Українська народна іграшка як засіб виховання дітей дошкільного віку

 

Українська  народна іграшка як засіб виховання  дітей дошкільного віку

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………..

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ЗАСОБОМ НАРОДНОЇ ІГРАШКИ……….

1.1 Проблема використання  народної іграшки як засобу  виховання дітей в творах педагогів світової і вітчизняної науки………………………………….

1.2 Значення української  народної іграшки в різнобічному вихованні дітей

1.3 Історія виникнення  і розвитку української народної іграшки……………

1.4 Види української народної іграшки, їх зміст………………………………...

Висновки до першого  розділу…………………………………….

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКА ВИКОРИСТАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ ІГРАШКИ У ВИХОВНІЙ РОБОТІ З ДІТЬМИ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ…………………………………………………….

2.1 Народна іграшка  як засіб морального виховання……………………………

Висновки до другого розділу………………………………..

Список  використаних джерел………………………………..

Додатки………………………………………………..

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Антон Семенович  Макаренко назвав іграшку "матеріальною основою" гри. А відомий вчений Юхим Аркін говорив, що іграшка є "життєвим нервом" гри. Іграшка - річ, призначена дітям для гри. В народі її ще називають цяцька, лялька, цяцянка, виграшка, забавка. Без неї гра неможлива. Як найсуттєвіший компонент гри, вона відіграє важливу освітню, розвивальну, виховну, навіть організаційну ролі. Як і гра, іграшка є важливим фактором психічного розвитку дитини, що забезпечує поступове здійснення нею усіх видів діяльності на більш високому рівні.

Гра - це не розвага, це справжнє, теперішнє, яскраве, самобутнє  життя дитини, разом з цим це і підготовка дитини до дорослого відповідального життя.

Вона завжди була пов'язана з сімейними традиціями, працею і діяльністю дорослих, оточенням  дітей турботою і увагою.

Іграшки, котрі  використовувалися як елемент гри, їх тематика і форми знаходилися  в тісному взаємозв'язку з матеріальним життям суспільства, з розвитком його духовної культури, а також відображали еволюцію поглядів на виховання.

У вихованні  дітей дошкільного віку існує  багато проблем і, серед яких однією з найголовніших є така: як прищепити дитині, зберегти й посилити в ній відчуття причетності до родових, етнонаціональних ціннісних основ і водночас підготувати її до сприйняття та засвоєння найсучасніших інтелектуальних, технічних, технологічних і художніх здобутків людства? Розв'язання цієї проблеми - справа сучасних педагогів, і саме іграшка може тут істотно допомогти.

Іграшка - пам’ять  етносу, нації, народу, людства про  своє історичне та доісторичне минуле. Її форма є однією з початкових субстанціональних форм щодо освоєння людиною навколишнього середовища.

Народна іграшка  є спадщиною подібно до рідної мови, казки, пісні. Народні іграшки  перевірені дитячою любов'ю до неї, дитячою грою. Народна іграшка  несе в собі художню культуру народної творчості, розвиває самобутні риси естетики свого народу.

Культура іграшки - важливий елемент загальної культури нації. Колись у колиску ліворуч  для доньки клали ляльку, для хлопчика праворуч - сопілку. За старими повір’ями, то були символічні атрибути - обереги, які прийшли з часів язичництва і мали в собі магічну силу. З давніх-давен діти робили собі іграшки самі - народ виховував майбутніх майстрів. А зараз діти буквально засипані масою дорогих іграшок. Вони яскраві, ефектні, але, як ми знаємо, швидко набридають і рідко стають улюбленими - дитячій фантазії до них нема що додати.

Українська  народна іграшка здавна привертає  увагу дослідників чарівним світом її образів, сповнених поезії та казковості, що упродовж століть панували в уяві дітей, пробуджуючи фантазію і спонукаючи до творчості.

Народна іграшка має також неабиякі високі мистецькі якості і широкі виховні можливості. Емоційна дія образів, утілених у народній іграшці, широко застосовується педагогами в естетичному вихованні дітей, допомагає залучити їх до споконвічної культури свого народу.

Українська народна іграшка містить у собі момент істини, своєю мовою виголошує правду про народ, його земну сутність та історичне призначення. Тому тему дослідження вважаємо актуальною для педагогічної теорії і практики.

Мета  дослідження: з’ясувати історію виникнення і розвитку української народної іграшки, її види, зміст та методика використання як засобу морального виховання.

Завдання  дослідження:

1. Вивчити проблему  використання народної іграшки  як засобу виховання дітей  в творах педагогів світової  і вітчизняної науки.

2. З’ясувати  історію виникнення і розвитку  української народної іграшки,  її значення у різнобічному  вихованні дітей, її види та  зміст. 

3. Проаналізувати  вимоги програм виховання і  навчання дітей в дошкільному  навчальному закладі стосовно  використання народної іграшки у виховному процесі.

4. Розробити  систему роботи по ознайомленню  дітей з українською народною  іграшкою в старшій групі та  експериментально її перевірити.

5. Розробити  методичні рекомендації для вихователів  старшої групи щодо використання української народної іграшки.

Об’єкт  дослідження: використання народної іграшки у виховному процесі дошкільного навчального закладу.

Предмет дослідження: процес використання народної іграшки для морального виховання.

Методи  дослідження: аналіз наукової літератури; опрацювання державних документів про освіту; педагогічне спостереження; педагогічний експеримент (констатуючий); бесіда; вивчення продуктів діяльності.

Базою дослідження  є дошкільний навчальний заклад "Оберіг" Дарницького району з 10 березня по 11 квітня 2008 року.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1.

ТЕОРЕТИЧНІ  ЗАСАДИ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО  ВІКУ ЗАСОБОМ НАРОДНОЇ ІГРАШКИ

 

1.1 Проблема  використання народної іграшки  як засобу виховання дітей  в творах педагогів світової  і вітчизняної науки

 

В Законі України про дошкільну освіту вказано, що одним із завдань дошкільної освіти є виховання у дітей любові до України, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей Українського народу, а також цінностей інших націй і народів, свідомого ставлення до себе, оточення та довкілля.

Як визначено  в Коментарі до Базового компоненту дошкільної освіти в Україні, іграшка  є засобом формування світосприймання. Дитина сприймає іграшку як образ предмета реального чи казкового світу, партнера, товариша. Розуміє її зовнішні особливості та інші характеристики як втілення художньої, технічної та інших видів культур. Іграшка є складовою предметно-ігрового середовища та передумова розвитку гри. Дитина творчо застосовує образ іграшки у предметно-ігровому середовищі. Використовує іграшку відповідно до призначення, змісту, класифікації Знає варіативні можливості використання різних іграшок. Застосовує іграшку для відображення соціальних взаємин людей. Розрізняє народну іграшку, знає її призначення, роль, використання. Свідомо використовує для розгортання сюжету іграшки-замінника та власноруч виготовлені іграшки.

Одним із ефективних засобів формування творчої активності особистості учнів є різновид українського народного мистецтва - іграшка. Вона є відтворенням у тій чи іншій спрощеній, узагальненій та систематизованій формі предметів і явищ життя й діяльності суспільства.

Для визначення місця іграшки у системі матеріальної та духовної культури суспільства важливими є роботи М. Киященко, О. Постнікової, Л.

Столовича, в  яких з філософсько-культурологічних позицій розкривається позитивна  роль іграшки у житті суспільства  та її соціокультурні функції.

Найбільш цінними  для розуміння морфології, функціонування народної іграшки, її естетичної виразності є історико-мистецтвознавчі дослідження (М. Бартрам, А. Бакушинський, О. Бенуа, Б. Бутнік-Сіверський, Г. Блинов, В. Василенко, М. Грушевський, І. Дайн, Р. Захарчук-Чугай, Г. Локуцієвська, І. Макарова, О. Найден, М. Некрасова, Т. Перевезенцева, О. Сокович, Д. Фіголь, С. Ханемен, М. Церетеллі та ін.), в яких виявлено генезис та основні етапи розвитку народної іграшки. У роботах зазначених авторів привертає увагу виділення художньої специфіки народної іграшки як особливого різновиду декоративно-ужиткового мистецтва, в якому виражено локальні, національні та загальнолюдські риси матеріальної і духовної культури.

Значний інтерес  представляють погляди сучасних науковців на народну іграшку  як засіб формування національної культури (О. Батухтіна, Н. Заглада, Л. Івахненко, С. Кулачківська, Т. Сакович, Є. Саявко, М. Стельмахович); моральних якостей (Н. Дзюбишина-Мельник); як засіб духовного відродження (Н. Буркіна, Л. Данішевська, Т. Пржегодська, Л, Сморж); трудового виховання (М. Гутнікова, Г. Довженко, Л. Орел) та естетичного виховання (А. Грибовська, М. Кириченко, Г. Лабунська, Ю. Максимов, І. Сидорук, Н. Халезова).  

Сучасні дослідження  у галузі педагогічної науки та мистецтвознавства  наголошують на тому, що мистецтво  української народної іграшки є особливим типом художньої творчості, що інтегрує у собі різні види народного мистецтва, поєднує матеріальні і духовні здобутки української культури, утверджує талановитість нашого народу. Використання її у роботі дошкільних навчальних закладів на заняттях з образотворчого мистецтва та художньої праці сприятиме формуванню творчо-активної особистості, яка буде продовжувачем народних традицій. На підставі поліфункціонального характеру української народної іграшки, було виділено окремі її функції: інформаційну, мотиваційно-стимулюючу, сенсорну, гедоністичну, евристичну, аксіологічну, культурологічну, навчальну, розвиваючу, виховну.

С.Ф. Русова вважає, що навчання дітей з самого початку  повинно бути збудовано на тому рідному  грунті, на якому зростає дитина, щоб воно було міцно зв’язано з тими вражіннями, що їх заклала в душу дитини рідна сім’я, рідна хата. Мають значення цяцьки, які будуть в руках дітей; вони ж поширюють перші спостереження дітей, вони розвивають пам’ять їх та зовнішні чуття.

О. Найден говорив, що саме традиційна і щодо своїх  розмаїтих функцій та змістовно-формальних засад народна іграшка зберігає у собі пластичну і образну  пам'ять про ті далекі часи, коли людина вперше почала використовувати  природні матеріали для створення речей, які не тільки у чомусь допомагали, щось позначали, а й щось симоволізували. Виділення певної форми з позбавленої форми маси матеріалу знаменує початок виділення і позначення меж предметно-духовного середовища із безмежжя природи. Саме традиційна народна іграшка у своїх певних функціях, формах, пластиці, образних засадах містить у собі інформацію про початкові чинники людського предметно-духовного середовища. У цьому смислі традиційна народна іграшка у наш час, у нашому перенасиченому предметами, речами світі має бути інформативно й естетично доцільною.

Дослідник підкреслював, що дитина нині має сприймати народну  іграшку не як предмет побуту, об’єкт гри (хоч і таке сприйняття не шкідливе), а як твір мистецтва, який потребує вивчення, певного аналізу творчого наслідування, повторення. Таке ставлення до народної іграшки сприятиме її збереженню і духовному збагаченню дитини. Народна іграшка в сім’ї, дитячому садку, різних гуртках повинна не витісняти сучасну іграшку, не заміняти її, а існувати поруч з нею, доповнювати її, давати дитині те, чого не здатна дати сучасна іграшка.

Також О. Найден вказував, що для дітей, які перебувають  на межі між раннім і середнім віком, такі іграшки. особливо потрібні. Вони допомагають знаходити образні  відповідники між реально конкретним та умовно-узагальненим, осягати світ предметних реалій через пластично доцільні та дотично-комфортні форми.

Олександр Найден вважає, що саме іграшка містить  найбільше інформації, ніж будь-яка  комп'ютерна гра чи пам'ять комп'ютера.

Отже, можна зробити висновок, що народна іграшка як витвір мистецтва, як об’єкт гри, як предмет побуту здавна цікавить вчених. Дослідники підкреслюють, що вона формує інтерес до традицій рідного народу, що дитина через народну іграшку пізнає історію життя народу, формуються естетичні почуття та смаки, дитина прилучається до культури рідного народу.

 

1.2 Значення  української народної іграшки  в різнобічному вихованні дітей

 

Народна педагогіка вимагає виховувати дитину, зважаючи на вікові особливості дитини: “Гни дерево, поки молоде, вчи дітей, поки малі”.

Впродовж всього дитинства гра і народна іграшка  займає найголовніше місце у житті  дитини. В грі діти відтворюють  працю дорослих, елементи трудових дій. В своїй ігровій діяльності діти відображають те, що спостерігають у родинному колі. У дітей змалку виховується любов до праці, діти засвоюють знання про навколишню дійсність. В іграх для хлопців розвиваються витривалість, взаємовиручка, сила. У народі кажуть “Де гра, там і радість”. В ранньому віці (1-3 роки) діти граються предметами, тобто вчаться їх використовувати. Потім виникає творча або рольова гра. Зразки дитячих ігор призначалися не лише для фізичного розвитку і загартування, але є і школою етики й естетики спілкування. Під час гри використовуються діалоги, де закріплюється мовний етикет, виробляється певне відношення до товаришів, почуття дружби, одночасно проходить тренування пам’яті, коли діти заучують ті чи інші віршовані тексти. В іграх, як “жмурки”, “клітка”, розвиваються математичні здібності. Велике розмаїття дитячих ігор притаманне календарним та обрядовим святам. Для більшості ігор діти виготовляють іграшки власноруч; майструють свищики, пищалки, роблять ляльки. Кустарна народна іграшка виготовлялася у дусі народного мистецтва. Діти робили іграшки із глини, дерева, овочів. До виготовлення іграшок залучалися дорослі.