Особливості міжособистісних відносин у групі однолітків молодшого шкільного віку

 

 

Курсова робота: 36с., 1 табл., 20 ист., 1прил.

 

Тема курсової роботи: Особливості міжособистісних відносин у групі однолітків молодшого шкільного віку.

 

МІЖОСОБИСТІСНІ ВІДНОСИНИ, СПІЛКУВАННЯ, ДРУЖБА, ПРИЯТЕЛЮВАННЯ, СОЦІОМЕТРИЧНИЙ СТАТУС, СИМПАТІЯ, АНТИПАТІЯ.

 

Об'єктом і предметом  дослідження є міжособистісні відносини й особливості міжособистісних відносин у групі однолітків молодшого шкільного віку.

 

Ціль роботи: вивчення основних особливостей міжособистісних взаємодій у групі однолітків молодшого шкільного віку.

 

Гіпотеза дослідження: положення в системі міжособистісних відносин або соціальний статус кожної дитини, що входить у групу однолітків, визначає особливості цих відносин.

 

При виконанні роботи використані методи соціометрії й проективна методика «Що мені подобається в школі».

 

Практична значимість: робота може бути використана педагогами й  психологами при взаємодії із групою однолітків молодшого шкільного віку.

Наукова новизна: виявлена залежність структури міжособистісних відносин у групі однолітків від соціометричного статусу кожної дитини вхідного в дану групу.

 

Автор підтверджує, що наведений у роботі розрахунково-аналітичний матеріал правильно й об'єктивно відбиває стан досліджуваного процесу, а всі запозичені з літературних і інших джерел теоретичні, методологічні й методичні положення й концепції супроводжуються посиланнями на їхніх авторів.

 

________________________

(підпис студента)

 

Вступ

 

У цей час у психологічній  науці роботи, присвячені проблемами вивчення групових феноменів і розвитку особистості в групі, витісняються дослідженнями психічного й особистісного розвитку людину. Але для вивчення психологічного й особистісного розвитку людину потрібно вивчити й малу групу, у якій він взаємодіє.

Дитина – це особистість, яка також вступає в систему міжособистісних взаємин. Із вступом дитини в школу починається активне придбання навичок спілкування. І від побудови взаємин з однолітками, від положення дитини або від його статусу в групі залежить становлення його особистості в системі особистих взаємин. Цей етап становлення комунікативних навичок спілкування попадає на період молодшого шкільного віку.

Виходячи з перерахованого вище, об'єктом нашого дослідження є міжособистісні відносини.

Предметом нашого дослідження є особливості міжособистісних відносин у групі однолітків молодшого шкільного віку.

Кожна дитина – унікальна особистість, і тому в спілкуванні кожний користується своїм підходом. Однак психологами робляться спроби виділити й загальні правила міжособистісної взаємодії. Тому метою нашого дослідження буде вивчення основних особливостей міжособистісних взаємодій у групі однолітків молодшого шкільного віку. Відповідно завданнями нашого дослідження є:

1. Здійснення теоретичного поняття «міжособистісні відносини».
2. Вивчення міжособистісних відносин як фактора особистісного розвитку молодшого школяра.
3. Виявлення соціометричного статусу молодших школярів.

Гіпотеза дослідження: положення в системі міжособистісних відносин або соціальний статус кожної дитини, що входить у групу однолітків, визначає особливості цих відносин.

Над проблемою взаємних впливів  і впливів дітей один на одного працювали багато відомих психологів і педагоги, такі як Г.А. Роков, В.П. Вахтерев, А.А. Реан, Я.Л. Коломинский, І.В. Дубровина, В.С. Мухіна, Г. Крайк, М.В. Гамезо, Б.С. Волков.

Кожний з них вивчав міжособистісні відносини як основний фактор, що сприяє формуванню й становленню особистості. І те, що Спілкування впливає на соціальний і особистісний розвиток дітей.

У молодшому шкільному віці все більше значення для розвитку дитини здобуває його спілкування з однолітками. У спілкуванні дитини з однолітками не тільки більш охоче здійснюється пізнавальна предметна діяльність, але й формуються найважливіші навички міжособистісного спілкування й моральної поведінки. Прагнення до однолітків, спрага спілкування з ним робить групу однолітків для школяра надзвичайно коштовної й привабливої. Участю в групі вони дуже дорожать (А.А. Реан). Від того, як дитина спілкується з однолітками, буде залежати напрямок його розвитку. Виходить, міжособистісні відносини в групі є одним з факторів розвиваючим особистість. Тому проблемами міжособистісних відносин займаються багато вчених і ці проблеми є актуальними на сьогоднішній день.

Те, що система особистих взаємин довгий час, по суті, вислизала з поля зору дослідників, і тільки порівняно недавно стало предметом дослідження, обумовлене, насамперед, тісно зв'язаними між собою причинами. По-перше, поза науковим розглядом виявився сам предмет дослідження – та соціально-психологічна реальність, яку являють собою особисті взаємини між людьми. По-друге, не були відомі методи вивчення цих відносин.

Положення істотне змінилося, коли в нас почали широко вести соціально-психологічні дослідження, у тому числі вивчати взаємини в малих групах. Проблеми малих груп займають видне місце у світовій соціальній психології. На всіх міжнародних психологічних конгресах цим проблемам присвячуються симпозіуми (Я.Л. Коломинский).

Методологічною підставою досліджуваної проблеми склали універсальні методологічні принципи: принцип детермінізму, принцип розвитку.

Принцип детермінізму затверджує, що будь-яке психічне явище або особистісний утвір має причинну обумовленість. Психічні явища й особистісні утвори є наслідком певних біологічних, соціальних, психологічних умов.

Принцип розвитку припускає, що будь-яке психічне явище або особистісний утвір є процесом і безупинно розвивається. Отже, міжособистісна взаємодія в малій групі розвивається й підкоряється всім закономірним властивостям розвитку: безперервності нерівномірності, пластичності, асинхронности й стадіальності.

Для вивчення особливостей міжособистісних відносин у групі однолітків молодшого шкільного віку були використані наступні методи вивчення відносин: соціометрія й проектний метод. У якості проектного методу була використана методика «Що мені подобається в школі» (Н.Г. Лусканова ).

У якості бази дослідження виступає Вульковская середня школа й безпосередньо III клас.

 

Розділ 1. Специфіка міжособистісних відносин у групах однолітків молодшого шкільного віку

 

1.1 Поняття міжособистісних відносин у групах і колективах

 

Суб'єктивно переживане, личностно значиме, емоційно-когнітивне відбиття людьми один одного в процесі міжособистісної взаємодії звуться міжособистісних відносин.

Природа міжособистісних відносин суттєво відрізняється від природи суспільних відносин. Їхня найважливіша специфічна риса – емоційна основа. Це означає, що міжособистісні відносини виникають і складаються на основі певних почуттів, що народжуються в людей по відношенню друг до друга. Існує дві більші групи таких почуттів:

- конъюнктивные почуття, що зближають і об'єднуючі людей. У кожному випадку такого відношення інша сторона виступає бажаний об'єкт, стосовно якого демонструється готовність до співробітництва, до спільних дій.

- диз'юнктивні почуття, що роз'єднують людей, коли інша сторона виступає як неприйнятний, а часом навіть фрустрирующий об'єкт, стосовно якого не виникає бажання до співробітництва й іншим позитивним відносинам.

Інтенсивність того або  іншого почуття може бути різної, і це позначається на діяльності групи. Однак практичні відносини між людьми не складаються тільки на основі безпосередніх емоційних контактів. Сама діяльність задає ряд відносин, опосередкованих нею.

Поза спілкуванням людське суспільство просте немислимо. Спілкування виступає як спосіб об'єднання індивідів, невід'ємний елемент їх особистісного розвитку. Цим і визначається існування спілкування як реальності суспільних і міжособистісних відносин. Спілкування людей відбувається в різноманітних реальних групах. Під групою розуміється сукупність індивідів, що мають щось загальне. Існує кілька різновидів груп: умовні й реальні; постійні й тимчасові; більші й малі [1, с.185].

К. Маркс відзначив: «Спілкування – одна з форм людської взаємодії, завдяки яким люди як фізично, так і духовно творять один одного…» [2, с.36].

Потреба у взаємодії із собі подібними пояснюється соціальною природою людини. Виникла вона в процесі суспільно-історичного розвитку людей і є однієї з визначальних поведінку людини. Людей не може не обмінюватися діями, учинками, думками й почуттями з іншими людьми. Розвинене спілкування здійснюється в дружбі й любові [3, с.105].

Спілкування характеризується як спостережуваний процес, у якім актуалізується й проявляється, ця така поведінка людей, у процесі якого розвиваються, проявляються й формуються їхні міжособистісні відносини.

Одним з явищ міжособистісних відносин виділяють взаємини – личностно значиме образне, емоційне й інтелектуальне відбиття людьми один одного, яке являє собою їх внутрішній стан [4, с.71].

Можна з деякими застереженнями прийняти такий факт, що людей як особистість є продукт, результат численних залишкових групових впливів, що майже все в його психології й поведінці складається й закріплюється під впливом участі в діяльності різних більших соціальних і малих груп. Більшу частину свого життя людей проводить у малій групі. Відома теза про залежність психології й поведінки особистості від соціального середовища вірніше було б сформулювати, як думка про залежність особистості від психології й відносин, що існують у малих групах. Малу групу характеризує психологічна й поведінкова спільність її членів, яка виділяє й відокремлює групу, робить її відносно авторитетним соціально-психологічним утвором [5, с.523].

Існування будь-якої групи  має загальні закономірності:

1. Група неминуче структурируется.

2. Група розвивається.

Положення людини в групі може неодноразово мінятися. Одним з істотних видів груп є колектив – стійка в часі організаційна група взаємодіючих людей, об'єднаних цілями спільної діяльності й складною динамікою формальних і неформальних взаємин.

Виділяють 3 етапу формування навчального колективу. На першому організаційному етапі група учнів не являє собою колектив. Організатором життя й діяльності навчальної групи на цьому етапі є педагог. Він уважно вивчає кожного члена групи, його характер, особливості особистості. У цілому перший етап характеризується соціально-психологічною адаптацією, тобто активним пристосуванням до навчального процесу й засвоєнням вимог, норм, традицій навчального закладу.

Другий етап формування й розвитку колективу наступає, коли виявляється неформальний актив, тобто члени групи, що користуються авторитетом у більшості членів колективу. Цей етап характеризується створенням системи міжособистісних і ділових відносин між членами колективу. Педагогові для організації відповідної коррекционной роботи надзвичайно важливо знати, яка структура міжособистісних відносин у колективі, а також на чому вони засновані. У цьому зв'язку велике значення набувають спеціальні методи дослідження, що дозволяють виявити сховану від безпосереднього спостереження структуру міжособистісних взаємин у групі, виявити лідерів і статусне положення всіх інших членів групи. Лідер – визначальна сила групи. Лідер не тільки направляє й веде своїх послідовників, але й прагне вести їх за собою, а послідовники не просто йдуть за лідером, але й прагнуть іти за ним.

Третій етап розвитку колективу характеризується високим рівнем згуртованості – ценностно-орієнтованого єдності, близькості поглядів, оцінок і позицій членів групи стосовно об'єктів найбільш значимим для групи в цілому.

Комплексним показником взаємин у колективі є його соціально-психологічний клімат – сукупність відносин членів колективу до умов і характеру спільної діяльності; до членів колективу; до керівника.

Для виявлення структури  міжособистісних відносин у групі необхідно виявити, що показники цих об'єктів характеризують структуру міжособистісних відносин у даній, певній групі [1, с.185].

Міжособистісні відносини будуються на симпатіях, антипатіях, привабливості й переваги, а саме, але критеріях вибору. Чим важливіше для людини намічувана діяльність, чому більш тривале й правильне спілкування вона припускає, тем сильніше критерій вибору. Справжній згуртований колектив не виникає відразу, а формується поступово й проходить ряд етапів [6, с.277].

У свою чергу Я. Коломинский критеріями вибору називав питання про бажання людини разом з ким-небудь брати участь у якій-небудь діяльності. Наприклад: «З ким ви прагнете разом вирішувати завдання?» або «Кого ви запросите на день народження?». Часто успіх вивчення взаємин залежить від правильного добору цих питань, критеріїв. Розрізняють сильні й слабкі критерії вибору. Сильні критерії виявляють більш глибокі й стійкі відносини людей.

Розподіл критеріїв по силі, узагальненості пов'язане з виставою про наявність між людьми спонтанних, безпосередніх впливів як основи міжособистісних відносин.

Взаємини між учнями в класі – це не відносини, які виникають у процесі їх спільної діяльності. Діяльність школяра складається з навчання й інших справ – трудових, суспільних, побутових. Особисті взаємини вже в молодшому шкільному віці є основою тісних угруповань, так званих малих груп [4, с.75].

Групи однолітків залишаються важливими протягом усього середнього дитинства – від шести до дванадцяти років. Але за цей час, як у їхній організації, так і в їхньому значенні, для дитини відбуваються помітні зміни.

На початку середнього дитинства групи однолітків відносно неформальні. Вони звичайно створюються  самими дітьми, мають дуже мало чинних правил і їх склад швидко міняється. Структура самої групи відрізняється в цьому віці великою гнучкістю. Група однолітків здобуває суттєво більше значення для її членів, коли вони досягають десяти, дванадцяти років. Група здобуває для дитини виняткову важливість. У цей період організаційна структура груп стає більш формальною. Можуть з'явитися спеціальні вимоги до бажаючих стать членом групи, ритуали присвяти для новачків і регулярні збори членів групи. Досить важливим стає розподіл за половою ознакою. Ці строгі установки відносно правил, конформности й половою сегрегації стають звичайними для взаємодії дітей наприкінці середнього віку [7, с.539].