Автор работы: Пользователь скрыл имя, 14 Октября 2014 в 14:54, контрольная работа
В сучасних умовах господарювання використання наукових підходів до організації діяльності підприємства є необхідною умовою його ефективного функціонування. Від того, який саме підхід до управління організацією обере підприємство, залежить ефективність досягнення ним поставлених цілей. Полегшити завдання управління керівникам може системний підхід, який пропонує розглядати підприємство як цілісну систему, у якій елементи взаємодіють між собою та із зовнішнім світом. Цей підхід є надзвичайно важливим при організації управління, оскільки він дозволяє розглядати підприємство водночас як систему вцілому, так і окремі його елементи. В даному індивідуальному завданні ми розглянемо сутність та процес розвитку системного підходу у менеджменті, його основні принципи та шляхи застосування в управлінській діяльності.
Міністерство освіти і науки україни ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА
Економічний факультет |
Індивідуальне завдання на тему: |
Системний підхід у менеджменті |
|
Вступ
В сучасних умовах господарювання використання наукових підходів до організації діяльності підприємства є необхідною умовою його ефективного функціонування. Від того, який саме підхід до управління організацією обере підприємство, залежить ефективність досягнення ним поставлених цілей. Полегшити завдання управління керівникам може системний підхід, який пропонує розглядати підприємство як цілісну систему, у якій елементи взаємодіють між собою та із зовнішнім світом. Цей підхід є надзвичайно важливим при організації управління, оскільки він дозволяє розглядати підприємство водночас як систему вцілому, так і окремі його елементи. В даному індивідуальному завданні ми розглянемо сутність та процес розвитку системного підходу у менеджменті, його основні принципи та шляхи застосування в управлінській діяльності.
План
Вступ
Висновок
Список використаної літератури
В античній філософії з'явилися перші уявлення про систему, яка тлумачилася як упорядкованість та цілісність буття. Системній методології приділялося пізніше достатньо уваги багатьох вчених. Так, у 20-х роках XX століття О. Богдановим був викладений перший варіант загальної теорії систем, яка наголошувала на необхідності використання закономірностей організації живої природи для пізнання соціальних явищ. В 40-х роках минулого століття Л. фон Берталанфі була сформульована сучасна концепція загальної теорії систем, яка розглядає систему як комплекс елементів, що знаходяться у процесі взаємодії. Згідно цієї концепції, основна задача системної методології полягає у визначенні законів, які пояснюють поведінку, функціонування і розвиток систем різних класів.
Значний внесок в розробку системного підходу як загальної методології дослідження внесли фундаментальні наукові праці російських і українських учених: В.Г. Афанасьєва, А. І. Берга, І.В. Блауберга, О.О. Богданова, С.А. Валуєва, В.Н. Волкової, Д.В. Гвішіані, С.П. Никанорова, В.Н. Садовського, Ф.Е. Темникова, В.С. Тюхтіна, А.І. Уємова, Ю. І. Черняка, Ю.А.Урманцева, Е.Г. Юдіна та ін.
Серед зарубіжних вчених, що стоять біля джерел зародження і розвитку системного руху, слід відзначити Р. Акоффа, Ч. Барнарда, Л. фон Берталанфі, Ст. Біра, Д. Діксона, Р. Джонсона, Ф. Каста, Е. Квейда, Д. Кліланда, В. Кінга, Дж. Кліра, Е. Кунца, О. Ланге, Е. Ласло, Ст. Оптнера, Р. Розенцвейга, Ешбі У.Роса, Р. Саймона, Дж. Форрестера, Ф. Емері, С. Янга і багато інших. Проте недостатньо дослідженими залишаються питання періодизації розвитку ідей системного підходу, його методології та використання в управлінні організацією.
Перші уявлення про систему як впорядкованість і цілісність буття виникли ще в античній філософії. Усвідомлення системи як цілісних і одночасно структурованих об'єктів реального світу проходить від античних філософів і вчених через філософію Нового часу (Рене Декарт, Б. Спіноза), французьких матеріалістів і природознавства XIX століття як наслідок просторово-механістичного бачення світу.
Принципи системності знання розроблялися ще в старогрецькій філософії і науці. Евклід побудував свою геометрію як систему, і саме такий виклад їй додав Платон. Серйозна розробка проблеми системності знання з осмисленням поняття «система» починається лише з ХVIII століття. Тоді під системою розумілося ціле, об'єднаність однією «ідеєю»; повнота системи як критерій правильності (достовірності) вхідних елементів; визначеність частин самим цілим.
Сприйняті від античності уявлення про системність буття розвивалися як в концепціях Б. Спінози і Р. Лейбніца, так і в побудовах наукової систематики ХVII – XVIII ст., які прагнули до природної інтерпретації системності світу. Особливо значний прогрес досягнуто в розробці конкретно-наукових методів опису систем різної природи і різного ступеня складності в науці другої половини ХIХ – початку ХХ .
Можна виділити дві передумови формування методології системного підходу. Перший етап формування передумов системного підходу – етап, на якому формулювалися і наповнювалися конкретним змістом нові принципи підходу до об'єктів наукового пізнання, завершився зі створенням статистичних методів. Наступний етап, який проходив вже в ХХ столітті, пов'язаний зі спробами побудувати спеціальні наукові концепції, які базуються на цих принципах.
Широке розповсюдження системних ідей в сучасній науці, техніці і практичній діяльності розпочато в ХХ столітті. Концепція систем з питань управління з'явилася в літературі в 20-х роках ХХ століття. Зв'язок таких найважливіших для управління понять, як «організація» і «система» знайшла віддзеркалення в роботах Кендалла в 1912 році, в яких він писав про значущість організації, щоб окремі процеси і складові частини були систематичним чином з’єднані і діяли б як частини єдиного цілого. Значною мірою розповсюдженню теорії систем на всю науку управління сприяли Людвіг фон Берталанфі, Боулдинг, Дж. Форестер, С. Бір, Н. Вінер.
Становлення системного підходу, який в наш час по праву вважається пануючою методологією багатьох менеджерів, пов'язують з ім'ям австрійського біолога, а згодом - відомого філософа Людвіга фон Берталанфі, який висунув в 1937 році ідею загальної теорії систем. Тим часом за два десятиліття до Л. Берталанфі в Росії були опубліковані роботи із системної теорії відомого економіста й філософа О.О. Богданова.
Аналізуючи сутність організації, О. Богданов висловив ідею про необхідність системного підходу до її вивчення, дав характеристику співвідношення систем і її елементів, показавши, що організаційне ціле перевершує просту суму його частин. Новаторські, геніальні ідеї і узагальнення, викладені в праці О.О. Богданова, не були оцінені гідним чином науковою громадськістю того часу, що загальмувало розвиток теорії організації та ідей системності.
Методологія системного дослідження протягом тривалого часу практично не застосовувалася для вдосконалення системи управління організацією.
Ранні форми застосування системного підходу (до 1960 р.) були епізодичними, зазвичай поза рамками повсякденної діяльності організацій, на користь яких досліджувалася проблема.
Початок застосування системного підходу до дослідження управління організацією закладено лише у 60-х роках. Дж. Форрестер створив машинну модель підприємства як цілого. Інший варіант подібної моделі, але такої, що враховує соціально-психологічну сферу організації, розробили Р. Каерт і Дж. Марч. На базі цієї моделі Ч. Боніні побудував і досліджував машинну модель фірми. Р. Стогділ показав, що організація описується низкою близько двохсот системних змінних. Г. Тріандіс зробив спробу побудувати повну модель організації, що включає всі необхідні психологічні і соціально-психологічні змінні.
С. Оптнер об'єднав ідею розв’язання проблем з поняттям системи і пристосував концептуальну схему, яку він розробив, для розв’язання проблем в організаціях. В Англії С. Бір висунув ідею «кібернетичного» підприємства, засновану на аналогії між підприємством і організмом. С. Янг зробив спробу перебудови системи управління конкретної організації на основі конструювання організації як цілого.
Д. Кліланд і В. Кінг відзначають, що системний підхід отримав визнання в управлінні саме тому, що враховує внутрішню взаємозв’язаність всіх аспектів сучасної промислової системи. Взаємозв'язки і взаємодія між елементами системи часто виявляються важливішими, ніж окремі елементи самі по собі.
Для теоретичного опису системи управління як об'єкта системних досліджень виник цілий комплекс нових дисциплін, таких як кібернетика, теорія інформації, біоніка, системотехніка й ін., основні завдання яких полягають в дослідженні систем різного типу.
Найбільш широке розповсюдження системні ідеї отримали в питаннях дослідження ділових і промислових організацій, методів ухвалення рішень і ін. У зв'язку із цим останніми роками інтенсивно розробляється спеціальна методика ухвалення рішень – так званий системний аналіз.
Системний підхід у менеджменті являє собою спосіб мислення по відношенню до управління та організації. Його не можна плутати з набором різних принципів дії для управлінського апарату. Вперше застосування цього інструменту управління відзначено в кінці 50-х років, і послужило величезним внеском у наукову школу управління.
Система - це внутрішньо організована сукупність взаємопов'язаних та взаємодіючих елементів, що утворюють єдине ціле і спільно діють для досягнення поставленої мети.
Будь-яку організацію
можна представити у вигляді
системи. Це може бути як відкрита,
що взаємодіє з зовнішнім
Елемент - це відокремлена частина системи, що має специфічні властивості і особливе призначення. Елемент системи виконує відповідну функцію і не відокремлюється при визначенні процесу функціонування систем, а ними можуть бути люди, різні предмети, явища, знання, методи тощо. Збільшення кількості елементів системи призводить до її складності і внутрішніх зв'язків у ній.
Зв'язки системи поєднують об'єкти (елементи) у системному процесі, які можуть бути: речовими (канали обміну речовинами), енергетичними (каналами обміну різними видами енергії) та інформаційними (сигнали, відомості про стан об'єкта).
Класифікація зв'язків між елементами, системами і підсистемами проводиться за такими ознаками: спрямованістю (односторонні, взаємозалежні); ресурсами (трудові, матеріальні, фінансові тощо); тривалістю (короткострокові, довгострокові, періодичні або епізодичні); циклічністю виконання функцій (планування, організація, контроль та ін.); характером формування (лінійні, функціональні).
Зв'язки в менеджменті розрізняють: першого порядку - функціонально необхідні; другого порядку, які поліпшують діяльність системи, і третього порядку - зайві або суперечні. Параметрами системи є: вхід, процесор, вихід, управління за допомогою зворотнього зв'язку і обмеження.
Системний підхід у менеджменті дуже важливий у випадку, коли модель організації відповідає типу відкритої системи. Іншими словами, організація може отримувати із зовнішнього середовища капітал, інформацію, матеріали та людські ресурси. Всі ці компоненти носять назву «входи». Під час здійснення своєї діяльності організація повинна обробляти ці входи, перетворюючи їх в послуги або готову продукцію, які й будуть її виходами.
Вхід системи - це ресурси, елементи, над якими здійснюється процес або операція, сукупність факторів і явищ зовнішнього середовища, що впливають на процеси системи і не піддаються прямому управлінню. При ефективній системі управління під час перетворення буде отримана додаткова вартість входів, а також прибуток, зростання обсягу продажів і розшириться сфера діяльності організації.
Процесор - перетворює ресурси системи, споживає їх і трансформує у вихідні результати діяльності системи.
Вихід системи - це продукт чи результат її діяльності, який показує ступінь досягнення цілей системи. Система повинна бути стабільною і надійною.
Надійність - це здатність системи виконувати задані функції, зберігаючи при цьому свої основні характеристики. Показником надійності є ймовірність безвідмовної роботи у часі.
Системи поділяють за наступними ознаками: прості, складні і дуже складні (залежать від кількості взаємопов'язаних елементів); абстрактні (мовні, логічні) і матеріальні (замкнуті, відкриті, статистичні і динамічні); природні (функціонують без участі людини) і штучні (людино-машина); детерміновані (не піддаються випадковості і складові елементи взаємодіють точно) і випадкові (не можна передбачити, як система буде поводити себе в різних умовах), а також відкриті (знаходяться під впливом зовнішнього середовища і здійснюють на нього вплив) і закриті (використовують внутрішню інформацію).
Для вивчення явищ і процесів у будь-яких системах широко використовується системний підхід, який розглядає кожен об'єкт як систему і орієнтує дослідника на розкриття його цілісності, виявлення в ньому різноманітних типів зв'язків. Методологічною основою вивчення сучасних соціальних систем, а такою є система управління господарюючого суб'єкта, є системний підхід.
Системний підхід – один з спеціальних способів наукового дослідження, за яким досліджуваний об'єкт розчленовують на елементи, що їх розглядають в єдності, тобто як систему.
Сутність системного підходу полягає у наступному:
а) формулювання цілей і з'ясування їхньої ієрархії до початку будь-якої діяльності, яка пов'язана з управлінням, особливо з прийняттям рішень;