдні Балканського п-ва перших носіїв грецької мови - ахейців, спостерігалося деяке зниження загального рівня соціально-економічного розвитку Греції. В цей час, після завоювання Криту ахейцями, виникає оригінальна писемність, але культура Мікенська все ще знаходиться під впливом цивілізації Криту.  

В цілому за часів  ери Мінойської були створені багаточисельні пам'ятники мистецтва: прадавні споруди, керамічні судини, теракотові статуетки і ін. Проте в мистецтві переважала розкіш, що є сусідами з жорсткістю і статичністю композицій. Торжество фізичної сили пронизувало цю культуру, знаходячи вираження в потужності кріпосних стенів і монументального будівництва, зображеннях батальних сюжетів і сцен полювання на вазах і фресках, схемній форм і сухих орнаментів змальовуваних образів живої природи.  

З початком залізного  століття і вторгненням до Греції в XII ст. до н.е. варварів-дорійців, крито-мікенська цивілізація загинула і почалися «темні» грецькі століття і наступний історичний період.

Величезну роль у розвитку давньогрецької культури відіграла крито-мікенська спадщина. Цей світ, що пішов у небуття (можливо, внаслідок виверження вулкану або  землетрусу), був у культурному відношенні сполучною ланкою між Стародавнім Сходом (насамперед Єгиптом) і власне Грецією.

Крито-мікенська (або  егейська) культура склалась і розвивалася  у ПІ — II тисячоліттях до н.е. і була створена племенами, які населяли острів Крит, Пелопоннес, Західне узбережжя Малої Азії.

Античним (від латинського antiquus — давній) світом називають  групу держав, що склалися в давнину  на узбережжі Середземного моря. Найважливішими серед них були міста-держави, створені грецькими племенами, і союз міст давньої Італії, очолюваний Римом. їхня висока культура вплинула на подальший розвиток людської цивілізації загалом, фактично вона лягла в основу подальшого культурного розвитку народів Європи, будучи переосмисленою у світлі більш ніж тисячолітньої роботи християнської думки.  
Грецькі мислителі й учені, використавши досягнення давньосхідної науки і багато в чому перевершивши своїх учителів, заклали основи наукових знань і дали назви різним галузям науки. Наприклад, граматика — наука про правила письма, арифметика — наука про числа, географія — опис Землі тощо. Такі

 

імена, як Платон, Сократ, Арістотель, Геракліт та ін. набули авторитету символів початку історії філософії  як науки, а їхні судження продовжували впливати на еволюцію основних напрямків  філософської думки і після загибелі античного суспільства. Твори грецьких істориків, географів, філософів, поетів перекладеш багатьма мовами світу. У багатьох європейських мовах латина збереглася в термінології. У російській мові нараховуються тисячі давньогрецьких і латинських слів Грецька й латинська писемності лягли в основу сучасної писемності. З грецького алфавіту виник слов'янський, а потім і російський. Латинським алфавітом користуються багато народів світу.  
Саме в античній Греції уперше виник театр. Безсмертні пам'ятки грецької скульптури й архітектури. Мистецтво греків нерозривно пов'язане з образом людини, з утвердженням краси й значущості її вигляду, з розкриттям її гармоніч ного начала.  
Римська поезія вплинула на багатьох поетів європейських народів, у т.ч. і на таких видатних російських поетів, як Г Р. Державін, О. С. Пушкін та ін.

Без знання історії Давньої  Греції і Риму, без вивчення тієї епохи, у якій найбіл ьш яскраво виявилися  історично неповторні й найзначніші  цінності античної ху дожньої культури, сучасна людина не може повною мірою зрозуміти й оцінити внесок давніх греків у культурну скарбницю світу.

Від часу розквіту давньогрецького  мистецтва нас відокремлюють  дві з половиною тисячі років. Але сила й слава античного мистецтва виявилася вічною. Ли тичність залишається й вічною школою художників. Майстри знову й знову звер таються до образів античності, розгадуючи таємницю гармонії й досконалості ліній.

Давня Греція — клаптик  землі в басейні Середземномор'я, усе населений якого не перевищувало, ймовірно, двохсот-трьохсот тисяч чоловік. І и цьому маленькому світі народилася й розцвіла гігантська духовна культура, яки ні лстарілася навіть через тисячоліття.

Ще наприкінці XIX — початку XX ст. вважалося, що історія Греції почалася з XII ст. до н.е. І хоча в історичних сказаннях і піснях-поемах початку І тис. до н є розповідалося про давні царства й подвиги героїв того часу, багато вчених вважали це поетичним вимислом і зараховували їх до області міфології.

Перелом відбувся, коли в  багатьох місцях Греції почали відкривати пам'ятки більш давні, ніж залишки класичного періоду. Німецький археолог Генріх Шліман розкопав на території турецького сільця Гіссарлик руїни легендарної Трої. Розкопки інших вчених у Мікенах, на островах Родос і Фарос підтвердили припущення про існування великої цивілізації, що передувала класичній еллінській, і відсунули початок грецької історії ще далі вглиб століть.  
Як відомо, історія Давньої Греції поділяється на кілька етапів Перший етап — XII—VIII ст. до н.е. — на зміну общинно-родовим відносинам приходить рабство, коли зароджуються перші зачатки класового розшарування суспільства Другий етап — VII—V і більша частина IV ст. до н.е. — розквіт і криза античного варіанта рабовласницького суспільства з його специфічною формою державності — античним полісом. Третій етап кінець IV—І ст. до н.е. — криза рабовласницького поліса; ліквідація або обмеження державної незалежності полісів, консолідація рабовласницького суспільства, створення шляхом завоювань на Сході величезних монархій. Це так звана епоха еллінізму.

 

 

 

Центром раннього етапу  античності (кінець III — середина II тис до н.е. ) був острів Крит, а  трохи пізніше — та частина  грецького материка, де знаходиться  місто Мікени. Загалом культуру цього  періоду (приблизно XV ст. до н.е.) називають крито-мікенською.

У ній ще багато незрозумілого  для істориків. Дотепер не до кінця  розшифровані критські письмена. Тільки можливі відповіді даються на питання, що це були за люди, до якої етнічної групи вони належали, який був їхній  суспільний лад і т.д.

Частина вчених вважає, що на Криті існувала рабовласницька монархія. Інші гадають, що там було ще родове, докласове суспільство типу військової демократії з вождем на чолі. Резиденцією верховного правителя Криту був Кносс, місто біля північного узбережжя острова. У 1900 р. видатний англійський археолог А. Еванс приступив до розкопок давнього міста Кносс, де він знайшов великий палац, побудований наприкінці III тис. до н.е. і повністю перебудований близько 1700 р. до н.е.

Кносський палац змусив пригадати грецький міф про Лабіринт. За міфом, на Криті колись царював правитель Мінос — цар, законодавець, глава морської держави. Пасифая, дружина Міноса, запалала божевільною пристрастю до бика і накликала на острів нещастя, породивши дивовижного Мінотавра У Міноса був підземний палац — Лабіринт, із якого неможливо було знайти вихід. Цар загнав жахливе чудовисько в Лабіринт. Раз на дев'ять років Мінос віддавав йому на поживу сімох юнаків і дівчат. Афінському героєві Тезею вдалося вбити Мінотавра і вийти з Лабіринту за допомогою клубка ниток, який дала йому Аріадна. Це могло б бути казкою, якби розкопки на Криті не показали, що Лабіринт справді існував. Ска зання про дивовижну людину-бика Мінотавра теж мало історичну основу на покритих фресками стінах Лабіринту, а також на кам'янихі золотих глеках палацу постійно зустрічаються зображення цієї істоти. Зрозуміло, Мінотавр не є результатом експериментів давніх першопрохідників в області генної інженерії, а відображення їхніх уявлень про грізне божество, представлене в образі гігантського бика, у чиїй владі був підземний світ. Цей бик у гніві тряс земну твердінь і здіймав величезні хвилі, які захльостували сушу. Крит — острів вулканічного походження, і часті землетруси породили міф про бика-хитуна, якого потрібно було умилостивити, приносячи людські жертви. На фресках, у скульптурних зображеннях збереглася інформація про священний танець з биками, шо виконувався спеціально відібраними і навченими юнаками й дівчатами — таврополами. їхнє життя було дуже коротким — у 14—15 років вони віддавали сили в останньому танці, де їхніми партнерами були бики, вирощені в особливих храмових чередах. Таврополи гинули, принесені в жертву хтонічним підземним божествам.

Пізніше палаци, подібні  до кносського, були виявлені й в інших місцях Криту. Можна було зробити висновок, що вже з XXII ст. до н.е. на Криті існували ранньокласові держави. Особливої могутності й культурного розквіту критське суспільство досягло в XVIII—XV ст. до н.е. Розкопки на Криті й у Мікенах показали зв'язок двох культур. Виникло таке поняття, як крито-мікенська культура. Стало зрозуміло, що це була цивілізація епохи бронзи з розвинутим суспільним ладом, з високим рівнем техніки й культури.