Емпіричне дослідження самооцінки, агресивності, конфліктності особистості та вибір медіа продукції

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП ……………………………………………………………………... 3

РОЗДІЛ 1. Теоретичний аналіз літератури з проблеми агресивності, конфліктності та самооцінки осіб, що віддають перевагу різним видам медіа продукції: ………………………………………………………………………… 6

1.1. Поняття та суть  агресивності як якості особистості ……………….... 6

1.2. Соціально-психологічна  характеристика конфліктності ………….. 11

1.3. Поняття самооцінки та особливості її формування ……………….... 13

1.4. Медіа продукція у психології ………………………………………... 15

Висновки за розділом 1 ………………………………………………….. 20

РОЗДІЛ 2. Емпіричне дослідження самооцінки, агресивності, конфліктності особистості та вибір медіа продукції …………………………. 21

2.1. Структура та методи  дослідження …………………………………... 21

2.2. Емпіричне дослідження агресивності, конфліктності та самооцінки особистості …………………………………………………………………….... 23

2.3. Дослідження вибору  медіапродукції особистостями з різними рівнями агресивності, конфліктності та самооцінки …………………………. 27

Висновки за розділом 2 ………………………………………………….. 33

Висновки ………………………………………………………………….. 35

Список літератури ………………………………………………….…… 37

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Актуальність дослідження. В даний час здійснюється поступовий перехід людства до інформаційного суспільства (інформаційної цивілізації). Збільшуються масштаби, ускладнюється структура і зміст інформаційних потоків і всього інформаційного середовища, багаторазово посилюється її вплив на психіку людини, і темпи цього впливу стрімко зростають. На наш мозок в останні десятиліття обрушився абсолютно немислимий потік інформаційної стимуляції. Сучасні засоби масової інформації всіх видів утворили глобальну інформаційну систему фантастичного енергетичного рівня. Це значить, що людська свідомість вже потрапила у штучно створену нею самою пастку і сьогодні являє собою "білку в колесі", яка все швидше та швидше намагається бігти.

Більш того, прогресуючий розвиток інформаційних психотехнологій веде до того, що ця пастка з кожним днем облаштовується все більш витонченими методами впливу, на які наш мозок не був розрахований і тому виявився абсолютно беззахисним по відношенню до них. Сучасному телебаченню властивий цілий ряд несприятливих факторів, але, на превеликий жаль, з телеекранів ніколи не йшлося про специфіку його психологічної дії на людину.

Дослідниками було встановлено, що спостереження агресивної та конфліктної моделі поведінки може провокувати і вчити новим способам їх проявів. У середньостатистичної сім'ї телевізор працює до семи годин на день: на кожного члена сім'ї в середньому припадає по чотири години. До моменту закінчення середньої школи дитина переглядає по телебаченню близько 8000 сцен з вбивствами і 100 000 інших дій із застосуванням насильства. Виникає небезпека масового наслідування "героям" з фільмів, а, отже, зростання злочинності та підвищення агресивності. Ефект екранного насильства може сприяти виробленню специфічних установок і норм поведінки, навчити насильницькому вирішення конфліктів. Ситуацію не змінює і той факт, що до 30 років люди рідше дивляться телевізор або ходять в кіно. На думку С. Кемпбелла, екранні образи можуть досить довго зберігатися в пам'яті людини, не піддаючись контролю з боку критичного самоусвідомлення. Цілком можливо, що в реальній конфліктній ситуації, схожій з однієї з побачених на екрані, людина поведе себе відповідно із завченим сценарієм.

Неспецифічна дія телепередач проявляється настільки сильно, що деякі фахівці порівнюють її з впливом алкоголю і наркотиків. Звичка до телевізора порушує відчуття часу. Ця звичка послаблює відносини, скорочуючи, а іноді і усуваючи нормальні можливості поспілкуватися, сходити на концерт. На зборах Американської психологічної асоціації в Торонто говорилося про явище "відеоманії", що нагадує наркоманію.

Все це зумовлює актуальність вивчення впливу медіапродукції на особистість.

Об’єкт дослідження – агресивність, конфліктність та самооцінка особистості.

Предмет дослідження – вплив вибору медіапродуції на особливості прояву агресивності та конфліктності і рівень самооцінки особистості.

Гіпотеза: соціально-психологічні особливості особистості пов’язані з видом обраної медіапродукції.

Мета роботи – показати вплив вибору медіа продукції на самооцінку, агресивність, конфліктність особистості.

Для досягнення поставленої мети, були визначені наступні завдання: 

1. Здійснити теоретичний аналіз психологічної літератури з проблеми впливу медіапродукції на особистість.
2. Виявити рівень агресивності, конфліктності та самооцінки у досліджуваних.
3. Проаналізувати зв’язок вибору медіапродукції з агресивністю, конфліктністю та самооцінки особистості.

Методи дослідження:

1. Теоретичний аналіз  літератури з проблеми дослідження.

2. Емпіричні методи дослідження, які представлені наступними  методиками:

1. Методика «Особистісна  агресивність та конфліктність» (Е.П. Ільїн, П.А. Ковальов).

2. Тест на визначення самооцінки (методика Будассі – Гасааса).

База дослідження. Дослідження проводилося на базі Національного університету цивільного захисту України. Всього в ньому брало участь 40 осіб.

Структура роботи: робота складається зі вступу, теоретичного та практичного розділу, висновків до кожного розділу, загальних висновків до роботи та списку літератури. Для повного висвітлення матеріалу даної проблеми було використано 15 джерел літератури. Курсова робота має обсяг – 44 сторінки.

 

РОЗДІЛ 1

Теоретичний аналіз літератури з проблеми агресивності, конфліктності та самооцінки осіб, що віддають перевагу різним видам медіапродукції

 

 

1.1. Поняття та суть агресивності як якості особистості.

 

Проблема агресії є однією з найсерйозніших проблем людства (ревнощі, злочинність, насильство, війни, геноцид). Різними авторами запропоновано безліч визначень агресії, також розрізняють поняття «агресії» як форми поведінки і «агресивності» як психічної властивості особистості.

Сучасний словник з психології дає таке визначення: «Агресія –мотиваційна поведінка, акт, який може часто завдавати шкоди об'єктам атаки, нападу або ж фізичний збиток іншим індивідам, що викликає у них депресію, психодискомфорт, незатишність, напруженість, страх, стан пригніченості, аномальне психопереживання». Л.Берковіц звернув увагу на те, що одна з головних проблем у визначенні агресії полягає в тому, що в англійській мові цей термін передбачає велику різноманітність дії.

«Коли люди характеризують когось як агресивного, вони можуть сказати, що він ображає інших, або що він часто недружелюбний, або ж він, будучи досить сильним, намагається робити все по-своєму, або, може бути, можливо, без страху кидається у вир невирішених проблем »[8].

М.Басов запропонував таке визначення агресії. Агресія – це будь-яка поведінка, що містить загрозу або завдає шкоди іншим.

Не зважаючи на значні розбіжності, щодо визначення агресії, багато фахівців в області соціальних наук, в даний час схиляються до наступного визначення: «агресія - це будь-яка форма поведінки, націленого на образу і заподіяння шкоди іншій живій істоті, яка не бажає подібного звернення»[8].

З цього визначення випливає, що агресію слід розглядати не як модель поведінки, а як емоцію, мотив чи установку. Термін агресія часто асоціюється з негативними емоціями, такими як прагнення образити чи нашкодити; і навіть з негативними установками, такі як расові та етнічні забобони. Незважаючи на те, що всі ці фактори, безсумнівно, відіграють важливу роль в поведінці, результатом якого стає заподіяння шкоди, їх наявність не є необхідною умовою для подібних дій. Агресія розгортається як у стані цілковитої холоднокровності, так і надзвичайно емоційного збудження. Також зовсім не обов'язково, щоб агресори ненавиділи чи навіть не симпатизували тим, на кого спрямовані їхні дії. Багато заподіюють страждання людям, до яких відносяться скоріше позитивно, ніж негативно (випадки насильства в сім'ї)[7, c 12].

Питання про те, чому люди роблять небезпечні агресивні дії, довго було предметом серйозних дискусій, висловлювання, погляди, щодо причин виникнення агресії, її природи і чинників, що впливають на її прояв різко відрізняються один від одного[1].

Найперше і, можливо, найбільш відоме теоретичне положення, що має, ставлення до агресії,- це те, за яким дана поведінка за своєю природою переважно інстинктивна.

Одним з представників даної теорії є З.Фрейд. Він у своїх ранніх роботах стверджував, що це людська поведінка, яка виникає, прямо або побічно, з еросу, інстинкту життя, чия енергія (відома як лібідо) спрямована на зміцнення, збереження і відтворення життя. У цьому загальному контексті агресія розглядалася просто як реакція на блокування або руйнування лібідозних імпульсів. Агресія як така не трактувалася ні як невід'ємна, ні як постійна і неминуча частина життя[13, c 13].

Переживши досвід насильства першої світової війни, З.Фрейд припустив існування другого основного інстинкту, танатоса-потяг до смерті, чия енергія спрямованана руйнуванняі припинення життя. Він стверджував, що людська поведінка є результатом складної взаємодії цього інстинкту з еросом і що між ними існує постійна напруга. Через те, що існує гострий конфлікт між збереженням життя (тобто еросом) і його руйнуванням (танатос), інші механізми (наприклад, зсув) служать метою спрямовувати енергію танатоса в напрямку від «Я». Таким чином, танатос побічно сприяє тому, що агресія виводитися і направляється на інших[11, c 67].

Положення про інстинкт прагнення до смерті є одним з найбільш спірних в теорії психоаналізу. Вона була фактично відкинутою багатьма учнями Фрейда, які розділяли його погляди з інших питань. Тим не менш, твердження про те, що агресія бере початок з вроджених, інстинктивних сил, в цілому знаходило підтримку навіть у критиків.

Погляд теоретиків-еволюціоністів багато в чому схожі з позицією З.Фрейда, але вони вважали, що джерелом агресивної поведінки є інший вроджений механізм: інстинкт боротьби, притаманний усім тваринам, включаючи людину

А представники соціобіологічного підходу вважають що; агресивність- це засіб, за допомогою якого індивідууми намагаються отримати свою частку ресурсів, що в свою чергу, забезпечує успіх (переважно на генетичному рівні) у природному відборі.

У той час як різні теорії агресії як інстинкту сильно відрізняються в деталях, всі вони подібні за задумом. Зокрема, центральне для всіх теорій є положення про те, що агресія є наслідком переважно інстинктивних, уроджених фактів, логіка веде до того, що агресивні прояви майже неможливо усунути. Ні задоволення всіх матеріальних потреб, не усунення соціальної справедливості, ні інші позитивні зміни в структурі людського суспільства не зможуть запобігти зародженню і прояву агресивних імпульсів. Найбільше, чого можна досягти – це тимчасово не допускати подібних проявів або послабити їх інтенсивність. Тому, згідно з даними теоріям, агресія в тій чи іншій формі завжди буде нас супроводжувати. І справді, агресія є невід'ємною частиною нашої людської природи[5, c 19]

Але теорія «Агресія, як інстинктивне поведінка» ніколи не була прийнята психологами всерйоз. Більш поширеними є теорії спонукання, які припускають, що джерелом агресії є, в першу чергу, викликаний зовнішніми причинами позив, або спонукання, заподіяти шкоду іншим.

Найбільшим впливом серед теорії цього напрямку користується теорія фрустрації-агресії, запропонована кілька десятиліть тому Дж.Доллардом і його колегами. Згідно цієї теорії,в індивіда, що пережив фрустрацію, виникає спонукання до агресії. У деяких випадках агресивний позив зустрічає якісь зовнішні перешкоди або придушується страхом покарання. Однак і в цьому випадку спонукання залишається і може вести до агресивних дій, хоча при цьому вони будуть націлені не на істинного фрустратора, а на інші об'єкти, по відношенню до яких агресивні дії можуть відбуватися безперешкодно і безкарно. Це загальне положення про зміщеної агресії було розширене і переглянуте М.Міллером, який висунув систематизовану модель, що пояснює появу цього феномена.

Теорія когнітивної моделі агресивної поведінки, не містить в собі будь –яких принципово нових формулювань. Просто вищевикладені теоретичні моделі уточнені і розширені в результаті докладання їх до емоційних і когнітивних процесів, які виступають в якості основних детермінант агресії.

Л.Берковіц, у своїх пізніх роботах, піддав перегляду свою оригінальну теорію, перенісши акцент з посилів до агресії на емоційні та пізнавальні процеси і тим самим, підкресливши, що саме останні лежать в основі взаємозв'язку фрустрації і агресії.

Отже, хоча агресія може з'являтися у відсутності стимулюючих її ситуаційних чинників, фрустрована людина буде все-таки частіше звертати увагу на ці стимули, і вони, швидше за все, посилять його агресивну реакцію.

З даної теорії випливає, що агресивну поведінку людини можна контролювати, «просто» навчаючи людей реально уявляти собі потенційну небезпеку, яка може виходити від явно загрозливих ситуацій або людей. Однак не треба ігнорувати важливу роль емоцій в цих моделях поведінки. Л.Берковіц і М.Зільман визнають, що агресія буває імпульсивною, що не підвладна контролю розуму. Як вважає М.Зільман, більшість людей навчаються реагувати на сприйняту ними провокацію відповідною агресією. Так що «навик», який вони набувають, коли когнітивні процеси дезінтегровані, є деструктивними. Відповідно до даних положень, відповідним способом навчитися контролювати або усувати імпульсивну агресію представляється вироблення конструктивних або неагресивних звичок у відповідь на провокацію.

І останній теоретичний напрямок, це теорія соціального навчання, запропонована А. Бандурою. Це теорія унікальна: агресія розглядається тут як якась специфічна соціальна поведінка, яка засвоюється і підтримується в основному точно також як і багато інші форм соціальної поведінки.