Підготовки дітей старшого дошкільного віку до навчання в школі

 

 

Зміст

Вступ

Розділ І. Теоретичне обґрунтування проблеми підготовки дітей старшого дошкільного віку до навчання в школі.

1.1 Психологічні особливості розвитку особистості дошкільника.

1.2 Складові елементи психологічної готовності старших дошкільників до школи.

1.3  Сучасні наукові уявлення про емоційно-вольову сферу.

    1.4 Особливості емоційно-вольової сфери у дітей старшого дошкільного віку.

     ІІ. Експериментальне вивчення рівня розвитку емоційно-вольової готовності

2.1 Особливості діагностики та розвитку емоційно-вольової готовності дитини до навчання у школі.

2.2 Добір методик для визначення рівня розвитку емоційно-вольової готовності дошкільнят.

2.3   Кількісний і якісний аналіз результатів дослідження.

Висновки 

Література

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Готовність до навчання - це система показників фізичного, мотиваційного, інтелектуально-пізнавального, особистісного розвитку, що забезпечать успішність навчання у школі.

Сьогодні, коли в нашій країні відбуваються широкомасштабні процеси соціально-економічних і політичних змін, коли максимально загострюються суспільні суперечності, зростає небезпека виникнення відхилень у поведінці дітей, досить актуальною проблемою для психологів, педагогів, фізіологів, лікарів є саме проблема готовності дитини до навчання в школі.

Безперечно, чим краще підготовлений організм дитини до всіх змін, які пов’язані з початком навчання у школі, труднощами, які неминучі, тим легше він з ними впорається, тим спокійніше і не так болісно буде проходити процес адаптації.

Чому ж так необхідно визначити готовність дитини на самому початку навчання, а ще краще до поступлення в школу? Доведено, що в дітей, які не готові до систематичного навчання, важче і довше проходить період адаптації, пристосування до школи, в них частіше проявляються різноманітні труднощі навчання, серед них значно більше тих, які не встигають, і не лише в першому класі, але і в подальшому ці діти частіше знаходяться серед тих, які не встигають, і саме в них спостерігають порушення стану здоров’я.

Готовність до шкільного навчання - глибоке поняття, яке потребує комплексних психологічних досліджень. Л.І. Божович, О.В. Запорожець, Л.А. Венгер та ін., вивчаючи лише психологічну готовність дитини до шкільного навчання, виділяють в ній декілька структурних компонентів, а саме:

- Інтелектуальний, який включає  порівняно розвинуте диференційоване  сприймання, стійке спрямування  уваги на предмет чи діяльність, наявність аналітичного мислення, що проявляється в здатності  виділяти і розуміти важливі  ознаки і зв’язки між предметами, а також в здатності відтворювати  зразок, логічне запам’ятовування, оволодіння на слух розмовною  мовою, розвиток тонких рухів  руки і око-рухової координації, розвиток здібностей до навчання.

- Мотиваційний компонент  відображає бажання чи небажання  дитини навчатися. Він дуже важливий, бо від нього залежить входження  дитини в нову для неї діяльність, яка відрізняється від ігрової  своєю обов’язковістю, розумовим  напруженням, необхідністю подолання  труднощів тощо.

Розрізняють внутрішні, або пізнавальні, мотиви навчання, що характеризуються потребою в інтелектуальній активності, пізнавальним інтересом; і зовнішні, або соціальні, котрі виявляються в бажанні займатися суспільно значущою діяльністю, у ставленні до вчителя як до представника суспільства, авторитет якого є бездоганним.

Внутрішні та зовнішні мотиви навчання складають внутрішню позицію школяра, яка є одним із основних показників психологічної готовності до навчання.

Про наявність внутрішньої позиції учня можна говорити, якщо дитина:

- ставиться до вступу  до школи та до перебування  в ній позитивно, навіть в умовах  необов’язкового відвідування школи  прагне до занять специфічно  шкільного змісту;

- проявляє особистий інтерес  до нового, власне шкільного змісту  занять, віддає перевагу урокам  грамоти та лічби, а не заняттям  дошкільного типу (малювання, співи, фізкультура тощо), має належне  уявлення про підготовку до  школи;

- відмовляється від характерної  для дошкільного дитинства організації  діяльності та поведінки.

- Емоційно-вольовий компонент, який включає готовність до  довільної регуляції своєї пізнавальної  діяльності, сформованість механізмів  вольової регуляції дій і поведінки  в цілому, розвиток емоційної  стійкості.

- Соціальний компонент, який  передбачає наявність у дитини  потреби в спілкуванні з іншими  дітьми, вміння підкорятися інтересам  дитячих груп, здатність виконувати  соціальну роль в ситуації  шкільного навчання, вміння встановлювати  стосунки із ровесниками і  дорослими. [Зарубін К.П. Дошкільнята, 2001].

Найважливішим наслідком психічного розвитку дитини дошкільного віку є формування психологічної готовності до шкільного навчання. По суті, її становлення свідчить про завершення періоду дошкільного дитинства.

Про актуальність цієї теми свідчить діяльність психологів,їх численні дослідження, які стають в пригоді нам і в сьогодення.

Метою: є розглянути психологічні особливості емоційно – вольової готовності до школи дітей старшого дошкільного віку. Теоретично обґрунтувати та дослідити процес мотиваційної готовності дітей старшого дошкільного віку до навчання в школі.

Об’єкт дослідження: даної роботи є психологічні особливості емоційно – вольової готовності дітей 5-6 років.

Предметом дослідження: є психологічні особливості емоційно – вольової готовності дітей 5-6 років.

Завданням є:

1. Здійснити аналіз психолого – педагогічної літератури з проблеми формування емоційно – вольової готовності
2. Дібрати методики для виявлення рівня розвитку емоційно – вольової  готовності дошкільнят
3. Виявити ступінь емоційно – вольової готовності у старших дошкільників
4. Розробити систему роботи з формування емоційно – вольової

      готовності у старших дошкільників

 

 

1.1 Теоретичне обґрунтування проблеми підготовки дітей старшого дошкільного віку до навчання в школі

 

 

1.1 Психологічні особливості розвитку особистості дошкільника.

Уже в дошкільному віці починає реально формуватись особистість дитини, причому цей процес тісно пов'язаний з розвитком емоційно-вольової сфери, із формуванням інтересів та мотивів поведінки, що, відповідно, детерміновано соціальним оточенням, передусім типовими для даного етапу розвитку взаєминами з дорослими.

Джерелом емоційних переживань дитини є її діяльність, спілкування з оточуючим світом. Освоєння в дошкільному дитинстві нових, змістовніших видів діяльності сприяє розвитку глибших та стійкіших емоцій, пов'язаних не лише з близькими, а й з віддаленими цілями, не тільки з тими об'єктами, що дитина сприймає, а й тими, які уявляє.

Важливе значення у формуванні моральних почуттів мають дитячі уявлення про позитивні еталони, що дозволяють передбачати емоційні наслідки власної поведінки, завчасно переживати задоволення від її схвалення як "хорошої" або ж невдоволення від її оцінки як "поганої". Таке емоційне передбачення грає вирішальну роль у формуванні моральної поведінки дошкільника (Карпенко З.С).

Орієнтація поведінки дошкільника на дорослого зумовлює розвиток її довільності, оскільки тепер постійно зіштовхуються як мінімум два бажання: зробити щось безпосередньо ("як хочеться") чи діяти відповідно до вимог дорослого ("за зразком"). З'являється новий тип поведінки, яку можна назвати особистісною.

Поступово розвивається певна ієрархія мотивів, їх супідрядність. Діяльність дитини тепер зумовлюється не окремими спонуканнями, а ієрархічною системою мотивів, у якій основні та стійкі набувають провідної ролі, підпорядковуючи ситуативні пробудження.

Пов'язано це з вольовими зусиллями, потрібними для досягнення емоційно привабливої мети.

Дошкільник робить перші кроки у самопізнанні, розвитку самосвідомості. Об'єктами самопізнання є окремі частини тіла, дії, мовні акти, вчинки, переживання та особистісні якості.

З розвитком довільності психічних процесів стає можливим їх усвідомлення, що служить основою саморегуляції.

 

 

1.2  Складові елементи психологічної готовності старших дошкільників до школи.

 Більшість дітей наприкінці дошкільного віку прагне стати школярами, пов'язуючи це бажання передусім із зовнішніми ознаками зміни свого соціального статусу (портфель, форма, власне робоче місце, нові взаємини з людьми тощо).

Однак справжня мотиваційна готовність зумовлюється пізнавальною спрямованістю дошкільника, яка розвивається на основі притаманної дітям допитливості, набуваючи характерних рис перших пізнавальних інтересів (бажання опанувати грамоту, читання та ін.).

Якщо ж пізнавальна активність не сформована, дитину приваблюють різноманітні другорядні мотиви, пов'язані зі сприйняттям школи як місця для розваг, і дитина виявляється неспроможною взяти на себе обов'язки учня.

Навчання у сучасній школі вимагає також розумової готовності. Діти приходять до школи з досить широким колом знань і умінь, а головне - із розвинутим сприйманням і мисленням (вони вже мають освоїти операції аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, класифікації, групування тощо), які дозволяють систематично спостерігати за предметами та явищами, виділяти в них істотні особливості, міркувати й робити висновки.

Крім того, діти повинні володіти початковими навчальними вміннями (концентрація уваги не на результаті, а на процесі виконання навчальних завдань, самоконтроль, самооцінка та ін.).

Велику роль відіграє і емоційно-вольова готовність, зокрема, вміння дошкільника довільно керувати своєю поведінкою, пізнавальною активністю, спрямовувати її на розв'язання навчальних завдань тощо. Навчання в школі має бути для нього джерелом позитивних емоцій, що допоможе знайти своє місце серед однолітків, підтримає впевненість у собі, у своїх силах. Важливо, щоб ці позитивні емоції пов'язувались із навчальною діяльністю, її процесом та першими результатами.

За рядом даних (Лешенко М.П.), майже третина дітей семирічного віку мало готова до школи. Особливо часто виявляється недостатня сформованим окремих компонентів психологічної готовності. Усе це вимагає певної корекційної роботи педагогів.

Окремою є проблема шестирічних дітей. Залишаючись за рівнем психічного розвитку дошкільниками, багато хто з них поступає до школи і включається у навчальну діяльність.

У шестирічних дітей зберігаються притаманні дошкільному віку особливості мислення: домінує мимовільна пам'ять, внаслідок чого запам'ятовується не те, що потрібно, а те, що цікаве; специфіка уваги дозволяє продуктивно виконувати певну роботу лише протягом 10-15 хвилин; переважає прагнення вивчати нове передусім у наочно-образному та наочно-дієвому аспектах тощо.

Однак важливою особливістю психічного розвитку старшого дошкільника є гостра чутливість (сензитивність) як до засвоєння морально-психологічних норм і правил поведінки, так і до оволодіння цілями й способами систематичного навчання.

Пізнавальні мотиви в цьому віці ситуативні та нестійкі: під час навчальних занять вони з'являються й підтримуються лише завдяки зусиллям педагогів. Оцінка навчальної роботи сприймається як оцінка особистості, тому негативні оцінки спричиняють тривожність, стан дискомфорту, апатії.

Поведінка ще нестійка, залежить від емоційного стану дитини, що істотно ускладнює взаємини з однолітками та вчителем. Мета досягається набагато успішніше за ігрової мотивації та оцінки поведінки однолітками (у випадку командної гри). Формування волі істотно пов'язане з вихованням мотиву досягнення мети (Максименко С.Д. та ін.).

Усе це потрібно враховувати під час організації навчального процесу дітей шестирічного віку, незалежно від того, де він здійснюється - у підготовчих групах дитячих садків чи в перших класах шкіл. Навчальні заняття із шестирічними дітьми вимагають ігрових методів, "дошкільного" режиму тощо, а жорсткі умови формалізованої системи шкільного навчання є абсолютно недопустимими.

 

   1.3 Сучасні наукові уявлення про емоційно-вольову сферу

 

 

Одним з головних механізмів внутрішньої регуляції психічної активності людини і, в кінцевому рахунку, поведінки служать емоції (почуття), які відображають у формі суб'єктивного переживання значущість (сенс) явищ і ситуацій, станів організму в залежності від зовнішніх впливів на нього.

Якщо увага, пам'ять та інші прояви психічної діяльності людини залишаються як би за завісою, то його емоційне сприйняття навколишнього і своїх переживань весь час знаходиться на авансцені. Задоволеність чи незадоволеність, інтерес чи байдужість, занепокоєння, пригніченість, побоювання, страх, передчуття приємного, наснагу, радість, - будь-яке з цих станів накладає своєрідний відбиток на весь вигляд людини. Саме в емоційній сфері найбільш яскраво проявляються ті чи інші особливості кожної людини, його ставлення до себе, до своїх близьких, до друзів і ворогів. Емоції як би "висвітлюють" і "забарвлюють" в ті чи інші тони інтелект, інтереси, шукання людини. Емоція або почуття здатні істотно вплинути на перебіг інших психічних процесів, прискорити або уповільнити розумову діяльність, зробити її більш продуктивною або навпаки.