Образна система роману Оскара Уайльда «Портрет Доріана Грея»

 

                                                           Зміст

Вступ………………………………………………………………………………3

Розділ 1. Риси неоромантизму  в художній системі роману Оскара Уайльда «Портрет Доріана Грея»………………………………………………………….6

Розділ 2. Образна система  роману О. Уайльда «Портрет Доріана Грея»……..13

Висновки…………………………………………………………………………...21

Список використаної літератури…………………………………………………24

 

 

                                                          Вступ

Оскар Фінгал О’Флаерті Віллс Уайльд (Oscar Fingal O'Flahertie Wills Wilde) (1854-1900) – поет, драматург і прозаїк, який найповніше утілив у своїй творчості принципи англійського естетизму. Народився він у Дубліні, Ірландія, 16 жовтня 1845 року (деякі англомовні джерела подають іншу дату – 1856 рік). Культ краси, що панував у батьківському домі, багато в чому визначив його погляди на мистецтво. Письменник здобув класичну гуманітарну освіту – він навчався у Трініті-коледжі (Дублін) і в Коледжі св. Магдалини (Оксфорд). Після закінчення університету майбутній письменник оселився в Лондоні.

Літературна спадщина Оскара Уайльда напрочуд різноманітна і багатогранна. Першою його письменницькою продукцією – ще в роки навчання – були вірші, видані 1881 року в книжці «Поезія». У 1882 році Уайльд здійснює   тривалу поїздку до США і Канади, де виступає з лекціями на мистецькі теми, невдало пропагує свої перші драматургічні спроби. А повернувшись до Англії, він редагує журнал «Жіночий світ» (1887-1889) (англ. Woman's World), часопис «Драматичне рев'ю» (англ. Drama Review), пише багато рецензій, статей та есе (зокрема програмових, зібраних у книжці «Задуми», 1891), видає збірники казок «Щасливий принц» (1888)  і «Гранатова хатина», роман «Портрет Доріана Грея» і збірник оповідань «Злочин лорда Артура Севіля» (всі три книжки 1891 року).

З появою комедій  – «Віяло леді Віндермір», «Жінка, не варта уваги», «Ідеальний чоловік» та «Як важко бути поважним», поставлених  у 1892-1895 роках, – приходить слава  і з нею багатство. Частково, очевидно, і матеріальним статкам слід завдячувати, що над життям Уайльда крутиться фортуна. Про нього поширюються чутки, популярність його в лондонському світі підупадає, вже не всюди його приймають. Незвичайна допитливість, якийсь гарячковий перестрах, щоб, не дай Боже, «не добрати міри життя», спонукали Уайльда зазирати до най похмуріших шпарин, до всього невідомого, суперечливого, неприродного – він свідомо «залицявся до нещастя». Відтак – 1895 року суд за сексуальні збочення і дворічне ув’язнення.

У тюремній камері Уайльд написав разючий сповідний документ – послання до близької колись особи, знаний під назвою «De profundis» – «З  глибини» (точніша його назва «Epistola: in Carcere et Vinculis» – «Послання: у в’язниці й кайданах»); спершу цей твір був виданий фрагментарно, а повністю лише в 1962 році.

Навряд чи можна знайти у світовій літературі романи, які би були так швидко написані, як «Портрет Доріана Грея». Уайльд написав свій єдиний роман всього за три тижні! Дар імпровізатора виявив себе і тут. Вперше роман був надрукований у липневому номері американського журналу «Ліппінкбтс Манслі Мегезін» за 1890 рік. У квітні наступного 1891 року «Портрет Доріана Грея» виходить окремими виданнями із значними доповненнями. Уайльд додав шість нових розділів і передмову.

Задум роману виник  досить несподівано. Одного разу у майстерні свого приятеля, Уайльд побачив натурника, який уразив його досконалістю зовнішності. Письменник вигукнув: «Який жаль, що і йому не минути старості зі всією її потворністю» [6, c.36]. Безіл зронив, що малюватиме щороку новий портрет, аби природа відбивала свої невблаганні закони.

Були у романа Уайльда і літературні джерела. Мотив таємничого зв’язку долі людини з її портретом письменник міг запозичити із знаменитого роману Метьюріна «Мельмот-скиталець» – справжнього, а не тільки літературного пращура письменника. У «родоводі» роману: «Фауст» Гете, «Малюк Цахес» Гофмана, «Шагренева шкіра» Бальзака, «Сидонія-чаклунка» Майнголада…

Головна мета роботи – дослідження художньої специфіки  твору та розкриття образної системи  роману Оскара Уайльда «Портрет Доріана Грея».

Зазначена мета визначає такі завдання:

• з’ясувати в чому полягає художня специфіка твору;
• висвітлити моральні та естетичні проблеми, які закладені в романі «Портрет Доріана Грея»;
• проаналізувати феномен літературної діяльності поета;
• виявити в чому полягає актуальність творчості Уайльда;
• охарактеризувати образну систему роману;

Відповідно  до поставлених завдань у дослідженні  використано такі методи: порівняльний та описовий.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І

Риси неоромантизму в  художній системі роману

Оскара Уайльда «Портрет Доріана Грея»

          Творчість Оскара Уайльда яскравою  сторінкою увійшла в історію  світової літератури і в історію  театру. Його поезія, проза і драматургія  не перестають привертати увагу  читачів, глядачів та дослідників. Оригінальність стилю і багатство мови Оскара Уайльда є невичерпним джерелом для пошуків цікавих творчих рішень, нестандартних засобів вираження і своєрідних прийомів.

Слава Уайльда  як прозаїка значною мірою базується  на його єдиному великому прозаїчному творі – «Портрет Доріана Грея». Цей твір не має чіткого жанрового визначення в літературознавстві. Деколи його називають романом, інколи повістю або навіть думкою в прозі. Серед уточнюючих характеристик зустрічаємо: роман-символ, роман-алегорія, роман-міф. Кожне з цих визначень може бути обґрунтоване, адже «Портрет Доріана Грея» та його символіка викликають численні тлумачення.

В романі Уайльд розкрився  як блискучий оповідач, віртуозний майстер переливати гру парадоксальної думки у дзвінке слово. Хоча й помітний тут добір і аж перебір лексики, у повному напрямку скерованої, з балансуванням на суперлативах (слово beautiful – прекрасний – та з десяток синонімів до нього він вживає до 400 разів!) – все-таки це частковість. Переважає у мові роману простота й невимушеність викладу,тому що автор звертає велику увагу на форми, звукопису слова, розподілу інтонаційних акцентів, ритміки, щоб ніщо не базувалося на самодіяльній стихії.

Зазвичай про Оскара Уайльда  говорять як про письменника, який започаткував естетизм як літературну течію в англійській літературі. Також зустрічаються судження про нього як реаліста. Деякі критики говорять про неоромантизм Уайльда саме у зв’язку з «Портретом Доріана Грея». У творі присутні численні риси неоромантизму: тяжіння до екзотики і використання екзотичних образотворчих елементів, схильність до гротеску, поєднання фантастики з дійсністю, мотив двійника, насиченість описів деталями та інше. Але помітні також і риси символізму, наприклад, прихований за звичайними речами потаємний зміст.

Типовою неоромантичною рисою  твору є ескейпізм, який легко  виявити у поведінці Доріана. Звичайне життя дратує його і наводить на нього нудьгу. Він намагається  знайти притулок у псевдоестетизмі. Він захоплюється «the colour, the beauty, the joy of  life» [8, с.64] («кольором, красою і радістю життя»), але уникає будь-яких тривалих переживань через страх, бо вони можуть заподіяти йому біль. Наприклад, провівши Алана Кемпбела у кімнату, де знаходиться тіло убитого художника, Доріан раптом відчуває страх, що йому доведеться побачити наслідки того, що він накоїв: «There he stopped, feeling afraid to turn round, and his eyes fixed themselves on the intricacies of the pattern before him» [8, c.278]. Його пристрасне захоплення творами мистецтва, так детально описане в одинадцятому розділі, лише спосіб, завдяки якому він міг хоч на якийсь час втекти від страху, який деколи здавався нестерпним.

Уайльду вдалося створити неповторний художній світ: атмосфера  прекрасного і вродливі люди, довершені  витвори мистецтва і блискучі висловлювання. Помітно також і інше: краса в романі нерідко перетворюється в прикрасу. Недаремно сам письменник стверджував, що «це суто декоративний роман».

Композиція твору є  традиційною. Зустріч Доріана Грея з лордом Генрі Воттоном у студії художника Безіла Голворда в день завершення роботи над портретом – своєрідний пролог до основної дії. А розділ, в якому описується, як троє слуг зайшли до кімнати і побачили труп відразливого старого і портрет прекрасного юнака, – лаконічний епілог. Але деякі прийоми характерні для детективного оповідання, яке набирало популярності і в той час розвивалося в рамках неоромантизму. У типово детективному ключі вирішено закінчення четвертого і сімнадцятого розділів. Велику роль у неоромантичній естетиці твору відіграє мотив двійника, у якому непомітно поєднується фантастика і дійсність.

Барвистість картин, створених  Оскаром Уайльдом, його неприховане  прагнення зробити сюжет захоплюючим  теж свідчать про те, що неоромантична  естетика домінує  в усьому творі. Як більшість неоромантиків, Оскар Уайльд широко використовує деталі, порівняння, метафори, епітети, алюзії.

Письменник вживає практично  всі види деталей: характерологічну, уточнюючу, описову, імплікуючу. Описуючи зовнішність або поведінку героїв, Уайльд користується характерологічною деталлю: «…the English noble who was always quarrelling with the cabmen about their fares» [8, c.158] – така деталь поведінки передає скнарість і дріб’язковість героя. Уточнюючі деталі (назви вулиць, районів, будинків) надають достовірності оповіді: «Lord Henry Wotton strolled from Curson Street over to the Albany to call on his uncle, Lord Fermor» [8, c.156]. Прикладом імплікуючої деталі може бути вираз обличчя Доріана, коли він спостерігав за бездарною грою Сибіли: «Dorian Gray grew pale as he watched her» [8, c.200]. Ця деталь підкреслює, наскільки неприємно був вражений герой. Використовуючи описову деталь, автор намагається допомогти читачеві уявити речі, що оточують героїв. Для цього він залучає чуттєві асоціації читача: зорові, слухові, дотикові і навіть нюхові: «The studio was filled with rich odour of roses, and when the light summer wind stirred amidst the trees of the garden, there came through the open door the heavy scent of the lilac, or the more delicate perfume of the pink-flowering thorn» [8, c.131]. Чуттєве сприйняття автора, його власні зорові та слухові враження переважають у більшості описів, наприклад: «Most of the windows were dark, but now and then fantastic shadows were silhouetted against some lamplit blind. He watched them curiously. They moved like monstrous marionettes and made gestures like live things» [8, c.287].

Зворушувала і  бентежила його музика. Ось якими  словами він її описує: «It was not a new world, but rather another chaos, that it created in us» [8, c.146]. Пізніше описуючи лордові Генрі Сибілу Вейн, своє перше кохання, Доріан Грей знову ж таки порівнює її з музикою: «And her voice… It was very low at first, with deep mellow notes, that seemed to fall singly upon one’s year. Then it became a little louder, and sounded like a flute or distant haut boys. In the garden-scene it had all the tremulous ecstasy that one hears just before dawn when nightingales are singing. There were moments, later on, when it had the wild passion of violins» [8, c.173]. Подібні порівняння, що збуджують слухові асоціації, знаходимо і в пейзажах: «The dim roar of London was like the bourdon note of a distant organ» [8, c.131].

Значну увагу  приділено у романі й одягу. Мода, одяг також були захопленнями самого письменника, який із задоволенням писав про це. У нього є нотатки «Про жіночий одяг», «Ще кілька радикальних думок про реформу одягу», «Відношення одягу до мистецтва». І недаремно, коли Доріан хоче передати друзям свої почуття до Сибіли, він описує не саму актрису, а її вбрання: «Очей не можна було відвести від її стрункої постаті, коли вона вийшла на сцену, прибрана хлопчиком. На ній була зелена, оксамитова куртка із світло-коричневими рукавами, щільно по нозі брунасті штанці, вишукана зелена шапчина із соколиним пером під пряжкою і плащ із каптуром» [7, c.42].

Уайльд був  також майстром інтер’єру: він полюбляє описувати великосвітські вітальні, будинки і кімнати. Натомість пейзажі у творі є наче штучними: «Небо тепер стало чисто опаловим, і на його тлі навколишні дахи виблискували, мов срібло» [7, с.34]. Навіть квіти (у романі найчастіше зустрічаються орхідеї та тюльпани), які Уайльд обожнював, здаються несправжніми, штучно викоханими. І все це має своє пояснення. Письменник плекав штучну красу, тоді як від краси природної він відвертався. Мистецтво, яке для Уайльда завжди було вищим за життя, є вищим і за природу. Саме тому світ речей, тобто витворів рук людських, переважає в романі. У стилі роману Уайльда можна відчути близькість до імпресіонізму. Суто імпресіоністичним є вже самий початок роману: «Густий аромат троянд наповнював майстерню художника…» [7, c.25]. Митці-імпресіоністи намагалися передати безпосередні враження через найтонші відтінки їхніх переживань, відчуттів та настрою. Художні деталі відрізняються імпресіоністичною вишуканістю і витонченістю. Роман відрізняється також зображенням персонажів та їхнього оточення. Імпресіоністичне зображення у романі Уайльда виявляється у використанні письменником вишуканих найменувань запахів, дорогоцінних каменів, музичних інструментів, тканин, кольорів. Особливо багатий подібними описами одинадцятий розділ роману. Так, із нього ми дізнаємося, що Доріан виписав із Парижа дев’ять розкішно виданих різнокольорових примірників книги,яка вразила його уяву. Кожен із кольорів відповідає настрою героя та примхам його фантазії.

Описуючи психологічні явища, поведінку людей, письменник використовує метафори: «…she is a peacock in everything, but beauty» [8, c.136]. Такі метафори як «There was a radiance about her» [8, c.202] та «…a hand of ice had been laid upon his heart» [8, c.151] передають внутрішній стан героїв. Надзвичайно вдалою, на наш погляд, є така метафора: «A rose shook in her blood and shadowed her cheeks» [8, c. 181], яка, на жаль, не була збережена при перекладі роману.

Епітети, використані у творі, емоційно насичені, вони створюють відповідний настрій у читача, передають захоплення автора і оточуючих надзвичайною вродою юнака і мають на меті викликати не менше захоплення у читача: finely curved scarlet lips, frank eyes, cruel smile, gilded threads, rebellious curls, forget-me-not eyes… Але поступово, з розвитком дії характер епітетів змінюється. Вони починають використовуватися з метою розкриття справжньої особистості Доріана і моральних проблем: exquisite disdain, loathsome thing, unclear, bestial and sodden face, hateful memories… Емоційна насиченість художніх засобів, вжитих автором, акцент на чуттєвості, загостреність сприйняття і вираження говорять про неоромантичний характер прози.