Сприйняття часу

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 14 Января 2011 в 20:02, реферат

Краткое описание

Активність буває двох видів: акція, тобто спонтанна (незалежне, вільна) дія суб'єкта на об'єктивну дійсність, і реакція, тобто активність, що виникає в результаті дії на суб'єкта об'єктивної дійсності. Об'єктивна дійсність, як бачимо, повинна існувати в обох випадках — без неї неможлива ніяка активність. Проте її тільки об'єктивного існування недостатньо, необхідно, щоб і суб'єкт в якомусь вигляді переживав її. Таке переживання об'єктивно існуючого називають сприйняттям. Я сприймаю ось цю книгу, ось цей зошит — це означає, що тепер дані предмети існують і для мене, що зараз і я їх помічаю, переживаю.

Содержание

Вступ 3
1. Переживання теперішнього часу 4
2. Мінімальний і максимальний теперішній час 6
3. Ритм 8
4. Оцінка тривалості 9
5. Питання нативізму 11
6. Сенсорний зміст 12
Висновки 13
Список використаних джерел 14

Вложенные файлы: 1 файл

Тараненко_псих_реферат[1].doc

— 71.00 Кб (Скачать файл)

     Тема № 4. Сприйняття часу 

           Зміст  
 

     Вступ 

     Активність  буває двох видів: акція, тобто спонтанна (незалежне, вільна) дія суб'єкта на об'єктивну дійсність, і реакція, тобто активність, що виникає в результаті дії на суб'єкта об'єктивної дійсності. Об'єктивна дійсність, як бачимо, повинна існувати в обох випадках — без неї неможлива ніяка активність. Проте її тільки об'єктивного існування недостатньо, необхідно, щоб і суб'єкт в якомусь вигляді переживав її. Таке переживання об'єктивно існуючого називають сприйняттям. Я сприймаю ось цю книгу, ось цей зошит — це означає, що тепер дані предмети існують і для мене, що зараз і я їх помічаю, переживаю.

     Для чуттєвого сприйняття необхідні дві речі: повинне існувати, по-перше, щось об'єктивне, впливаюче на суб'єкта, а по-друге — якийсь апарат, що робить можливим переживання цієї дії. Перше звичайно іменується «подразником», а друге — «органом чуття».

     Предмет сприйняття звичайно переживається в просторі і в часі.  
 

     1. Переживання теперішнього часу 

     Предмет сприйняття звичайно переживається в часі. Найхарактернішим, специфічним для сприйняття є те, що воно переживає свій предмет як сьогохвилинну даність, як існуючий зараз, представлений в теперішньому часі, одним словом — як актуальний предмет. Саме це переживання моменту теперішнього часу і відрізняє сприйняття від уявлення. Коли в переживанні є момент віднесення предмету до минулого часу, що відбувся, або ж момент часу зовсім ігнорується, тоді ми маємо справу з уявленням. Сприйняття і уявлення відрізняються один від одного саме цим; і примітно, що ця ознака дана в самому переживанні, що існує не тільки об'єктивно. Одним словом, сприйняття є переживанням даного в теперішньому часі предмету.

     Переживання теперішнього часу виникає, однак фактично воно не має ніякої тривалості, тобто якщо теперішній час як відрізок часу насправді не існує. Адже час переживається як безперервна течія — зупинити час неможливо. Отже, теперішній час можна представити лише як межу між минулим і майбутнім, що знаходиться в постійному русі. Саме воно повністю позбавлене протяжності, оскільки тривалість у будь-якому випадку означає або вже минулий час, або ще майбутній.

     Відповідно, поняття теперішнього часу логічно  містить внутрішню суперечність; воно повинне володіти певною тривалістю, тобто повинне відбуватися протягом якогось часу, але, разом з тим, насправді воно не може мати цієї тривалості.

     З іншого, поза сумнівом і те, що сприйняття дійсно існує, а ми, відповідно, безумовно маємо переживання теперішнього часу. Очевидно, фактичний і психологічний час по суті не один і той же, хоча об'єктивно сам час, зрозуміло, єдиний. Проте аналіз часу з погляду його числення і переживання часу один з одним не співпадають. Хай математично теперішній час не має тривалості, але психологічно теперішній час безумовно існує; ми його поза сумнівом переживаємо, і для нас воно все ж таки має певну тривалість.

     Звернемося  до наприкладу. Я читаю ось це слово, і я читаю книгу повністю. Існує різниця між цими двома випадками з погляду переживання часу. Слово складається з окремих букв, і його прочитання вимагає певного відрізка часу — правда, дуже незначного, але все-таки має певну тривалість, скажімо, рівну «1». Прочитання всієї книги також вимагає часу — зрозуміло, значно більшого. Принципово між цими двома випадками немає ніякої різниці; різниця полягає лише в тривалості необхідного відрізка часу. Проте велика різниця між ними психологічна. Слово зі всіма своїми частинами, (звуками), прочитання яких вимагає якихось тимчасових витрат, часткою секунди, в даний момент повністю представлено в свідомості так, як ніби всі букви дані в ньому одночасно, неначе при прочитанні останньої букви перша все ще актуально переживається в свідомості так, немов вона ще не встигла відділитися від теперішнього часу і перейти в минуле [4, c. 216].

     Одним словом, у разі прочитання одного слова  його сприйняття в різний час елементи об'єднуються в єдине ціле, продовжуючи існувати у вигляді цього цілого, тобто переживаються як дані в теперішньому часі.

     Зовсім  інша ситуація складається тоді, коли ми читаємо книгу повністю. В цьому випадку тривалість часу, необхідного для її прочитання, розподіляється абсолютно певним чином: ясно переживається те, що попередні частини даної книги читаються не зараз, а в минулому (або годину тому, або вчора). Тут окремо виникає як переживання минулого часу, так і окремо теперішнього часу — зараз, коли читається дане слово [4, c. 217].

     Таким чином, переживання теперішнього часу є безперечним фактом. Психологічно теперішній час представляє відрізок часу, заповнений переживанням більш менш складних цілісних частин. Подібно тому, як ці частини одночасно дані в цілому, так і їх пов'язані з ними тимчасові витрати дані у вигляді моментального переживання цілісного відрізка часу. Саме тому теперішній час в нашому переживанні має тривалість.

     2. Мінімальний і максимальний теперішній час 

     В психологічній літературі відомі досліди, в яких була зроблена спроба встановити мінімальну тривалість об'єктивного  часу, необхідного для переживання  мінімальної тривалості, «психічного теперішнього часу» (Штерн), тобто найкоротшого теперішнього часу. Особливо чутливим в цьому плані опинилося вухо: згідно Екснеру, два електричні сигнали чуються роздільно, якщо часовий інтервал між ними складає 0,002 секунди. Для розрізнення зорових сигналів потрібен дещо більший інтервал — зокрема, 0,044 секунди. Слід враховувати ту обставину, що коли на нас одночасно діють подразники різної модальності, то вони здаються послідовними. Це відбувається тому що швидкість роботи різних органів неоднакова. Наприклад, оптичне відчуття повільно з'являється і повільно затухає [1, c. 82].

     Особливо  добре вивчено питання про  ту максимальну тривалість подразників, яка може переживатися як все ще теперішній час.

     Після Вундта вдаються до наступного методу: за допомогою ізотонного метронома, тобто метронома, що працює з рівномірними інтервалами, наприклад 0,5 секунди — (ізохронно), і з однаковою інтенсивністю (ізотонно), випробовуваному даються звукові подразники, причому спочатку один удар, потім два, три, чотири і так далі до тих пір, поки випробовуваний знатиме кількість ударів не рахуючи їх, тобто до тих пір, поки подразники об'єднуються в одне цілісне сприйняття — сприйняття, відзначене ознакою теперішнього часу.

     Згідно  існуючим на сьогоднішній день дослідженням, можна сказати, що тривалість істинного теперішнього часу, схильного, між іншим, впливу безлічі чинників і тому дуже мінливого, не перевищує декількох секунд. Вона залежить від швидкості послідовності подразників. Найкращим виявився інтервал 0,2—0,3 секунди. Якщо інтервал рівний чотирьом секундам, то об'єднання звукових одиниць вже не відбувається: перший звук до появи другого втрачається. Але якщо інтервал менше 0,18 секунди, то досягти синтезу знову ж таки не вдається — замість серії ударів чується тривалий гул. Одним із сприяючих чинників є також ритм. При сприятливому ритмі в сприйнятті із знаком теперішнього часу об'єднується значно більше число подразників [1, c. 84].

     3. Ритм 

     Для сприйняття часу велике значення має  ритм. Це в першу чергу торкається акустичних відчуттів, хоча, звичайно, не обмежується ними. Дія ритму в той же час розповсюджується і на рухи. Звичайно ритм акустичних відчуттів мимовільно будить тенденцію відповідних ритмічних рухів. Як правило, у нас виникає тенденція супроводжувати ритмічну послідовність звуків рухами рук, ніг і всього тіла: танцювальна музика викликає бажання танцювати.

     Проте ритм переживається і в області зорових відчуттів. Припустимо, відстань між лініями зошита складає п'ять міліметрів; не дивлячись на те, що цей інтервал усюди неухильно дотримується, ми все ж таки можемо сприйняти ці лінії у вигляді рівномірних груп, скажемо — попарно. В цьому випадку інтервал між групами покажеться більшим, ніж між членами групи. Таким чином, одержуємо повну аналогію з ритмічною послідовністю звукового ряду.

     Ритм  є організацією часу і простору. Він об'єднує однорідні враження в певні одиниці, створюючи разом  з цим і можливість чіткого  сприйняття елементів цих одиниць; ритм одночасно є і інтеграцією, і диференціацією.

     4. Оцінка тривалості 

     Специфічна  особливість переживання теперішнього часу полягає в тому, що воно неодмінне  чимось заповненое, завжди будучи переживанням послідовності. Саме тому для експериментального вивчення переживання теперішнього часу використовується звуковий ряд. Поза цієї заповненої переживанням протяжності в часі, тобто тривалості, не існує. Проте якщо теперішній час містить таку послідовність, попередні члени якої продовжують існувати поряд з подальшими і яка переживається швидше як лінія, а не крапка, тоді зрозуміло, що переживання теперішнього часу включає і переживання минулого; отже, ми переживаємо минуле як дане зараз, як актуальне. Одним словом, це пояснює факт сприйняття минулого.

     Проте коли скоро тимчасова тривалість, тобто теперішній час, завжди заповнено, тоді ми повинні завжди однаково оцінювати теперішній час з об'єктивно однаковою тривалістю. Спостереження, проте, показує, що це не так: під час очікування час розтягується, але якщо ми протягом того ж проміжку часу займаємося чимось цікавим, то час «летить». Об'єктивно однаковий проміжок часу сприймається по-різному. Можна припустити, що це відбувається тому що в першому випадку час нічим не заповнений, тоді як в другому він заповнений певним змістом. Але насправді він заповнений в обох випадках. Відмінність полягає лише в тому, що у разі очікування він має одноманітний зміст, а в другому — багатоманітний. В подібних ситуаціях тривалість часу завжди переживається по-різному. Саме в цьому значенні в психології сприйняття часу говорять про закон заповненого часу. Як бачимо, цей вираз не є точним; він швидше має на увазі різноманітність і розчленовану змісту.

     Проте існує і другий закон: при очікуванні чогось приємного час тривав нескінченно, але якщо чекаєш чогось неприємного, то час біжить дуже швидко. Як видно, тут вирішальну роль грає емоційний чинник. Подібну оцінку часу Ельзенганс називає законом емоційної приреченості.

     Експериментально  підтверджено, що певне значення має  і об'єктивна тривалість часу —  незважаючи на те, яким змістом він заповнений; звичайно у разі одного і того ж змісту відбувається переоцінка незначного проміжку часу і недооцінка більш тривалого, тобто перший здається більш тривалим, ніж насправді, а другий — більш коротким. Цікаво, що подібна недооцінка і переоцінка виражена у дітей сильніше, ніж у дорослих (у дорослих переоцінка хвилинного інтервалу виявилася рівною 133%, а у підлітків 7—19 років — 175%).

     5. Питання нативізму 

     Стосовно  сприйняття часу в психології стояло те ж питання, що і щодо сприйняття простору: чи є переживання часу первинним, що не зводиться на більш прості переживання і, отже, природженим (нативізм), або ж воно є продуктом комбінації більш простих елементів (генетизм). Бергсон вважав, що час є суттю самої психіки; не існують психічні стани, є тільки зміни — час є формою прояву психічних феноменів.

     Вундт у цьому питанні відстоював точку зору генетизму. На його думку, час будується на основі акустичних відчуттів і відчуттів напруги і пов'язаних з ними відчуттів напруги і полегшення. Згідно Мюнстенбергу, у разі сприйняття часу вирішальну роль грають м'язові відчуття. Ліппс вважав, що сприйняття часу є квалітативноею зміною уявлень — їх збільшення або зменшення. Відчуття може піддатися наступній модифікації: воно слабшає, потім перетворюється на ясне уявлення, а потім стає туманним. Згідно Ліппсу, ця модифікація є зразком тимчасового процесу. Один з хворих Рево д'Аллона одночасно втратив здатність переживання часу і органічних відчуттів. Відповідно, цілком можливо, що для сприйняття часу певне значення мають також і ці відчуття.

     Сьогодні  питання нативізму і генетизму стосовно сприйняття часу вже не стоїть так гостро, як в психології XIX століття. Очевидно, більшість авторів і тут дотримуються тієї ж думки, що і у разі сприйняття простору: первинне примітивне переживання часу — тимчасова тривалість — є природженим, подібно протяжності у разі сприйняття простору. Проте завершене переживання часу, так само як і простору, слід вважати досягненням лише досить складного процесу розвитку.

     6. Сенсорний зміст 

     Як  наголошувалося вище, на думку деяких учених, сприйняття часу формується з  матеріалу абсолютно певних відчуттів. Особливе місце серед них займає слух. Проте не підлягає сумніву, що переживання часу має більш інтермодальне походження, ніж переживання простору, оскільки зв'язок людини з часом більш інтимний, ніж з простором.

Информация о работе Сприйняття часу