Ідейно-художні особливості «Бесіди проти богомилів» Пресвітера Козьми

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут філології

Кафедра слов’янської філології

 

 

 

 

 

«Ідейно-художні особливості «Бесіди проти богомилів» Пресвітера Козьми»

 

 

 

Курсова робота

студентки ІІ курсу,

спеціальності

«Мова та література (слов’янські мови та літератури),

 українська  мова та література, болгарська  мова та література»,

Бірюк А.В.

Науковий керівник:

д. філол. н. , доц. Іванова-Ґірґінова М. С.

 

 

 

 

 

 

 

Київ-2014

Зміст

Вступ...............................................................................................................3

1.Богомильство. Основні ідеї………………………………………………5

2.Пресвітер Козьма…………………………………………………………7

3. Бесіда проти богомлів. Ідейно-тематичний спектр……………………8

4. Художній аналіз  твору…………………………………………………15

4.1. Композиція і стиль викладу…….………………………….…15

4.2. Художні засоби, їх завдання у творі …………………………16

4.3.Біблійні цитати, їх функція…………………………………….22                            

          4.4.Принцп авторської недостойності…………………..…….......25

4.5.Емоційне наповнення………………………………………….26

          4.6.Концепція питання-відповідь……………………………….....26

Висновок…………………………………………………………………..28

Список використаних джерел………………………………………….30

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

         Богомильство — дуалістична єресь, що в Х столітті поширилася в Болгарії. Засновником руху був болгарський поп Богоміл. Даний рух заперечував багато християнських догм, що спричинило бурну полеміку. Таким чином виникла богомильська та антибогомильська література. 
         Темою нашої роботи є «Ідейно-художні особливості «Бесіди проти богомилів» Пресвітера Козьми». Відповідно мета роботи: керуючись текстом «Бесіди», визначити художні особливості твору і ідеї, які хоче донести до читача автор. Мета включає наступні завдання: 

• Детально ознайомитися з текстом «Бесіди проти богомилів» та вписати художні засоби.
• Визначити функції виписаного матеріалу.
• Визначити особливості композиції твору, його структури.
• Підкреслити основні ідеї твору.

 
        Об’єктом нашого дослідження є «Бесіда проти богомилів» Пресвітера Козьми. Предмет роботи – художньо-ідейне наповнення твору. 
        Актуальність нашої роботи зумовлюється насамперед тим, що твір Козьми має великий інтерес на сьогодні, адже це єдина книга, яка дає нам можливість ознайомитися з інтелектуальним,  моральним та релігійним станом тогочасних болгар (маємо на увазі Х ст.). Немає іншого письменника, що залишив більш повну інформацію про богомильську секту, ніж Козьма. У нашій роботі висвітлені найбільш типові риси болгарської полемічної літератури з огляду на світосприйняття автора і художнього оздоблення твору. Тим паче, що питання, висвітлені в роботі не є достатньо дослідженими.

       Ми використали такі методи: узагальнення, аналіз (при розкладанні предмету дослідження на складові частини), емпіричний метод ( що дає змогу виявити властивості окремих частин об’єкта), елементарно-теоретичний метод (що базується на уявленнях про причино-наслідкові зв’язки різних явищ ).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                     

 

1.Богомильство. Основні ідеї.

       Богомильство  – соціально-релігійне вчення  і рух, що у Х столітті поширився в Болгарії як результат невдоволення населення феодальним гнітом.  Основоположником і головним проповідувачем  богомильства був поп Богомил, про якого знаємо дуже мало. Ще на початку поширення богомильства, ця течія включала три головні області болгарської держави Х ст. [16]

На думку Дімітра Марінова, богомильська єресь є сумішшю маніхейської єресі з чисто болгарськими народними поняттями. [17]

Про характер і зміст богомильської літератури ми дізнаємося з так званих «заборонених» або «брехливих» книг. Під «брехливими книгами» в давні час загалом розуміли: старі апокрифічні ( не прийняті християнським каноном) книги і вказівки щодо деяких осіб і подій зі Старого і Нового завітів, книги з пізніших часів, які теж включали подібні фантастичні речі, потім йдуть різноманітні легендарні статті, астрологічні і магічні книги, забобони та ін. В середні віки кількість «брехливих книг» збільшилася за рахунок легенд і забобонів.

Великий авторитет такі книги мали серед богомилів, які найбільш піклувалися про їх поширення в народі. [20]

Загалом боролися з єретизмом по-різному: влаштовували публічні богословські диспути з богомолами, піддавали їх тортурам, фізично знищували, спалювали їх твори і складали специфічні списки (індекси) відлучених від церкви книг. Найстарший індекс апокрифічних творів міститься в «Ізборнику Святослава» 1073 року (у ньому перелічено 25 апокрифів). Індекси, як правило, супроводжувалися прокляттями (анафемою) авторам і читачам неістинних книг.  [2]

     Настільними  книгами для богомлів стали  чотири євангелія, серед яких  віддавали перевагу євангелію  Йоана. Богомили тлумачать текст  не буквально, а алегорично, відкриваючи  в окремих епізодах основні  положення їхнього вчення. Богомили  створюють і власну літературу. Одним із перших творців даної  літератури був поп Богомил. Своєрідною  «біблією» для богомилів стала  «Таємна книга богомилів», у якій  можемо прослідкувати космогонічні  погляди даного релігійного руху. 

 Головна небезпека  з боку богомилів для пануючого  класу полягала в їх соціальних  ідеях - у відмові від покори  владі, сплати податків, робіт на користь держави і панів. Богомили оголошували подвигом в славу «істинного бога» (добра) саме те, що офіційне православ'я трактувало як тяжкий гріх. Вони звільняли свідомість пригноблених від «страху Божого» і допомагали їм зрозуміти глибину соціальної несправедливості існуючих порядків.     Найбільш активними послідовниками богомилів ставали незаможні і представники вільного селянства, що гостро реагувало на різке погіршення свого становища. Виступаючи проти феодального класу на чолі з царем, богомили в той же час нападали і на церкву. Вони засуджували церковну ієрархію, називали священиків сліпими фарисеями і, кажучи словами Козьми, «гавкали на них, як пси на вершника» . За словами богомилів, священики і єпископи не дотримуються євангельських заповідей, грішать і грабують народ. [19]

        Богомили  також не шанували святих і  забороняли своїм нащадкам молитися  їх мощам. Не визнавали богомили  і хрести, адже на хресті повісили  Спасителя, то як можна їх шанувати. Практично вони відмовилися від  церков вцілому. [17]

        Богомили виступали проти християнської обрядовості. Вони сміялися над іконами і зневажали «чудеса», заперечували літургію і причастя, заперечували необхідність церков, як місця молитви, вважаючи, що молитися можна всюди. Богомили не визнавали старого завіту і протиставляли йому євангеліє. Вони створили свою космогонію, що відобразила різні релігійні системи, відомі в Болгарії. Вона характеризується дуалізмом, чужим християнському вченню. Якщо християнство, що було одним з елементів феодальної надбудови, оголошувало феодальні порядки священними і створеними богом, то богомильство оголосило їх справою рук сатани.

        Детально  питаннями походження богомильської  єресі і її особливостей займалися  такі дослідники: Ангелов Д., що займався дослідженням особливостей світогляду середньовічних болгар, йому належать такі праці як «Съществувал ли е поп Богомил?», «Богомилството в България», «Светоглед на средновековния болгари» та ін.; досліджували богомильство і такі науковці як Киселков В.«Съществувал ли е Поп Богомил и богомилското движение»,  Клинчаров И. («Поп Богомил и неговото време»), Киселков В. («Съществувал ли е Поп Богомил и богомилското движение»), Примов Б. (« Книга за поп Богомил и неговите последователи»), Ташковски Драган («Богомилство и неготово историско значень»).

2. Пресвітер Козьма

Відомості про цю, без сумнівів яскраву особистість, вкрай скупі. Всі вони так чи інакше випливають з його праць, повні назви яких « Беседа на недостойния презвитер Козма срещу новопоявлата се ерес на Богомил» і «Слово на св. Козма презвитер срещу ереците, прение и поучение от божествените книги». На жаль, у творі не вказана ні дата написання, ні дата чи місце народження автора.

Першим важливим питанням є: коли жив пресвітер Козьма і, відповідно, коли він написав свій твір. Завдяки тлумаченню деяких місць твору пропонують: остання чверть X ст., 1026 р., 1042 р., 1211 р. і найчастіше період після смерті царя Петра (поч. 70-х років Х ст.). Та більш прийнято вважати, що твір створений за життя цього болгарського царя – в кін.50-х ч 60-х рр. Х ст. У «Бесіді» Козьма стверджує, що єресь попа Богомила є новою. Він виголошує проти неї цілий ряд анафем, що не можуть бути продуктом особистої ініціативи, а є рішенням спеціального церковного собору. Як відомо, болгарський правитель, стурбований появою нового «брехливого вчення», почав листування з константинопольським патріархом на ім’я Теофілакт Лакапін ( 933-956 ). Той у листі до царя подає приклади анафем і практичні поради, тобто розкриває «технологію» боротьби з єрессю. Очевидно невдовзі після цього болгарська церква прийняла відповідні рішення, які послугували приводом для створення «Бесіди».

Навколо питання про місце написання твору існує багато суперечок. Найчастіше називають місцем написання Преслав, але також пропонують Охрид, Македонія, східні болгарські землі ( без конкретизації ), і навіть часом Тирново. Проаналізувавши текст «Бесіди», можна встановити належність автора до вищих церковних і дворянських кіл в Преславі при царі Петрі. Факт, що Козьма дозволяє собі піддавати гострій критиці ці кола (включно з єпископами, багатими монастирями, аристократією та ін.), видає його близькість до самого царя. [16]

 З «Бесіди» Козьми бачимо, що він є єдиним письменником, що нам залишив свідчення про свій час. З його праць можемо сформувати правильне уявлення про богомильство і пояснити багато історичних явищ. [23]

3.Бесіда проти  богомолів. Ідейно-тематичний спектр

       Антибогомильськй  твір, що є яскравим прикладом  початку ідеологічної боротьби  між єресю та офіційною християнською  ідеологією є вже згадана «Бесіда  проти богомилів» Пресвітера  Козьми. Рукописна традиція пропонує  нам два варіанти для заголовку  твору: 1. «Бесіда недостойного Пресвітера  Козьми проти новоявленої єресі  Богомла» ; 2. «  Слово святого Козьми  пресвітера проти єретиків, суперечка  і повчання з божественх книг». Науковці вважають автентичним перший заголовок. Лише автор може назвати себе «недостойним». [9]

        «Бесіда  проти богомилів» вперше відкрита  в науці російським ученим  К.Калайдовичем, який згадує її  у своїй книзі «Йоанн Екзарх  Богларский» (1824), але без імені  автора. Після відкриття нових  списків, які в своєму заголовку  містять ім’я автора, Козьма стає  одним з найвизначніших авторів  болгарської середньовічної літератури. З науковопопуляризаторською ціллю  твір був виданий І. Соколовим (1864) за списком XV ст. Науково-критичне видання тексту здійснив М.Г.Попруженко (1936), українець за походженням, працював у Софійському університеті. За основу той бере Волоколамський список 1492 року, який подає різночитання ще чотирьох списків. Видання містить глибокі спостереження над текстом. Сьогодні твір  відомий у двадцяти п’яти списках. 1973 року текст знову був виданий Ю.Бегуновим з широким дослідженням. Цінним є словник мови Козьми, укладений А.Давидовим. [13]

       У «Бесіді»  виділяють дві частини - кожна  має свою ціль і свого адресата, але з’єднані між собою ідеєю  викорінення богомильства та  вдосконалення суспільства. 
       Перша частина є істинно антибогомильською. У ній автор полемізує з богомилами, намагається довести помилковість їхнього вчення і шкоду від нього. Козьма виступає безкомпромісним, суворим опонентом, навіть жорстоким. Він не приховує своїх почуттів до противників, відкрито заявляє, що хоче їх викрити, а потім обсипає їх негативними оцінками різного роду. 
         Після біглого погляду на історію церковної боротьби з єресями і як потім повідомляє приводу для написання твору - появи попа Богомила і його проповіді, Козьма ставить завдання для свого твору. Бог передбачив, що з’являться спокуси, але з’являться і обрані. Є люди, які не вірять у ці слова. Вони ніколи не будуть пробачені, якщо не покаються. «За тях [богомилите] сега ще стане дума. Исках да премълча за тях заради многото им бледословия, но повече се плаша от осъждане, защото докато не мълчим, някой ще се съблазни от технте лъжи и ще погине немощният брат, за когото Христос умря. Заради това дръзвам чрез моята работа, уповавайки се на божието богатство, което можа да проясни и нашия език, да изобличавам врага на Христовия кръст. » Йому не приємно писати про єретиків, але він робить це, щоб хороші люди не потрапили в їхні сіті, говорить: «Когато започвам да изобличавам технте слова, мисля, че въздухът се осквернява от делата и думите им. Но заради христолюбивия  народ ще изложа техните лукави речи, та никой да не падне в мрежите им, но като разбере техните измами, да се отклони от учението им. Защото, рече Господ, всяко дърво се познава от плода. » Ясно, що після того як автор пояснив навіщо він почав викриття  богомилів, вказує на результат, якого прагне досягти: розкрити суть цього вчення, щоб зупинити його поширення.

Далі Козьма починає розказувати про богомилів. Його суб’єктивне ставлення, виражене у вступі, тут вражене яскравіше. Перш за все, автор подає характеристику зовнішнього вигляду богомилів. Вони скромні, бліді, мовчазні, не допитливі, не сміються голосно, але тут же пояснює, що вони бліді через «лицемерен пост», їх вчення – це «плевел», а всередині вони «вълци и хищници». За допомогою біблійної образності та нової конкретної дійсності Козьма малює негативний образ богомилів. Він грунтується на їх справжньому вигляді та поведінці. Козьма не ставить завдання змінти єретиків, для нього вони невиправні, дурніші від худоби, небезпечніші навіть за диявола. Цікаве порівняння автор використовує, щоб показати впертість богомилів та небезпеку їх вчення: « И като, ако стреляш в мрамор, няма да го простреляш, но като отскочи, стрелата удря този, който стои отзад, така и ако учиш еретика, не само не ще го научиш, но и някой от слабоумните ще се разврати.»  Для автора ця негативна характерстика доказ шаленої впертості. 
 Намагаючись показати помилковість вчення богомилів, Козьма розкриває їх погляди на створення світу, на диявола як господаря на землі, на хрест, ікони, причастя, канонічні книги, показує їх ставлення до служителів церкви, до царя і боляр, до багатства. Автор акцентує увагу на особливостях віри істинних богомилів – заперечення шлюбу, хрещення дітей, їжі, стверджує, що богомили працюють і в неділю. [5]

Козьма оцінює богомилів як небезпечних з точки зору офіційного вчення, церкви та держави. Для нього богомильство це сила, що руйнує суспільний устрій. Але оцінюючи дійсність з морально-релігійної точки зору, письменник розуміє правдиву основу невдоволення  богомилів. Ще в першій частині твору він визнає, що попи ліниві, але він поділяє гріхи на ступені, єретики мають більший гріх від ліні: « Ако и да се лениви, не са еретици ».

         Друга частина твору адресована  до духівництва, багатих та до  добрих мирян. Тут автор дорікає  своїм побратимам, дає їм поради. Таким чином він намагається  завадити причинам, які живлять  єретичне вчення. На його думку, такими причинами є: падіння моралі  серед монахів та єпископів, формальне  виконання обов’язків, невігластво.

          Вперше в болгарській літературі  відкривається настільки пряма  критика, направлена на різноманітні  соціальні верстви. Автор не щадить  вище духівництво, монахів, багатих  і звичайних мирян. Лише цар  не підлягає його критиці і  завжди захищений, тому що він  є заступником Бога на землі. Проте Козьма не є озлобленим, тут відсутній дух протиріччя.  Він далеко від думки поливати  брудом духівництво, воно для  нього святе. Та і багатство, на  його думку, саме по собі не  має підлягати осуду, важливо  лише для яких цілей воно  використовується. Але письменник  бачить багато відхилень у  поведінці людей і вважає необхідним  їх повчати. Тих, до кого направлена  критика, він називає «братя». Він  не ставиться до них зі злістю, тому що його ціль повчати, показати їм істинний шлях. Нехай  його критика є добродушною, але  вона все ж гостра, Козьма називає  речі своїми іменами. [11] 
       Найбільше уваги письменник приділяє духівництву - монахам та єпископам. Він вимальовує кілька категорій монахів і разом із тим їх різноманітні недоліки. Чернецтво складається з людей із різних соціальних верств, що порушують загальні норми моралі та поведінки духівництва. Одні не витримують життя монаха, повертаються до світського життя, одружуються, будують будинки і повертаються до свого минулого життя. Інші йдуть до монастиря, бо не можуть перенести труднощі життя. Вони залишають свої сім’ї й «угаждат корема си». Це, звичайно, бідняки, які прагнуть чернечого  життя не з глибокої віри, а щоб було що їсти й дах над головою. Цій категорії монахів, вважає Козьма, легше врятуватися, якщо лишаться в світі і виховають дітей. Більшим подвигом є чесна праця для утримання родини, на відмінно від усамітнення і моління.