Методы операционного исследования

 

 

ЗМІСТ

 

Вступ…………………………………………………………………….3                                                   

Розділ І. Застосування методів операційного                                    

дослідження в організаційному управлінні………………………….4                                                                        

Розділ ІІ. Підходи в управлінні та зв'язок з теорією організації……8                                                                                             

Розділ ІІІ. Основні поняття та основні етапи операційного

Дослідження……………………………………………………………19                   

Розділ IV. Основні особливості дослідження операцій…………….21                                                                           

Висновки………………………………………………………………...35      

Список використаної літератури……………………………………...36     

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 Актуальність теми дослідження зумовлена тим, що в даний час для оптимізації задач організації виробництва все частіше застосовуються методи операційних досліджень. Тому в моїй роботі будуть детально розглянуті та досліджені різноманітні методи, які застосовуються в сучасному виробництві.

Об’єктом даного дослідження є оптимізація задач організації виробництва. А предметом – методи операційного дослідження.

Метою роботи є дослідження методів операційного дослідження для оптимізації задач організації виробництва. Для вирішення даної мети необхідно виконати наступні задачі:

1. Розглянути та проаналізувати методи операційних досліджень, що використовуються в сучасних умовах.
2. Дослідити застосування методів операційного дослідження в організаційному управлінні.
3. Розглянути підходи управління та виявити їх зв'язок з теорією організації.
4. Детально вивчити основні поняття та етапи операційного дослідження.
5. Виявити та розглянути основні особливості та властивості дослідження операцій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І

ЗАСТОСУВАННЯ МЕТОДІВ ОПЕРАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ В ОРГАНІЗАЦІЙНОМУ УПРАВЛІННІ

Для дослідження та управління організаційними системами широко застосовуються методи дослідження операцій. Дамо визначення цього наукового напрямку.

Дослідження операцій – це застосування наукового методу комплексними науковими колективами для вирішення задач, зв’язаних з управлінням організованими системами з ціллю отримання рішень, які найкращим чином відповідають цілям організації.

Дослідження операцій (ДО) є прикладним напрямком кібернетики, який використовується для рішення практичних задач організаційного управління. Тому ДО називають ще організаційною кібернетикою.

Дослідження операцій знаходиться на стику наук, які оперують як кількісними, так і якісними фактами. І хоча дослідження операцій широко застосовують математичний апарат, змістові та методологічні аспекти в будь-якому операційному дослідженні відіграють не меншу роль, ніж формальні.

Побудова моделей аналізу та управління організаційно – технологічними об’єктами ведеться в наступній послідовності:

- проведення системного  аналізу;

- застосування моделей дослідження операції.

Мета, яка переслідується в процесі дослідження операцій (ДО), полягає в тому, щоб знайти найкращий (оптимальний) спосіб дії при рішенні тієї або іншої задачі організаційного управління в умовах, коли має місце обмеження техніко-економічного або якогось іншого характеру. Коли використовують термін «дослідження операцій», то мають на увазі застосування математичних методів для моделювання різноманітних систем та аналізу їх характеристик.

При постановці задачі організаційного управління насамперед важливо:

1. Визначити мету, що переслідується суб’єктом управління;
2. Встановити, значеннями яких характеристик (змінних) досліджуваної системи можна варіювати.

Під ціллю будемо розуміти той кінцевий результат, який необхідно отримати шляхом вибору та реалізації тих або інших впливів на досліджувану систему.

Аналіз моделі повинен призвести до визначеного оптимального управління при виконанні всіх встановлених обмежень на змінні моделі.

Як мета, так і обмеження повинні бути представлені у вигляді функцій від керованих змінних. Проте, важкість реальних систем може сильно ускладнити уявлення мети та обмежень в аналітичному вигляді. Тому дуже важливо зменшити «розмірність» вирішуваної задачі таким чином, щоб забезпечити можливість побудови підходящої моделі. Не дивлячись на занадто велике число змінних та обмежень, які на перший погляд необхідно враховувати при аналізі реальних ситуацій, лиш невелика їх частина виявляється суттєвою для опису поведінки досліджуваних систем. Тому при спрощеному описі реальних систем, на основі якого буде будуватися та чи  інша модель, насамперед, слід ідентифікувати домінуючи змінні, параметри і обмеження.

В будь-якій практичній оптимізаційній задачі існує багато співпадаючих етапів:

1. Ідентифікація проблеми;
2. Побудова математичної моделі;
3. Рішення поставленої задачі за допомогою моделі;
4. Перевірка адекватності моделі;
5. Реалізація результатів дослідження.

Основна увага в подальшому буде приділятися побудові математичної моделі і вирішенню задач за допомогою побудованих моделей.

Побудова математичної моделі.

Для побудови математичної моделі необхідно:

1. Мати суворе уявлення про мету функціонування досліджуваної системи;
2. Встановити, значеннями яких характеристик (змінних) досліджуваної системи можна варіювати, тобто виявити безліч так названих керованих змінних.
3. Володіти інформацією про обмеження, які визначають область допустимих значень керованих змінних.

Отримане, за допомогою деякої моделі конкретне оптимальне рішення є найкращим лише в рамках використання саме цієї моделі, тобто лише доті, коли обраний критерій оптимізації повність адекватен цілі. В практичних ситуаціях цього досягти не просто.

В основі побудови моделей лежить допущення про те, що всі змінні, обмеження, кількісно вимірні. Тому якщо Xj=1,…,n, являють собою n керуємих змінних і умови функціонування  досліджуваної системи характеризуються m обмеженнями, то математична модель може бути записана у наступному вигляді:

Z=f(X1, X2,…, Xn) opt {max(min)}                       (1)

Gi(X1, X2,…, Xn) £ (=) bi, i=1,…, m                      (2)

X1, X2,…, Xn,0. (3)

Співвідношення (1) називається цільовою функцією, а співвідношення (2-3) – обмеженням моделі. Обмеження (3) називають умовою невід’ємності. В більшості випадків така вимога цілком природна. Термін «оптимізація» звичайно використовується  для позначення процесів максимізації та мінімілізації.

Теорія і методи рішення задач типу (1-3) носять назву – математичне програмування. Традиційно в математичному програмуванні виділяють лінійне програмування (цільова функція та обмеження є лінійними функціями). Це найбільш розроблений розділ математичного програмування.

Рішення задач за допомогою будування моделі.

Після побудови математичної моделі здійснюється рішення сформульованої задачі, яке отримують апробованими оптимізаційними методами. Більшість алгоритмів, розроблених на сучасний час, не дозволяють отримати рішення задачі в аналітичній формі. Як правило, воно знаходиться шляхом здійснення ряду повторюваних, обчислюваних процедур - ітерацій. Основна особливість ітераційного процесу полягає в тому, що на кожному кроці існує перспектива отримання рішення, найбільш близького до оптимуму, ніж поточний час. Крім того, розмірність більшості реальних задач, вирішуваних за допомогою математичних моделей, настільки велика, що немає сенсу намагатися отримати їх рішення, здійснюючи обчислення вручну. Все це обумовлює необхідність застосування ЕОМ.

Математична модель є чудовим засобом отримання відповідей на широке коло найрізноманітніших питань, що виникають при прийнятті оптимальних рішень.

На етапі постановки задачі часто проводиться аналіз з метою відповіді на питання: «що буде, якщо…?» та/або «що потрібно, щоб…?». Окрім аналізу, який виконується на етапі постановки задачі, потужним засобом, допомагаючи прийняти рішення, є аналіз отриманого оптимального рішення. Цю частину дослідження зазвичай називають аналізом моделі на чуттєвість. Він необхідний, наприклад, в тих випадках, коли деякі характеристики досліджуваної системи не піддаються точній оцінці. В такому випадку дуже важливо дослідити можливі зміни оптимуму в залежності від невеликих змін відповідних параметрів системи.

 

 

       

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ

ПІДХОДИ В УПРАВЛІННЯ ТА ЇХ ЗВ’ЯЗОК З ТЕОРІЄЮ ОРГАНІЗАЦІЇ

Багатоаспектність та різноманітність процесів управління організацією, а також велика кількість факторів, що визначають її функціонування, призвели до розробки різноманітних підходів до теорії організації.

На сучасному етапі розвитку теорії організації виділяються процесний, ситуаційний, системний, інтеграційний, структурний та підхід організаційного розвитку.

Процесний підхід.

Процесний підхід в управлінні – підхід, що визначає розгляд діяльності будь-якої організації як системи управлінських процесів, зв’язаних з цілями та місіями  організації.

Термін «процесний підхід» відомий давно ( він був ведений послідовниками школи адміністративного управління), але популярність почав набувати лише недавно, в умовах високої динаміки зовнішньої середи та конкуренції. Процесний підхід націлений на підвищення гнучкості організації, скорочення часу реакції на зміну зовнішньої середи, покращення результатів діяльності організації.

Процесний підхід базується на декількох основних принципах:

• Сприйняття організації як системи;
• Будь-яка організація розглядається як система, а її розвиток – як розвиток, що відбувається за законами важких систем;
• Рішення локальних проблем не може змінити систему. Її зміна можлива лише в цілому;
• Сприйняття діяльності як процесу;
•    Можна розглядати будь-яку діяльність, як процес, і тому її можна покращити;
• Діяльність будь-якої організації можна розглядати як систему зв’язаних між собою процесів, оскільки всі види діяльності і процеси, що відповідають їм, взаємозв’язані;
• В будь-якій діяльності може мати місце розділення як за часом, так і за матеріальними ресурсами і персоналом;
• Будь-яка ціленаправлена, спланована і при цьому використовуючи ресурси діяльність перетворює вхідний вплив на вихідний;
• Кожен процес має зовнішнього та внутрішнього постачальника вхідних ресурсів та зовнішнього або внутрішнього споживача вхідного продукту;
• Стандартизація та прозорість відповідальності;
• Керівництво повинно повністю відповідати за створення системи якості в організації та управління якістю;
• Всі процесні складові повинні бути по можливості максимально стандартизовані та прозорі;
• Слід проводити стандартизацію на основі взаємозв’язаних стандартів, які реалізуються у вигляді нормативної документації та організаційних стандартів.

Ситуаційний підхід.

Основне теоретичне положення ситуаційного підходу до теорії організайії полягає в тому, що ступінь її ефективності та успіху визначається ступенем адаптації організаційної структури та організаційної поведінки факторів і обмеження навколишнього середовища. Таке положення здійснюється шляхом перевірки наступних припущень:

- умова невизначенності – фактор, який визначає адаптивність організації;

- технологія – взаємовпливаючий фактор між середою та організацією;

- розмір організації – структурний фактор, що визначає характеристики організації та її можливість до адаптації;

- вибір варіанту організаційного проекту – вирішуючий фактор в питанні  визначення рамок адаптації.

Таким чином, ситуаційній підхід уявляє певну рамку взаємовідносин між різноманітними умовами навколишнього середовища та різноманітними типами організаційних структур. Основні положення даного підходу можна розділити на дві групи параметрів.

Перша група параметрів – параметри навколишнього середовища.

1. Фактори навколишнього середовища: організаційний клімат (внутрішнє середовище); рівень індивідуумів (культура, технічна та управлінська комплектність, типи поведінки між робітниками, обов’язок цілей організації); рівень функцій (технічна характеристика організаційних підрозділів, ступінь взаємозв’язку підрозділів, внутрішня боротьба підрозділів та учасників організації); організаційний рівень (організаційні цілі, організація праці, участь в реалізації цілей, характер продукції та послуг); навколишнє середовище;  рівень клієнтури (споживачі, розподільники, постачальники, конкуренти); соціальний рівень (культурна та політична позиції у відношенні виходів організації, відношення з державою); технічний рівень (показники покращення виходів, вдосконалення технології праці).
2. Умови невизначеності. Невизначеність навколишнього  середовища та організаційного клімату організації впливають на її організаційну структуру та поведінку: планування – для покращення прогнозів та зменшення можливих помилок; контроль – своєчасне коректування планів і рішень для протистояння ситуаціям, що склалися; керівництво – в питаннях централізації та децентралізації розробки та прийняття управлінських рішень; аналітична діяльність – для визначення необхідності організації в питаннях адаптації та модернізації.
3. Технологія: рутинна/ не рутинна; реміснича; інженерна.