Соціальні конфлікти: виникнення, форми прояву і управління

 

Інститут  соціальних технологій

 

Кафедра психології

 

 

 

 

 

 

 

Контрольна  робота

З  навчальної дисципліни: Конфліктологія

На тему: Соціальні конфлікти: виникнення, форми прояву і управління

 

 

 

 

                                                                                    Виконала студентка 5 курсу

                                                                                     групи   ВПЛ

                                                                                    

                                                               

                                                                        

 

 

 

 

 

 

Київ – 2013

Соціальний конфлікт (від лат. conflictus — зіткнення) — крайній випадок загострення соціальних протиріч, який виражається в зіткненні різних соціальних спільнот, обумовленому протилежністю чи суттєвою відмінністю їх інтересів, цілей, тенденцій розвитку.

Як соціальне явище  конфлікт був вперше розглянутий  А. Смітом, який вважав його основою  поділу суспільства на класи та економічної боротьби між ними. Фундаторами власне соціологічної теорії конфлікту вважають К. Маркса, М. Вебера та Г. Зіммеля.

Можна виділити наступні атрибути конфлікту:

– сутичка (боротьба, несумісність, розбіжність) - момент протистояння несумісних, суперечливих позицій, інтересів, тенденцій;

 – наявність полярних  начал (ліве і праве, добро  і зло), що означає одночасно  і взаємопов'язаність, і взаємопротилежність;

– наявність суб'єктів  як носіїв полярних позицій у сутичці;

 – активність суб'єктів  спрямована на подолання суперечності;

– суб'єкти не допомагають  одне одному, а стоять на перешкоді  або блокують реалізацію інтересів  одне одного.

Отже, соціальний конфлікт включає ряд основних складових: учасників (суб'єктів) конфлікту, причини  конфлікту, об'єкт і предмет, певну конфліктну ситуацію.

Суб'єктами конфлікту  можуть бути окремі індивіди, різні  соціальні групи, класи, нації, держави.

Об'єктом конфлікту  завжди є дефіцитний ресурс. Це, наприклад, одне директорське крісло, на яке претендують  декілька кандидатів.

Предметом конфлікту є об'єктивно існуюча або уявна проблема, яка виступає причиною суперечки між суб'єктами. Власне кажучи, це і є протиріччя, заради вирішення якого і починається боротьба.

 

Причини конфлікту можуть бути як об'єктивними і суб'єктивними: наявність соціальної нерівності, різноспрямованість ідеологічних засад, соціально-психологічні та морально-етичні причини.

Значимість конфлікту для суспільства  найкраще розкривається через функції, які він виконує у суспільстві. Серед основних можна назвати  сигнальну, інформаційну, диференціюючу і динамічну функції. Сигнальна функція "сигналізує" про певний стан суспільства. Якщо є конфлікт, значить є певна проблема, яка потребує негайного вирішення.

Інформаційна функція значно ширша  за просту констатацію неблагополуччя. Конфлікт завжди викликаний певними об'єктивними причинами. Вивчення цих причин допомагає краще пізнати суть соціальних процесів у суспільстві. Оскільки конфлікт завжди є крайнім загостренням соціальних протиріч, його детальне вивчення допомагає більш чітко вияснити потреби, інтереси, прагнення, причини невдоволення супротивних сторін.

Основне завдання диференціюючої функції - у структуризації суспільства чи соціальних груп. Кожен конфлікт сприяє чіткому розмежуванню ворогуючих сторін. Соціальна спільнота розпадається на дві чітко окреслені групи, які втягують у свою орбіту і тих, хто волів би залишитись осторонь.

Динамічна функція соціального  конфлікту вперше була детально розроблена в марксизмі. Конфлікт — рушій  суспільного прогресу.

Процес розвитку соціального конфлікту містить декілька стадій: 1 - передконфліктна ситуація. На цій стадії формуються передумови для конфлікту. Це є зростання напруги між потенційними суб'єктами конфлікту, що викликана певними суперечностями. Однак протиріччя не завжди переростають у конфлікт.

Лише ті протиріччя, які усвідомлюються потенційними суб'єктами конфлікту  як несумісні, ведуть до загострення  соціальної напруги. Причини виникнення соціальної напруги можуть бути різними (реальне придушення інтересів, потреб і цінностей людей; невірна або викривлена інформація про певні факти, події). Передконфліктну стадію можна умовно розділити натри фази розвитку, для яких є характерними наступні особливості у взаємодії сторін:

- виникнення протиріч з приводу певного спірного об'єкту; зростання недовіри та соціальної напруги, пред'явлення претензій, зменшення контактів і накопичення образ;

- прагнення показати правомірність своїх вимог та звинувачень противника в небажанні вирішити спірні питання "справедливими" методами;

- руйнування структур взаємодії; перехід від взаємних звинувачень до погроз, зростання агресивності.

Таким чином конфліктна ситуація поступово трансформується  у відкритий конфлікт. Але сама по собі вона може існувати довго і  не переростати в конфлікт. Для  того, щоб конфлікт став реальним, необхідний інцидент.

2 - інцидент - формальний  привід для початку конфлікту.  Інцидент може відбутись випадково,  а може бути спровокований  суб'єктами конфлікту. Інколи  конфлікт може закінчуватись  саме на цій стадії. Це буває  тоді, коли конфліктанти вирішують свої непорозуміння.

3 - ескалація. Виявляє  себе в тому, що конфлікт реалізується  в окремих актах — діях та  протидіях конфліктуючих сторін.

4 - кульмінація. Це крайня точка  ескалації, коли напруга виражається  у вибуховому акті.

5 - завершення конфлікту відбувається за допомогою насильства, примирення, розриву. Способи завершення конфлікту направлені в основному на зміну самої конфліктної ситуації, або шляхом впливу на учасників, або шляхом зміни характеристики об'єкту конфлікту, або іншими способами. Це, зокрема, можуть бути такі: усунення об'єкту конфлікту; заміна одного об'єкту іншим; усунення однієї сторони учасників конфлікту; зміна позицій однієї зі сторін; недопущення безпосередньої або опосередкованої взаємодії учасників. 6 - післяконфліктна ситуація.

Існують різноманітні класифікації соціальних конфліктів:

- За формами прояву виділяють соціально-економічні, етнічні, міжнаціональні, політичні, ідеологічні, релігійні, сімейні, військові, юридичні, побутові.

- За принципом доцільності-недоцільності - неминучі, необхідні, вимушені, функціонально невимушені.

- За принципом динаміки — стихійні, заплановані, спровоковані, ініціативні, короткочасні, тривалі, затяжні, керовані, некеровані,ті, що спонтанно припиняються; припиняються під дією засобів, віднайдених протиборствуючими сторонами; вирішуються за втручання зовнішніх сил.

- За складом конфліктуючих сторін — внутріособистісні, міжособистісні та групові, міжгрупові, конфлікти в організаціях.

- За масштабом виділяють мікро-, макро-, мегаконфлікти.

- За гостротою вияву — мирні і збройні, явні і скриті.

- За особливостями протікання — прості (бойкот, саботаж, переслідування, вербальна та фізична агресія) та складні (суспільний протест, бунт, соціальна революція, війна).

При всій різноманітності  критеріїв класифікації соціальних конфліктів кожен з них відіграє важливу роль у вивченні причин, значення, наслідків конфліктів для  функціонування і розвитку суспільства.

Конфліктологи розглядають  такі способи розв'язання конфліктів: компроміс, співробітництво, домінування, пристосування, згода, втеча. При цьому вони пропонують дотримуватись правил безконфліктної поведінки. Суть їх в наступному:

- прагнути адекватно оцінити власну поведінку у конфліктній ситуації, уникати упередженості в оцінці дій опонентів;

- спробувати оцінити ситуацію з позицій протилежної сторони, зрозуміти точку зору опонента;

- уникати звинувачень на адресу опонента, що може спровокувати включення психологічних механізмів захисту і потік звинувачень на вашу адресу;

- контролювати свої емоції та закликати протилежну сторону діяти аналогічно;

- спонукати свого опонента до відкритого обговорення спірних питань, спільного розв'язання конфліктної ситуації;

- перевіряти об'єктивність інформації, пов'язаної з предметом конфлікту, діями опонентів та своїми власними.

Управління соціальними конфліктами

Умови розв'язання конфлікту

- своєчасна і точна діагностика причин виникнення конфлікту, в ході якої виявляються об'єктивно існуючі протиріччя, інтереси, цілі сторін. На підставі такого аналізу визначається так звана "ділова зона конфлікту"; - взаємна зацікавленість сторін у подолання існуючих між ними протиріч. Це можливо лише за умови визнання інтересів кожної із сторін, подолання недовіри одна до одної; - спільний пошук шляхів подолання конфліктів

Певних умов потребує не тільки виникнення, але  й успішне розв'язання конфлікту. Набагато легше попередити конфлікт, ніж його розв'язати. Але якщо конфлікт виник, необхідно зробити все  для його швидкого розв'язання.  

 Розв'язання конфлікту — це повне чи часткове усунення причин, що його породжують, або зміна цілей та поведінки учасників конфлікту.Розв'язання конфліктів є головною, проте не єдиною складовою процесу управління конфліктами, який включає в себе заходи і стратегії не тільки подолання, а й попередження конфліктів.

Управління конфліктами  — це цілеспрямований вплив відповідних  державних органів, громадських  організацій на характер відносин між соціальними суб'єктами з метою: уникнення їх конфліктної взаємодії,усунення чи мінімізації причин ймовірних конфліктів, а у разі їх виникнення — корегування поведінки учасників конфлікту у напрямку пошуку взаємоприйнятних шляхів його конструктивного розв'язання. 
Розробка технологій управління соціальними конфліктами, регулювання конфліктних відносин у суспільстві є однією з центральних проблем сучасної соціології конфлікту. Такі технології спираються на використання апробованих практикою науково обґрунтованих методів розв'язання конфліктів.

Методи розв'язання конфліктів

- метод уникнення конфлікту; - метод переговорів; - метод використання посередництва; - метод третього розгляду

 

   Метод уникнення конфлікту  дозволяє виграти час, мобілізувати  ресурси, об'єктивно оцінити ситуацію, скорегувати свої цілі, однак  не усуває причини, а, отже — ї ймовірності виникнення конфлікту у майбутньому. 
Метод переговорів дозволяє уникнути насильницьких методів, зняти гостроту конфлікту, зрозуміти аргументацію опонента, об'єктивно оцінити реальне співвідношення сил та умови примирення. Переговори дозволяють розглянути альтернативні ситуації, прийти до взаєморозуміння, відкрити шлях до співробітництва.

Метод використання посередництва. Практика доводить, що вдало підібраний посередник може швидко врегулювати конфлікт там, де без  його участі згода була б неможливою. Метод третейського розгляду передбачає, що аналіз конфлікту здійснюється у чіткій відповідності нормам закону, у тому числі, й міжнародного права.

Використання  зазначених методів, або їх поєднання  дозволяє учасникам конфлікту успішно реалізувати ту чи іншу стратегію виходу з конфлікту. 

Важливою складовою запобігання  конфліктів є "навчання" співробітників організації правилам безконфліктної поведінки, дотримання яких дозволить  зменшити ризик виникнення та поглиблення  конфліктів в організації із суб'єктивних причин.

Важливою проблемою  управління конфліктами є їх інституалізація  — формування у суспільстві стійкого комплексу формальних і неформальних правил, принципів, норм регулювання  конфліктних відносин, які визнаються суб'єктами соціальної взаємодії. Наявність інституційних механізмів, які забезпечують проведення консультацій, переговорів, залучення третьої сторони, пошук взаємоприйнятних рішень, вивчення можливих альтернатив тощо є запорукою мирного, ненасильницького врегулювання конфліктів.  

 Поряд із закріпленням  у суспільній свідомості певних  правил і норм конфліктної  поведінки, інституціалізація конфліктів  також передбачає: 
- закріплення на ментальному рівні образу конфлікту як нормального, а не патологічного явища, його своєрідна легітимація у суспільній свідомості; 
- визнання альтернативності соціальних позицій — політичних, соціально-економічних, духовно-ідеологічних, соціокультурних, національно-етнічних, релігійних тощо;