Методи ФР при операціях на органах черевної порожнини

 

 

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………….………………….…..3

Основна частина………………………………………………..……..……..…..6

1.Методи ФР при операціях на органах черевної порожнини…………………6

1.1 Клініко-фізіологічні обгрунтування  заходів   ФР у хворих після операцій на органах черевної порожнини……………………………………...…………..6

1.2 Лікувальна фізична культура  в різні періоди реабілітації……………...…..8

1.2.1 Передопераційний період………………………………………............…12

1.2.2 Ранній післяопераційний період……………………………...………..…15

1.2.3 Пізній післяопераційний період…………………………...…………..….20

1.2.4 Віддалений післяопераційний період………………………...………..…23

1.3 Особливості методики ЛФК в залежності від характеру захворювання...23

1.4Масаж після оперативного втручання на органах черевної порожнини....28

1.5  Фізіотерапія     після   оперативного   втручання    на   органах   черевної порожнини………………………………………………………………………..32

1.6 Дієтотерапія………………………………………………………………….35

1.7 Трудотерапія…………………………………………………………………35

Висновки………………………………………………………………...………37

Список використаної літератури…………………………………………….38

 

 

 

 

ВСТУП

Останнім часом відзначається неухильний зріст захворювань та ушкоджень органів черевної порожнини, які потребують невідкладного хірургічного втручання, призводять до серйозних ускладнень та потребують використання відповідних реабілітаційних заходів на різних етапах реабілітації.Це обумовлено такими негативними соціально обумовленими явищами: як невідповідне навколишнє середовище, незбалансоване харчування, невідповідні режими праці та відпочинку, важка праця, загальні стреси, алкоголізм, паління, наркоманія та ін.

Хірургічні втручання на органах черевної порожнини застосовуються при пораненнях, пошкодженнях і захворюваннях кишечника, шлунка, печінки, підшлункової залози, селезінки, дефектах черевної стінки.

До захворювань органів черевної порожнини, які потребують оперативного втручання, відносяться:

Апендицит – запалення червоподібного відростка сліпої кишки;

Абсцес – обмежене скупчення гною в тканинах або органах, яке оточене сполучнотканинною капсулою. Може розвиватись як ускладнення деяких захворювань (апендикулярний, піддіафрагмальний, міжпетльовий, тазовий, абсцес печінки);

Виразкова хвороба шлунка та 12-палої кишки – загальне хронічне рецидивуюче захворювання, яке характеризується сезонними загостреннями та наявністю в стінці шлунка чи 12-палої кишки виразки (перфорація виразки);

Кила (стравохідного отвору діафрагми, білої лінії живота, пупкова кила, пахова, защемлена – потребує негайного оперативного лікування) – вихід нутрощів, покритих очеревиною, крізь дефект у м’язово-апоневротичному шарі черевної стінки під шкіру;                          

Дивертикул – уроджене або набуте випинання стінки порожнистого органу у формі мішка, лійки. Переважна локалізація – стравохід, шлунок, кишки;

Жовтяниця механічна (обтураційна) виникає при порушенні відтікання жовчі по жовчних протоках, причиною буває закупорювання жовчної протоки каменем, пухлиною головки підшлункової залози чи жовчних проток;

Жовчо-кам’яна хвороба – характеризується утворенням жовчних каменів у жовчних протоках та міхурі;

Звуження стравоходу проявляється симптомами порушення просування їжі по ньому. Причинами можуть бути опіки кислотами або лугами, пухлини;

Злоякісні і доброякісні новоутворення;

Кровотеча – витікання крові з ушкоджених кровоносних судин;

Непрохідність кишок – припинення проходження кишкового вмісту в напрямку від шлунка до відхідника. При неефективності консервативного лікування оперативне втручання;

Нориці – стійкі патологічні сполучення, частіше у вигляді вузького каналу, між вогнищем захворювання, органом, порожниною і поверхнею тіла або між порожнистими органами (шлункова нориця, жовчна нориця, нориці порожнистих органів);

Панкреатит – запалення підшлункової залози з гострим або хронічним перебігом. При гострому панкреатиті при наростанні явищ інтоксикації та розвитку перитоніту оперативне втручання;

Перитоніт – запалення очеревини внаслідок проникнення в черевну порожнину мікроорганізмів або від дії на очеревину токсичних і хімічних речовин, а також при проникаючих пораненнях живота і перфорації порожнистих органів;

Холецистит – гостре запалення жовчного міхура. Хірургічне втручання хворим з підозрою на перфорацію міхура та гнійні ускладнення, хворим, у яких, незважаючи на консервативне лікування спостерігається наростання клінічної симптоматики хвороби.

Оперативні втручання на черевній порожнині виконуються при відкритих травмах живота: проникаючих (з пошкодженням очеревини) і не проникаючих (без пошкодження очеревини), а також при закритих травмах, коли є ушкодження внутрішніх органів.

 На органах черевної порожнини  роблять планові операції, як  правило, при хронічних захворюваннях  і екстрені, які робляться при  пораненнях, травмах та гострих  захворюваннях.

 Операції приводять під загальним наркозом (на шлунку, жовчних шляхах, при травмах) або під місцевим знеболенням (апендектомія, видаленням грижі).

Після операцій досить часто виникають різні ускладнення з боку органів дихання, травлення, серцево-судинної й інших систем, а саме сепсис, перитоніт, емболія гілок легеневої артерії, післяопераційні пневмонії. Між тим відомо, що раннє застосування засобів фізичної реабілітації дозволяє попередити ці ускладнення.

Швидкість і повноцінність відновлення здоров'я хворих залежить від компенсаторної перебудови всіх органів і систем, особливо органів дихання і кровообігу. Природно, що ця перебудова не може бути досягнута тільки медикаментозною терапією. Використання методів та засобів фізичної реабілітації (ЛФК, масаж, фізіотерапія, трудотерапія, дієтотерапія й ін.) у максимальному ступені сприяє відновленню функцій життєво важливих систем організму, попереджає виникнення післяопераційних ускладнень, сприяє скорішому видужуванню та відновленню працездатності, відновленню їхньої нормальної життєдіяльності.

1.Методи фізичної реабілітації хворих після операцій на органах черевної порожнини.

1.1. Клініко-фізіологічні обгрунтування заходів фізичної реабілітації у хворих після операцій на органах черевної порожнини.

Після операції у хірургічних хворих виникають розлади, обумовлені як самим захворюванням, так і порушеннями в організмі, пов'язані з оперативним втручанням, наркозом і гіпокінезією. Операція впливає на організм хворого і супроводжується болями. При абдомінальних операціях переміщення внутрішніх органів і часткове виведення їх з черевної порожнини, що супроводжується охолодженням, "усиханням" і значним натягом брижі, викликають перезбудження блукаючого нерва, унаслідок чого можуть розвитися явища операційного шоку: хворий блідне, пульс сповільнюється, потім прискорюється, АТ знижується.

У ЦНС спостерігається перевага гальмівних процесів і порушення рівноваги між процесами збудження і гальмування. Змінюється діяльність органів кровообігу, знижується ударний і хвилинний обсяг серця, сповільнюється швидкість кровообігу, незважаючи на помірну тахікардію, що розвивається, зменшується маса циркулюючої крові, підвищується її в'язкість, згортання.

Після операції біль по ходу операційної рани на черевній стінці утруднює дихання. Основний дихальний м'яз - діафрагма - частково, а іноді і цілком виключається з акту дихання, особливо на стороні операції.

Різко знижується глибина дихання, зменшується життєва ємність легень, порушується легенева вентиляція, особливо в нижніх відділах легень. Знижуються перистальтика і функція війчастого епітелію дрібних і середніх бронхів, що може порушити рефлекс їхнього самоочищення, тобто дренажну функцію, привести до скупчення мокротиння, закупорці ним бронхів і розвитку ателектазів і пневмонії. При цьому значно погіршується газообмін між легенями і кров'ю. Амплітуда дихальних рухів знижується через больовий синдром, високе стояння діафрагми при парезах кишечника, а іноді в результаті надмірного призначення наркотичних анальгетиків з центральним пригніченням дихання. ЖЄЛ у хворих знижується майже наполовину, екскурсія грудної клітки зменшується і приходить в норму лише до 4 - 5-го дня після операції. У цих випадках можливі інфекційні ускладнення.

Після операцій на органах черевної порожнини порушується діяльність шлунково-кишкового тракту, що зв'язано як з оперативним втручанням, так і з гіпокінезією. Знижується секреторна і моторна функція шлунково-кишкового тракту. Евакуація з шлунка в першу добу після операції різко загальмована. Може розвитися атонія, а іноді і парез кишечнику. Атонію шлунка, парез кишечника можна пояснити різними причинами, перш за все високою активністю симпатичної нервової системи, вираженими порушеннями водно-електролітного балансу, особливо гіпокаліємією, гіпоксією в результаті порушення кровообігу в стінці кишки, зниженням запасів глікогену в гладенькій мускулатурі кишкової трубки.У зв'язку з цим збільшується метеоризм, затримується стул, підсилюючи блючість в операційній рані (слід зазначити, що ці порушення спостерігаються й у тих випадках, коли в ході операції шлунково-кишковий тракт не піддавався травматизації, наприклад, після ушивання грижового отвору.) Біль, а також незвичне положення тіла ускладнюють сечовипускання, що приводить до зниження діурезу і застою сечі в сечовому міхурі.

При хірургічній патології органів черевної порожнини значного токсичного впливу піддається печінка, зреагуючи на надходження в кров з кишечника мікробних ендотоксинів, аміаку. Має значення і пряма дія наркотичних речовин, які застосовуються під час операції. Все це призводить до зниження функціональної активності печінки, що проявляється диспротеїнемією, зниженням ферментативної і збільшенням жовчоутворюючої функції, особливо вираженою у хворих з патологією печінки.

Характерна недостатність постачання тканин киснем - гіпоксія. Вона позначається на діяльності всіх органів і тканин, але перш за все на ЦНС, особливо чуттєвої до кисневого голодування. До найбільш яскравих проявів відноситься задишка, невеликий ціаноз шкірних покривів, особливо помітний на губах, кінчику носа і кінцівках. Усі ці порушення можуть мати місце при загальному задовільному стані хворого.

Унаслідок гіпокинезії спостерігається знижена засвоюваність вітамінів. Наслідком цих порушень є погіршення процесів регенерації тканин, імунобіологічних властивостей організму. Зміни, що спостерігаються, приводять до зниження опору організму, роблять хворих більш сприйнятливими до інфекції грипу, ГРВІ, ангіни. Розвиток загального захворювання може привести до гнійних процесів в області післяопераційної рани як зовні, так і усередині черевної порожнини, викликати розходження швів, перитоніт та інші ускладнення.

Крім того, характерним для хворих, які перенесли операцію на органах черевної порожнини, є порушення постави. Звичайно, ці хворі мають типовий вид: тулуб злегка нахилений уперед, голова і плечі опущені, живіт підтримують руками, щоб зменшити болючість в операційній області під час рухів. Така постава ускладнює діяльність дихальної і серцево-судинної систем.

1.2 Лікувальна  фізична культура в різні періоди  реабілітації.

У комплексному лікуванні хворих як перед оперативним втручанням, так і після нього широко застосовують засоби ЛФК: раціональний руховий режим, фізичні вправи, природні чинники та масаж.

Необхідність застосування ЛФК під час підготовки хворих до операції, а також на різних етапах лікування після операції доведена численними клінічними та експериментальними спостереженнями.

Провідним фактором профілактики можливих ускладнень і найшвидшої ліквідації наслідків перенесеної операції є ЛФК. Методики ЛФК розробляються з урахуванням патогенезу захворювань, клінічної картини, віку, статті, стану тренованості й поставлених лікувальних завдань, та має відповідати руховому режиму.

Лікувальна дія фізичних вправ та інших засобів після операцій на органах черевної порожнини виявляється у вигляді тонізуючого, нормалізуючого, трофічного та компенсаційного впливу. Головними фізіологічними механізмами дії фізичних вправ є нервовий та нейрогуморальний. Виконання фізичних вправ ставить хворого в умови активної та свідомої участі у лікувальному процесі, що в свою чергу має великий вплив на його психічний стан і підвищує впевненість у своїх силах і близькому одужанні. Головний чинник — підвищення м'язового тонусу — зумовлює зміну вегетативних функцій. За теорією моторно-вісцеральних рефлексів моторний апарат є провідним стимулятором нервової і гуморальної регуляції дихання, кровообігу та інших систем.

Помірне фізичне навантаження після хірургічних втручань здійснює нормалізуючий вплив на серцево-судинну систему, посилює енерготропний і трофотропний вплив на міокард, сприяє мобілізації допоміжних чинників кровообігу, завдяки чому поліпшується функція серцево-судинної системи. Збільшення дихальних екскурсій грудної клітки і діафрагми посилює кровообіг і зменшує застійні явища у паренхіматозних органах і порожнистих венах. Скорочення м'язів під час фізичних вправ сприяв посиленню кровообігу у венозній системі, а розслаблення м'язів полегшує надходження крові з капілярів у вени. Поліпшення венозної гемодинаміки під час м'язової роботи позитивно впливає на судинний тонус артерій і серця, що посилює кровообіг, усуває порушення периферичного кровообігу, запобігає розвитку венозного застою, тромбоемболій. Зміни гемодинаміки тісно пов'язані зі змінами у системі дихання, діяльність якої в свою чергу підвладна вольовій регуляції людини.