Основні суспільно-політичні передумови студентських рухів 80-90 років ХХ

 

 

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………………3 
1. Основні суспільно-політичні передумови студентських рухів 80-90 років ХХ ст………………………………………………………………………………….5 
2. Поява студентських спілок , їх фундатори та діяльність…………………..9 
3. Участь молодіжного руху в здобутті незалежності України……………...23 
Висновок……………………………………………………………………………29 
Список використаних джерел…………………………………………………...31

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Бурхливі зміни в суспільстві у другій половині 1980-х  років позначилися на соціальному самопочутті людей, зумовили різку політизацію суспільної свідомості. Виразною стала розбіжність у поглядах і шляхах розв’язання назрілих проблем. Відбувався швидкий процес політичного розмежування. З 1987 р. в Україні виникають різноманітні самодіяльні громадські об’єднання, організації, товариства. Одним із перших самодіяльних об’єднань в Україні став Український культурологічний клуб (УКК), заснований представниками національно-демократичної інтелігенції Києва у серпні 1987 р. Серед членів УКК було чимало колишніх дисидентів, таких як О. Шевченко, О. Матусевич, С. Набока. На засіданнях клубу основна увага приділялась питанням національно-культурного відродження, але лунали і голоси із критикою існуючого політичного режиму. Тому клуб став об’єктом шаленої критики з боку владних структур. На національно-демократичній хвилі духовного відродження восени 1987 р. було створене у Львові “Товариство Лева”. Товариство почало видавати газету “Поступ”, яка відразу зайняла чітку демократичну позицію, стала популяризатором ідей національного відродження, відновлення української державності і трибуною для діячів опозиції. На початку 1988 р. просвітницькі українознавчі організації “Спадщина” виникають у Харкові та Києві. Їхня діяльність дуже швидко вийшла за межі суто просвітницької роботи і набула політичного характеру. У 1988 р. зародився і студентський рух. У Києві виникає студентське об’єднання “Громада”, у 1989 р. – Українська студентська спілка (УСС), Студентське братство у Львові, Демократична спілка студентів та інші організації в багатьох містах республіки. Студентський рух заявив про себе як про дуже активну силу в революції, що охопила країну. Актуальність обраної теми зумовлена важливістю 89-91 років в історії нашої держави, а також особливою роллю , що її зіграли студентські рухи того періоду, для розуміння сучасної історії, історичної неперервності молодіжного руху в Україні та участі молоді в політичному житті країни.

Об’єкт дослідження – студентські рухи в Україні 89-91 рр. ХХ ст..

Предмет дослідження – історичні закономірності розгортання студентських рухів в Україні у 80-90-х роках.

Мета дослідження – розкрити основні детермінанти появи та розгортання студентських рухів в Україні в досліджуваний період, а також показати значення їх для українського історичного поступу на шляху до незалежності.

Завдання дослідження:

1) Окреслити основні передумови  розгортання студентських рухів  в Україні 890-90-х рр.. ХХ ст.;

2) Показати як з’єявилися та  діяли студентські рухи;

3) Підкреслити роль студентських  рухів у справі здобуття Україною незалежності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Основні суспільно-політичні  передумови студентських рухів 80-90 років ХХ ст.

В Україні політика перебудови мала свої особливості. Відбувався процес лібералізації суспільно-політичного життя. У 1986 р. з в’язниць було звільнено близько 300 політичних в’язнів, серед них В. Чорновіл, М. Горинь, пізніше Л. Лук’яненко. Із Кримінального кодексу УРСР виключили статті про переслідування з ідейних міркувань. Новим явищем стала політика гласності, що поступово переросла у свободу слова.

Однією зі значних подій періоду гласності наприкінці 1980 — на початку 1990-х рр. стала свобода історичної науки. У світ вийшли численні публікації художніх, філософських творів, які тривалий час залишалися недоступними: секретні протоколи пакту Молотова—Риббентропа, документи про голодомор 1932—1933 рр., Українську революцію 1917—1919 рр., діячів Центральної Ради і Директорії, події громадянської війни в Україні, сталінські репресії, війну в Афганістані. З’явилося неупереджене висвітлення діяльності ОУН-УПА в роки Другої світової війни. Глядачі змогли побачити раніше заборонені й нові фільми — «Тіні забутих предків», «Покаяння», «Холодне літо 53-го» та інші. З’явилися документальні фільми, що розповідали про сувору дійсність минулих років. Були повернуті із забуття романи В. Винниченка, драми М. Куліша, оповідання М. Хвильового, вірші М. Зерова, новели Г. Косинки. Гласність допомогла з’явитися на світ творам наших сучасників — В. Симоненка, Л. Костенко, Є. Сверстюка, І. Дзюби, І. Драча. Багато письменників у період гласності звернулися до публіцистики, поклавши початок екологічній тематиці (С. Плачинда, Ю. Щербак). М. Жулинський розгорнув публікацію забутої спадщини, ліквідацію «білих плям» в українській літературі. Нові телевізійні передачі пробуджували інтерес до української історії [1 , c.210].

Були створені умови для підвищення ролі української мови в житті республіки. Відомі письменники Ю. Мушкетик, Б. Олійник, Д. Павличко виступили за обов’язкове вивчення української мови в школах, проти «духовного Чорнобиля».

У 1987 р. в Києві був створений Український культурологічний клуб (УКК). Учасники клубу проводили дискусії щодо закритих сторінок радянської історії, обговорювали проблеми української культури і мови. Відчуваючи тиск із боку влади через опозиційність режиму, УКК само розпустився [19 , c.59].

Восени 1987 р. у Львові виникло «Товариство Лева» — молодіжна організація, що об’єднувала людей різних політичних поглядів і культури.

У 1988 р. в Україні масово створюються нові суспільні неформальні об’єднання: студентська організація «Громада» в Київському університеті, «Товариство української мови їм. Т. Шевченка» у Львові, а також «Спадщина», Союз незалежної української молоді, Демократичний союз студентів, Студентське братерство.

Навесні 1989 р. у Києві виникло товариство «Меморіал». До нього входили письменники, художники, кінематографісти, театральні діячі, що виступали за реабілітацію жертв сталінських репресій в Україні.

Із виникненням в 1988 р. опозиційних КПРС рухів в Україні починає формуватися багатопартійність. Головною метою демократичних сил було створення широкого об’єднання на зразок народного фронту. Восени 1988 р. діяло ряд самостійних об’єднань («Народний Рух за перебудову» тощо).

У березні-квітні 1990 р. відбулися вибори до Верховної Ради УРСР. У результаті виборів Демократичний блок України, у якому Рух був головною силою, створив парламентську опозицію — Народну Раду. Восени 1989 р. відбулася зміна партійного керівництва УРСР: В. Щербицького на посаді змінив В. Івашко [21 , c.90-91].

Політичні реформи не підкріплювалися економічними, соціальна криза загострювалася. Перебудова не досягла своєї мети, але на тлі послаблення тиску офіційної цензури мали можливість відкрито заявити про себе демократичні національні сили в Україні, що виступили за забезпечення реального, а не лише декларованого суверенітету республіки. 

 

 

Як інертність, так і поступ у процесі демократизації багато в чому визначаються характером та темпами політичної соціалізації різних верств і соціальних груп населення. Під політичною соціалізацією розуміється процес входження людини в політику. Такі аспекти громадянського становлення особи, як її політична зрілість, політична активність та відповідальність, власне, є найбільш показовими критеріями соціалізації особи [6 , c.23].

Здатність громадян до прийняття раціональних рішень і до участі в політичних процесах не формується стихійно, але здобувається в ході систематичного набуття ними відповідних знань та досвіду.

Що вищий рівень освіти, то більший інтерес молоді до участі в політиці. Адже існує прямий зв'язок між освітньою підготовкою молоді та усвідомленням нею факту впливу державної політики на розвиток індивідуума, між інтересом молоді до політичного життя, бажанням обговорювати політичні теми і обсягом та широтою знань і суджень про політику.

Більш високий рівень освіти асоціюється зі зростанням упевненості у можливість участі в житті суспільства, з переконаністю у реальності справляння впливу на формування політики в державі і зі зміцненням почуття упевненості в собі та віри в інших [2 , c.14].

Нестабільність, невизначеність суспільних процесів, швидка зміна політичної й економічної ситуації – все це пред'являє жорсткі вимоги до людини. Питання входження людини в ринок, її ставлення до влади, можливості адаптації до різноманітних криз (економічної, соціально-політичної, духовно-ідеологічної) – все це стосується кожного, а основні надії в реформуванні всіх сторін свого життя суспільство покладає на молодь.

Молодіжний рух як форма вияву соціальної активності молодого покоління є найефективнішим механізмом взаємодії нових поколінь із суспільством. У рамках молодіжного руху молода людина не лише проходить соціалізацію, здобуває необхідний досвід, але й самореалізується. За допомогою різноманітних рухів формується майбутнє держави, виховується стиль поведінки кожної особистості – в одязі, культурі, гігієні, спілкуванні тощо.

 

Загалом усі рухи виникають у відповідь на потребу в ширшому розвитку, детермінованому певними обмежувальними чинниками – економічними, політичними або соціокультурними. Вивчаючи їх, можна спостерігати за історичною зміною засад формування та існування держави, зрушеннями в культурі, правилах та нормах. Такі організації дають молодим людям можливість повніше задовольнити свої інтереси, запити та потреби і проявити свої таланти, тобто самореалізуватися як особистості. Молодіжні організації дозволяють адекватно відрегулювати відносини молоді з державою, її інститутами [5 , c.17].

За часів 89-91 років молодіжний рух розвивався згідно вищезгаданим закономірностям. Молодь отримала інформацію, почався процес більш якісної громадської освіти, а криза в суспільстві спричинила у молоді необхідність до змін, діяльності та соціальних перетворень.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Поява студентських спілок , їх фундатори та діяльність.

Питання діяльності студентських спілок необхідно розпочинати з чіткої періодизації всього молодіжного руху в Україні.

Провідний український спеціаліст із вивчення молодіжного руху в Україні В.Головенько вважає, що “здійснюючи періодизацію історії молодіжного руху, необхідно враховувати, що її критерії складаються з двох взаємопов’язаних елементів”/На думку В.Головенька, перший “характеризує зовнішні, об’єктивні умови розвитку цього процесу — рівень демократизації державного будівництва, розмах і форми громадянського руху взагалі, зміни політичної ситуації, в якій розвивається молодіжний рух, ставлення суспільства до молодіжних проблем тощо”. Другий елемент критеріїв періодизації прив’язується до “розкриття змісту цього процесу шляхом аналізу діалектики розвитку складових частин самого молодіжного руху, їх впливу на життя суспільства загалом, вирішення проблем молоді зокрема, визначення місця молодіжного руху в політичній системі суспільства тощо” [4, c.94-96].

Зрозуміло, що на основні етапи сучасного молодіжного руху помітний вплив мали такі чинники, які відбивалися на розвитку всієї політичної системи України.

Перш за все, аналізуючи головні етапи, можна простежити співвідношення розвитку партійної системи та організованого молодіжного руху. Тому деякі політологи, розглядаючи сучасний організований молодіжний рух, звертаються в першу чергу до періодизації розвитку партійної системи України, тим самим ігноруючи суто молодіжну специфіку явища.

Цікаву періодизацію українського молодіжного руху запропонували фахівці УкрНДІ проблем молоді. Так, історія українського молодіжного руху умовно поділена на чотири періоди:

• “перший — з часу появи молодіжних об’єднань і до кінця ХІХ ст. У цей час

молодіжний рух в Україні лише зароджувався;

• другий — з кінця ХІХ століття до середини 20-х років ХХ віку. Це період становлення молодіжного руху України, що складався тоді з десятків молодіжних об’єднань, різноманітних за політичними та іншими уподобаннями;

• третій — з кінця 20-х до початку 80-х рр. ХХ століття. Протягом цього періоду молодіжний рух Радянської України був представлений лише комсомольською та піонерською організаціями. Більш різноманітним він був до

1939 року на Західній Україні. Традиції українського молодіжного  руху частково розвивалися в українській діаспорі;

• четвертий — з середини 80-х і до сьогоднішнього дня. Це період відродження молодіжного руху України, його становлення як складного явища, різноманітного за політичними, структурними ознаками, формами роботи з молоддю” [13, c.31-32].

Ця періодизація охоплює увесь період розвитку молодіжного руху в Україні і подає його в розгорнутій історичній ретроспективі. Слід зазначити, що більшість науковців визначають початком сучасного організованого молодіжного руху середину 80-х рр. ХХ століття. Хронологічна різниця у визначенні точки відліку в різних авторів визначається “міфологізацією” певної історичної події. Так, науковці, представники української західної діаспори, визначають як початок сучасного організованого молодіжного руху в Україні — утворення Українського культурологічного клубу та Товариства Лева (1987 рік). Цієї думки дотримуються А.Камінський, О.Закидальська та ін. [9, c.11].