Порівняльна характеристика Львівського і Одеського оперного театру

Зміст

 

Вступ.

 

І. Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької.

1.1. Історія будівництва  театру та його реконструкція.

1.2. Робота театру в роки незалежності.

1.3.Будівля театру.

1.3.1.Екстер’єр.

1.3.2.Інтер’єр.

1.3.3.Оточення.

1.3.4.Орган.

1.5.Легенди Опери

Висновки до першого розділу.

 

ІІ. Одеський національний академічний театр опери та балету.

1. Історія будівництва театру.
2. Архітектура театру.
1. Екстер’єр.
2. Інтер’єр.
3. Реставрація.
3. Творчі події.

Висновки до другого  розділу.

 

ІІІ. Порівняльна характеристика  Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької з Одеським національним академічним театром опери та балету.

 

Охорона праці

 

Висновки.

Використана література.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ.

 

Оперний театр  – історія величних досягнень нашого народу.

 

Витоками українського музичного театру є народний театр  вертепної драми,  видовищні дійства  Запорізької Січі, кріпацькі театрі та аматорські трупи, всі вони стали підґрунтям для розвитку оперного мистецтва в Україні.

 

Перші класичні зразки оперного жанру пов'язані з іменами С. Гулака-Артемовського («Запорожець  за Дунаєм», 1862) і М. Лисенка(«Наталка Полтавка», 1889, і «Тарас Бульба», 1890). Ці твори дуже популярні й зараз. Вони й досі живуть повнокровним сценічним життям.

І. Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької.

1.1. Історія будівництва  театру та його реконструкція.

 

1892 року закінчувався 50-літній привілей на використання містом давнього театру, що належав фундації Станіслава Скарбека. Задовго до цієї дати розпочались пошуки місця під будівництво нового міського театру. У Політехнічному товаристві Львова відбувалась публічна дискусія. Розглядались ділянки на місці колишнього Низького замку, площі Святого Духа (нині площа Підкови), площі Голуховських, парку Костюшка (нині парк ім. Івана Франка), площі Смольки (нині Генерала Григоренка), площі Галицької, Губернаторських Валів (територія між вулицями Винниченка і Підвальною). Кожна з ідей упиралась у потребу викупу доволі дорогих ділянок, часто зі знесенням вже існуючих споруд, таких як наприклад дім Зиберта (нині відомий як готель «Відень»), Палацу Бесядецьких, Порохової вежі з гімназією чи частини оборонних споруд бернардинського монастиря. При цьому цінність пам'яток не бралась до уваги — характерна особливість містобудівних проектів того часу. Але брак коштів унеможливив будь-який з варіантів.

1894 року місто отримало позику у 10 млн крон. З цієї суми 700 тис. планувалось витратити на будівництво театру. Для цього зрештою було обрано площу Голуховських. Це зокрема визначалось і тим фактом, що ділянка повністю належала місту. 12 липня 1895 року оголошено конкурс із доволі специфічними умовами — проект мав бути виконаний лише «архітекторами польської та руської національності». Останній термін надсилання проектів — 1 січня 1896 року. Журі складалось із 11 членів, серед яких зокрема президент міста Едмунд Мохнацький та 6 архітекторів, обраних міською радою. На конкурс надійшло лише 2 проекти, які розглядались без розкриття авторства під умовними «гаслами». Першу премію присуджено проекту Зиґмунта Ґорґолевського, хоч із поважними засторогами щодо переробки. Оскільки Горголевський займав посаду директора Промислової школи у Львові, щоб уникнути звинувачень про зловживання службовим становищем, свій проект він спочатку надіслав у Лейпциг, звідки вже анонімно його переслано до Львова. Не бажаючи прийняти поразку, суперник по конкурсу Ян Завейський, ініціював активну громадську дискусію. З цього приводу відбулось два засідання Політехнічного товариства за участі Завейського і провідних львівських архітекторів. Було прийнято рішення модифікувати обидва проекти і повторно розглянути. Після модифікації перевагу Горголевського було лише підтверджено. Після цього продовжувалось внесення змін до проекту, котрі однак хоч і були численними, але в загальному не змінили вигляду майбутнього театру. На вулиці Сонячній, 6 (нинішня Куліша) за проектом Горголевського спільно з Іваном Левинським було також заплановано будівництво дому для зберігання декорацій. 1898 року для уточнення питань пластичного декорування фасадів скульптор Петро Гарасимович виготовив гіпсову модель.

На початку  будівництва гостро постало питання  фундаментів. Через складні геологічні умови випробування ґрунту тривало  довго. Точка зору фахівців магістрату, які пропонували будівництво на стрічковому фундаменті принципово розходилась із позіцією членів Політехнічного товариства, яке вважало такий спосіб ненадійним і пропонувало два альтернативні проекти фундаментів, що загрожувало підняттям вартості будівництва майже на 25%. Однак рішення залишалось за магістратом і 5 червня 1897 року було розпочато земляні роботи, а від 21 серпня 1897 — бетонування. Детальний проект фундаменту та керівництво бетонуванням виконав професор Львівської політехніки Ян Богуцький. 26 січня 1898 року на засіданні Політехнічного товариства він виголосив доповідь про хід робіт, де вкотре критиками був атакований сам задум стрічкових фундаментів. Земляні, мулярські, каменярські роботи та бетонування доручено фірмі Івана Левинського, асфальтову гідроізоляцію виконало підприємство Станіслава Лишкевича. Бляхарські роботи виконала львівська фірма Генрика Богдановича, металеві конструкції перекриттів виготовлено на вагонному заводі в Сяноку. Систему вентиляції встановила фірма Johannes Haas із Відня спільно з львів'янином Владиславом Нємекшею. Нагляд за роботами здійснював особистоЗиґмунт Ґорґолевський за участі випусників краківської Промислової школи, з яких найдовше на будмайданчику працював Ян Новорита — в майбутньому відомий архітектор Львова і Катовіц. Усе внутрішнє оздоблення також виконано за проектом Ґорґолевського, але тут керівником робіт був Марцелій Гарасимович. Живописні та скульптурні роботи доручено окремо запрошеним митцям, зокрема скульпторам Антонію Попелю, Петрові Війтовичу, Тадеушу Барончу, Тадеушу Вісньовецькому, Юліушу Белтовському, Юліану Марковському.

Будівля театру.

 Міський театр  став однією з найвизначніших  споруд Львова, збудованих наприкінці періоду, який в історії архітектури характеризується як «історизм», або «еклектика». Стилістично споруда відноситься до неоренесансу та необароко. Присутні також елементи модерну. Застосовано велику кількість форм обидвох стилів та рясне скульптурне декорування. Ретельно опрацьовані і декоровані усі фасади, а не лише головний, оскільки споруда не входить у жодну лінійну забудову і має достатньо добрий круговий огляд. Будівля на залізобетонному фундаменті і кам'яному цоколі збудована переважно з цегли. У перекриттях застосовано залізобетонні конструкції. Займає територію розмірами 45×95 м.

Австро-Угорщина й Польща

Театр іменувався Великий міський театр і працював до 1934 року. Репертуар включав опери «Тангейзер», «Лоенгрін» та «Кільце Нібелунга» Ріхарда Ваґнера, , «Кармен» Жоржа Бізе, «Лючія ді Ляммермур» Гаетано Доніцетті, «Фауст» Шарля Гуно, «Євгеній Онєгін» Петра Чайковського, «Борис Годунов» Модеста Мусоргського та інші. У 1921 була поставлена перша балетна вистава — «Лебедине озеро» Петра Чайковського.

У 1934 році театр був закритий через фінансову скруту. У грудні 1939 року із входженням львівського воєводства до складу СРСР Великий міський театр було перейменовано на Львівський державний театр опери та балету з підпорядкуванням його Міністерству культури України. Реорганізовано оркестр, хор, балетну трупу, серед солістів опери появилися нові імена — випускники Київської, Харківської та Одеської консерваторій. Репертуар театру збагатився операми українських композиторів — «Наталка - полтавка» Миколи Лисенка і «Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського. Протягом 1939–1941 диригентом був Мар'ян Альтенберґ.

У воєнні роки театр продовжував працювати, сезон 1941-42 років був відкритий оперою «Запорожець за Дунаєм», пізніше ставились опери переважно італійських та німецьких композиторів.

13 — 14 березня 1943 року театр гастролював в Дрогобичі.

Повоєнні роки (CPCP).

У повоєнні роки репертуар театру збагатився операми  та балетами українських композиторів — Миколи Лисенка, Михайла Вериківського, Бориса Лятошинського, Анатолія Кос-Анатольського, а також творами російських композиторів — Петра Чайковського, Миколи Римського-Корсакова та інших.

У сторіччя від дня народження Івана Франка (1956 р.) театрові присвоєно його ім'я. У 1961 театр одержав статус Академічного.

У кінці 70-х років театр закрився на реставрацію. В ньому було зміцнено фундаменти, переплановано підвальні приміщення. Здійснено реконструкцію сценічних механізмів, що дало можливість встановити на сцені 4 плунжери для спорудження декорацій на різних рівнях. У нішах фойє було встановлено погруддя Т. Шевченка, І. Франка, А. Міцкевича, О. Пушкіна, а в нішах дзеркального залу — М. Лисенка, С. Гулака-Артемовського, М. Глінки, П. Чайковського, виконані скульпторами Е. Миськом, Я. Чайкою, Й. Садовським, О. Пилєвим. Оновлений театр відкрився у 1984 році.

1.2. Робота  театру в роки незалежності.

У травні 1999 р. театр став важливим об'єктом Шостої Зустрічі Президентів країн Центральної Європи у Львові: Болгарії — Петро Стоянов, Румунії — Еміл Константінеску, Угорщини — Арпад Ґьонц, Австрії — Томас Клестіль, Словенії — Мілан Кучан, Чехії —Вацлав Гавел, Німеччини — Роман Герцоґ, України — Леонід Кучма та Польщі — Александр Квасневський. Ця історична зустріч президентів сприяла другому оновленню театру. У тому ж році до саміту президентів Центральної Європи будівля театру /інтер'єр та екстер'єр/ були оновлені з використанням сучасних матеріалів та технологій.

У 2000 році театр святкував 100-річний ювілей. Було вирішено, що Указ про присвоєння театру імені Івана Франка «втратив чинність» і присвоїти театру імені Соломії Крушельницької. 5 жовтня 2005 р. у дзеркальному залі перед працівниками театру Президент України Віктор Ющенко, відзначаючи великі заслуги всього колективу, високий виконавський рівень солістів, хору та оркестру оголосив про присвоєння театру статусу Національного.

Світовими прем'єрами були постановки балету «Поверення Баттерфляй»  та опери «Мойсей» Мирослава Скорика, що відбулася у дні візиту Папи Івана Павла ІІ до України у 2001 році.

У квітні 2006 року відбулося перше виконання європейської опери у мусульманському світі: трупа Львівського оперного театру під керуванням головного диригента Михайла Дутчака виконала оперу Джузеппе Верді «Травіата» у Катарі.

У 2009 році Львівський націнальний академічний театр  опери та балету став членом асоціації «Опера Европа».

В другій половині 2000-х років у дзеркальному залі театру встановлені скульптурні портрети видатних українських співаків першої половини 20 ст. Соломії Крушельницької, Олександра Мишуги, Модеста Менцинського; видатного українського сценографа другої половини 20 ст., народного художника України Євгена Лисика та диригента Ярослава Вощака.

1.3. Будівля  театру.

1.3.1. Екстер’єр. 

Основою головного фасаду є дуже складний  портик, опертий на коринфських колонах колосального ордеру і потрійній аркаді, архівольти якої в свою чергу стоять на іонічних колонах. Уся будівля і зокрема головний фасад має почленований глибоким горизонтальним рустом перший ярус. Три входи влаштовані у нішах. Входи фланкуються тосканськими колонами, також заглибленими у ніші. Портик вінчає утворений гербовими щитами фриз і трикутний, багато декорований скульптурою фронтон.

Найбільш декорованою  частиною головного фасаду є поле трикутного фронтону розмірами 4,2×20 м. Його прикрашає скульптурна композиція Антонія Попеля «Радощі та страждання життя». Виготовлена з гідравлічного вапна з домішками цементу. На краях фронтону розміщені дві бронзові скульптурні групи з крилатими символічними постатями. Зліва — «Комедія і драма», справа — «Музика». На вершині — статуя «Слави» з позолоченою пальмовою гілкою піднятою над головою. Гілка символізує нагороду тим, хто присвятив себе мистецтву. Усі скульптури авторства Петра Війтовича. З двох боків під куполом також знаходяться бронзові скульптурні групи Едварда Подгурського. Під фронтоном проходить фриз із гербових щитів з прізвищами відомих польських акторів, виконаний Едмундом Плішевським за ескізамиҐорґолевського. Фриз двічі розривається парними постатями муз, виконаних Антонієм Попелем, Тадеушем Вісньовецьким, Юліушем Белтовським та Юліаном Марковським. Між статуями муз уміщено барельєфи міфологічної тематики. В архівольтах арок лоджії знаходяться алегоричні фігури, авторства Станіслава Вуйцика. Замкові камені арок виконані у вигляді голів левів. На краях другого ярусу головного фасаду в півциркульних, завершених конхами нішах встановлено дві триметрові сидячі алегоричні статуї з полянського пісковика. Зліва жінка з маскою авторства Антонія Попеля уособлює Комедію, справа жінка з ножем — Трагедію, скульптор Тадеуш Баронч. Дах театру двосхилий, над сценою влаштовано чотирикутний у плані купол. Наріжні вежечки купола — це замасковані вихідні вентиляційні отвори. Масивні обеліски тильного фасаду — замасковані комини.

1.3.2. Інтер’єр.

Проект інтер'єру  театру також виконано Зиґмунтом Ґорґолевським. Живопис та скульптура створені цілою плеядою тогочасних живописців та скульпторів. Для збереження цілісності задуму і стилістичної єдності творів мистецтва, для кількох основних приміщень було призначено художніх керівників. Дискусійним було питання живописної техніки — фресковий живопис, темпера, казеїнові фарби, енкаустика чи мінеральні фарби кайма. Врешті театральним комітетом обрано техніку олійного живопису на бельгійському полотні, яке в подальшому було наклеєне на бетонні стіни та склепіння.