Автор работы: Пользователь скрыл имя, 27 Марта 2014 в 13:18, курсовая работа
Усвідомлення неперехідного наукового значення інформації про українські діалекти, традиційну культуру спонукають до розробки програми збереження етнокультурної спадщини України. Реалізація цієї програми передбачає, зокрема, продовження роботи щодо збирання й опрацювання наукового матеріалу. Значна частина таких матеріалів має бути опублікована у вигляді хрестоматій, які створюють цілісні образи говірок як комунікативних систем. У діалектному тексті виявляється реальне співвідношення структурних елементів говірки, їх синтагматичні та парадигматичні зв’язки, квантитативні характеристики; у ньому виразно проступає поділ одиниць за частотою їх використання у говірковому мовленні.
ВСТУП
Усвідомлення неперехідного наукового значення інформації про українські діалекти, традиційну культуру спонукають до розробки програми збереження етнокультурної спадщини України. Реалізація цієї програми передбачає, зокрема, продовження роботи щодо збирання й опрацювання наукового матеріалу. Значна частина таких матеріалів має бути опублікована у вигляді хрестоматій, які створюють цілісні образи говірок як комунікативних систем. У діалектному тексті виявляється реальне співвідношення структурних елементів говірки, їх синтагматичні та парадигматичні зв’язки, квантитативні характеристики; у ньому виразно проступає поділ одиниць за частотою їх використання у говірковому мовленні. Саме функціональні характеристики в описових працях практично не використовуються. Тому для відтворення говірки як функціонуючої системи необхідним є залучення до аналізу значних за обсягами діалектних текстів.
Багато дослідників здавна усвідомлювали особливу евристичну цінність текстів, додаючи до своїх описових діалектологічних праць зразки зв’язних текстів, окремі вирази, фольклор з досліджуваної місцевості. Однак різні українські мовні території опрацьовано нерівномірно. Подальшого вивчення потребує і східностепова Україна. Це і зумовило вибір теми курсового дослідження, основна мета якого записати говіркові тексти та упорядкувати їх відповідно до опрацьованих на сьогодні вимог. Передбачається зафіксувати максимально інформативні тексти, які б не лише відтворювали мовні особливості, але й розкривали традиційну культуру, вірування, обряди, особливості світосприйняття. Отже, записані тексти будуть різноплановими за своєю тематикою.
Тексти записані у с. Петропавлівка шахтарського р-ну Донецької області.
Значення роботи
полягає у тому, що представлені
у ній тексти можуть
Новизна полягає
у тому, що вперше здійснені
записи текстів в одній із
східностепових українських
РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади укладання хрестоматії говірки
1.1.Мовні особливості
східнодностепових українських
говірок, правила фонетичної
Східностепові говірки виявляють спільні фонетичні, лексичні, морфологічні та синтаксичні риси.
Фонетичні риси східностепових говірок
Непослідовне чергування етимологічних о, е з і в ново закритих складах: стол і ст’іл, рáдос’т’ і рáд’іс’т’, с’ол і с’іл.
«Акання» в деяких говірках, яке полягає в заступленні ненаголошеного о через а: рабúла, насúли, сарóчка.
Вживання в окремих словах е на місці *Ћ з попереднім м’яким приголосним: сн’éжка, с’éтка, стр’éлка.
Оглушення дзвінких приголосних у кінці слів і перед глухими, яке часто спостерігається у мові молодшого покоління: дуп, хл’іп, роскажý, открúли.
Вживання здебільшого в мові старшого покоління препалатального лˑ: булˑá, лˑúс’т’а, лˑáпиͤ.
Вживання фрикативних з, з’, жзамість африкат дз, дз’, дж: кукургýза, звонúт, дрож’:і.
Широке використання
двофонемної структури мн
Часткове збереження давньої м’якості шиплячих ч та ж: знáч’іт’, ч’íстий, деᵘрж’áт’.
Послідовніше, ніж у літературній мові, спрощення груп приголосних: т’íкиͤ, с’ічáс, мóна.
Перехід в окремих словах т’ у к’ перед і ˂ *Ћ: к’íсто, к’íсно, к’існúй.
Запозичені слова
асимілюються, зазнаючи при цьому
різноманітних змін на
Морфологічні ознаки східностепових говірок
Іменники м’якої та мішаної групи зазнають впливу твердої. Найбільш послідовно це простежується в іменниках з основою на шиплячий, найменше – в іменниках с.р. з флексією –е, які у літературній мові належать до м’якої групи: ножом і ножем, дощом і дощем, на затьові і на зятеві; полем, сонцем (зрідка польом, сонцьом).
Широко вживається односкладова флексія О.в. одн. Іменників І відміни (переважно -ой): головой, рукой, грушой, Кольой.
Іменники ч.р. ІІ
відміни за характером
Поширеність односкладових
флексій в іменниках ІІ
Частина іменників – назв міст може мати як іменникові, так і прикметникові флексії М. в одн. -у, -і, -ові, -ому: у Донецьку, у Краматорські, у Красноармійському (у літ. мові -у).
Синтаксичний чинник менш виразно, ніж у літературній мові, регулює використання флексій -у, -і в М.в. одн. Іменників ІІ відміни: по полю і по полі, у Шахтьорську і в Шахтарські, на держаку і на держакі.
Відмінкова парадигма незначної частини іменників ІІІ відміни вирівнюється за зразком І відміни: мазкою, солею (сольою).
Іменники – назви
істот малого віку у непрямих
відмінках мають два різновиди
основ (із суфіксом -ат- та без
нього), які відповідно оформляються
різними закінченнями. Крім того,
ще використовуються структури
типу ягнятко, поросятко, телятко, які
змінюються за відінками ІІ
відміни. Отже, загалом іменники
цієї лексичної групи
Засобом вираження
звертання частіше виступає Н.
в. Спеціальна форма дещо
У Н.в. мн. Іменників ч.р. збільшується завантаженість флексії -а: поїзда, шофера, бугалтера, дома, сніга.
Коло іменників, що оформлюються флексією -ів у Р.в. мн., ширше, ніж у літературній мові: яблуків, вербів, з Черкасів, гривнів, поросятів.
До складу відмінкових парадигм прикметників входять флексії, відсутні у літературній мові:
-ой у Н.в. одн. Ч.р. твердої групи: рябой, глухой, сліпой (виступають лише під наголосом);
-ом у М.в. одн. ч., с. р.: на крайньом домі, на крутом берегу;
-ой у непрямих відмінках парадигми ж.р.: густой трави, молодой дівчині, вчорашньой кашойу материной кохті;
- и у Н.в. мн. Присвійних прикметників, мотивованих переважно іменниками І відміни: сусідкини кури, Васькини чоботи.
В окремих говірках
частково і непослідовно
Переважають синтетичні
форми вищого ступеня та
Синтетичні форми
вищого ступеня утворюються у
більшості випадів подібно до
літературно-нормативних. Говіркові
явища виникають внаслідок
Поширювачем компоратива
виступають порівняльні
Найвищий ступінь
переважно утворюється
Форми безвідносного вираження міри ознаки, в яких нерідко поєднується значення міри якості з її оціночним сприйманням, утворюються переважно за допомогою суфіксів: -ат- (-аст-): броватий, бородатий, вухатий, мордатий;
-уч- (-ющ-): худючий, вреднючий; худющий, вреднющий; -енн- (-езн-): височенний, широченний; височезний, широчезний; -ист-: гонористий, норовистий, напористий; -чив-: влюбливий, обідчивий; -ав-: чорнявий, дірявий; -уват- (-куват-): гливкуватий, зеленкуватий; -еньк-, -есеньк-, -усіньк, -ісіньк-: тоненький, тонесенький, тонюсінький, тонісінький.
Посесивність на
основі відношення між істотою
і предметом реалізується як
у прикметникових дериватах, мотивованих
відповідними іменниками, так і
в іменному відмінюванні
Значення індивідуальної
приналежності виражають
Прикметники, утворені
від назв тварин, рідко виражають
значення індивідуальної
-ач-: голуб’ячий, орлячий, але і голубиний, орлиний та ін.
Числівники мають
значну кількість фонетичних
модифікацій у різних
З паралельних
закінчень непрямих відмінків
кількісних числівників
У числівниках – назвах десятків від 50 до 80 частіше змінюються обидві частини: п’ятдесяти кілограм, восьмидесяти год і п’ятдесяти кілограм, восімдесяти год.
Числівники 40, 90, 100 у
непрямих відмінках можуть
Чим вищого порядку
числівник, тим частіше він у
складі кількісно-іменного
Із збірних переважно
використовуються числівники
Іменники ч.р. у
складі кількісно-іменного
Майже кожен займенник має по декілька фонетичних та словотвірних видозмін: мене, мане, тебе, табе, мені, мині, міні, за нього, за його, кожний, кожен, каждий, кажний.
Спостерігається
вирівнювання відмінювання за
твердим основи, частіше у ч. та
с.р. паралельне використання
У парадигмі ж.р.
(Р.Д.О.М. відмінки) та ч., с.р. (переважно
М.в.) поряд з двоскладовою
М.в. одн. ч.р. займенників мій, твій, свій, чий, чийсь має чотири морфологічні форми: на моєму, на мойому, на мойом, на моїм.
Займенник весь в О.в. одн. ч., с.р. та у непрямих відмінках множини можуть мати флексійний и (паралельно з і): всім і всим селом, всіх і всих, всім і всим гостям, всіма і всіма, на всіх і на всих.
Займенники той, цей у непрямих відмінках множини можуть мати флексійний і (на) тіх, ціх, тім, цім, тіми, ціми.
Структурні різновиди,
що відображають
Зрідка виступають
членні форми присвійних
Форма Р.в. одн. ж.р.
особово-вказівного займенника
Активно вживаються скорочені форми інфінітивів, основа яких закінчується на голосний: косить, просить, водить, держать.
Поширеними виявляються стягнені форми ІІІ ос. одн. дієслів І дієвідміни з інфінітивною основою на –а: зна, хвата, шука.
У ІІІ ос. одн., рідше у ІІІ ос. мн. Дієслів ІІ дієвідміни можуть вживатися флексії І: робе, носе, ходе, возе; носють, ходють.
У відмінюванні
різних частин мови