Засоби відновлення психічної рівноваги та душевного здоров'я

      ЗМІСТ 

 

       ВСТУП

      Одні  вчені пояснюють хвороби вірусами й бактеріями, інші тим, що ми недостатньо  духовні й тому нас „карають згори”. Певна частина дослідників вважає, що сучасна людина не усвідомлює і не розуміє того, чого прагне тіло. Воно не може змиритися з цим і починає хворіти.

      Якось американський етнограф і психотерапевт  Джудіт Делаузье розповіла про свою розмову з африканським чаклуном. Той запитав її, чому білі люди відрізняються від людей його племені. Джудіт відповіла: „Ми можемо відчувати одне, думати інше, а робити ще цілком інше”. Чаклун довго не розумів, що вона має на увазі. Раптом вираз розгубленості на його обличчі змінився жахом. „Джудіт, ніколи так не роби, сказав він, бо захворієш”.

      Сучасні люди дуже відірвані від природи, вони не хочуть і часто не можуть усвідомити своїх відчуттів. При  цьому організм живе за власними законами й видає інколи найбільш неочікуваним чином усі таємні спонукання людини, про які вона могла навіть не здогадуватися.

      Хвороби – це реакція організму на неувагу  до його потреб, невдалий спосіб реалізацій прихованих намірів людини. Звичайно, мало хто починає хворіти свідомо. На словах людина завжди проклинатиме „раптову” напасть, не розуміючи, що все набагато простіше.

      В нашій роботі ми розглянули основи психічного та духовного здоров'я  людини, причини та наслідки психічних  та душевних розладів. Вважаємо, що дана тема є дуже актуальною для кожної сучасної людини, адже розуміння себе, своїх психологічних, фізичних та моральних потреб є запорукою гарного самопочуття та душевної рівноваги. 

 

       1 Поняття  психічного здоров'я  та анатомо-фізіологічні  і соціальні основи  психічної діяльності

      1.1 Загальне уявлення про здоров'я

      Здоров'я у загальному розумінні можна розглядати як стан фізичного, психічного благополуччя, оскільки лише здорова людина здатна, як мінімум, адекватно вирішувати професійні, сімейні та особисті проблеми. Оскільки ці проблеми становлять сутність життєдіяльності людини, то є всі підстави відносити здоров'я до основних атрибутів особистості.

      Здоров'я  — поняття неоднозначне. Те, що одні вважають нормальним здоров'ям, інші можуть сприймати як нездоров'я. Останнім часом деякі стани, які раніше розглядалися як хвороби, сьогодні класифікуються «прикордонними станами».

      На  стан здоров'я впливає величезна  кількість чинників, які можна  поєднати у такі групи:

• спадковість (генозумовленість, близько 20%);
• екологія (близько 20%; вплив техногенної діяльності людства має тенденцію до збільшення негативного впливу цього чинника);
• медицина (близько 10%; спостерігається зниження впливу цього чинника);
• спосіб життя (близько 50% впливу на здоров'я).

      Отже, за всіх цих умов здоров'я має  бути віднесеним до атрибутів особистості, оскільки саме ця властивість особистості є базовою як для її розвитку, так і для прояву її у будь-якій сфері життя. Особливо цей прояв характерний для здоров'я психічного.

      Психічне  здоров'я можна визначити як психічне благополуччя, яке характеризується відсутністю прояву психічних хвороб, що забезпечує адекватну щодо умов дійсності регуляцію поведінки і діяльності. Це поняття відображає не лише медичні й психологічні критерії, а й суспільні та групові норми, цінності, що регламентують духовне життя людини.

      Психічне  здоров'я можна також розуміти як динамічний процес психічної діяльності, якому властиві детермінованість психічних  явищ та адекватність реакцій на соціальні, біологічні й фізичні умови.

      Якщо психічне здоров'я взагалі розглядати як здатність особистості планувати і реалізовувати свій життєвий шлях у макро- і мікросередовищах, то віднесення цієї властивості до атрибутів особистості важко заперечити.

      1.2 Критерії психічного  здоров'я та поняття  стресу

      До  основних критеріїв психічного здоров'я належать:

• відповідність суб'єктивних образів дійсності і характеру реакцій (дій) на зовнішні подразники та значення життєвих ситуацій;
• адекватний щодо віку рівень зрілості емоційно-вольової та пізнавальної сфер особистості;
• адаптованість щодо макро- і мікросоціальних стосунків;
• здатність самоуправляти поведінкою, свідомо планувати життєві цілі та підтримувати активність щодо їх досягнення тощо.

      Серед факторів впливу на психічне здоров'я  важливо виділити найбільш узагальнений, до якого належить стрес. Ось що можна прочитати про стрес з погляду управління «людським капіталом»: «Стрес є частиною життя всіх нас. Але надто важко визначити поняття стресу однозначно. Дехто з фахівців вважає, що стрес — це той тиск у світі, що призводить до стану емоційного дискомфорту. Інші гадають, що емоційний дискомфорт — це стрес, викликаний тиском або умовами, які називають стресорами. Інколи стрес розглядають у термінах фізіологічних або соматичних реакцій: тиск крові, биття серця, рівень гормонів .

      Неодностайність у визначенні поняття стресу викликана тим, що існуючі поняття (стрес — це широке коло станів людини, що виникають у відповідь на різноманітні екстремальні впливи [9; 62], або стрес — емоційний стан організму, який виникає у напружених обставинах ) не охоплюють всього розмаїття як причин, так і наслідків стресу. Надалі стрес визначатимемо як комплекс фізичних, біофізичних і ментальних реакцій людини на стимули або стресори навколишнього середовища .

      Серед комплексу реакцій виділимо саме «ментальну» реакцію. Якщо менталітет — це здатність мислення, склад розуму, умонастрій, то ментальність розглядається як полісемантичне поняття для визначення рівнів мислення, що не обмежується сферою усвідомленого. Ментальність — характерний саме для певної епохи, культури, цивілізації, спільноти загальний розумовий інструмент, яким індивіди епохи володіють і користуються у неусвідомленій формі.

      Ментальність, як сукупність органічно сполучених нерефлексованих, логічно невиявлених  процедур мислення, є основа своєрідного автоматизму духовного життя. Зумовлена біологічними і соціокультурними чинниками, ментальність визначає використання естетичних, етичних, релігійних, правових цінностей, не сприйнятих через форму раціоналізованої освіти, а інтеріорізованих переважно несвідомо, як результат соціалізації особистості.

  

      Рис. 1. Діяльність, стресори і наслідки

      Отже, психічне здоров'я, як похідне генозумовленого  та стресу, визначається не лише психічними явищами, що характеризують свідомість, а й підсвідомим та неусвідомленим. Стреси впливають і на стан інших систем людини (серцево-судинна, шлункова, ендокринна, мускульна тощо), що є причиною психосоматичних розладів. До певної міри зв'язок стресорів і психічного здоров'я в діяльності ілюструється рисунком 1.

      Принциповим є те, що наслідки впливу стресорів  на психічне здоров'я всеохоплюючі: порушуються психічні процеси, психічні стани і психосоматика. Але зрозуміло, що ці порушення можуть викликатися взагалі стресорами життєдіяльності людини.

      1.3 Здоров'я і порушення психіки

      Серед основних ознак розладу свідомості розрізняють: нечітке сприймання навколишньої дійсності, порушення орієнтування в часі і просторі, а іноді й  у власній особистості, ослаблення мислення. Розлад свідомості спостерігається  при зловживаннях алкоголем (біла «лихоманка»), при тяжких інфекціях, інтоксикаціях, гострих соматичних захворюваннях.

      Розлад  уваги, як правило, характеризується підвищеним відволіканням: важко зосереджуватися на одному предметі або діяльності; увага нестійка, сторонні подразники, у тому числі й малоцікаві, порушують зосередженість. Відволікання буває настільки сильним, що неможливо зосередитися на запитаннях, спостерігається переключення з однієї думки на іншу.

      Відволікання  уваги спостерігається при підвищеній втомлюваності, загальній слабкості людини, зумовленій виснаженням нервової системи, тривалим і інтенсивним емоційним напруженням, надмірною розумовою працею. Воно може виникати після інфекцій, інтоксикацій, при травмах, пухлинах, склерозі судин головного мозку тощо.

      Порушення запам'ятовування, збереження і відтворення  фактів навколишнього життя і власного досвіду називають розладом пам'яті:

      амнезія — порушення пам'яті у вигляді втрати здатності зберігати і відтворювати раніше набуті знання;

      гіпомнезія — ослаблення пам'яті або окремих її компонентів, частіше спостерігається в осіб похилого віку; людина пам'ятає пережиті події, але невиразно, невпевнено;

      гіпермнезія — різке загострення пам'яті з напливом множинних спогадів, іноді образних уявлень, які виникають у формі сцен (початкові стадії сп'яніння, шизофренія, стан гіпнозу);

      парамнезія — розлад пам'яті, при якому виникають несправжні або перекручені спогади, а також відбувається змішування сучасного і минулого, реального і уявлюваного.

      Розлади пам'яті можуть виникати при черепно-мозкових травмах, психічних і соматичних захворюваннях, а також під впливом мотивів або тяжких переживань особистості.

      Серед порушень вольової сфери особистості виділяють гіпобулію, гіпербулію та абулію.

      Гіпобулія — стан психіки, що виявляється в зниженні бажань і спонукань до діяльності (млявість, слабкий прояв рухової активності, ослаблення уваги). Гіпобулія виникає внаслідок виснаження нервової системи і при деяких соматичних розладах у людей, які довго і тяжко хворіють.

      Гіпербулія — стан психіки, для якого характерне значне підвищення активності, що виявляється в прожектерстві, рухливості, незвичайній для тієї або іншої конкретної людини. Такі люди багато рухаються, ходять від одних знайомих до інших без потреби, знайомляться на вулицях і розповідають про свої проекти, винаходи тощо. Якщо оточуючі не знають про такий стан психіки людини, то її вважають дуже діяльною і зацікавленою проблемами. Але більш детальне знайомство свідчить, що підвищена активність у них поєднується з дуже низькою продуктивністю. Гіпербулія супроводжується також інтенсивними емоційними станами, жестикуляцією і мімікою.

      Абулія — патологічне порушення психічної регуляції дій, що виявляється у відсутності спонукань до діяльності, в нездатності прийняти рішення і виконати потрібну дію, хоча необхідність її усвідомлюється.

      До розладів вольової сфери належать і сексуальні збочення: мазохізм (бажання відчувати біль або моральне приниження, яких завдає сексуальний партнер); садизм (статевого задоволення досягають у процесі завдавання партнерові фізичного болю); гомосексуалізм (сексуальний потяг до осіб своєї статі), зоофілія (здійснення статевого акту з тваринами) тощо. Ці розлади розвиваються рефлекторно, тимчасом як та чи інша річ або процес є умовним сигналом до безумовного сексуального рефлексу.

      Порушення емоцій і почуттів виявляється по-різному: депресією, ейфорією тощо.

      Депресія — афективний стан, що характеризується негативним емоційним фоном (пригнічений настрій, мислительна і рухова загальмованість, у всіх подіях вбачаються лише негативні відтінки).

      Іноді туга може досягти сильного душевного  болю, через що може статися меланхолічний  вибух, який спричиняється до самознищення; в деяких випадках перед тим, як убити  себе, спочатку намагаються вбити своїх близьких, кривдників. Депресія виникає внаслідок деяких психічних і соматичних захворювань, а також у людей практично здорових, як реакція на неприродно тяжку життєву ситуацію.

      Маніакальний  синдром — стан, протилежний за емоційним фоном депресії: стійке підвищення настрою, надмірна рухливість і прискорений темп мислительної діяльності, відсутність реакції на неприємні події (вони не існують, навіть смерть близьких не може викликати скорботи).

      Маніакально-депресивний  психоз — психічне захворювання, що характеризується наявністю фаз депресії і манії або нападами складно го поєднання цих фаз, які змінюються повним відновленням психічної діяльності:

      Ейфорія — піднесений настрій, стан задоволення і безтурботності, що не відповідає об'єктивним обставинам (мімічні й загальні рухові пожвавлення, психомоторні збудження).

      Дисфорія — пригнічений настрій, що характеризується дратівливістю, озлобленістю, похмурістю, підвищеною чутливістю до дій оточуючих, схильністю до вибухів агресії.

      Емоційна  лабільність характеризується легким і швидким переходом від піднесеного до пригніченого настрою (часто цей стан спостерігається при серцево-судинних захворюваннях).